Авторка – Олена Діхтярук, учениця 9 класу з с. Шевченкове Київської області.

Есе Зої Бруньової, яка посіла перше місце, читайте тут.

Більше про конкурс «Це зовсім не ОК. У чому проблема українських медіа?» та церемонію нагородження тут.

Медіа — добро чи зло?Це питання нам у класі поставила вчителька української мови як тему для твору-роздуму.

Думки розділялися. «Звісно, добро. Як би ми дізнавалися інформацію?»

«Зло! Це всім зрозуміло. Згадайте терористів, які знімають свої злочини на смартфони і викладають їх на Youtube».

Я не вступала в дискусію. Я думала. Мені здається, що медіа — нейтральне. Медіа — це спосіб розповсюдження інформації, але не сама інформація. Хоча інформація теж, по-моєму, не буває доброю і злою.

Медіа — не зло. Й інформація — не зло. Зло — це те, як інформацію інтерпретують люди. Люди, що перекручують факти, додають власні оцінки під виглядом наукових термінів, спотворюють істину і перетягують її на свій бік.

Зло — це неправдиві, дискримінаційні, безчесні повідомлення, які часто трапляються на телебаченні, у фільмах і серіалах, на радіо, в інтернеті, рекламі й соціальних мережах.

Хоча чомусь мені здається, що ті «злі» судження мають існувати, щоб був контраст. Але ж для контрасту мають бути обидва варіанти. І «добро», і «зло». Особливо якщо врахувати, що кожну річ у цьому житті можна розглядати з обох боків і бачити в ній і добре, і зле… Певно, інформації — достатньо. Пересічній людині недостатньо інструментів для роботи з нею.

На додаток до «МедіаДрайвера» я прочитала книжку «Довіряй, але перевіряй. Медіаграмотність в українському суспільстві» від PICTORIC.

У цій книжці Лариса Денисенко описує ситуацію, яка сталася, коли вона працювала на каналі «1+1» у програмі «Документ». Коли там змінився власник, журналістам оголосили, що формат каналу змінюється й перевагу віддаватиму трьом «С» — секс, скандал, смерть і одному «Г» — гроші.

Я впевнена, ЩО ЦЕ НЕ ЄДИНИЙ ВИПАДОК. ЗМІ мають робити так, щоби в умовах конкуренції бути на вершині рейтингів. А скандали — то завжди найцікавіше.

Я вважаю, що медіа мають сповідувати цінності, й ці цінності мають бути європейськими. Тобто свобода, демократія й верховенство людського права.

На мою думку, цінності сповідує «Квартал 95». Своїми концертами вони виступають за свободу слова й думки та за демократію. Можливо, сама форма не зовсім чесна, адже висміювання політики несе в собі висміювання людей. Але вони виносять на розгляд важливі теми і вчать ставитися як до частини життя.

До речі, книжку «Довіряй, але перевіряй. Медіаграмотність в українському суспільстві» мені подарували на Школі громадянської і волонтерської участі та патріотичного виховання «Агенти змін». Це школа неформальної освіти, де я визначила свої цінності. Мої цінності — це:

Думки→Свобода

Гідність←Дії

Бо думки мають бути вільними, а дії гідними.

Кожен вкладає різне значення у слова «гідність» і «свобода». Але суть лишається.

На «Агентах змін» я була присутня на лекції депутата Київської міської ради Сергія Гусовського. Ми говорили про державу, закони і про професії. Про вчителя, програміста і журналіста. Лектор сказав: «Програміст творить додатки. А вчитель учить творити». Я думаю, що вчитель вчить учитися і власним прикладом спонукає думати. А журналіст? Що спільного між журналістом, учителем і айтішником?

Журналіст теж творить. Тільки журналіст творить думку.

По-моєму, з кожного медіаповідомлення, з кожного медіамеседжу людина має щось узяти, чогось навчитися, про щось задуматися.

Я не велике ЗМІ (хоча, «пакет Ярової» змусив мене задуматися над тим, що кожен із нас, по суті, вже ЗМІ) і не ставлю перед собою цілі запам'ятатися, спричинити скандал і потрапити на верхівки рейтингів медіа…

Я хочу, щоб мої слова стали причиною думок. А думки стали причинами дій.

Бо саме дії зможуть змінити на краще нашу країну.

А закінчити я би хотіла словами фронтмена рок-гурту The Doors Джима Моррісона: «Who ever controls the media, controls the mind».