Російська пропаганда на Заході. Що протиставити?

Російська пропаганда на Заході. Що протиставити?

00:00,
23 Травня 2014
2186

Російська пропаганда на Заході. Що протиставити?

00:00,
23 Травня 2014
2186
Російська пропаганда на Заході. Що протиставити?
Російська пропаганда на Заході. Що протиставити?
Україні варто посилити свій голос на Заході та подбати про внутрішню інформаційну безпеку. Про це розповіли в опитуванні MediaSapiens Олександр Мотиль, Джеймс Керчик, Вєслав Ґоджіц та Ленка Віхова

Українські питання рідко були на порядку денному світових ЗМІ. Однак за останні місяці Майдан та агресія Росії кардинально змінили ситуацію, і події в Україні тепер посідають чільне місце на перших шпальтах газет та в програмах інформаційних телеканалів. Однак недостатня обізнаність із суспільними процесами в Україні та активна робота російської пропаганди може спотворювати картину подій. Західні ЗМІ інколи публікують дезінформацію, створену російськими медіа, або ж коментарі некомпетентних експертів. MediaSapiens запитав у іноземних журналістів та медіакритиків про вплив російської пропаганди на ЗМІ їхньої країни та можливі протидії цим впливам.

Олександр Мотиль, Джеймс Керчик, Вєслав Ґоджіц та Ленка Віхова відповіли на такі запитання: 

1. Наскільки сильним сьогодні є вплив російської пропаганди на західні медіа? Чи потрапляють у медіа вашої країни повідомлення російської пропаганди (наприклад, фашизм чи антисемітизм в Україні, протистояння між сходом та заходом)?

2. Яким чином український уряд може протидіяти дезінформації російських ЗМІ в умовах, коли Україна не має таких значних медіаресурсів?

Олександр Мотиль, професор політології в Рутгерському університеті (Ньюарк, США), директор програми вивчення Східної та Центральної Європи:

1. Мені здається, що російська пропаганда має дуже обмежений вплив у США. Частково тому, що неправда з російського боку є очевидною. Частково тому, що Україна цілком очевидно є жертвою, а також тому, що є експерти, які знаються на цій ситуації. Ті у США, хто підтримує Путіна чи Росію, роблять це з огляду на власні політичні чи теоретичні переконання, а не тому що вони обдурені російською пропагандою.

2. У будь-якому випадку, стратегія, якої повинна дотримуватися Україна, є дуже простою та потенційно ефективною. Варто звернутися до української діаспори – тамтешніх експертів з академічних, бізнесових, юридичних та інших професійних кіл. Ці люди знають мови, мають досвід та бажання допомогти. Україні варто звернутися до них, ініціювати неформальні групи експертів, прислухатися до них, прийняти їхні поради, та заохочувати їх виявляти публічну позицію з цих питань.

Джеймс Керчик, американський журналіст, кореспондент The Daily Beast (Вашингтон, США):

1. Я би сказав, що російська пропаганда є доволі успішною у Західній Європі і менш успішною в Америці, якщо говорити про звинувачення Майдану у «фашизмі» чи «антисемітизмі». Ця пропаганда була сприйнята в Німеччині, яка відчуває історичну відповідальність перед Росією з огляду на вчинені Німеччиною злочини під час Другої світової війни (те, що ці злочини стосуються країн колишнього СРСР – включно з Україною – здається, не враховується у цих оцінках).

В Америці більшість людей не приділяють значної уваги подіям в Україні. Якщо ж приділяють, то вони схильні дивитися на це через призму холодної війни, тобто сприймати Росію скептично. Тим не менше, деякі голоси в Америці, зокрема ліві сили, що виступають за політику невтручання, використовують російські звинувачення у «фашизмі» як спосіб запобігти будь-якому втручанню США в справи України. Цікаво, що одним із найбільших рупорів російської пропаганди в Сполучених Штатах є колишній конгресмен від республіканців Рон Пол (я писав про це тут).

2. Мені важко дати пораду владі в цій ситуації. На мою думку, уряд повинен працювати зі США, ретельно реагуючи на фактологічно неправдиві звинувачення Росії, так як це зробив Держдепартамент у своїй серії зі списком 10 брехливих тверджень.

Вєслав Ґоджіц, польський медіакритик та соціолог, професор Вищої школи суспільних наук (Варшава, Польща):

1. Із російською пропагандою все начебто легко: розпізнаємо її, визначаючи джерело. А отже все, що «російське», означає маніпулятивне та пропагандистське. Враховуємо концепцію воєнної й тоталітарної пропаганди, найкращим прикладом якої була німецька кіностудія UFA. Усе, що було створене під цим знаком – пропаганда. Думаю, що так значною мірою думають польські журналісти. Варто пам’ятати, що ми не залежимо від інформації з других-третіх рук: ми маємо своїх кореспондентів на місцях. Вони описують реальність «як є», що супроводжується їх затриманнями та арештами. Варто теж пам’ятати, що нічого не функціонує у суспільному вакуумі: для кожної політичної партії важливі не просто сирі повідомлення, а інтерпретація явищ таким чином, щоб це було корисно для її іміджу.

2. Це проблема перетягування ковдри. Українська держава програє пропагандистську війну з Росією трохи з власної волі, тобто б’ючись за правилами свого противника. А росіяни завжди – щонайменше з часів Сергія Ейзенштейна та Льва Кулешова – знали, як займатися пропагандою: що замовчати, а на чому наголосити. Менш важливим є сирий матеріал – важливіше пробитися з власною інтерпретацією. У цій боротьбі слабкий (з технічних та технологічних причин) голос українських ЗМІ мав би програти. Але Давид переміг Голіафа! Я вважаю, що немає іншого варіанту, ніж створення місцевих мовників навіть за допомогою армії. Перш за все, це мало би бути радіо, а також інтернет та класичні паперові листівки. Своєрідне «Радіо Вільна Європа» у виконанні київської влади, яке було би орієнтоване принципово на схід України. Це супроводжуватиметься низкою небезпек (наприклад, інфільтрація росіян!), але варто спробувати. Поза тим, це чудовий спосіб побудувати довкола ЗМІ громадянське суспільство.

Ленка Віхова, редактор «Українського журналу» (Прага, Чехія):

1. Звичайно, російська пропаганда присутня у чеському медіапросторі. І не лише, оскільки до неї підключені й деякі політологи, політики, підприємці. Але, на мою думку, ситуація трохи покращилася. Також тому, що вже кілька місяців іде безперервне інформування про ситуацію в Україні, що вимагає присутності чеських журналістів. До того їх перекидали з Москви чи Варшави. Нині вони стають україністами. Також тому, що вже мало хто вірить в українських фашистів, хоча ця тематика постійно присутня.

2. По-перше, варто подбати про внутрішньоукраїнську інформаційну безпеку. Бо ви можете говорити іноземним медіа, як ситуація виглядає насправді, але достатньо одного інтерв’ю з українцем зі сходу, якого годують російською пропагандою, аби вся інформація знівелювалася. По-друге, побільше приділяти уваги закордонним журналістам, так як це роблять інші західні держави. Зробити з них україністів, тобто людей, які розбираються в проблематиці, а не лише заїжджають на тиждень в Україну під час виборів. Ну і, – це вже коли буде мир, – не ставити по цілому світу пам’ятники Шевченку і не організовувати конференції по Голодомору, а представити модерну Україну.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Скрін-шот / www.thedailybeast.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду