«Ток-шоу» в ефірі українських телеканалів зазнають деформацій і втрачають змістове наповнення на користь «екшну». Програми, які перетворилися на вольєр для політичних тем на українському ТБ, дедалі частіше апелюють не до інтелекту глядачів, а до їхніх рефлексів.

Проекти Савіка Шустера та Євгенія Кисельова змагаються за розмаїття картинки. Режисери стараються потішити глядачів хто дійством, хто музикою. Давно стали звичними співаки й танцюристи наприкінці «Шустер Live». А у «Великій політиці» музика не вщухає протягом усієї програми. Вона має зв’язувати окремі блоки, однак знання музики більшості глядачів, які цікавляться політикою, доволі низьке. То ж пану Кисельову доводиться працювати ще й конферансьє в музиканта, представляючи кожну композицію й пояснюючи, чому саме вона тут і зараз звучить. Інколи увагу на музиканта за роялем звертає режисер крупними планами, а часом сам піаніст забуває своє місце і дратує надміру голосною музикою. Тоді панові Кисельову доводиться закликати його до порядку. Та режисери не вгавають і винаходять нові нестандартні «ходи». Приміром, у студії в пана Кисельова на Масляну кухар смажив млинці. Мені, телеглядачеві, воно байдуже, бо я вдома на канапі. Хіба що плани з кухарем та млинцями далеко не завжди відповідали змісту сказаного в цей час ведучим або гостями. Водночас, поряд із смаколиками цілком природно звучало традиційне приплямкування ведучого. Підозрюю, що аромати кухні відволікали присутніх на програмі від думок «про високе».

Та дедалі частіше дійство розгортається не за сценарієм, як-от бійка Вадима Колесніченка з представницею Femen Олександрою Шевченко. І тут уже шоу остаточно бере гору над змістом розмови. Варто подивитися форуми, де обговорюються програми. Одні в захваті від того, що несимпатичний депутат нарешті отримав по обличчю. Інші гидливо кривляться від мордобою в кадрі. А от про суть проблем, заявлених для обговорення, думок дедалі менше.

Подерте обличчя непроханого захисника російськомовних Вадима Колесніченка нагадали рядки російського поета Ігоря Сєвєряніна «кто-то здесь зацелован, там кого-то побили». Ток-шоу відомих тележурналістів дедалі більше стають подібними на «поезовечори», які полюбляв Сєвєрянін та його екзальтовані шанувальники. Саме їм було присвячено вірш «Ананасы в шампанском». Тоді збіговиська «декадентсвующих» претендували на те, щоби вважатися «пульсом вечеров». Відобразити картину тижня прагнуть і ведучі популярних авторських програм. Саме сюди, в гетто ток-шоу, із новин та підсумкових тижневиків витісняється політична аналітика. Сама влада це визнала, запросивши на останнє інтерв’ю із президентом Януковичем не керівників інформаційних служб провідних каналів, а ведучих ток-шоу.

Поки що є побоювання стосовно розмивання змістовної складової у «Великій політиці» та «Шустер Live». І зацікавлені в цьому передусім представники влади. Адже їм дедалі важче аргументувати неефективні та безглузді дії команди та її керівників. Тож для них тепер бути на ток-шоу «побитими» рівнозначне тому, щоби бути «зацілованими». І ситуативними союзниками політиків виступають режисери, яким цікавіше показувати видовище, а не «балаканину». Тому не варто дивуватися, якщо найближчим часом у студійних павільйонах Шустера і Кисельова з’являться спеціальні ложі зі столиками, повними напоїв та наїдків – як це робиться поряд із рингом під час найбільш резонансних двобоїв майстрів східних одноборств.

Оскільки епоха боротьби кращого з хорошим лишилася в минулому, наперед виступає конфлікт форми і змісту. Певна річ, видалити політику з ток-шоу остаточно не вдасться, тож головною метою стає послабити, завуалювати моменти, невигідні владі. Заради цього й осучаснений варіант декадентського балагана можна влаштувати – з мордобоєм, лайкою й тяганням по студії доморощених феміністок. Питання до російських ведучих українських каналів сформулював сто років тому Ігорь Сєвєрянін: «Не странны ли поэзовечера, бессмертного искусства карнавалы, в стране, где «завтра» хуже, чем «вчера»?