У жовтні 2015 року в місті Миколаївці Слов'янського району Донецької області вийшов перший номер газети «Голоса города». Це єдина газета в місті, що до війни мало 15 тис. мешканців. А створюють її підлітки Миколаївки за підтримки кількох дорослих журналістів.

MediaSapiens уже розповідав цікаву історію створення «Голосов города». Улітку 2014-го в гарячу фазу війни містечко зазнало обстрілів. Восени до міста приїхали волонтери з організації «Новий Донбас», які окрім ремонту школи організували для дітей майстер-класи та уроки профорієнтації. Серед волонтерів тоді був німецький режисер Георг Жено, який згодом створив сайт Hands and Hearts for Ukraine, щоби спонукати європейців брати участь у подібних волонтерських місіях на сході України. Завдяки ньому до Миколаївки приїхав журналіст німецької газети Taz Даніель Шульц. Йому й належить ідея заснувати місцеву газету за участі школярів. Перше число газети створили за три тижні на двох старих комп’ютерах. До ініціативи долучився ще один німецький медійник Марко Цшик, українки Софія Кочмар, Галина Кривобок, Олена Макаренко та учні 8–11 класів миколаївської школи № 3.

Видання вийшло на 8 сторінках накладом 1000 примірників у типографії Краматорська. Ціна тиражу першого випуску становила 2500 грн, які надав німецький фонд Taz Panterstiftung. Також школярі створили фейсбук-сторінку газети. Нещодавно на ній почали з’являтися відео з новинами міста, зняті школярами.

MediaSapiens вирішив поцікавитися, як ідуть справи в газети та які плани на відеотворчість мають миколаївські підлітки.

Головна редакторка газети, учениця 10-го класу Вікторія Городинська розповіла, що наразі над виданням працюють семеро людей. Наймолодший журналіст — учениця 7-го класу, найстарший — студент. «Дорослі люди статей у газету не пишуть, але суттєво допомагають. Місцеві жителі допомагають із пошуком людей і місця для зустрічей, пропонують теми. Велике дякую завжди кажемо Олені Макаренко та Даніелю Шульцу. До цих людей завжди можемо писати та дзвонити з питаннями, проблемами, і це дуже важливо для нас. У нас зовсім різні за інтересами журналісти. Наприклад, дві дівчинки з 9-го класу за день на вулиці можуть провести опитування 300 людей. Я, чесно кажучи, так не можу. Найстарший цікавиться подорожуванням та політикою, тому він бере собі "гострі" питання», — розповіла вона.

Вікторія каже, що чула лише добрі відгуки про газету від мешканців Миколаївки: «Викладачі з мов дають поради щодо написання, наприклад. Часто місцеві жителі пишуть із проханням передати їм кілька газет, бо потім теж роздають їх знайомим, родичам чи на роботі. Найбільше я запам'ятала відгук від жіночки років 40–50. Я написала довге інтерв'ю з військовими українською мовою, а вона при зустрічі попросила передавати їй випуски частіше, бо не все зрозуміла з мого інтерв'ю (погано знає українську), а з нашими статтями буде вчитися».

Наступний випуск газети «Голоса города» вийде друком наприкінці лютого. У планах редакції також щосуботи записувати випуск новин та інші невеликі відео про цікаві події та місця Миколаївки. «Ми не маємо якогось досвіду в цьому, тому якщо хтось звернув увагу на наші відео та хоче допомогти з технічного боку, ми будемо лише раді!» — каже Віка.

Також про співпрацю зі школярами нам розповіла журналістка Euromaidan Press та одна із засновниць газети «Голоса города» Олена Макаренко.

— Олено, чи й досі газета «Голоса города» залишається єдиним друкованим виданням у Миколаївці?

— Так. Як і рік тому є лише корпоративна газета «Енергія» Слов’янської теплоелектростанції, яка поширюється серед працівників станції, і газета школярів.

— Чи регулярно «Голоса города» виходили з жовтня 2015 року? Чи були перерви?

— Із жовтня виходила десь раз на два місяці. Але останній випуск був у кінці травня 2016-го. Планується, що в середині чи в кінці лютого буде наступний випуск. Є декілька причин, чому перерва така велика.

По-перше, після літніх канікул важко було зібратися :) По-друге, ці підлітки також залучені в інших цікавих проектах і їм не вистачає часу на все. Коли «Новий Донбас» вперше приїхав у Миколаївку, серед волонтерів було дуже багато творчих та активних особистостей. Після знайомства з миколаївськими дітьми ці волонтери створили багато інших самостійних проектів із ними. Наприклад, театральний режисер Георг Жено займався документальною п'єсою «Миколаївка» за участю цих дітей. Нещодавно на її основі зняли фільм «Школа № 3», який буде представлений на Берлінале. Після знайомства з волонтерами діти часто приїжджають у Київ, їздили також за кордон. Тож не завжди встигають робити все. А ще ж є навчання у школі :) По-третє, маємо суто технічну проблему з версткою. Хлопчик, який верстав дуже швидко і якісно, минулого року випустився. Без нього в них поки не виходить зверстати номер швидко. Але це питання ми скоро вирішимо!

— Де творці газети знаходять фінансування на друк? На перший випуск дав фонд Taz Panterstiftung... А тепер?

— Taz Panterstiftung і досі дає гроші на видання. Поки з цим усе добре, але будь-що може трапитися. Ми говорили про те, що треба шукати й інші шляхи фінансування. Хотілося б, щоби цим займалася місцева громада. Але, звісно, щоби говорити про це, газета має виходити регулярно. А, по-друге, це питання має ініціювати сама громада, а не журналісти з Києва чи Німеччини.

Я думаю, що подібні невеличкі газети можуть бути варіантом і для інших маленьких містечок, подібних до Миколаївки. Центральні медіа не висвітлюють того, що цікавить людей у таких містечках. Тим паче вони не дають відповідей на питання, що робити, до кого звертатися, з кого питати про результати. Великі медіа у кращому випадку зосереджені на рейтингах і тому з усього роблять шоу. У гіршому (а ми знаємо, кому належать наші великі медіа) — вони просувають інтереси своїх власників.

Маленькі незалежні медіа — це ще одна цеглинка в побудові громадянського суспільства. Бо журналістика — це про вирішення питань. У Миколаївці сталося так, що цим зайнялися підлітки. І хоч вони ще не професіонали, я ними пишаюся. Бо вони роблять свою справу чесніше, ніж багато хто з професіоналів.

— На сторінці газети виходять відеоновини від школярів. Розкажіть про цю ініціативу. Чия це ідея — почати робити відео?

— На жаль, ми, дорослі журналісти, які допомагали створювати газету, не маємо можливості часто приїжджати в Миколаївку. Хоча підтримка нашим юним журналістам дуже потрібна. Тож коли ми приїжджаємо, намагаємося ці кілька днів використати максимально ефективно.

Газета більше цікавить дорослих мешканців Миколаївки. А самих підлітків більше приваблює відео. У грудні я поїхала в Миколаївку на два дні й подумала провести майстер-класи про це. Щоби тінейджери-журналісти мали чим пишатися перед однолітками. Та й відео робити швидше, ніж газету. Тож таким чином можна підтримувати життєдіяльність проекту в перервах між виходом номерів «Голосов города».

— Хто підтримав проект технікою?

— Вся техніка — це їхні смартфони :)

— Чи плануються ще якісь тренінги для учнів із відеотворчості, тележурналістики?

— Коли я приїхала, щоби допомогти робити відео, часу було мало. Ми обговорили теми, які можна зняти. Вони пішли і зняли за один урок. Цих дітей не треба багато вчити. Їх треба лише направляти. Головне, що вони вміють думати. А всі технічні нюанси — це вже дрібниці. Можливо, коли ці підлітки виростуть, YouTube уже витіснить телебачення!

Але варто додати, що багато хто з них обізнаний і в технічних моментах. Були серед них учасники кінотабору, організованого «Новим Донбасом» із «Жовтим Автобусом». Хтось вчився у волонтерів фотографії.

Я розмовляла з тележурналістами з каналу в Краматорську, щоб вони долучилися. Так було би простіше, бо з Краматорська їздити ближче, ніж із Києва чи Німеччини. Але поки не можу сказати, що з цього вийде.

Коли розповідаю про цей проект знайомим журналістам, завжди кажу: якщо будете в тих місцях — заїжджайте в редакцію «Голосов города» з майстер-класом. Ці діти відкриті, з ними дуже цікаво. Коли працюєш із ними — сам багато чого навчаєшся.

Ще хочу додати один нюанс. Коли все починалося, ми відштовхувалися від того, що дітям цікаво. Казали їм, щоби не дозволяли дорослим маніпулювати і втручатися. Так сталося, що Миколаївка — російськомовне місто. Тож і газета виходила російською мовою. Ми цю тему навіть не обговорювали. Пізніше почали з'являтися статті українською. Нещодавно мені написала головна редакторка газети Вікторія Городинська і сказала, що вони хочуть зробити україномовний випуск. Я вважаю, це дуже важливо, що саме вони так вирішили. Так би ніколи не сталося, якби їх до цього хтось змушував.

— Чи подобається це дітям? Де мешканці Миколаївки можуть подивитися їхні сюжети?
— Так, я побачила, що їм це подобається. У них є бажання щось змінювати у своєму місті й робити його кращим. Наразі кілька відео є на сторінці у Фейсбуку. Але ми думаємо про те, що можна зробити окремий блог чи повноцінний youtube-канал.

Фото — з фейсбук-сторінки «Голосов города»