Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Навіщо школярам предмет з медіакультури
Медіаграмотність починають включати у систему освіти – не так швидко, як цього вимагає час, але зрештою процес не стоїть на місці. MediaSapiens неодноразово публікував новини на цю тему: так, зараз триває всеукраїнський експеримент із впровадження у навчально-виховний процес медіаосвіти. Офіційно у ньому беруть участь 82 школи, однак і в інших закладах є ентузіасти, які так чи інакше намагаються включати тему медіаграмотності до програм уроків.
Згідно з умовами експерименту, учням 10-го класу мають викладати предмет «Медіакультура». Для непідготовленої людини наповнення цього курсу не є очевидним, адже в українській системі освіти це нове явище. Тому перед реалізаторами медіаосвітньої ініціативи стоїть складне завдання: не лише маневрувати у бюрократичних процедурах, але й донести до вчителів основну ідею курсу. Педагогів для викладання готують вже навчені методисти через систему підвищення кваліфікації. І що характерно, «Медіакультуру» вже викладають чи будуть викладати у різних школах вчителі різних предметів: інформатики, мови та літератури, історії, а також шкільні психологи - кожен з них шукатиме свій шлях. Вчителі ділились досвідом та слухали лекції і практикуми під час Літньої школи з медіаосвіти, що нещодавно відбулась у Києві. Організатором заходу є Академія Української Преси за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у партнерстві з Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України.
Медіапедагоги під час екскурсії телецентром «1+1 медіа»
Медіапедагогів найбільше хвилювало питання, який підхід обрати у роботі зі старшокласниками – адже їх зацікавити найважче. Любов Найдьонова, заступник директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, завідувач лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти, під час Школи продемонструвала картинку, яка буде на робочому зошиті з медіакультури (він зараз у типографії).
«Ця картинка є ідеологемою того, на чому буде концентруватися освіта у старшому віці, - зазначила пані Найдьоонова. - Вона показує особливість медіа. Світ ми досліджуємо кожен у свій спосіб, а медіа начебто і показує цей світ, але багато реальності втрачається - світ у медіа плаский».
Отже, дітям потрібно дати розуміння складності світу і того, що різні суб’єкти по-різному його сприймають. А з десятикласниками психологи радять говорити як з дорослими, враховуючи їх невеликий соціальний досвід. І звичайно, медіаосвітні уроки мають бути спрямовані на запобігання ризикам, які притаманні підліткам 15-16 років. Що ж це за ризики? По-перше, це копіювання моделей стосунків, які вони бачать по телебаченню, – згадаймо популярні сіткоми «Вороніни», «Щасливі разом», серіали на кшталт «Школа» чи «Інтерни» – як правило, це продукція з перекрученими цінностями. Якщо маленькі діти копіюють конкретні дії, то підлітки – ставлення: мова йде про пародію на сім’ю замість материнства, демонстрування безвідповідальності, нерозбірливе сексуальне життя тощо. По-друге, є ризик спрощеного розуміння подій, саме через брак соціального досвіду. Наприклад, історію з Оксаною Макар підлітки більше сприймали на рівні міжособистісних стосунків, а ширше не дивились - що у цьому випадку можна говорити і про правоохоронну систему, і державу, і батьківство.
«Суть медіаосвіти у тому, що ми створюємо майданчик для комунікації з приводу тих медіапрактик, які цікаві учням, - говорить Любов Найдьонова. – У цьому спілкуванні вчителі виступають як ресурс (як «бібліотека») і як модератор». Підлітки мають самі пропонувати теми для обговорення, а задача педагога – організувати це спілкування, спрямувати, звертати увагу на різні аспекти.
Медіаграмотність чи медіакультура?
Медіаосвітні уроки повинні виховати критичне мислення, а найкраще воно активізується у спілкуванні, коли треба доводити свою позицію. Однак, як всі ми знаємо, у шкільному житті рідко трапляються такі можливості – зазвичай є єдина правильна точка зору, яка диктується вчителями чи підручниками. А критичність може розвиватись тільки тоді, коли є різні точки зору, кожна з яких має право на існування. Тому медіапедагог повинен організувати дискусію так, щоб учні не лише аргументували свою думку, але й вміли поважати відмінну точку зору.
Також експерти радять частіше ставити учнів перед дилемами, які нескладно знайти у медіапросторі, аудіовізуальній продукції. Крім того, у вирішенні дилем є і ціннісний компонент. До речі, як зауважила пані Найдьонова, саме через цей компонент курс називається «Медіакультура», а не «Медіаграмотність»: «Медіаграмотність - це в першу чергу вміння щось зробити, вміння розкодувати інформацію. А медіакультура включає ціннісний компонент: я вмію це робити, але чи буду я це робити?». Оскільки сьогодні проблема не в тому, що діти не вміють користуватись інтернетом, а у нестачі культури користування, так само як і розвиненого медіасмаку, усвідомленні того, що у тих же соцмережах вони є виробниками інформації.
Спілкування на уроках відіграє важливу роль - це підтверджують і самі медіапедагоги. «Старшокласникам подобається те, що потрібно доводити свою точку зору, це їх справді може зацікавити, - зазначає Марина Дугниста, яка вже 2 роки викладає «Медіакультуру» у Криворізькій школі № 71. - Я їм не нав’язую свою точку зору, слухаю їх». Вона зазначає, що при правильному підході у підлітків можна викликати цікавість та мотивацію, однак одна з перешкод – брак часу, адже «Медіакультура» є факультативом і стоїть 8-м уроком за розкладом, навіть при бажанні його можуть відвідати не всі, адже у багатьох старшокласників у цей час підготовчі заняття до вступу у виші.
Марина Дугниста розповідає, що великий ентузіазм у підлітків викликає зйомка власних відеопродуктів – часто у цій сфері вони розуміються краще за самих викладачів. Так, її учні знімали соціальні ролики про важливість «суботників» і небезпеку забруднення навколишнього середовища, або ж про роль бібліотек – для цього ходили знімати відвідувачів бібліотек.
Чи потрібно говорити про маніпуляції
Творчий компонент у медіаосвіті відіграє надзвичайно важливу роль, особливо для дітей молодшого віку, вважає Любов Найдьонова: «Молодшим дітям розповідати про маніпуляції не потрібно, бо це зменшує впевненість у тому, що дитина живе у неблагополучному світі, для дитини це дуже некорисне відчуття. Але розуміння можна досягти іншим шляхом – шляхом творчості». Так, дитина, навчившись робити кадр, починає сприймати інакше екранну мову, вона розуміє, наприклад, якими інструментами може досягатися агресивність у зображенні.
Старшим дітям важливо зрозуміти і процес виробництва новин на телеканалах. І деяким школам вдається працювати у цьому напрямі. Наприклад, Ровеньківська гімназія № 1 Луганської області – цей заклад ще до експерименту мав потужний медіаосвітній напрям, тут діяли такі гуртки: «Основи журналістики і авторського редагування», веб-дизайну та інтерактивний психологічний театр, який згодом став інтерактивним медіатеатром, оскільки залучили відеозйомку. Роботи медіатеатру часто перемагають у конкурсах дитячої журналістики.
Однак для того, щоб викликати інтерес у дітей, спочатку їх потрібно було якнайближче ознайомити з процесом виробництва відеопродукції. «Ми пішли на місцеве телебачення, де нас гарно прийняли і показали зсередини, як працюють журналісти, оператори, - розповідає Оксана Баклажова, психолог, викладач спецкурсу «Медіакультура» Ровеньківської гімназії. – Діти раніше критикували ведучих, мовляв, вони часто дивляться у папірці, а тут їм дали самим це спробувати, знімали їх, вони зрозуміли, що це не так просто». Згодом, за словами Оксани, вдалось знайти формат взаємодії з місцевим телебаченням, де дітям виділили ефірний час для власної програми: за рік вийшло 8 передач.
Радянські мультфільми кращі, бо повільніші
На Літній школі від педагогів часто звучала думка, що у 10 класі вже пізно займатися медіаосвітою. Справді, медіа починає впливати на дитину дуже рано, від моменту коли вона бачить екран телевізора чи комп’ютера. Тому одне із завдань медіаосвіти для старшокласників - – звертатися до них як до майбутніх батьків. «Діти не будуть медіаграмотними, поки не прийде нове покоління батьків, на яке ми зараз можемо впливати», - зауважила Любов Найдьонова.
Звичайно, усвідомлювати небезпечні впливи медіа на дітей молодшого віку також необхідно. Якщо говорити про дошкільнят, дітей 6-7 років, то для них головний негативний вплив від медіа – це знерухомлення. Психологи наголошують, що дитина розвивається у русі і психологічні новоутворення у цей вік теж набуваються в русі, складається картина власного тіла. А медіа забирає час, який дитина може витратити на рух. Проте, щоб дитину відволікти від телевізора чи комп’ютера, не має сенсу казати про негативні сторони медіа, інакше можна досягти зворотнього ефекту. «Це потрібно розповідати батькам, а дітям треба правильно організовувати їх життя і середовище. Щоб вони щось творили, своїми руками, в тому числі медіа – але робили це не сидячи, а у русі, вибираючи ракурс», - каже Найдьонова.
Комп’ютерні чи відеоігри, мультфільми можуть чинити й інший, менш очевидний негативний вплив. Останніми роками науковці та лікарі, зокрема американські, зафіксували підвищення такого розладу як гіперактивність та розлад уваги у дітей, коли їм складно на чомусь зосередитись. Причина тут у тому, що для підтримки дитячої уваги, потрібні якісь підтвердження, зміни. «Ігри, екран, телебачення дає підтвердження частіше, ніж життя. В екрані, грі за 2 години діти проживають дві доби, бо там події швидше відбуваються», - каже пані Найдьонова. Повертаючись з віртуального світу до реального, дитина почувається так, наче сходить з ескалатора на землю, бо зовнішній світ повільніший, і тут підтримувати увагу складніше. Крім того, мультфільми можуть викликати мовні порушення, коли дитина починає затинатися. Це пов’язано із тим, що речовий супровід сучасних мультиків надто швидкий для дитячого вуха і мозку – дитина намагається повторювати у такому темпі, як чує, і через це може не договорювати кінці слів, не може сформулювати власну думку. Тому потрібно підбирати повільні формати мовлення, серед мультиків такими є радянські.
Якщо усвідомлювати ці ризики, добирати відповідну медіапродукцію, обмежувати час перегляду, то негативний вплив можна мінімізувати – однак ще за однієї важливої умови. Ця умова – спілкування з дитиною, спільний перегляд телебачення та обговорення програм. Якщо діти дивляться телебачення і не розмовляють з батьками, не мають можливості отримати додаткові роз’яснення, то в них відбувається затримка морального розвитку. Причина в тому, що у молодшому віці вони ще не можуть самостійно визначити своє ставлення - що погано, а що добре, а повторюють оцінки за батьками, тому побачені сюжети треба проговорювати.
Тож можна зробити висновок, що і в молодшому, і в старшому віці, головним компонентом медіаосвіти для дітей залишається комунікація. У підлітковому віці це обговорення цікавих продуктів з ровесниками. Для маленьких дітей головними співрозмовниками мають бути батьки – і мова йде не тільки про телебачення: граючись із сучасними гаджетами, дітям також корисно відчувати підтримку та допомогу батьків. У разі, якщо в сім’ї не дивляться телевізор, то дитина потребує спеціальної психологічної підготовки – адже у колективі (дитячому садочку чи школі) обов’язково виникне ситуація «всі дивляться цей мультик, крім мене». Щоб протистояти можливим насмішкам чи витісненню з колективу, дитина повинна бути підготовлена до такої реакції і бути впевненною у собі.
Довідка: З 2010 року діє «Концепція впровадження медіаосвіти в Україні">Концепція впровадження медіаосвіти в Україні». Головна ідея концепції – сприяння становленню ефективної системи медіаосвіти в Україні, яка б забезпечила загальну підготовку дітей та молоді до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною медіасистемою. Концепція включає: експериментальний етап (2010–2013), поступове вкорінення медіаосвіти та стандартизацію вимог до медіаосвіти (2014–2016), подальший розвиток медіаосвіти та завершення масового запровадження (2017–2020).
Задля втілення у життя ідеї медіаосвіти Академія української преси спільно з партнерами (Інститут інноваційних технологій та змісту освіти МОН України, Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України тощо та за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» і програми «У-медіа» ) реалізує низку проектів – наприклад, видано перший підручник на цю тему «Медіаосвіта та медіаграмотність», а також останніми роками проводяться Літні та зимові школи для вчителів і викладачів.
Читайте також інші публікації MediaSapiens на тему медіаосвіти:
Любов Найдьонова: «Щоб дитина грамотно споживала медіа, треба поставити її в позицію творця»,
«Як зруйнувати сакральність теленовин»,
«Про толерантність та хіт-парад Гітлера»,
«Елена Куценко: Медиаобразование позволит детям увидеть мир другими глазами»,
