Проаналізувавши матеріали про вищезгаданий закон, ми з’ясували, що більшість із них подають антитютюнову ініціативу в негативному світлі.

Серед всіх публікацій 5 є інформаційними, в яких лише сухо викладено основні пункти закону. Коментарів, оціночних суджень або фактів на користь або проти закону вони не містять, відповідно, їх ми не розглядаємо. Інші ж 12 матеріалів є або статтями, або розширеними замітками, і їхій аналіз виявив цікаві закономірності. По-перше, майже у всіх статтях  переважають коментарі противників закону, а в деяких взагалі наявні лише вони (див. Таблицю 1). Іноді представлено рівну кількість коментарів, проте якісно, тобто за інформаційним та змістовим навантаженням, домінують ті, що орієнтовані проти закону (детальніше про це нижче).

Таблиця 1

По-друге, жодна зі статей не містить роз’яснень або обґрунтувань фахівців щодо доцільності заборони куріння в громадських місцях або ж фактів на користь цього. По-третє, всюди фігурують одні і ті ж спікери, а їх коментарі нерідко повністю або частково дублюються в кількох матеріалах (див. Таблицю 2).

Все це вказує щонайменше на те, що журналісти «Сегодня» не намагалися серйозно дослідити тему, подати її з різних ракурсів, а отже – представити читачам об’єктивну картину. Адже публікації, які регулярно з’являлися на сайті, переважно не несли нової інформації, і виявлялися швидше компіляцією опублікованих раніше текстів з невеликими доповненнями. Імовірно, їх завданням було просто утримання уваги аудиторії на темі заборони куріння. А якщо додати до цього загалом негативну тональність матеріалів, то можна говорити про нав’язування або схиляння читачів до такого ж сприйняття антитютюнових ініціатив.

Таблиця 2

Підтвердженням  того, що тональність публікацій є саме негативною, вважаємо:

1.Кількісне переважання коментарів тих, хто не підтримує закон про заборону куріння в громадських місцях і, відповідно, цілковита відсутність або недостатня кількість коментарів прихильників закону.

2.Нагромадження фактів на користь непотрібності і недоцільності впровадження повної заборони куріння в громадських місцях і відсутність аргументів на користь закону.

3.Пряме або опосередковане висловлення журналістом свого негативного ставлення до закону, наявність оціночних суджень або стилістичних прийомів, які надають публікації негативного тону.

Коментарі політиків замість коментарів експертів

Загалом складалося враження, що газета намагається подати ухвалення закону як черговий популістський хід політиків, потреби у якому саме населення не має. «О том, что закон о запрете курения будет принят, стало известно еще в среду вечером, когда руководство фракции Партии Регионов решило, что фракция проголосует «за». Впрочем, иной вариант сложно было представить — ни регионалы, ни оппозиционные фракции в открытую выступить  против «борьбы за здоровье нации» не могли. Хотя на самом деле возмущенных депутатов было немало», – читаємо в ще одній статті Олександра Панченка. Більш того, закон презентується, як щось, що лише створить українцям додаткові проблеми і ускладнить життя: «Если, например, чиновник, врач или учитель захотят выкурить сигарету, им придется выходить «за забор». З цим складно дискутувати на рівні фактів. Проте, чи нормальною є ситуація, коли вчитель курить в школі або перед нею, а потім на виховних годинах розказує дітям про шкоду від куріння?

Та повернемося до висновку про кут подачі закону як суто популістського рішення політиків. На таку думку наштовхує кілька моментів.

По-перше, те, що позицію прибічників закону у матеріалах представляють лише депутати або політики – Євген Царьков (5 коментарів), Тетяна Бахтеєва (1), Ірина Геращенко (1), Алла Григоренко (1). Натомість дані соціологічних опитувань, думка лікарів, науковців, активістів громадських організацій, які підтримують ініціативу, фактично не представлені. Тож здається, ніби закон потрібен депутатам і тільки вони ним переймаються. Винятки поодинокі – наприклад тут журналіст наводить результати опитування читачів газети, 70% яких підтримують закон. Ще в одному матеріалі є короткий коментар некурця, в іншому – власника ресторану, де куріння заборонено. Все. Інших прихильників закону нібито не існує. Натомість, проти закону виступає доволі широке коло осіб – курці і представники ініціатив на захист їх інтересів, ресторатори, юристи, працівники тютюнових компаній.  

По-друге, коментарі тих самих політиків не є надто переконливими. З одного боку, через те, що у суспільства в принципі мало довіри до політиків. З іншого, аргументи з вуст депутата в будь-якому разі звучатимуть менш переконливо, аніж аргументи, які наводить фахівець, котрий професійно вивчав той чи інший аспект проблеми тютюнокуріння.  

Змістовий дисбаланс в коментарях

Як було сказано, ми бачимо в публікаціях «Сегодня» кількісне переважання коментарів противників закону – 19 коментарів від 10 спікерів проти 8 коментарів від 4 спікерів на користь закону. Але поряд з цим є й якісний, тобто змістовий дисбаланс, адже коментарі прихильників закону місять переважно загальні і розмиті формулювання, які нібито пропонують читачам максимально спрощену формулу вирішення проблеми: «заборонити курити – позбавитися тютюнокуріння».

Такий підхід є хибним, оскільки заборона куріння в громадських місцях не покликана вирішити всю проблему. Вона вирішує лише один з її аспектів, про що ми неодноразово писали. Проте читачам цього не пояснюють – лише в одній статті газети «Сегодня» є речення: «ограничения введены для того, чтобы защитить людей, вынужденных вдыхать чужой дым». Без жодних подальших роз’яснень.

Загалом же з публікацій видання можна зробити висновок, що «права курильщиков, серьезно ограниченные недавно принятым законом», є вищими, ніж права інших примусово не вдихати чужий тютюновий дим, тобто не отруювати власний організм. До слова, результати опитування Київського міжнародного інституту соціології показали, що 83% українців вважають права клієнтів та працівників дихати чистим, вільним від диму повітрям, вищим, ніж права курців курити в громадських місцях.

Та повернемося до змістової якості коментарів. Основним і фактично єдиним захисником закону виступає Євген Царьков. В п’яти матеріалах фігурував у повному чи скороченому варіанті такий його коментар: «Почему мы запретили электронные сигареты и кальян? Дело в том, что закон направлен не против табакокурения, а против курения в принципе. Сейчас в Украине курят 30% мужчин старше 18 лет и 22% женщин». Саме думка Царькова у такому викладі виступала в частині публікацій газети єдиним аргументом з боку прихильників закону.

Переконливо? Ні. Адже він лише декларує, що в Україні курить значна частина населення і вирішенням проблеми пропонує заборону куріння. І це слово «заборона» трактується у спрощеному розумінні, тоді як читачам слід пояснити її обґрунтованість та ширше значення – показати, як заборона куріння в громадських місцях може вплинути на вирішення (а не вирішити!) проблеми куріння в цілому.

Робимо висновок, що відсутність в публікаціях «Сегодня» коментарів експертів щодо доцільності впровадження заборони куріння в громадських місцях поряд з поверховістю коментарів тих людей, які нібито представляють позицію прихильників ініціативи, штучно знівельовує в очах читачів вагу, значення і доцільність самого закону.

Нагромадження аргументів проти заборони куріння

Як ми вже сказали серйозної, а в частині статей – бодай якоїсь, аргументації на користь закону не було. Натомість аргументів проти закону було більш ніж достатньо. Щоправда, велосипед ніхто не вигадав, то ж знову обсмоктувалися класичні тези, які ми розглядаємо чи не в кожному моніторингу: утиск прав курців, збитки для ресторанного бізнесу, корупцію, ймовірне невиконання законів… Тому на них повторно зупинятися не будемо. Просто розглянемо кілька прикладів викривлення фактів або маніпуляції ними.  

В статті «Революция с дымком» читаємо: «Мнения украинцев разделились. Дмитрий Довгий (курильщик со стажем) утверждает, что суровость нового закона будет компенсироваться необязательностью его исполнения: «В кафе курить точно не будут, но опыт западных стран, где такой запрет действует, показал: посещаемость упала на 20% и более». Незрозуміло, чому журналіст вирішує навести коментар випадкового курця з даними статистики, адже немає жодних підстав їй довіряти. Хто такий цей Дмитро Довгий, звідки він взяв ці цифри – прочитав в газеті чи почув на зупинці? Не зрозуміло.  

В новині «Запрет курить может стать кормушкой для милиции – Депутат» Олег Надоша каже: «В Европе уже пытались ввести подобную практику. К примеру, 6 лет назад в Германии запретили курить везде, но потом снова вернулись к разделению зон в кафе для курящих и некурящих». Власне, приклад Німеччини активно експлуатують українські ЗМІ. Її змальовують як країну, в якій було введено повну заборону куріння в громадських місцях, і в якій з часом в цій забороні розчарувалися та почали скасовувати. Насправді ж ситуація інакша. Почнемо з того, що Німеччина взагалі не є тією країною, на яку можна і варто рівнятися в питаннях боротьби з тютюнопалінням.

За результатами моніторингів 2005-2007 та 2010 року, які проводила Європейська асоціація ліги раку, Німеччина визнана державою, де антитютюнові ініціативи впроваджуються найбільш повільно і проблемно порівняно з 29 іншими країнами. Це пов’язують, насамперед, з тісними зв’язками між тютюновим бізнесом і німецькими політиками та, як наслідок, існуванням потужного тютюнового лобі в країні. Ця заява не є голослівною і посилається, зокрема, на достатньо ґрунтовне дослідження зв’язків європейських і, власне, німецьких, політиків з тютюновим бізнесом, стратегії, методи і конкретні приклади їх впливу на прийняття тих чи інших антитютюнових ініціатив. Тож в Німеччині поки з невеликим випередженням, але загалом як і в Україні, лише починають створювати антитютюнове законодавство. І дається цей процес не просто.

Але повернемося до коментаря Олега Надоші. По-перше, 2007 року, опісля ратифікації Німеччиною Рамкової конвенції ВОЗ з боротьби з курінням, заборона курити в громадських місцях була введена лише у двох федеральних землях, а не у всій Німеччині. Пізніше такі закони почали приймати і в інших регіонах, проте, як і в Україні, далеко не всюди відразу ухвалювали повну заборону.

Оціночні судження журналіста або негативний тон публікації

В деяких статтях журналісти непрямо, але висловлювали негативне ставлення до заборони куріння в громадських місцях, давали оціночні судження, аби в інший спосіб створювали відповідний тон публікації. Приміром, Олександр Панченко пише: «Виктор Янукович (который, кстати, не курит) его одобрил без замечаний, хотя ряд экспертов называли документ слишком суровым, ограничивающим права курящих, и надеялись, что послабления от президента будут. Например, что останется норма 2005 года, по которой в кафе и ресторанах 50% помещения выделяют для курящих. Но, увы, теперь там везде «no smoking». Останнім реченням автор підкреслює розчарування у рішенні президента, а саме рішення, відповідно, невдалим або несправедливим. Крім того, є посилання на думку «ряда экспертов», незрозуміло, щоправда, на яких саме. Проте, саме вживання слова «експерт» робить твердження журналіста більш переконливим і таким, що викликає довіру.

Інша стаття починається словами: «Борьба с курением в последнее время походит не на борьбу за здоровый образ жизни, а на дискриминацию курильщиков, уверены клиенты табачных киосков…», – і хоча цей матеріал є частковим передруком з «Подробностей», проте редакція «Сегодня», яка його републікує, несе таку ж відповідальність за достовірність і неупередженість тексту, як і першоджерело. В цьому випадку бачимо звинувачення, яке апелює до емоцій, а не фактів, і не враховує мети та значення закону.