Оперування фізичним простором знайоме людству з давніх давен. Але вже Римська імперія досить чітко працювала з віртуальним простором, оскільки було вирішено додавати нових богів до свого пантеону при захопленні інших територій. Зрозуміло, що це було можливим через існування багатьох богів. У системі монотеїзму це вже не так легко реалізувати.

Входження нових цінностей може зупинитися через відмінність їх базового набору в країні-реціпієнті, що створює конфліктне поле. Наприклад, Росія має орієнтацію на колектив, а не на особистість, що пояснюється складнішими умовами виживання, зокрема кліматичними, на її території. Відповідно демократія, яка базується на базовій цінності індивідуалізму, суперечитиме базовій цінності колективу.

До того ж вважається: Росія не пройшла періоду релігійної трансформації через те, що Петро Перший свого часу підпорядкував церкву державі. В результаті це не дало можливості вивільнити людей. Тобто зокрема й через такі речі індивідуальний базис не виник на цьому просторі. Наслідком стає можливість будь-яких дій з боку держави по відношенню до своїх громадян, включаючи репресії чи голодомор.

Нові віртуальні об'єкти значно легше входять у ситуації хаосу, коли держава перестає підтримувати власну віртуальність. Хаос дозволяє вводити нові типи героїв. Це, наприклад, період перебудови, який змінив увесь список героїки: від політичних діячів до героїв дитячих мультфільмів.

Зміна героїки дозволяє на наступному кроці змінювати богів. Адже герої – це проміжна ланка між богами й людьми. Коли в перебудову з'явилися позитивні герої типу Бухаріна і Троцького, це означало, що прийшов час заміни «богів» (Леніна і Сталіна). Ми бачимо, що герої таки пов'язані з богами.

Віртуальний простір руйнується появою нових типів героїв. На наших очах західні мультгерої замінили радянських, біліших і пухнастіших. Сьогодні Хаус чи Декстер змінюють можливий варіант сучасних героїв, яким тепер дозволено яскраво асоціальну поведінку. І це нове поєднання соціального та асоціального привертає до них увагу.

Навіть на глобалізацію ми можемо поглянути під таким кутом зору. Глобалізація є захопленням віртуального й інформаційного просторів заради подальшого захоплення простору фізичного. В сьогоднішньому випадку під такий уплив підпадає вже не весь фізичний простір, як це було раніше, а окремі його функції, наприклад, споживання чужих товарів замість власних. Ти живеш фізично в одній країні, але є споживачем продукції іншої.

Холодна війна мала в першу чергу політичні цілі, вона теж велася в інформаційно-віртуальному просторі, глобалізація ж має цілі економічні. Якщо у випадку холодної війни економіка була вторинною і підпорядкованою політиці, то у випадку глобалізації політика стає вторинною і підпорядкованю економіці.

Віртуальний, інформаційний, фізичний простори спираються один на одного:

Але найбільший уплив мають такі віртуальні об'єкти, які мають фізичні реалізації. Прикладом цього можуть слугувати пам'ятники, назви вулиць і майданів, портрети, монети із зображенням реальних персонажів.

Відповідно можна виділи три типи героїв: герої фізичного, інформаційного й віртуального просторів. Колись Бурстін справедливо відділив героя фізичного простору від героя графічного простору (Boorstin D.J. The image. A guide to pseudo-events in America. – New York, 1987). Це те, що ми нині називаємо інформаційним простором. Герой фізичного простору повинен виконати справжню геройську дію, герой же формаційного простору – той, про кого більше говорять, розглядають як героя саме в інформаційному просторі. Це, наприклад, Філіп Кіркоров. Герой віртуального простору, якого ми додаємо до цього списку через відповідні онтологічні відхилення. Це герой минулих часів. Він може те, що не під силу простим людям.

Якщо ми подумаємо над наближеністю цих типів героїв до того чи іншого часу (минулого, теперішнього чи майбутнього), можна сказати, що герой віртуальний – наближений до майбутнього, бо він живе в соціальний пам'яті найдовше. Герой інформаційний – це виключно сучасність, у нього немає життя за цими межами, оскільки він існує лише тоді, коли про нього говорять.

Герой фізичний прив'язаний до минулого, тому, до речі, вони змінюються в людській пам'яті при змінах соціосистем, бо базуються на різних варіантах соціальної пам'яті. Будь-яка соціальна зміна змушує нас, приміром, перейменовувати вулиці, названі іменами таких героїв.

Герой реальний теж може перетворюватися на героя віртуального завдяки віртуальним механізмам, наприклад, кіно. Скажімо, фільм «Місс Поттер» розповідає про реальну художницю, яка створила багато відомих дитячих образів (більше знаних у західному світі). Оскільки це фільм про реальну особу, одразу виникають історичні помилки, список деяких із них можна побачити. І хоча фільм наперед мав дві характеристики, які повинні відштовхувати від нього глядача (фільм про реальний персонаж, фільм про віддалений історичний період), він знайшов свого глядача. І причина полягає в тому, що перед нами ще одна історія успіху людини, яка йде за своїм покликанням незалежно від того, які випробування перед нею ставить життя.

Інформаційний простір через усе більшу залежність влади від населення потребує корекції за допомогою активних інформаційних дій. Нова спеціальність спін-доктора якраз спрямована на внесення потрібних для комунікатора змін в інформаційний простір (див., наприклад, про спін у висвітленні війни в Афганістані).

Інформаційний простір не є прямим відображенням фізичного простору. Він є відображенням тієї чи іншої точки зору на події в фізичному просторі. Тоді спін-доктор зайнятий підтримкою потрібної точки зору. Фізичні події залишаються тими самими. Спін дає можливість подивитися на ці події під іншим кутом зору.

Взагалі, ми не просто маємо велику кількість подій зі складною структурою, що вимагає відбору як події для висвітлення серед серії подій, так і тих аспектів події, які буде висвітлено чи які навіть не буде згадано. Річ ще й у тому, що кожна подія може мати велику кількість інтерпретацій. І ці інтерпретації, хоча вони й різні, мають однакове право на існування.

Український приклад – суд над Юлією Тимошенко чи її перебування в колонії. Кожна подія в цьому випадку мала дві протилежні інтерпретації – владну та опозиційну. Що більш значущою була подія, то активнішими були інтерпретатори. І більш суттєво на масову свідомість починає впливати не сама подія, а активність комунікаторів з двох боків.

У випадку міжнародних відносин роль інформаційних потоків стає ще більшою, оскільки важко приймати рішення в нечітких умовах. Пентагон, наприклад, у 2012 р. створює сімнадцяте шпигунське агентство для США. Аргументами військових є те, що нинішнє агентство дає тактичну інформацію по Афганістану, не маючи змоги займатися стратегічними питаннями.

Якщо ми візьмемо інформаційний простір як перетин інтересів двох країн, виникають ще й інші проблеми із захистом і захопленням. Реально ми перебуваємо в постійних інформаційних конфліктах. Можна згадати такі ситуації:

- інформаційна складова газової війни (Україна – Росія),

- інформаційна складова сирної війни (Україна – Росія),

- інформаційна складова судового процесу над Юлією Тимошенко та подальшти її перебуванням у колонії,

- інформаційна складова російсько-грузинського військового конфлікту,

- інформаційна складова міжнародного конфлікту (Росія – країни Прибалтики).

Для аналізу подібних ситуацій можна скористатися такою схемою:

- які меседжі функціонують при цьому,

- чому саме вони (який додатковий зміст вони несуть),

- типи мовців, які проголошують ці меседжі,

- типи аргументів (вербальні, візуальні),

- на які типи аудиторії розраховано кампанію,

- що можна зробити, щоби зруйнувати кампанію опонента,

- на який строк, на які цілі розрахована кампанія опонента.

Інформаційнир простір піддається захопленню, коли відсутність власних новин переводить людей на споживання новин чужих. В Україні це особливо відчувається у вихідні дні, коли майже вся інформація присвячена тому, що відбувається за кордоном. Відсутність подій створює дефіцит новин.

Інформаційний і віртуальний простір є об'єктом зазіхань зі сторони, оскільки реалізувати зазіхання у фізичному просторі сьогодні вже не є можливим. Інформаційний простір має чітку політичну складову. Віртуальний простір ще виявився комерційно привабливим. США, наприклад, збирають значне фінансування за своє кіно з-за своїх кордонів.

Таким чином, ми можемо виписати причини загрози, які йдуть іззовні:

- для інформаційного простору – політична складова,

- для віртуального простору – комерційна складова.

Дондурей каже про американські серіали як про якісне кіно, цікаве тій групі людей, яку він позначив як «Нічна Росія». Це люди нових професій, які не поспішають зранку на роботу. За рахунок цього вони можуть дивитися нічний ефір. Їх не цікавить кількість чоловіків Алли Борисівни. Він вбачає в країні трохи більше одного відсотка таких людей. Але їх цікавлять нові ідеї. В 2010 р. російське кіно зібрало 16% від тих, що отримали кінотеатри, в 2011-му – трохи більше 10%.

В іншому своєму виступі Дондурей підкреслює, що телебачення виробляє найважливіший продукт XXI сторіччя – смисли. І робить це щосекунди. Цей головний продукт дає розуміння реальності. Тобто телебачення є головним інтерпретатором. Реально ми знаємо майже про всі події, тільки не маємо адекватного поєднання цих подій у єдину систему. А це повинна давати інтерпретація.

Давайте подумаємо, які саме фальшиві інтерпретації надає населенню телебачення? Країна (а це можемо бути як Україна, так і Росія), коли вона спрямована на модернізацію не на словах, змінює свої пріоритети й те, яких героїв вона виносить у перший ряд. Сьогодні це повинні бути представники креативного класу, здатні породжувати нові ідеї, смисли, речі. Інфраструктура, яка повинна бути в центрі уваги, – це наука й освіта, оскільки вона підтримує креативний клас.

Так повинно бути, що ж маємо ми? У нас усе навпаки. Телебачення відвело увагу й інтерес суспільства, наприклад, від науки до шоу-бізнесу. До речі, достатньо слабкого, позаяк ж населення не може повторити жодної пісні, як це було з багатьма радянськими піснями.

Що ми маємо в результаті такої фальшивої інтерпретації? Створюється нація гламуру за повної відсутності фінансових чи матеріальних підстав. Тобто на екрані нація гламуру, а перед екранами телевізорів бідні люди, що живуть за межою бідності. Це можна розглядати як насильницьке занурення в країну мрій: людям імплантують фальшиві мрії. Це інформаційний аналог наркотика.

Тобто це той же радянський досвід. Тоді брак матеріального компенсувався надлишком віртуального. Те саме маємо й сьогодні. Тільки змінилося наповнення цього нематеріального. Тоді Радянський Союз мав глобальні цілі у вигляді боротьби з ворогами: зовнішніми – у вісімідесяті роки, зовнішніми і внутрішніми – в довоєнний час. Нині ж це гламур.

Новою нормою стає й переклад потрібних меседжів мовою масової культури. Американці, наприклад, створили чотири комікси в стилі манга, де розповідають японським дітям про військовий союз Японії і США. Радянський Союз робив це постійно, причому створюючи, скажімо, фільми високого художнього рівня. Їх прекрасно можна дивтися й сьогодні, щоправда, подекуди заплющуючи очі на ідеологічну складову.

Інформаційний простір можна захопити новими фактами, віртуальний простір – новими героями. Саме так ішла боротьба у випадку холодної війни. Радіоголоси, наприклад, надавали нам нові факти й нові інтерпретації відомих нам фактів. Тобто інформаційно вони були іншими, а тому – цікавими.

«Залізна завіса» тоді створила ще один цікавий феномен. Через жорстке дозування інформації ми дивилися тоді на віртуальний продукт (наприклад, західне кіно) як на інформаційний продукт, розглядаючи на екрані машини, квартири і подібне як варіант звичайного життя за кордоном. У результаті віртуальні об'єкти ми сприйняли як реальні, зрозумівши, що саме так, як на екрані, живуть на Заході. Але віртуальний продукт не повинен так відповідати реальності, як це відбувається у випадку інформаційного продукту. В результаті ми пішли за кіно, а не за реальністю, а цей процес здобуві назву перебудови.

Це слід вважати наслідком домінування одного з комунікативних засобів у тому чи іншому питанні. Тобто у питанні, як зрозуміти життя людей на Заході, ми спиралися на кіно, причому художнє. Сьогодні для внутрішнього управління масовою свідомістю Україна й Росія спираються на телебачення. Саме це поясняює не тільки розважальний характер цього телебачення, а й досить спрощений погляд на світ, який воно сповідує. Як писав ще Богданов у своїй «Тектології», натовп можна вирівняти лише по елементарних реакціях, оскільки складні у всіх різні (Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука. В 2-х кн. – М., 1989).

Застій у радянські часи створювався штучним гальмуванням у політичній сфері, застій сьогодні створюється відповідним гальмуванням у сфері телебачення. І той, і другий крок вели до гальмування в голові. Телевізійний глядач, який проводить чотири і більше години перед екраном, не є політичним гравцем, Те саме стосується «висіння» у відеоіграх у більш молодого покоління. Все це «нейтралізатори» і думок, і дій людини. Колись американці нейтралізували так ціле покоління, спрямувавши його в бік drug, sex and rock. Це покоління 60-х відійшло від активного включення в життя. У 70-х подібну операцію було здійснено, коли великий бізнес зрозумів, що американські університети породжують студентів-ліваків, які активно займаються протестним рухом. Тоді теж було розгорнуто кампанію, яку профінансував великий бізнес. Вона призвела до іншого типу випускника, який не протестував, а намагався заробити свій перший мільйон. Для цього було створено нові кафедри, нові телевізійні програми, випущено інші типи книжок. І все це почалося з одного тексту – так званого меморандуму Пауелла. Написаний 1971 р., він звертався до бізнесу, оскільки бізнес реально й фінансував ці університети. Це були досить детальні пропозиції. Телебачення, наприклад, пропонувалося моніторити так, як і підручники. Новини теж підпали під пильну увагу, бо в них зустрічалася критика системи підприємництва, що веде до ерозії довіри до бізнесу.

Інтернет, якщо взяти варіанти його моноіснування, несе інші загрози. Наприклад, нам здалося цікавим у цьому аспекті таке спостереження: «Інтернет створює новий соціальний простір, де нормальним вважаються норма і поведінка, неприйнятні в звичайному житті». А Золотарьов узагалі парадоксально зауважує, що держава є несумісною з інтернетом. Правда, це, мабуть, повною мірою стосується лише таких держав, як ми, бо іншим усе-таки вдається з інтернетом якось співіснувати.

В інтернеті не блокується відхилення, і навпаки – людина може знайти позитивний відгук на свої такі радикальні погляди. Можна навести й такі аргументи, чому це відбувається саме в інтернеті. По-перше, більший рівень анонімності, що дозволяє висловлювати те, що неможливо висловити в інших контекстах. По-друге, вихід на ширшу аудиторію, що полегшує пошук людей із близькими поглядами. По-третє, відсутність меж, що веде до радикалізації поглядів. Усе це веде до того, що поширення тероризму сьогодні повинно завдячувати саме інтернету.

Ми можемо звести ці три приклади в наступний тип таблиці:

Фізичний простір не існує сам по собі для людини. Він коригується віртуальним і інформаційним простором. Будь-яка принципова дія в просторі фізичному вимагає попередньої підготовчої дії в віртуальному чи інформаційному просторах. Людство змінило за свою історію домінування в світі фізичного простору на домінування віртуального й інформаційного.

Врахування всіх цих трьох просторів потрібно при розробці різного типу операцій. Останнім прикладом можуть слугувати дії з виведення Домініка Строс-Кана з президентських перегонів у Франції, де він випереджав Саркозі на 20 відсотків. Строс-Кан підкреслює, що французські розвідувальні служби слідкували за ним, підслуховували його телефонні переговори, а потім розгорнули ситуацію з готельною покоївкою (див. тут і тут). І мотивом усього цього була політика. У відповідь Саркозі порадив йому йти до суду, а не виступати зі своїми коментарями посеред виборчої кампанії.

Фізичний, інформаційний, віртуальний простори мають різні засоби спротиву чужим діям. Фізичний простір повинен виставити рівні можливості в силі, енергії чи масі. Інформаційний простір спирається на такі характеристики:

- вже наявні інтерпретації,

- під нові інтерпретації слід уводити нові, раніше замовчувані факти,

- активне введення нових фактів під усталені інтерпретації (до речі, саме так працює новинне телебачення).

Як бачимо, не менш важливу роль, аніж факти, відіграють інтерпретації. Саме вони,  усталившись, дозволяють навіть відкидати інші факти, які їм не відповідають, бо вони починають розглядатися як неправдиві.

Віртуальний простір теж спирається на власну структурність. Можна навести певні характеристики проявів цієї структурності:

- в британському опитуванні 62% людей, думаючи про смерть, згадують Бога, в той же час лише 2% відносять думки про Бога до любові до ближнього (Atran S. in God we trust. The evolutionary landscape of religion. - Oxford, 2002),

- дослідження у сфері нейромаркетингу продемонстрували, що знані бренди типу Кока-коли активують у мозку ті самі ділянки, що й релігійні символи (хрест, діва Марія) (Lindstrom M. Buyology. Truth and lies about why we buy. - New York, 2008),

- масова культура легко розгортається в інші, більш розлогі й деталізовані тексти, див., наприклад, книгу про серіал про Індіану Джонса стосовно використання там різної наукової і технічної інформації (Греш Л.Х., Вайнберг Р. Индиана Джонс. Наука и технологии. - М., 2008),

- застосування напряму «нейрополітики» урядами Франції й Великобританії для сфери публічної політики, яке базується на знанні «карти» мозку, що в першу чергу змінило підходи до охорони здоров'я (Thaler R.H. a.o. Nudge. Improving decisions about health, wealth, and happiness. - New York etc., 2009),

- ті ж уряди Великобританії і Франції стали першими у впровадженні індексу щастя в державну статистику, люди повинні відповідати окремо про свої задоволення/незадоволення життям, чоловіком/дружиною, здоров'ям і под. (див. тут і тут).

Віртуальність перемагає реальність, коли вона є наперед підготовленою і готовою до такого зіткнення. Такі ситуації мають місце як під час інформаційних чи психологічних операцій, так і під час виборів. Віртуальність завжди буде  яскравішою і привабливішою, ніж реальність.