Завершальні ток-шоу політичного сезону не відзначилися надто яскравими прикладами застосування маніпулятивних технологій політиками. Вони радше виявили деякі загальні тенденції в публічному представленні української політики і влади, про які ми вже неодноразово згадували в попередніх публікаціях і про які, можливо, варто нагадати зараз, перед певним політичним затишшям. Ось деякі з них.

Дивна синхронність тематичного вибору в програмах різних телеканалів, які наче й не мають уявлення про необхідність хоча б елементарної «відбудови» в боротьбі за аудиторію. Теми ток-шоу так часто співпадають, що неминуче зміцнюєшся в підозрах щодо наявності єдиного центру, звідки надходять відповідні розпорядження, чи скажімо м’якше, рекомендації.

Варто було президентові публічно озвучити переконаність у тому, що на початку наступного року в Україні буде сформовано ринок землі, як міністр агрополітики Микола Присяжнюк став гостем програм «Свобода слова» на ICTV Андрія Куликова та «Шустер live» на Першому національному.

Поза сумнівом, питання земельної реформи має надзвичайно велике значення і можна лише вітати, що профільний міністр з’являється в ефірі популярних політичних ток-шоу – цю можливість можна і треба використовувати для донесення до найширшого загалу громадян детальної і вичерпної інформації про заплановані кроки реформаторів. Не обманюймо себе – аудиторія сайту Мінагрополітики, інших фахових сайтів не така вже й численна, розібратися в тонкощах реформи самостійно теж дано не кожному громадянину – хоча б із числа власників земельних паїв.

Вихід – запропонувати в найширшому теледоступі зрозумілу для всіх, чітку модель реформування земельних відносин. Її слід презентувати із широким залученням фахових експертів і представників зацікавлених груп населення, фермерів, орендарів, власників паїв та інших. У цьому колі має бути розглянуто всі управлінські рішення та практичні кроки реформування земельних відносин, а також прораховано їхні наслідки для громадян України.

Такий шлях був би логічним, якби телебачення, хоча б у висвітлення процесів такого масштабу, як земельна реформа, надавало перевагу дотриманню суспільного інтересу, а влада була зацікавлена підняти рівень довіри до здійснюваних нею реформ.

На жаль, більш звичний шлях – той, який ми побачили в згаданих ток-шоу, присвячених земельному питанню. Це більш чи менш позитивні меседжі на користь земельної реформи, трансльовані профільним міністром. Він же спробував нейтралізувати закиди опонентів реформи, переконуючи аудиторію в тому, що в її результаті права власників земельних паїв буде застережено і земля не стане предметом спекуляції завдяки запобіжним заходам, зокрема високому миту при перепродажу. При цьому Микола Присяжнюк посилався на авторитет закордонного досвіду, який протягом тривалого часу вивчали фахівці його відомства. Який саме досвід вивчали, що запозичили, а від чого відмовилися – міністр вирішив не деталізувати. Досить характерний прийом, за допомогою якого відбувається легітимізація запропонованого документу чи проекту.

«Свобода слова», ICTV, 04.07.2011

«Куликов: … Я запрошую до центрального мікрофона Миколу Присяжнюка, міністра аграрної політики та продовольства України. Пане Присяжнюк, опоненти пропонованої земельної реформи заявляють, що Україна до її проведення не готова, адже немає земельного кадастру і нереформована корумпована судово-правова система нездатна захистити інтереси дрібних, а часом – і крупних власників. А отже, кажуть опоненти, у проведенні реформи зацікавлене лише невелике коло осіб, пов’язаних із владою. Не виключено, втім, що Верховна Рада ще до осені збереться на позачергову сесію, щоби розглянути законопроект про ринок землі, поданий Кабміном. Чому ми так поспішаємо?

Присяжнюк: По-перше, я б не сказав би, що ми так поспішаємо, тому що розпочата реформа земельна вже на протязі двадцяти років. Якщо ми вважаємо, що двадцять років – це замалий термін для того, щоб завершити земельну реформу, тоді я думаю, що у нас, практично… ми загубимо взагалі українське село. Ми з вами щороку на сьогоднішній день через те, що земельна реформа не завершена, не визначені пріоритетні форми розвитку аграрного сектору, не визначені мотивації та джерела розвитку інфраструктури села, і ми сьогодні з вами втрачаємо щороку… 15 сіл зникає з мапи країни. Про що ми говоримо? Ми сьогодні з вами констатуємо, що щороку населення на селі зростає на п’ять-шість років. І на що ми тоді надіємося? Тобто, завершення земельної реформи конче необхідне. І для цього – тут звучало – необхідно прийняти ряд законопроектів, які передбачені, до речі, в Земельному кодексі. В Земельному кодексі передбачено прийняття земельного кадастру – по-перше, я скажу, що це нічим не загрожує, крім того, що наведуть порядок, і буде чітко зрозуміло, де чия ділянка. Але тут теж є якийсь супротив. Це перше питання. По-друге, на превеликий жаль, я вважаю, що законодавець, коли розробляв Земельний кодекс, вписав, що для завершення земельної реформи необхідно прийняти закон про ринок землі. Я би вважав, що необхідно було б написати, прийняти закон для того, щоб упорядочити обіг сільськогосподарської землі. Написано “ринок землі” – значить, ринок землі. Але чому сьогодні так масовано нав’язується нашому сільському мешканцю, що завершення земельної реформи – це обов'язковий продаж? Чому так? Тут вже звучало, що ми з вами зробили половинчасту справу.

Куликов: Напевно, хтось дуже хоче купити?

Присяжнюк: Тут звучало, що ми зробили половинчасту справу: ми дали ключі і купили машину, але не дали ні водійських прав, ні ключів, і сьогодні селянин не знає, що робити. Нібито і маємо кришталевий м’яч, і ми їм не можемо користуватися. Давайте подивимося такі часи: чому ми вважаємо, що сільський мешканець, сільська громада сьогодні така затуркана, що вона повинна обов’язково… завтра прийняли ринок землі, і вона не може рахувати і не зрозуміє, що це капітал, який треба зберігати, що завершення земельної реформи упорядочить і виявить оці тіньові схеми, які сьогодні породили латифундистів? Це дасть можливість отримувати своєчасно і в повному обсязі орендну плату, а не так, як сьогодні: захотів орендар – дав відро повне жита, захотів – дав неповне, захотів – дав через рік, або захотів – взагалі нічого не дав. І це друге питання. Третє питання – ми повинні чітко розуміти, що збереження українського села сьогодні залежить від економічного підґрунтя. Однозначно. Ми бачимо в історії світовій, ми бачимо в історії вже і в нашій, національній, що без економічного підґрунтя зникають села, які мали достойні школи, які були достатньо великі, які мали асфальтовані дороги, які мали газифікацію, але не було економіки… Звичайно, такі села зникають з мапи. Що необхідно зробити і при завершенні земельної реформи що ми пропонуємо? Ми пропонуємо, завершивши земельну реформу, дозволити право купівлі-продажу тільки громадянам України. Це перше. Друге – фермерам, тому що вони мають не статус юридичної особи, яка могла би перепродаватись структура… І, звичайно, держава – держава в особі або земельного агентства, або державного земельного фонду, або державного земельного банку, – як виписано в Земельному кодексі. Чому держава? І чому ми ці запропонували такі варіанти? По-перше, я вам скажу, що по дорученню президента протягом чотирнадцяти місяців робочі групи проїхали всі європейські країни. Ми відвідали Канаду, ми відвідали Сполучені Штати Америки, ми відвідали Китай, і вивчили досвід всіх країн, які вже давно ввели ринок землі і завершили земельну реформу, і які завершили земельну реформу тільки що, в оці поточні роки. І ми бачимо, багато виступає дискусій, що а чи необхідно обмежувати і не давати права купувати землю юридичним особам та іноземцям. Я вважаю, на моє переконання, що на першому етапі ми зобов’язані обмежити купівлю землі для юридичних осіб і для іноземців, фізичних та юридичних осіб. І, до речі, це я вам приведу такий приклад, що Угорщина, Польща, Болгарія, Румунія – країни, які є членами, ЄС, – вони мають перехідний період в терміні 10 років, 11 років, 13 років право не продавати землю іноземним фізичним особам та іноземним юридичним компаніям…»

Таким чином, складається обґрунтоване враження, що актуалізацію теми земельної реформи варто оцінювати не скільки як початок великої просвітницької кампанії з метою забезпечити її підтримку більшістю населення, як корисної для суспільства реформи, а швидше як спробу почати поступову легітимізацію в масовій свідомості реформи з неясними наслідками для більшості громадян та цілком можливим забезпеченням преференцій для окремих груп владної еліти. (До такої думки спонукають, зокрема, численні приклади незаконного привласнення земель за допомогою адміністративного та відверто кримінального тиску на власників та орендарів землі з боку місцевого начальства, скомпрометована та залежна від влади на всіх рівнях судова система.)

До речі, саме до такої технології легітимізації можна віднести й недавню заяву на підтримку завершення земельної реформи Героїв України і Героїв Соціалістичної праці – активістів Аграрного союзу України на робочій зустрічі з Міністром агарної політики та продовольства України Миколою Присяжнюком.

Ще один характерний момент. Поява в ефірі людей, що безпосередньо працюють на землі, як це буває завжди, коли в ефір вривається, так би мовити, «живе життя» – завжди додає програмі переконливості. Скарги на беззаконня з боку місцевого начальства, яке тупо відбирає землю чи врожай у фермера, прямо вказують на загрози, від яких у наших умовах не убезпечишся правильними деклараціями і навіть прийнятими законами. Опозиціонери вимагають від міністра створити комісію для розслідування цього випадку, міністр погоджується – і на цьому все закінчується.

Такі сюжети «з народу» справді додають переконливості, але драматургія наших шоу не передбачає лінеарності. Чим завершиться ця конкретна життєва історія, чи виконає міністр свою обіцянку, чи захистять законні права фермера – на всі ці запитання глядачі, як правило, відповіді не отримують. Заряд життєвої правди перетворюється на «холостий постріл» для імітації справжніх бойових журналістських дій.

Позиція влади з дуже багатьох питань доволі вразлива для критики з боку політичних опонентів. Ця критика навіть має шанс регулярно звучати в ефірі і часом виглядає з риторичної точки зору вельми переконливо:

«Свобода слова», ICTV, 20.06.2011

«Анатолій Гриценко, народний депутат: Ви знаєте, якщо співставити оці якраз два виступи із виступом пана міністра... от я раніше думав, що в нас тільки мер космонавт – зараз я бачу, що весь уряд відірвався і десь далеко-далеко там літає, замість відповіді на конкретні питання. (Оплески) Я назвав факти, де можна взяти було понад 60 мільярдів гривень на село – міністр мовчить. І про “Лівеллу”, і про Бойка, і про 24 мільярди списаних для олігархів, і про Фірташа – стыдливо молчим. А тут паралельно давайте зараз буде ринок землі.

…Так от, я хочу просто, щоб люди розуміли, чому я проти – не проти ринку землі, а проти того базару, а просто крадіжки, яка зараз пропонується. Нам всім розказували, і мені в тому числі, що приватизація завершиться тим, що в нас буде в країні десятки мільйонів власників, і буде ефективно розвиватися промисловість і так далі. Не знаю, як ваші, але моя сім’я за всі багато поколінь не отримала ні клаптика ніякої державної власності. Ті, хто отримав якісь фіктивні акції – міноритарні акціонери – почали отримувати копійки, які коштували менше, ніж конверт, в якому треба було посилати запит на те. Обдурили всіх, і зараз недовіра саме тому що обдурять. Ви кажете про якісь декларації і про контроль – я читаю декларацію першої особи, Януковича Віктора Федоровича – плакать хочеться: у нього навіть копійки немає, або “Таврії”. У мене є, а в нього нема. ніхто ж не повірить, що президент не їздить, да? (Оплески) 

... у грудні минулого року вийшло – не можу сказати таємне доручення, але воно не з’явилося на інтернет-сайті президента, – але чітке доручення з вихідними даними, і ви про це знаєте, бо там і вам розписано, – де він пропонує оті даже 12%, підконтрольні громадам, забрати в них і передати під контроль районним і обласним державним адміністраціям. Правда, єсть таке доручення від 20 грудня минулого року, да? І воно Азарову і вам – до виконання негайно, внесено в законопроект. Чомусь затрималося, бо зразу сколихнулися всі сільські й селищні голови, мери: “Вибачте, стоп! А ми тоді взагалі не господарі тут?” Тоді глава адміністрації – а зараз це все більше з Донецька чи з Єнакієва приїжджає – він буде одноосібно, не питаючи громаду, вирішувати: отут буде хімкомбінат – а люди звикли там відпочивати; а отут я віддам комусь в оренду на тих умовах, які я хочу, а не на тих, які громада хоче. Ось в чому проблема – у нас принципово різні групи крові з цією командою. Я вніс законопроект, а вона не голосує, – через те я маю повне моральне право говорити зараз як і рік, і два тому, і ніякої виборчої кампанії зараз немає. Уж Гриценка в цьому ви не звинуватите».

«Свобода слова», ICTV, 04.07.2011

«Наталя Королевська, народний депутат, БЮТ: …Все эти законы: нужные и полезные, которые и мы вместе с вами писали, – они лежат мёртвым грузом. Они приняты, подписаны и вступили в действие, но они не отразились в реальной экономике…То есть когда действительно теневые процессы в экономике намного сильнее легальных процессов... когда законы не работают или работают избирательно. И что для этого нужно сегодня отложить все шоковые реформы для людей и провести системную реформу власти... Не админреформу, которая поменяла таблички над кабинетами, а нужно провести содержательную реформу.

... Обозначили власть на реформы – давайте проводить реформы... Но воровать и реформировать нельзя, а вы пытаетесь воровать и реформировать».

Але годі очікувати, що звинувачення на адресу влади наберуть справді конкретного характеру. Навіть маючи достатньо інформації, опозиціонери не ризикують перевести запал своїх викриттів у персональну сферу. Активно жонглюючи, скажімо, назвою фірми «Лівелла», ніхто не ризикує оголошувати в прямому ефірі імен тих, хто має вигоду від її діяльності.

Тим часом не варто забувати, що основна частина телеаудиторії все ще не має широкого доступу до інформації з інтернету і для неї змістовна і доказова, в тому числі й із приведенням конкретних імен, критика зловживань влади з боку опозиціонерів могла б стати справжнім шоком. На жаль, серед тих, хто зазвичай бере участь у ток-шоу, таких компетентних сміливців немає. І їх, схоже, ніхто й не шукає. Тож у реальності позбавлені конкретики прізвищ антикорупційні закиди, що звучать і звучать в ефірах ток-шоу, створюють лише ілюзію відкритості та гостроти політичних дискусій і ні на що реально не впливають.

Захищені надійною бронею офшорної таємничості, реальні господарі країни, певно, можуть задоволено розглядати політичні шоу саме як шоу – своєрідний інструмент для «нацьковування пари».

Присутність представників опозиції в ефірах – часто лише визнання ними самими власної згоди грати по заведених правилах. Зазвичай для того, щоб завдяки дозованій присутності в телевізорі претендувати на свій маленький шматочок причетності до влади – раніше чи пізніше.

Очевидно, для того щоб завоювати інтерес (не в сенсі лінивої цікавості телеглядача) і підтримку людей, опозиціонерам слід бути готовими порвати з власною приналежністю до владного класу, зі зручним перебуванням у системі, де одні корупціонери приходять на зміну іншим, породжуючи в людях апатію, безнадію та громадянську пасивність.

Такий вибір, звісно, набагато важчий, ніж декларувати грізні антикорупційні наміри, на кшталт тих, що озвучив лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк, які нагадали напівзабуту тепер історію екс-віце-президента Росії Олександра Руцького з його «валізами компромату».

«Свобода слова», ICTV, 04.07.2011

«Яценюк: Як чесна людина, пане Голуб, я вам можу пообіцяти наступне: коли політична партія “Фронт змін” і я особисто прийдуть до влади, то тих людей, про яких ви кажете, – на них сьогодні є депутатська недоторканість, – повірте мені, кожен з них буде знаходитись там, де сьогодні знаходиться колишній міністр внутрішніх справ. Клітка буде велика. Я думаю, що ми знайдемо місце.

Це перше. Друге... Я зразу хочу оголосити: на виборах 12-го року і на виборах 15-го року для того, щоб не казали про те, що це політичні репресії, для того, щоб не казали про те, що це переслідування колишньої влади, я оголошу список пофамільний з конкретними справами, з конкретними звинуваченнями – для того, щоб для західних партнерів потім це не стало новиною про те, що люди з сьогоднішньої влади будуть знаходитись на лаві підсудних».

Було б цікаво почути аргументи пана Яценюка, чому не можна оголосити цього списку прямо зараз, невідкладно, щоб бодай спробувати вберегти державу від зловживань корупціонерів. Але, як ми всі розуміємо, це запитання має риторичний характер.

Отже, підсумуємо:

• політичні ток-шоу все частіше перетворюються на вистави з майже нульовою суспільною користю;
• причина цього – як у форматних особливостях самих програм, так і в виборі тематики та принципів відбору учасників та експертів, які в першу чергу диктуються інтересами політичних сил, а також – упливом власників телеканалів чи тих, хто їх контролює;
• представники вищого ешелону високопосадовців зазвичай користуються пільговим режимом публічних виступів у рамках шоу;
• представники опозиції з різних міркувань надають перевагу критичній риториці загального характеру замість змістовної й доказової критики (в тому числі – персонального характеру). Така позиція очевидно влаштовує владу, оскільки створює ілюзію відкритості до дискусії і плюралізму думок;
• політичні ток-шоу є зручним середовищем для обкатки маніпулятивних комбінацій, упровадження в громадську думку меседжів, вигідних для тих чи інших політичних сил.

Чи зроблять висновки політики і телевізійники, чи зміняться їхні творчі та політичні стратегії, чи їх повністю влаштовує статус-кво – дізнаємось уже в новому політичному сезоні.

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм і політичних ток-шоу» здійснюється Громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.