Кожен тип війни спрямований на власний тип простору. Звичайна війна – на простір фізичний, інформаційна – на інформаційний, смислова – на простір когнітивний. Усі війни покликані змінити поведінку супротивника/ опонента, але для цього в них є різний інструментарій.

Людство весь час удосконалює можливості впливу в кожному з просторів. Підсилення фізичної війни вивело людство до війни ядерної, яка стала настільки руйнівною, що до неї вже не вдаються. Що потужніший інструментарій, то менше поле вибору він залишає для супротивника, програмуючи його поведінку і то більший відсоток людей підкоряється цьому програмуванню.

Всі три типи просторів і війн вимагають програмування в різних часових проміжках. Фізичний примус вимагає моментального реагування. Якщо інформаційна війна формує інформаційний порядок денний, то смислова – порядок десятиріч, бо вона змінює саму карту місцевості, а не лише назву однієї з вулиць, якою треба сьогодні проїхати.

Інформаційні війна не змінює переконань людини, але це робить війна смислова. В першому випадку ми змінюємо інформацію, в другому – знання. А знання є більш довготривалим продуктом, ніж інформація. Факти можуть змінюватися, а правила, за якими ми їх розуміємо залишаються тими самими.

Факт може зберігатися. Але зміна його розуміння призводить до нових наслідків. Перший такий випадок у військових діях – це бурська війна. Коли про бурів почали писати в англійській пресі як про бійців за свободу, англійцям лишилося місце душителів свободи. І вони вийшли з війни. Ту саму ситуація мали у випадку першої чеченської війни, у другій – «бійці за свободу Ічкерії» терміново стали «моджахедами». Таке позначення насправді не постає ізольовано, саме по собі, а є частиною смислової матриці. Добираючи той чи інший варіант, ми «тягнемо» за собою й інші частини цієї матриці.

Відповідно ефективність впливу збільшується, коли ми спираємося на модель світу, яка є в голові того, хто отримує повідомлення. Німці не здавалися в полон, коли до них зверталися стандартно, мовляв, це врятує ваше життя. Психологи почали шукати, в чому ж річ. Виявилося, що німці є більш соціальними, тобто їх слід розглядати не як окремий атом, а як молекулу. Новим повідомленням став заклик: якщо ти підеш у полон, ти врятуєш свою сім’ю від голодної смерті. І німці почали здаватися.

Смислова війна оперує більш глибинними структурами, які ховаються за структурами поверхневими. Є різні кандидати на структури цього рівня. Одними з них є фрейми, які досліджує, наприклад, Дж. Лакофф (Lakoff G. The political mind. A cognitive scientist's guide to your brain and its politics. – New York etc., 2009; Lakoff G. Thinking points. Communicating our Americam values and vision. – New York, 2006; Lakoff G. Don't think of an elephant. Know your values and frame the debate. – White River Junction, 2004; Lakoff G., Wehling E. The little blue book. The essential guide to thinking and talking democratic. – New York, 2012). Він розглядає їх як ментальні структури, за якими відбувається наше мислення.

Він аналізує, наприклад, відомий вислів «війна з терором» (Lakoff G. The political mind. A cognitive scientist's guide to your brain and its politics. – New York etc., 2009, р. 156). Але підкреслює, що зазвичай війна – це війна за території з чітко окресленим супротивником. А коли цього немає, то термін, який треба використовувати після багатьох років – це «окупація». Поняття «перемоги» не має сенсу для такого розуміння «війни».

Як каже в інший своїй роботі Дж. Лакофф, у випадку окупації проблема не в тому, чи виходити з Іраку, а в тому, коли саме виходити (Lakoff G. Thinking points. Communicating our Americam values and vision. – New York, 2006, p. 33). Він вважає: роботу з опонентом може полегшувати те, що з різних проблем може бути активовано різні моральні системи. Таких людей, які мають не одну, а дві моральні системи, дослідник називає «біконцептуалами». Вони можуть бути вашими опонентами в одній проблемі, але союзниками в іншій.

Стосовно фреймів як ментальних структур Дж. Лакофф пропонує такі правила (Lakoff G. Thinking points. Communicating our Americam values and vision. – New York, 2006, p. 37 – 38):

• використання фреймів відбувається поза свідомістю,
• фрейми визначають здоровий глузд,
• повторення може закріпляти фрейми в мозку,
• активація зв’язує поверхневі фрейми з глибинними і гальмує протилежні фрейми,
• глибинні фрейми, що існують, неможливо швидко змінити,
• з біконцептуалами слід розмовляти як зі своїми,
• факти не роблять вас вільними, оскільки факти не мають сенсу поза фреймами,
• просте заперечення фреймів іншої сторони лише підсилює їх.

Інформаційна війна в чистому вигляді прив’язана до традиційної війни в фізичному вимірі (див., наприклад, стосовно російсько-грузинської війни (Thomas T.L. The bear went through the mountain: Russia appraises its five-day war in South Osetia // Journal of Slavic Military Studies. – 2009. – Vol. 22; Shakarian P. The 2008 Russian cyber campaign against Georgia // Military Review. – 2011. – November – December), або до технічного аспекту – кібервійни (див., наприклад, Clarke R.A. Cyberwar. The next threat to national security and what to do about it. – NewYork, 2010 та Krekel B. Capability of the People’s Republic of China to conduct cyber warfare and computer network exploitation. – McLean, 2009). США і Великобританія традиційно звинувачують Китай і Росію в таких атаках. Але Китай, до речі, теж каже, що його атакують 144 разів на місяць і 62,9% з цих атак іде з боку США. Це свіжі дані, які наводить Reuters, за 28 лютого 2013 р.

Інформаційні війни змінюють набір фактів, смислові – набір знань. На базі змінених фактів починають прийматися інші рішення, і це був початковий етап перебудови. А потім на базі змінених знань факти вже не потрібні, людина сама приймає потрібні рішення. Це постперебудовчий період (див., наприклад, про процеси зміни цінностей і розривність між молодим і старшим поколіннями – Пантин В., Лапкин В. Ценностные ориентации россиян в 90-е годы // Pro et Contra. – 1999. – Весна).

Мартін Лібікі виділяв два види структур для входження чужих повідомлень, навіть не цінностей – базари і замки (Libicki M. Conquest in cyberspace. National security and information warfare. – Cambridge etc., 2007). Базар може дозволити будь-які «чужі» повідомлення, а замок намагається від них захиститися. У своєму інтерв’ю він каже, що справжньої кібервійни світ ще не бачив, а Естонію і Грузію наводить як приклад «створення роздратування».

На сьогодні пострадянський простір, і Україна зокрема, йдуть між двома стратегіями. Технічно орієнтовані кіберспеціалісти намагаються побудувати «стіну». Але це може допомогти виключно у випадку інформаційної війни. Вона може вибудовувати захист саме завдяки фільтрації повідомлень.

Що стосується смислової війни, то неможливо зупинити масову культуру. Вона об’єднує в собі характеристики інформаційного, віртуального і комерційного продукту, в той час як у системі інформаційної війни діє об’єднання інформаційного і військового чи інформаційного й політичного продукту.

За законом, перекладений українською текст на українському телебаченні стає українським інформаційним продуктом. Але ж у ньому нічого не змінилося, окрім мови. Тому комерційні продукти легко проходять подібні фільтри. Не стіна, а тільки власний сильний текст можуть слугувати захистом. Саме це і є особливістю захисту в смисловій війні.

Роберт Кларк каже, що силу країни в кібервійні визначають не лише її можливості з точки зору атаки, а й її можливості в захисті й кіберзалежності від інших (Clarke R.A. Cyberwar. The next threat to national security and what to do about it. – NewYork, 2010, p. 147 – 148). Тобто є три складові оперування в кіберпросторі: атака, залежність і оборона. Цікаво, що Україна вийшла на четверте місце в світі за кількістю власних атак.

Продовжуючи ідею кіберзалежності, можна сказати, що є залежність країни і в інформаційному, і смисловому вимірах. Це коли країні не вистачає власних новин чи власних фільмів, і вона заповнює ці порожнини чужим продуктом. Україна є чітким прикладом цієї ситуації.

Відповідно виникає потреба аналізувати точки вразливості інформаційного і смислового поля України для того, щоб намагатися вплинути на формування захисту саме в цих точках, а не вибудовувати його взагалі. У нас немає ресурсу (фінансового, інфраструктурного, людського) для того, щоби працювати взагалі.

Інформаційна інтервенція, як і смислова, у випадку атаки досить часто намагається стати на рівень вище, щоби важче було захиститися. Тобто інформація (навіть випадкова) подається як знання, окремий факт починає виглядати як правило. Досить часто ми бачимо це в політичній боротьбі.

Смислові інтервенції заховано в естетичній обгортці. Тож рівень привабливості такого повідомлення є набагато сильнішим. Естетичне повідомлення (кіно, книга, п’єса) побудовано таким чином, що в мозок уводиться декілька різних текстів. Глядач-читач стежить лише за одним. А всі інші залишаються поза його увагою і контролем.

З цієї точки зору слід визнати, що соцреалізм не був чисто пропагандистською вигадкою. В ньому будувався прогнозований контент (наприклад, боротьба доброго з іще кращим), у якому людина через цю передбачуваність почувалася комфортніше. Підтвердження цьому ми можемо побачити і в сучасних дослідженнях телесеріалів. Психологи встановили, що коли людина дивиться знайому їй серію, вона відновлює свої життєві сили, психологічно відпочиває. Тобто всі індійські мелодрами (колишні) чи сучасна масова культура, яку будують на високому рівні передбачуваності, теж повинні мати подібний психологічний ефект.

Усі країни, які будували сильний матеріальний світ, характеризуються й тим, що вони одночасно вибудовували сильний нематеріальний світ навколо себе. Як приклад можуть слугувати і Рим, і СРСР, і США. Така культура виконує функції впорядкування навколишнього світу. Ми починаємо визнавати, що таке добре чи погане, виходячи з його ціннісних орієнтирів.

Є два шляхи для смислових інтервенцій:

• активація й утримання старих цінностей,
• уведення нових.

Ці цінності можуть функціонувати або в агресивному, або нейтральному, або в дружньому до них середовищі. І все це вимагає різного проектування подальшого розвитку.

Після революції 1917 р. літературне й мистецьке життя було таке насичене саме тому, що вводилися нові цінності. Але їх, як демонструють тогочасні література й мистецтво, захотіли скинути з корабля сучасності ще до того, як відбулася революція. Тобто спочатку відбулася революція в нематеріальному світі, а матеріальний світ лише підкорився їм.

Микола Бердяєв підкреслював зближення ідей комунізму і християнства, а також трактував комунізм як релігію (Бердяев Н. Духовные основы руской революции // Бердяев Н. Собрание сочинений. Т. 4. – Париж, 1990; Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. – М., 1990). Але він знаходив цікавий позитив, говорячи майже сучасними словами, що світ після революції став пластичним, саме це приваблює молодь, бо дозволяє ліпити з нього що завгодно. А це, до речі, можна розглядати як застосування інструментарію нематеріального світу до світу матеріального.

Деякі феномени змінюють свої зв’язки зі світом матеріальним. Раніше опера була більш політизованою, вона могла навіть брати участь у визвольній боротьбі, як це було, наприклад, в Італії. Сьогодні вона законсервувалася, сьогодні вона не може віддзеркалювати реальність. Але пісня може, що демонструє, наприклад, феномен Булата Окуджави – це той самий вплив поетичного слова, який був у період двадцятих чи шістдесятих років минулого сторіччя.

Окуджава був типовим шістдесятником. З одного боку, він син першого секретаря Тбіліського міському партії, а з іншого – син репресованого першого секретаря. І ці дві характеристики формують його модель світу.

Дмитро Биков у книзі про Окуджаву порівнює із Олександром Блоком. І той, і другий зіграли роль Поета відносно влади, яка перемогла. Блок це зробив у 1917 р., а Окуджава – в 1993-му, коли підписав листа на підтримку влади після розстрілу парламенту (Быков Д. Окуджава. – М., 2009). А стосовно політизації літератури він так сказав в одному з інтерв'ю: «Література в нас і сьогодні замінює майже відсутнє богослов'я, слабо розвинуту політологію і дуже спекулятивну філософію. У цілому так відбувається по всьому світові, але в нас це більш наочно. Тому російська література завжди буде політизована, журналізована і прив'язана до сучасності, і я не вважаю це гріхом. У нас є два національні здобутки: нафта і література. І те, і друге дуже політизовано».

Ми бачимо, що смислова війна досить часто використовується всередині країни. Склалася така традиція, що література і мистецтво (справжня література і справжнє мистецтво) завжди опонують. Тобто є принципова невідповідність із владою. Мабуть, тому радянська влада весь час намагалася управляти письменниками, які для Сталіна були «інженерами людських душ», а для Хрущова – «автоматниками партії».

У письменника Шишкіна є цікаве зауваження, що російська література реально народилася на Заході і прийшла до Росії з закордону в XVIII сторіччі. Він каже про це у зв’язку з тим, що перші спроби були якраз переспівами і перекладами. І додає, що російська література – це засіб існування в Росії нетоталітарної свідомості.

Лев Троцький у 20-ті роки розгорнув велику партійну дискусію стосовно ролі бюрократії (див. тут і тут). Він акцентував, що бюрократія перетворює партійців і громадян на пасивних і слухняних виконавців наказів. Він навіть написав текст на тему філософії бюрократії. І Троцький виявився правим, бюрократія в результаті з’їла країну. До речі, батько Окуджави брав активну участь у цій дискусії, а потім його було заарештовано як троцькіста. Навіть Хрущов був троцькістом, але вчасно покаявся перед Сталіним.

Смислові війни входять в інші країни відповідно не лише до політичних, а й до економічних завдань. Наприклад, Японія застосовує інструментарій м’якої сили до тих країн, куди йде її бізнес. Росія просуває освіту як елемент м’якої сили за кордоном, перераховуючи, скільки іноземних студентів навчаються в інших країнах.

Умовна «інформаційна поліція» є в кожній країні, як і «поліція смислова», яка більше опікується мораллю. В минулому найбільш тривалими були релігійні війни, які за визначенням є смисловими. Холодна війна недавнього часу з’їдала багато ресурсів, яких вимагало навіть просте глушіння західних радіоголосів.

Післяперебудовча операція «Каяття», яка включала фільм Абуладзе та постійну вимогу каятися за радянське минуле, є смисловою операцією, що повинна була через відповідний шок зафіксувати неможливість повернення до радянської моделі світу. І перебудова сама, хоч і була інформаційною операцією, мала на меті завдяки суттєвій зміні інформації змінити знання, тобто радянську модель світу.

Подібно до цього СРСР мав дитячі й молодіжні організації (піонерську і комсомольську), які повинні були імплантувати в індивідуальну свідомість радянську матрицю. Були відповідні радянські процеси «ініціації», які маркували перехід на вищі рівні радянської соціалізації. Радянський герой, як і всі інші герої, завжди проходив випробування, щоб продемонструвати те, що він готовий отримати винагороду.

Якщо взяти казкові приклади, то Буратіно є жертвою інформаційної атаки, яка призвела до того, що він зарив свої золоті монети невідомо куди. А П’єро є типовою смисловою жертвою, бо він повністю змінив свою модель світу, вписуючи в кожне своє речення ім’я Мальвіни.

Фізичні війни захоплюють фізичний простір, інформаційні – інформаційний. Стосовно смислових війн можна сказати, що вони захоплюють все: і віртуальний, і когнітивний простори, а також програмують у результаті й простір інформаційний навколо людини. Це пов’язано з феноменом вибіркового сприйняття, відповідно до якого людина бачить навкруги тільки те, що відповідає її картині світу. Модель світу прямо та опосередковано формує ті інформаційні потоки, якими користується людина.

Інформаційні війни більш помітні, ніж смислові, тому в цьому випадку швидше починають бити на сполох. Смислові війни закриті ореолом естетичної привабливості, тому вони залишаються більш непоміченими.