Телебачення надає правильні моделі поведінки, які відповідають моделі світу, що домінує в цьому суспільстві. Наприклад, протестувальників у новинах подають як представників «сил хаосу», тимчасом як поліція виглядає порятунком від цього наступу. Московський мер видає квартири поліцейським, що постраждали від зіткнення з протестувальниками.

Телебачення також надає моделі адаптаційної поведінки для ситуацій, із якими людина ще не стикалася. На це працюють новини, що демонструють нам цунамі в Азії чи землетрус в Італії, або телесеріали, які масово випускають на екран істот, із якими ми ще не мали справи. Можна назвати такі західні серіали, які живуть на екранах по декілька років, одночасно виконуючи окрім розважальних і конкретні адаптаційні функції:

- серіал «Торчвуд» демонструє загрозу від інопланетних істот,

- серіал «Склад №13» застерігає від чужих артефактів,

- серіал Primeval розповідає, що може статися від появи розлому в часі, коли динозаври чи подібні до них істоти опиняються в сучасному місті,

- серіал «Хейвен» показує, як агент ФБР намагається «дешифрувати» аномальні події.

Це все загрози, яких наразі немає і які навіть є не дуже вірогідними. Але така різноманітна адаптаційність дозволяє бути готовими і до ще не сформульованих загроз.

Реально саме телебачення на масову рівні створило успіх як перебудови, так і Помаранчевої революції. Вони активізували маси, зробивши з них не глядача, а учасника подій. Є окремі дослідження про перенесення моделей поведінки з Reality-TV в життя, що свідчить про сильніший потенціал впливу «Дому» і «Дому-2», ніж нам здається.

За великим рахунком для цього були задіяні характеристики масової культури, які саме і спрацювали на масове включення глядача. Можна виокремити параметри з такою дією:

- неможливість відволіктися, яка поясняюється драматичністю події,

- серйозна емпатія з екранними героями,

- активація справжньості ворогів-опонентів,

- спрощення моделі дійсності, яка породжує просте вирішення проблеми і чорно-білу дійсність,

- поява нових героїв (це працює проти старих політиків, яких вдається відтиснути на периферію),

- повтор характеристик типового телепродукту (невідоме закінчення процесу, вороги заважають героям),

- молоді й красиві герої проти обридлих усім політиків,

- демонізація ворогів, що дає можливість романтизувати героїв.

І перебудова, й Помаранчева революція надають нову модель поведінки у вигляді легітимності протестів проти влади. Захист влади стає не дуже дозволеною поведінкою, бо більшість уже виступає проти. А відомий головний принцип людської поведінки – не опинятися в меншості.

У результаті перебудови під впливом західної кіномоделі ми взяли відповідну модель людської поведінки. Мерседес став мрією без відповідної зарплатної підтримки. Чужу модель було перенесено в інший світ без жодної адаптації. Тому вона не спрацювала.

І Помаранчева революція, й перебудова були конструкціями в фізичному, інформаційному і віртуальному просторах. Причому такими конструкціями, де було закладено місце для споживача цієї інформації, щоб перетворювати його на учасника. Це не просто варіант, наприклад, книги, бо читач лише опосередковано має змогу реагувати на сюжет. Хоча після книжок Гете чи Карамзіна збільшувалася кількість самогубств у середовищі їх читачів, усе одно це була випадковість. Постійна трансляція мітингів робить їх телемітингами: тут перехід глядача на вулицю буде запланованим.

Взагалі ТБ й кіно слід визнати досить специфічним видом комунікації через те, що вони не дають можливості діалогу, а стандартна комунікація дає. Можна скільки завгодно сперечатися з теленовинами, але це буде відповідь на кухні, а не з екрана. Вона буде несиметричною.

Відповідно, зростає роль процесів самостійної обробки інформації. Для її полегшення теленовини завжди даватимуть не лише факти, а й інтерпретацію цих фактів, що є точкою відліку для побудови розповіді. Для теленовин характерне утримання домінантної моделі світу. Вони підтверджують правильність розподілу влади. І тільки у випадку революційних змін з'являються конкурентні інтерпретаційні моделі.

Арабська весна надала новий матеріал для розуміння того, як трансформуються соціосистеми при використання інформаційних і комунікативних технологій. Хоча ідея ролі інтернет-механізмів продовжує залишатися головною, виникли й інші типи пояснень. Інтернет був більш яскраво вираженим, оскільки роль цензури в ньому була різко заниженою. Але вже тоді звучала критика, що, наприклад, Twitter не міг мобілізувати людей на вихід на вулицю, бо він описував події постфактум.

Виникає також намагання вийти на задіяні системи впливу за допомогою теорії соціального капіталу, оскільки саме соціальний капітал породжується в соціальних мережах. Путнем, відомий теоретик соціального капіталу, підкреслює навіть роль архітектури в полегшенні людських контактів, коли каже : «Формування соціального капіталу вимагає чіткого розуміння простору. Школи, а також офіси, будинки і в цілому міста повинні проектуватися так, щоб архітектура (у великому і малому) допомагала полегшеним, випадковим зв'язкам серед людей, щоб вони не опинялися в ізольованих нішах».

Нинішні дані демонструють, що Twitter охоплює менше одного відсотка населення в арабському світі, тому його важко уявити в ролі основного гравця. Найбільше мають Бахрейн і Кувейт – 3,4%, Катар – 1,5%, Об’єднані Арабські Емірати – 1,1%. Twitter у Єгипеті, що був центром арабської весни, має поширення в 0,15%, Facebook досягав 10% населення. В будь-якому випадку перед нами не мас-медіа, а щось дуже елітарне.

Тому можна зрозуміти арабського журналіста, який виступає проти перебільшення ролі Facebook . Він бачить такі чисто національні особливості розповсюдження інформації в Єгипті:

- п’ятничні молитви, які зазвичай збирають тисячі людей,

- аркуш формату А-4, який він називає арабським ґаджетом, де сповіщалося про місця збору для протестів, частіше це оголошення навіть було не надрукованим, а написаним рукою,

- телефон.

Журналіст запитує, а чому нічого не було в Еміратах, коли Facebook там мав 45%, а в Єгипті називається цифра навіть менша від вищезгаданої – 5%. Його список інструментів завершують сімейні відносини й телебачення.

Інтернет узагалі перестав працювати, коли Мубарак наказав його вимкнути. Правда, сьогодні вже навчилися працювати і в такому режимі. З одного боку, військові за допомогою літаків можуть відновлювати зв’язок. З іншого - мережа активістів групи Telecomix створювала модемні майданчики в країнах, що симпатизували революції (Швеції, Франції, Нідерландах, Німеччині). В єгипетські бібліотеки, готелі, ІТ-компанії факсом вони відправляли телефони, за якими можна входити онлайн. Нині така ж робота ведеться стосовно Сирії.

Сьогодні, після арабської весни, змінилася поведінка журналістів, які не настільки підкоряються самоцензурі, як це було раніше. Дослідження в Йорданії дало такі результати: 95% журналістів вдавалися до самоцензури до арабської весни і 10% сьогодні. Тобто знову відбулося повернення до традиційних ЗМІ, які обслуговують основні інформаційні запити населення.

Революції завжди використовують креативні методи, на які не здатні реагувати офіційні сили. Наприклад, сотні молодих арабів підняли чисті дошки, на яких нічого не було написано. У відповідь почалася стрілянина. Близькі ситуації (не стрілянини, а агресивного реагування влади на «нульові» знаки) маємо в Мінську й Москві.

У США вийшла нова книга про роль телебачення в русі за громадянські права. Її авторка – Аніко Бодрогкозі – каже, що спочатку телебачення використовувало досить прости фрейм: замість персоналізованих жертв расової демонстрації завжди говорили або Мартін Лютер Кінг, або білий журналіст. Стосовно арабської весни вона підкреслює, що її не було створено інтернетом, як і громадянський рух не було створено телебаченням, але вимоги цих протестів були поширені саме завдяки ним.

Le Monde Diplomatique теж підкреслює саме роль телебачення. Це відбувається за рахунок фільтрування інформації. Дослідники підкреслюють: «Аль-Джазіра й Аль-Арабія, що створені в 1996-го і 2003-го, залишаються важливим політичним інструментарієм для Катару і Саудівської Аравії, які можуть використовувати їх, щоб підривати режими в Лівії й Сирії, у той же час не відображаючи репресій у Бахрейні».

BBC, ілюструючи статтю про моделі революцій, винесло в таблицю й Україну 2004 року, після якої стоять Туніс і Єгипет. Українську революцію характеризують 37 днів і 0 смертей. Туніс і Єгипет мають 147 смертей і 300 відповідно.

Арабська весна домінувала в американських теленовинах. Вона зайняла 10% висвітлення в трьох комерційних телемережах. Для американців це досить дивно, оскільки таке широке висвітлення було лише тоді, коли в подібній ситуації за кордоном були задіяні американські війська. Водночас багато премій було вручено різним структурам ЗМІ саме за висвітлення арабської весни.

Наслідком правильного/неправильного висвітлення стало падіння довіри до офіційних каналів. Як, наприклад, сталося в Єгипті: «В Єгипті заворушення дискредитували державний канал, який продовжував демонструвати мирні картинки Нилу, тоді як усі в світі демонстрували наживо зіткнення між протестантами і поліцією».

Дослідження арабських вчених називають перебільшенням фразу того часу: «Якщо ви хочете звільнити суспільство, дайте йому інтернет». Професор Хондкер зауважує: «Сайти соціальних мереж та інтернет були корисним інструментарієм, але звичайні медіа відігравали ключову роль у представленні заворушень для великої глобальної спільноти, яка в свою чергу підтримала трансформації» (Khondker H.H. Role of the new media in the Arab spring // Globalization. – 2011. – Vol. 8. – N 5).

Відомий теоретик інформаційного суспільства Кастельс малює також нову схему функціонування, коли «Аль-Джазіра» збирала інформацію в інтернеті, використовуючи як джерела людей. Потім вільні новини передавалися на мобільні телефони. Кастельс каже: «Таким чином народилася нова система масової комунікації, що будувалася як мікс між інтерактивним телебаченням, інтернетом, радіо й мобільними комунікаційними системами. Комунікацію майбутнього вже було використано в революції теперішнього».

Кастельс у цьому контексті також згадує своє нове поняття масової самокомунікації. Виступаючи в Лондонській школі економіки, Кастельс сказав, що скандали в парламенті й протести в Ірані подібні тим, що вони відображають, як комунікативна сила може змінювати світ. Для нього найбільш серйозною силою є контроль людського розуму і формування смислів. Масова самокомунікація – це Twitter, Facebook, YouTube. Їх технології важко контролювати згори.

Кастельс перераховує такі характеристики цього нового феномену. Це справді масова комунікація, оскільки в неї є потенціал дійти до глобальної аудиторії. Вона має мультимодальний характер, оскільки контент може доходити в будь-який формі. Контент самопороджується, самонаправляється і самовідбирається при отриманні. Все це створює нову комунікативну реальність.

З людьми в ролі журналістів ми зустрічаємося не лише під час висвітлення ними протестних акцій. Див., наприклад, аналіз громадської журналістики під час висвітлення вибухів у лондонському метро. Інша робота розглядає з цієї точки зору WikiLeaks та дії хакерів загалом. Вертикальні мережі минулого взаємодіють із горизонтальними мережами сучасності.

Кастельс починає одну зі своїх статей словами: «В усій історії комунікація й інформація були фундаментальними джерелами сили і контрсили, домінування і соціальних змін. Це все тому, що фундаментальна битва, яка триває в суспільстві, це битва за розум людей. Те, як люди думають, визначає норми й цінності, на яких конструюється суспільство». (Castells M. Communication, power and counter-power in the network society // International Journal of Communication. – 2007. – Vol. 1). Він підкреслює, що комунікативна система індустріального суспільства будувалася навколо масових комунікацій. Сьогоднішнє мережеве суспільство будується навколо масової самокомунікації. Під контрсилою Кастельс розуміє здатність соціальних акторів змінювати інституціоналізовані відносини сили в суспільстві.

Взагалі Кастельс бачить арабську весну як показовий варіант. Це початок змін, які несе інтернет, хоча він не є аж такою новою технологією, оскільки був започаткований ще 1969 року. Але ці зміни відбуваються в усіх аспектах життя, суспільства, економіки і культури.

Нові й «старі» медіа мають змогу трансформувати світ. Саме вони накопичують критичну масу незадоволення, дають моделі нової поведінки, здатні принести нове майбутнє для соціосистеми.