Еволюція маніпуляцій

00:00,
29 Квітня 2011
1457

Еволюція маніпуляцій

00:00,
29 Квітня 2011
1457
Еволюція маніпуляцій
В анонімному сюжеті «Фактів тижня» Андрія Кончаловського використали як... соус для страви «відбілювання Кучми». Оксана Соколова спілкуватись не захотіла – «все одно “Телекритика” напише гадість».  

Анонс недільного, 24 квітня, випуску «Фактів тижня» на ICTV змусив відволіктися від святкового столу. Заявлені сюжети обіцяли бути не менш смачними, ніж паска. Особливо заінтригувала новина, що відомий режисер Андрій Кончаловський взявся втілювати на екрані історичну роль Леоніда Кучми та плівок майора Мельниченка. Минулої неділі, певно, всі тижневики так чи інакше мали згадати справу Ґонґадзе (вона в розвитку вже кілька тижнів). Але команда Оксани Соколової пропонувала мегаексклюзив. Це було приємно ще й з огляду на те, що випуски у святкові дні на багатьох каналах часто ліплять «з чого Бог пошле» – бо «все одно його ніхто не дивитиметься». Тож я авансом подякувала колегам за добросовісну роботу і вмостилася чекати Кончаловського.

 

Мене обдурили. Ні, Кончаловського таки показали. Але він виявився лише соусом – під яким мені, як глядачеві, згодовували зовсім іншу страву. Я не розбиратимусь – хто її замовляв. Але цей сюжет «Фактів тижня» заслуговує окремого аналізу – як приклад еволюції цензури. Кострубаті темники пішли в небуття. Маніпуляції глядацькою свідомістю стали набагато філіграннішими, і від того – небезпечнішими.

 

Подали Кончаловського «Факти тижня» на десерт – майже наприкінці випуску – там, де, зазвичай, культур-гламур. Утім, вступ до теми був суто політичний.

 

«Оксана Соколова, ведуча: Ну, а депутати Верховної Ради цього тижня звернулися до Генеральної прокуратури з проханням розібратися із незаконною діяльністю Миколи Мельниченка. 84 народні обранці вважають, що закриття кримінальних справ щодо прослуховування президентського кабінету є передчасним. "Фактам тижня" вони заявили – треба з’ясувати, яким об’ємом державних таємниць України заволоділи сторонні люди».

 

Продовжив тему невідомий автор.

 

(Журналіста, який писав сюжет, ведуча не представила, хоча, зазвичай, у підводках Оксана Соколова не соромиться зайвий раз назвати своїх бійців. Забігаючи наперед, скажу, що і наприкінці сюжету підпису не було. Якщо мені не зраджує слух, начитала матеріал Валерія Черненко – нині – ведуча програми «Козирне життя», рідна сестра Оксани Соколової. Валерія, хоч і стала ведучою, іноді не цурається журналістської роботи – час від часу вигулькує з сюжетами – переважно про мистецькі події чи про життя селебритіз. У розкритті політичних тем помічена не була.)

 

Присмак спецзамовлення – вже у перших рядках сюжету.

 

«Кореспондент: В українському парламенті момент єднання. 84 народні депутати підписали спільне звернення до Генеральної прокуратури. Вони просять поновити кримінальну справу проти Миколи Мельниченка».

 

Автор підкреслює: охочі розібратися з майором Мельниченком є у всіх фракціях. Але… 84 депутати з 450 – це «момент єднання»? Не занадто голосно?

Для тих, хто під час перегляду бився крашанками, тезу про «спільного ворога» у закадровому тексті вже після першого синхрону повторюють ще раз.

 

«Кореспондент: Те, що у 2005-му році тодішній генпрокурор Святослав Піскун закрив розслідування щодо скандального майора, тепер непокоїть представників різних політичних сил».

 

Далі «єднання» ілюструють синхрони представників різних фракцій – НУНС, БЮТ, Регіонів. Усі вони кажуть про одне: чому варто поновити розслідування по Мельниченку.

 

«Віктор Швець, народний депутат України, фракція БЮТ: "Справа в тому, що коли Мельниченко робив ці записи в кабінеті Президента України, він був допущений саме до державної таємниці".

 

Кореспондент: А от яким саме обсягом державних таємниць заволодів колишній офіцер КГБ Мельниченко, – досі не з’ясовано.

 

Юрій Кармазін, народний депутат України, фракція "Наша Україна – Народна самооборона": "Я зрозумів, що до цього мають відношення і американські спецслужби і російські спецслужби і я ще не знаю які. Мені стало трошки страшно за нашу державну безпеку. Що ж відбувається, якщо всі таємниці знають".

 

Володимир Олійник, народний депутат України, фракція Партії регіонів: "Є інформація про те, що окремі речі, які були записані і мали контакти Мельниченка з іноземними представниками, спецслужбами, вони повинні тлумачитися, як порушення чинного законодавства з точки зору національних інтересів, чи є там склад злочинів. Бо в нього є присяга, він знаходився на службі, і так далі. Потрібно детально проаналізувати"».

 

Проти чотирьох синхронів, які обґрунтовують необхідність розібратися з колишнім охоронцем Кучми – жодного синхрону, який би пояснив мотиви закриття попередньої справи. Різнокольорових депутатів у сюжеті нам намагаються продати як «баланс». Насправді ж, урівноважити їхні однотипні думки тут міг або синхрон екс-прокурора Святослава Піскуна, при якому згорнули розслідування, або самого Мельниченка. Їх ІCTV не запитало.

 

Далі автор, який побажав лишитися інкогніто, робить величезний стьожок білими нитками, пришиваючи до останніх подій у Верховній Раді України одкровення російського режисера Андрія Кончаловського.

 

«Кореспондент: Бажання детально проаналізувати вже є не лише в Україні, а й за її межами. Цього тижня сенсаційний матеріал виклав на своєму сайті Андрій Кончаловський. Всесвітньо відомий режисер вже три роки знімає фільм про новітню українську історію. І вважає одним з її поворотних моментів так званий касетний скандал. На тлі подій, які розгорнулися в Україні нині, Кончаловський вирішив опублікувати деякі робочі матеріали. Власне, показати, як сам розбирався у заплутаній справі і з’ясовував, чи існують власне плівки.

 

Андрій Кончаловський, режисер: "Любая история имеет либо много версий, либо одну. Если история правдоподобна, она имеет всегда одну версию, а когда есть чип, пленки, я пока просто не понимаю. Давайте разберемся, пленки или чип все-таки? Поехали"».

 

Інформпривід – оприлюднення фрагментів фільму Кончаловського «Битва за Україну» – справді, свіжий. Про роботу, яка триває вже третій рік, режисер розповів у своєму блозі на сайті «Ехо Москви» 21 квітня.

 

Точніше – минулого четверга, о шостій ранку (якщо вірити сайту), Кончаловський розмірковував про долю кольорових революцій. Новина про фільм зовсім не була стрижневою темою того запису. Режисер поміж іншим згадав, що працює над фільмом про сучасну Україну, що за Ющенка цієї роботи не анонсував, а тепер, мовляв, в Україні – Янукович, правильний курс і сприятливі умови поділитися здобутими подробицями касетного скандалу. Наприкінці запросив усіх переглянути фрагменти фільму на сайті свого продюсерського центру.

 

Того ж дня інформаційні агенції видали вже рафіновану новину: «Кончаловський знімає кіно про Україну».

 

Команда «Фактів» спрацювала досить оперативно – до неділі встигли не лише підготувати сюжет, а й записати ексклюзив із самим Андрієм Кончаловським. Писав його не рядовий журналіст – шеф-редактор «Фактів» Олена Фроляк. Показали інтерв’ю окремо – після сюжету.

 

Та повернімося, власне, до цього анонімного твору. Другу його частину побудовано виключно на синхронах, якими поділився Кончаловський. Утім, титру, що це фрагмент фільму, немає. Фактично, синхрони виглядають як такі, що їх писав журналіст ICTV для цього конкретного сюжету. В закадровому тексті автор раз по раз плутає карти: то бере на себе безпідставні твердження: «Потім екс-майор місяцями сидів за кордоном, і складав до купи сотні цифрових файлів, які назвуть плівками Мельниченка». То посилається на авторів фільму: «Опальний російський олігарх не заперечив, що зацікавився записами. Сподівався знайти компромат на Путіна, – вважають автори цього фільму». Відтак не зрозуміло: викладені думки належать автору-аноніму чи він лише переповідає зміст картини Кончаловського? Сюжет про кіно чи все ж таки про плівки?

 

Питанню достовірності плівок присвячено чи не третину сюжету.

 

«Юрій Фельштинський, історик, автор книги "ФСБ підриває Росію": "Все вот эти пленки Кучмы, да, наверное, они психологически воспринимаются, как многочисленные там кассеты. На самом деле они существовали в цифровом формате".

 

Кореспондент: Відомий історик, автор книги "ФСБ підриває Росію" Юрій Фельштинський особисто брав участь у розшифровці тих самих цифрових записів касетного майора.

 

Юрій Фельштинський, історик, автор книги "ФСБ підриває Росію": "Со стороны, люди несведущие, они считают, что эти записи четкие, да, что вот вы будите сидеть и слушать. На самом деле, они все очень плохого качества. Для того, чтобы расшифровать в кавычках, или распечатать эти записи, понадобилось несколько месяцев работы. Довольно серьезной суммы денег, которую выдал Борис Абрамович Березовский".

 

Кореспондент: Опальний російський олігарх не заперечив, що зацікавився записами. Сподівався знайти компромат на Путіна, – вважають автори цього фільму.

 

Олександр Гольдфарб, керівник Фонду громадський свобод: "Мельниченко ходил по Америке, искал финансирование на расшировку этих записей. И мы дали порядка, я думаю, 60-70 тысяч долларов на этот проект".

 

Кореспондент: Потім екс-майор місяцями сидів за кордоном, і складав до купи сотні цифрових файлів, які назвуть плівками Мельниченка. Над їх достовірністю будуть битися десятки експертів. Від кінця 2000-го року проведено 9 експертиз цих записів.

 

Пітер Френч, глава Міжнародної Асоціації судової фонетики: "Нічим не можна виправдати висновки "Бек Тек", що позначена частина записів є безперервною та немонтованою"».

 

Мухи й котлети знову разом. Виходить, сумніватися в достовірності плівок варто через те, що:

 

а) записи цифрові та поганої якості;

 

б) Мельниченко намагався на них заробити.

 

Якщо плівки – підробка, чому Березовський дає гроші на їх розшифровку? Щоби знайти липовий компромат на Путіна? Логіки – жодної. Втім, основний меседж – «плівки монтовані» – глядачеві передано.

 

Про те, що ГПУ вже взяла частину записів Мельниченка як доказ у справі Ґонґадзе, ICTV не згадав. Хоча заступник генпрокурора України Ренат Кузмін нещодавно пояснював журналістам, що фонетичною експертизою слідство не обмежується – існують інші, опосередковані докази автентичності записів. Те, що скандальні розмови мали місце, вже підтвердили деякі фігуранти плівок – Марчук, Турчинов, Ющенко. Та всі ці подробиці «Факти тижня» ігнорують. Натомість напускають туману й знову педалюють тему «продажності» екс-майора.

 

«Юрій Фельштинський, історик, автор книги "ФСБ підриває Росію": "В истории пленок много неясного. И к сожалению, основные неясности, они связанны с тем, что главные фигуранты, и прежде всего и Мельниченко, явно врут"».

 

Відповісти на це пряме звинувачення Мельниченку не дають.

 

«Кореспондент: Найголовніше питання, яке спантеличило учасників цього фільму, – чому майор Мельниченко найперше поніс своїм записи саме бізнесменам.

 

Юлія Мостова, заступник головного редактора "Дзеркало тижня": "Не тем, которые имели имидж правдолюбцев или там демократов или безстрашных борцов с коррупцией, а денежным мешкам, бизнесменам".

 

Давид Жванія, народний депутат України: "Он их продавал, только кусочками. Он продавал пленки и оптом, и в розницу"».

 

Синхрон Миколи Мельниченка з’являється в сюжеті лише тринадцятим! Після 12 синхронів-закидів – лише одне коротеньке спростування. І то – виключно щодо Березовського.

 

«Микола Мельниченко, колишній співробітник управління Державної охорони: "Такого не было, никакие записи никто Березовскому не продавал"».

 

Після чого Мельниченка знову множать на нуль.

 

«Олександр Гольдфарб, керівник Фонду громадський свобод: "Сказали йому – Миколо, давай публиковать все, что есть на этих пленках. Он сказал – нет. Я не буду это публиковать, потому что, это во-первых, моя собственность, у меня на это объявлен копирайт. Сколько вы мне заплатите?".

 

Юрій Фельштинський, історик, автор книги "ФСБ підриває Росію": "Березовский говорит – ну, ну, Николай, что нужно для проекта? Ну, и от Мельниченко говорит, – зарплата мне нужна, конечно. – Какая тебе зарплата нужна? Коля говорит – ну, ну, 10 тысяч в месяц. И я вот как бы понимаю, что чем больше Борис на все соглашается, тем больше Мельниченко понимает, что он безумно продешевил".

 

Олександр Гольдфарб, керівник Фонду громадський свобод: "Он на этом не разбогател. Он не стал олигархом, скажем так. Но он жил на это вполне нормально на Западе. Дом даже купил для жены"».

 

Мельниченку дають слово вдруге – але знову не для того, щоб озвучити свою версію подій – а для того, щоб підтвердити генеральну лінію сюжету.

 

«Микола Мельниченко, колишній співробітник управління Державної охорони: "Фактором записей и фактором Мельниченка действительно воспользовались. Пользовались многие. Америка, да, пользовалась. Я этого не скрываю. Россия – да, пользовалась. Шла война за Украину. Ни для кого не секрет – между Америкой и между Россией. То есть, после Кучмы кто будет Президентом. И в этой войне, то есть, я принимал непосредственное участие"».

 

Навряд чи цей синхрон екс-охоронець Кучми дав у відповідь на пряме питання: а чи справді ви торгувалися з олігархами щодо плівок? А чи справді на отримані гроші збудували за кордоном хатинку для дружини? Швидше за все, питали Мельниченка про інше, щось на кшталт: «Чи не вважаєте, що вас використали певним чином у чужій грі?» Потому його відповідь вмонтували в зручному місці. Це хрестоматійний приклад псевдо балансу.

 

Надалі Мельниченко в трагедії взагалі не з’являється. В заключній частині сюжету імітувати баланс думок має синхрон матері загиблого журналіста Леся Ґонґадзе.

 

«Кореспондент: Учасники тих подій, з якими спілкувався Кончаловський, роль Мельниченка не перебільшують. Схиляються швидше до того, що майор є лише фронт-ментом – публічним обличчям якоїсь групи людей, яка веде велику гру. І в залежності від потреби, або вкидає певні записи, або ховає їх.

 

Олександр Гольдфарб, керівник Фонду громадський свобод: "После исчезновения, когда поднялся скандал, там было пару разговоров, где Кучма в ужасе, и кричит, что ребята, найдите мне его живого или мертвого. Да куда он, сукин сын, пропал. Да это все операция против меня. Что-то в таком духе было".

 

Кореспондент: А вот это вот куда делось, вот эти последующие разговоры?

 

Олександр Гольдфарб, керівник Фонду громадський свобод: "Мы все сдали. Все, что у нас было, – мы отдали в украинскую прокуратуру".

 

Кореспондент: Мама зниклого журналіста в інтерв’ю Кончаловському лише повторила свою давню позицію. Вона думає, що все це лише гра на кістках її сина.

 

Леся Ґонґадзе, мати Георгія Ґонґадзе: "Я Леониду Даниловичу сказала, что верьте мне, ни одна моя слеза материнская на ваше сердце не упадет потому, что я на вас не плачу. Я вас ни в чем не обвиняю"».

 

Поява в сюжеті Лесі Ґонґадзе невиправдана. Вона виникла, як Пилип з конопель, за принципом: «а зараз інформація, жодним чином не пов’язана з попередньою» і «лише повторила свою давню позицію». Видно, позиція: «Я не звинувачую Кучму», – для автора сюжету дуже важлива. Ще б пак – висловлює її мати загиблого журналіста. Якщо вже вона не звинувачує, про що мова?! Таким чином баланс начебто відбувся – Лесю Ґонґадзе глядач підсвідомо зарахує до «протилежного табору».

 

В кінці сюжету з’являється власною персоною не раз згадуваний вище опальний олігарх Борис Березовський. З’являється, щоб озвучити одну – мабуть, найважливішу – думку:

 

«Кореспондент: Кого звинувачувати – відомий режисер відповіді не дає. Лише вислуховує різні припущення. Одні говорять про руку Москви, другі про американський сценарій, треті про внутрішню боротьбу олігархів.

 

Борис Березовський, бізнесмен: "Все это провокация, провокация, направленная на дискредитацию Кучмы"».

 

До цього моменту історію «співпраці» Березовського із Мельниченком переповідали наближені особи – Олександр Гольдфарб, який керує фондом Березовського, та Юрій Фельдштинський, якого називають політичним радником олігарха (щоправда, в сюжеті його титровано як «відомого історика»). Навіщо інформація з других рук, коли сам Березовський давав окреме інтерв’ю? Хіба для того, щоб опальний олігарх не з’являвся у сюжеті 10 разів – саме стільки синхронів, якщо порахувати, ми почули «з його табору».

 

Найчеснішим у цьому сюжеті був фінальний синхрон Олександра Гольдфарба. Він, по суті, перекреслив усе, сказане вище, і зазначив – про що, насправді, варто було б знімати кіно й писати сюжети.

 

«Олександр Гольдфарб, керівник Фонду громадський свобод: "Человеку отрезали голову, да, и убили его за то, что он был свободным журналистом, это главное в этой истории, а не клюква, которая вокруг этого раскручивается"».

 

Хто автор цього шедевру і чому він соромиться назвати своє ім’я, я запитала безпосередньо у ведучої та головного редактора «Фактів тижня» Оксани Соколової. Хотіла також з’ясувати, що вона особисто думає про цей матеріал. Наша телефонна розмова виявилася досить короткою. Почувши запитання, Оксана відповіла, що не буде цього коментувати. «Щодо цього – коментарів не буде. Я просто не хочу спілкуватися», – сказала вона. За кілька хвилин перетелефонувала сама і вирішила уточнити свою позицію: «Я не пояснила, чому я не хочу коментувати. Не бачу сенсу: що б я не сказала – Телекритика все одно напише гадість».  

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
documental.su
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду