• Гендерні ролі і значення кольорів

• Перші принцеси Disney: Білосніжка, Попелюшка та Аврора

• Принцеси другої хвилі й сексуалізація тіл героїнь

• Рапунцель, Ельза та нові моделі стосунків

• Що все це означає, або Можливо, принцеса — це іноді просто принцеса?

За підсумками 2015 року компанія Disney показала рекордні прибутки. Її виручка збільшилася до 52,5 мільярдів доларів. Brand Finance цього року визнав Disney найдорожчим та найбільш упізнаваним брендом. Іграшки принцес залишаються одними з найбільш продаваних у світі — 2012 року вони навіть потіснили «Зоряні війни» та супергероїв Спайдермена й Бетмена. «Бренд Disney такий потужний завдяки багатій історії та оригінальним творам», — зазначають у Brand Finance. Але чи так це добре — мати на ринку мультиплікаційного гіганта, який пустив міцне коріння?

Основний потік грошей диснеївці виручають за принцес — у прямому значенні. Франшиза з принцесами об’єднує дванадцять мультфільмів, знятих упродовж 1937–2013 років. Ідею з франшизою вигадав Енді Муні, який у 90-х долучився до відділу споживчих товарів компанії (Disney Consumer Products). Відділ переживав не найкращі часи, тому новоспечений CEO відчайдушно потребував ідеї, як його оживити. І ось, очікуючи на початок диснеївського шоу на льоду, Муні опинився серед дівчаток, вбраних як принцеси.

«І тут у мене наче засвітилася лампочка в голові. Очевидно, що на це існує латентний попит. Наступного ранку я сказав своїй команді: “Добре, давайте визначимо стандарти й кольорову палітру й домовимося про ліцензії. Нам треба створити якомога більше продуктів, наскільки це можливо, щоб ці дівчата могли робити те, що вони, власне, вже роблять: проектувати на себе персонажів із класичних фільмів”», — пригадує він.

І Disney пішли в наступ на дітей та на гаманці їхніх батьків.

Гендерні ролі і значення кольорів

Становлення та розвиток диснеївських принцес умовно можна поділити на три періоди, пояснює культуролог та художниця Маріам Найєм. До першого відносяться Білосніжка, Попелюшка та Аврора («Спляча красуня»).

«Пригадайте час, коли в школі ходили маленькі дівчатка з величезними рюкзаками. На цих рюкзаках зазвичай було зображено щось рожеве, бажано принцеси і бажано — з Діснея. Маленькі хлопчики ходили з синіми рюкзаками з машинками. Це момент, коли діти вже, по суті, розуміють поділ на статі й починається поділ і на кольорові гами. Взагалі, всі соціальні зміни, які відбуваються в суспільстві, не можуть не відбитися на гендерних образах, які транслюються засобами масової комунікації. Таким чином, саме за ними можна відстежити, як змінюються ці образи і, власне, яка ситуація в культурі на даний момент», — зазначає Маріам Найєм.

Дослідниця Вероніка Коллер у своєму дослідженні «Не лише колір: рожевий як маркер гендеру та сексуальності» («Not just a colour: pink as a gender and sexuality marker in visual communication») вказує, що в  європейській культурній традиції первинно кольори співвідносилися з гендером зовсім інакше. Рожевий — освітлена версія червоного — вважався кольором крові, агресії, маскулінності і вказував на приналежність до чоловічої статі. Блакитний же навпаки, асоціювався із цнотою, чистотою, фемінністю і вказував на жіноче начало. Цей кольоровий код зберігався не тільки в католицьких країнах до Першої світової війни, коли зміна гендерних ролей та підвищення секуляризації призвели до їх переосмислення. Синій колір став позначати велику частку чоловічих професій, перш за все у військовому морському флоті, і радше асоціювався з ними, а не з елементами релігійної іконографії.

Якщо ситуація з грою кодів у кольорах стала зрозумілішою, повернімося до кількох інших важливих понять. Гендерні стереотипи — це поширене в суспільстві уявлення про особливості поведінки представників різних гендерів. Вони тісно пов’язані з наявними в суспільстві гендерними ролями. Водночас, гендерна роль — сукупність соціальних норм, що визначає, які види поведінки вважаються допустимими, відповідними або бажаними для людини, залежно від її гендерної належності.

«Іншими словами, ми спостерігаємо за тим, як представники різних гендерів займаються різними справами і роблять висновок, чим вони одне від одного відрізняються. Гендерні стереотипи слугують механізмами для підтримання гендерних ролей. І коли людина вірить в те, що певна стать впливає на вибір професії, — це один із стереотипів», — пояснює Маріам Найєм.

Перші принцеси Disney: Білосніжка, Попелюшка та Аврора

Перші принцеси Disney зі згаданої вище франшизи — Білосніжка, Попелюшка та Аврора — мають типову європейську зовнішність. Вони працелюбні, скромні, мрійливі і слухняні. Всі люблять співати з птахами і спілкуватися з тваринами — друзів-людей у них немає. Ці діснеївські красуні 50-х років задали стереотип принцеси на довгі роки.

«Візьмімо образ Білосніжки. Вона прибирає і співає з пташками, думає про принца, якого бачила три хвилини. В ній немає ніякої агресії, в ній немає амбіцій, у неї немає жодного бажання боротися з несправедливістю у світі. Тому що вона розуміє, що всі проблеми у світі вирішить її чоловік. І тому все буде добре, а вона тим часом поспіває з пташками», — аналізує художниця.

В наступної героїні — Попелюшки, — вже з’являється бажання справедливості. Вона, звісно ж, теж любить прибирати. Тварини — це її друзі. Вона закохується в принца, якого, знову ж таки, бачила кілька хвилин. Ця героїня робить спробу боротися зі злом. Та як вона намагалася це робити, сидячи в кімнаті, в якій її закрили? Очікувала, коли її друзі-мишенята допоможуть їй. До речі, друзі-мишенята теж чоловічої статі.

Наступна героїня цього періоду — спляча красуня Аврора. Її роль у мультику переважно пасивна — принцеса просто спить. На те вона і Спляча красуня, зрештою. І вперше у франшизі фактична головна роль переходить до чоловіка.

Тут варто згадати ще одне цікаве дослідження. Лінгвісти Кармен Фот і Карен Ейзенхауер проаналізували всі діалоги з фільмів Disney про принцес і дійшли висновку, що жіночі персонажі отримують чимдалі менше реплік. Першим мультфільмом, де чоловіки «переговорили» жінок, став «Русалонька». Не варто нехтувати тим фактом, що в ході фільму героїня віддає свій голос, аби перетворити свій хвіст на спокусливі ноги. Однак дослідниці наголошують, що багато молодих дівчат дивляться ці фільми — й часто більше, ніж один раз — тому варто стежити, яких чоловічих та жіночих гендерних ролей вони вчать.

«Ми не вважаємо, що маленькі дівчатка від початку починають гратися певним чином або говорити певним чином, — зазначає Кармен Фот, професорка лінгвістики в коледжі Pitzer. — Вони не народжуються з бажанням носити рожеві сукенки. В якийсь момент ми вчимо їх цього. Так що це велике питання, де дівчатка отримують свої ідеї про те, як бути дівчатками».

У перших трьох класичних фільмах Disney про принцес жінки говорять стільки ж або навіть більше, ніж чоловіки. У «Білосніжці» співвідношення становить близько 50:50. У «Попелюшці» вже 60:40. А в «Сплячій красуні» жінки мають колосальну цифру в 71 % від діалогу. Хоча це були фільми, створені понад 50 років тому, вони дають жінкам широкі можливості висловитися.

На противагу цьому фільми 1989–1999 років про принцес — свого роду доба ренесансу для компанії Disney — це період разючого домінування в розмовах чоловіків. 68 % діалогів у «Русалоньці» належить чоловікам; 71 % — у «Красуні та Чудовиську»; 90 % — в «Аладдіні»; 76 % — у «Покахонтас» і 77 % — у «Мулан» (репліки самої Мулан рахувалися як жіночі, навіть коли вона видає себе за чоловіка).

Принцеси другої хвилі й сексуалізація тіл героїнь

Disney зробив тридцятирічну перерву між першими повнометражними фільмами про принцес та другою їх хвилею. «Підозрюю, що за цей час феміністки надавали їм по потилиці. І борці з расизмом теж. З кінця 80-х у мультфільми починає проникати кольоровий тип принцеси», — коментує відмінності художниця Маріам Найєм.

Аріель («Русалонька»), Бель («Красуня та Чудовисько») та Жасмін («Аладдін») — персонажі незалежні, непокірні, рішучі. Однак Disney усе ще транслює ідею, що весілля — це основна ціль жінки. Надзавдання Русалоньки мало чим відрізняється від того, яким переймалися попередниці: завоювати прекрасного принца.

Власне, Русалоньку показано як не найкмітливішу дівчину на землі: вона розчісує волосся виделкою, вона німа й не може пояснити принцу, чого хоче. Відповідно, читати й писати вона теж не дуже вміє. Але цікаво, що свавільний характер (вона йде проти своєї природи, проти волі сім’ї) аніматори старалися продемонструвати через рудий колір волосся.

Далі Disney вирішив реабілітуватися за дівчину, яка не вміє читати, — і створив дівчину, яка обожнює читати. І це перший мультфільм, у якому весілля наче й є, але про нього не говорять. Головну героїню звати Бель — «красива». Це образ розумної, але трохи дивакуватої жінки. Вона постійно хоче читати книжки, і в мультику показано, що в суспільстві її часто не приймають через це.

В «Аладдіні» з’являється ще одне важливе повідомлення — головний герой не обов’язково має бути багатим принцом. Принцеса Жасмін демонструє, що любити можна чоловіка і за його вчинки.

Також у цей період починається інший важливий процес — сексуалізації тіл героїнь. У принцес Disney товщина талії вперто наближається до розмірів шиї. Те ж відбувається і з руками. Ситуація трохи виправляється із виходом мультфільмів «Покахонтас» та «Мулан». Ці героїні фізично сильні, що автоматично трансформує й центральних чоловічих персонажів. Вони стають підкреслено маскулінними, м’язистими.

Художники вирішили трохи пофантазувати, як виглядали б діснеївські принцеси, якби пропорції їхніх тіл були намальовані не за канонами Disney, а відповідно до реальних жіночих тіл. «Нормальні талії для них — і нормальне почуття власної гідності для нас», — прокоментувала свою роботу художниця Лорін Брантс.

 Спільне в героїнь Мулан і Покахонтас також те, що вони обидві ставлять перед собою інші пріоритети, окрім як знайти кохання. Покахонтас, як донька вождя племені, усвідомлює обов’язки перед своїм народом. Мулан вирушає до війська — нечуваний вчинок для китайської дівчини. Хоча культурні уявлення в фільмах дещо викривлені, однак із позиції гендерних стереотипів і Мулан, і Покахонтас показують нову гендерну роль принцес.

Мультфільм «Принцеса та жаба» в Україні великої популярності не здобув. «Цікаво, що в часі він збігся з президентством Барака Обами. Хоча фільм вийшов у прокат раніше, ніж Обаму обрали. В нас мультик “не пішов” — тому що там Princess is black, — коментує Маріам Найєм. — Це перша афроамериканська принцеса в фільмі, й він отримав високу оцінку кінокритиків. У цьому фільмі демонструється головна героїня, Тіана, яка молода, мріє про власний ресторан, мріє бути успішною. Тим не менш, ідея про те, що головна героїня не може бути щасливою без партнера, також має місце. Тому принца вона собі все ж знаходить».

Цікаво розглянути ще одного персонажа з цього мультфільму — подругу Тіани, Шарлотту. Вона дуже хоче вийти заміж, постійно про це говорить, вдягається в рожеве й походить із багатої сім’ї. Складається враження, що Disney сам себе б’є по руках, показуючи свій же гіперболізований стереотип і запрошуючи глядачів тут же з нього посміятися.

Рапунцель та Ельза — й нові моделі стосунків

До третього періоду диснеївських принцес відносяться Рапунцель, Меріда та Ельза. І в двох із цих мультфільмів Disney вирішує замінити старі ідеали шлюбу на нові сімейні цінності.

В «Рапунцель» у принцеси нарешті з’являється повноцінна сім’я, хоч вона й розлучена з нею. Рапунцель активна, допитлива й емоційна дівчина. Вона ризикує вийти зі своєї вежі, прагнучи довідатися більше про чарівні ліхтарі, які запускають щороку в одну й ту ж ніч. Рапунцель за сюжетом теж спілкується з тваринами, але не тому, що це її вибір — просто вона 18 років прожила у вежі й альтернативи, м’яко кажучи, відсутні. Якщо порівнювати з «Русалонькою», Рапунцель так само рятує свого партнера. Та якщо у випадку з Аріель принц потім робить те ж саме для принцеси і рахунок зрівнюється (1:1), то з Рапунцель Disney так не робить, дозволяючи її образу домінувати над головним героєм, Фліном Райдером.

У фільмі «Хоробра серцем» центральний чоловічий образ взагалі відсутній. У ньому є стосунки, які з дитячого погляду набагато важливіші й глибші — стосунки доньки й матері. Тут головній героїні 15 років. Слід зазначити, що Білосніжці було 14. Так само, як і Рапунцель, персонаж принцеси Меріди дуже емоційний, пустотливий. І в наступному фільмі — «Холодне серце», — творці ще більше посилили цю рису в героях.

«“Холодне серце” — дуже популярний у США мультик. Він б’є всі рекорди в “Амазоні”. Найпопулярніший костюм на Хеловін — Ельзи, причому його хочуть не тільки дівчатка. Персонаж Ельзи дуже експресивний. І дітям цей образ дуже зрозумілий в силу своєї емоційності», — пояснює успіх фільму Маріам Найєм. Також художниця зазначає, що з дитячого погляду жіночі образи більш зрозумілі і хлопчикам, і дівчаткам. Це може бути ще одним поясненням популярності лінійки диснеївських принцес.

В «Холодному серці» Disney продовжує підривати все, у що вірили попередні покоління дівчат. В цьому мультику з уст однієї з героїнь звучить фраза: «Ти не можеш вийти заміж за чоловіка, якого ти щойно побачила».

Що все це означає, або Можливо, принцеса — це іноді просто принцеса?

Гендерні стереотипи стають негативом, коли вони певним чином обмежують або принижують котрусь зі статей. Спробу обернути авторитет диснеївських принцес на користь зробили Деніель Сепулверс та Маріса Луго. Вони створили низку ілюстрацій, у яких принцеси відвідують гінеколога, роблять щеплення, здають аналізи крові й загалом дбають про своє здоров’я. Таким чином авторки намагалися привернути увагу до цервікального раку, який завдяки уважному ставленню до свого здоров’я можна фактично уникнути.

«Теми вірусу папіломи людини, цервікального раку дуже стигматизовані в наших засобах масової інформації, — пояснює Деніель Сепулверс. — Я хочу, щоб жінки знали, що навіть якщо вони не мають якоїсь реальної знаменитості в ролі “обличчя кампанії” в даному випадку, їм нічого соромитися».

Еволюція образів принцес у франшизі обумовлена в першу чергу і власними дослідженнями студії Disney, пояснює Маріам Найєм. «Є ціла команда психологів, які відстежують, як аудиторія сприйняла фільм, чому одні стають популярнішими за інших», — розповідає вона. Таким чином можна дійти висновку, що в самому суспільстві назрів запит на зміну в уже створених стереотипах.

Пеггі Оренштайн, авторка книжки «Попелюшка з'їла мою доньку», теж багато часу присвятила роздумам про те, чого диснеївські принцеси можуть навчити її дитину. «Я думаю, що одного дня моя донька зустріне свого прекрасного принца і в них будуть діти. Але я бажаю їй, щоб її принц поважав її, не гребував мити посуд і брав на себе половину обов’язків у турботі за дітьми, — пише Оренштайн. — З іншого боку, може, я досі живу у другій хвилі фемінізму, яка вже видихається. Можливо, принцеси — це знак прогресу, ознака того, що дівчата можуть віддатися своїй пристрасті до рожевого без шкоди для власної сили духу й амбіцій. “Мати все”, так би мовити. Можливо, це ще простіше: якщо перефразувати Фрейда, можливо, принцеса — це іноді просто принцеса? І, як мене колись запитала моя донька, що з нею не так?»