Пізньоранковий ефір Першого національного в День Незалежності підніс ще один сюрприз. Після трансляції урочистостей на Володимирській Гірці на екрані з’явилася заставка «Підсумки тижня», а титри внизу уточнювали: «Спецвипуск до Дня Незалежності».

Початок спецвипуску заінтригував. На перших же його хвилинах виникло стійке відчуття: я бачу це не вперше. І це відчуття не ввело в оману: побачене виявилося повторенням випуску «Подій тижня» від 19 серпня. Утім, це була остання неділя перед Днем Незалежності, тож титри «спецвипуск» самі по собі не викликали б ніякого подиву. Якби не зміст.

От як ви гадаєте, про що мав би розповідати перший сюжет спецвипуску до Дня Незалежності? Про саму незалежність, про історію її здобуття? А от і ні. Перший національний підійшов до проблеми винятково креативно: перший сюжет було присвячено нещодавнім Олімпійським Іграм – точніше, виступу на них українських спортсменів.

Гаразд, Олімпіада – то ще свіжа подія, зовсім нещодавня. І хоча виступ українських спортсменів на ній у цілому був гіршим, ніж на попередніх літніх Олімпіадах, а отже, нічого аж такого вже суперуспішного не сталося, загалом представники України виступили непогано. Про що й можна було, й навіть варто було нагадати.

Тільки от хоч би як вони виступили, а чи пасує ця тема для того, щоб стати ТОП-ТЕМОЮ СПЕЦВИПУСКУ новин до Дня Незалежності?

Про це теж можна було б сперечатися, якби не подальший перебіг спецвипуску. Слідом за сюжетом про Олімпіаду пішов сюжет про успішне проведення Євро-2012. Обидва сюжети були дуже хронометражними, сумарно вони становили, здалося, понад половину ефірного часу випуску. Тож, виходить, Олімпіада й Євро-2012 – оце й є головні здобутки української незалежності. Так от нетрадиційно підійшов ДЕРЖАВНИЙ телеканал до головного офіційного державного свята.

Самі сюжети теж заслуговують на увагу. Підводка до сюжету про Олімпіаду починалася так: «Україні виповнюється двадцять один рік. Вона ще зовсім молода (а не зовсім молода – це через скільки століть? – Б.Б.), та, незважаючи на це, багато чого досягла. Сьогодні ми хочемо згадати найяскравіші моменти – ті, що роблять громадян українцями (??? – Б.Б.)».

Усе сказано гранично чітко: найяскравіші моменти двадцяти одного року незалежності пов’язані зі спортом і лише з ним, а багатющі досягнення України як держави стосуються його ж, спорту.

Одразу після підводки – олімпійська чемпіонка 1952 року Ніна Бочарова: «... Нас никто не настраивал, но мы были убеждены, что прошла Отечественная война, и мы должны побеждать». Цей синхрон ніби задав тональність усьому сюжету: спорт – це війна іншими засобами.

Початок репортажу: «Шістдесят років тому в 1952 році Україна вперше у складі Радянського Союзу бере участь в Олімпіаді». Ну, от як назвати цей пасаж? Неточність – це надто м’яке слово. Україна в тій Олімпіаді участі не брала – ані юридично, ані фактично. Ніяк. Ані назва «Україна» ніде не фігурувала, ані прапору її не було, ані жодних інших ознак того, що Україна – це щось окреме.

В Олімпіадах, до речі, беруть участь не лише незалежні держави. Пуерто-Рико, Гонконг, американське Східне Самоа, британські Віргінські Острови – всі вони були представлені в Лондоні (й не лише в ньому) окремими командами. Вони брали участь в Олімпіаді. В Олімпіаді 1952 року брали участь спортсмени з України, але не сама Україна.

«Шістдесят років тому Україна брала участь в Олімпіаді, нині так само брала участь – ніякої різниці, хоч із незалежністю, хоч без неї», – так і саме так мали зрозуміти цей пасаж глядачі. Але це були тільки квіточки. «У 1952-му ми були другі у світі, у 2012-му – тільки чотирнадцяті», – вела далі кореспондент. Одне слово, полум’яний привіт вам усім із Днем Незалежності: не було незалежності – були другі, стали незалежними – й відкотилися далеко назад. Чимало хто й не збагне: 1952-го року «ми» – це хто? Україна? Ні, весь СРСР. «Разом ми потужний кулак, а поодинці – ніхто» – майже з комуністичних агіток двадцятирічної давнини. Он яку потужну державу зруйнували, незалежники бісові!

Синхрон фанатки: «Вони (українські спортсмени в Лондоні. – Б.Б.) на першому місці. Хоч вони й 14-ті, то все одно, якщо прибрати четвірку, вони будуть на 1-му місці». Ну дуже переконливо, чи не правда? Як для цілком серйозного, без жодних натяків на легковажність, сюжету зокрема. Після цього синхрону на думку спало: така от «арихметика», таке от малювання видатних досягнень у нас сьогодні взагалі в моді.

Далі репортаж: «Ці ігри для України – найпатріотичніші за всі роки. Від самого початку темп задали хлопці-боксери. Тепер весь світ знає: оселедці носять сильні духом». Денис Беринчик, срібний призер Олімпіади: «Это – причёска воина, и по украинским чубам мы видели своих». Знову те саме: спортсмени – це воїни. І як відрізнити патріота від непатріота, теж тепер зрозуміло: патріоти носять оселедці, шаровари й жеруть сало. А всі решта – непатріоти. Дивакуваті, одне слово, ці хохли!

«Наші спортсмени привезли з Лондона вісім кілограмів олімпійської слави», – теж непересічна була інформація.

А от фрагмент підводки до сюжету про футбольний чемпіонат: «Трохи більше як за 5 років Україна зробила те, чого не змогла за всі роки незалежності. Ми побудували найсучасніші футбольні арени, нові аеропорти, дороги, готелі. Соті тисяч уболівальників тепер розповідають своїм друзям і знайомим, що Україна – європейська держава з привітними, працьовитими людьми». Будували-будували дороги та готелі, а в результаті побудували привітних і працьовитих людей – так це треба розуміти? Ці привітність та працьовитість – це й є те, чого «не змогла за всі роки незалежності»? Абсурд якийсь. Але ж цей абсурд якраз і фігурує в усіх владних агітках: влада титанічно будувала все, що можна, й у підсумку іноземні гості в захваті від гостинності українців!

Євген Магда, історик: «Вперше Євро пройшов у колишній радянській республіці». Із Днем Незалежності тебе, радянська республіко!

Ще з репортажу: «Українці на себе змогли поглянути очима європейців, і виявилося, що ми нічим не гірші, а подеколи значно кращі за сусідів». Ото вже кляті сусіди – як кажуть росіяни, «подпиндосники», одне слово! Синхрон гостя з Іспанії: «...Україна значно схожа на країни Європейського Союзу... У вас такі авто їздять!». І це свята правда, а українські топ-олігархи – ще й одні з найбагатших людей в усій Європі, тож от яка Україна європейська!

Про свій захват від побудованих нашою владою доріг, готелів та стадіонів чомусь у жодному синхроні гості України не розповідали. І чого б це?

А ще потішила фраза кореспондентки: «Олександра на київській фан-зоні співала цей гімн». Ні, цілком зрозуміло: якщо «на зоні», то й «на фан-зоні». Далі, мабуть, ще буде – ну, щось на кшталт: «Олександра хавала фан-зону протягом усього чемпіонату». Така от новітня мовна норма – цілком гідна бути зафіксованою в законі про мови. У нас же всеосяжні реформи, чи не правда?

Отакими були провідні сюжети. То, може, надалі у випуску було щось більш традиційне? Ні, зовсім ні: далі були сюжети про українських винахідників, про митців, а ще про Трипільську культуру. Ото й уся незалежність, ото й увесь її зміст та все її історичне значення.

Увага до Трипільської культури видалася чимось запозиченим у попереднього президента. Але давно вже відомо: нинішня державна пропаганда скомпільовує «коронні номери» всіх попередніх президентів і прем’єрів. Білими нитками їх зшиває – але вже як уміє. Одне тільки лихо: називати мешканців давнього Трипілля українцями серйозні дослідники не беруться.

Підіб’ємо підсумки. Спецвипуск «Підсумків тижня» до Дня Незалежності на ДЕРЖАВНОМУ телеканалі не містив жодного сюжету, який стосувався б безпосередньо незалежності. Натомість топ-сюжет містив декілька тверджень, що ставлять незалежність під сумнів.

Цей спецвипуск став наочним доказом: спорт в Україні перетворюється на основу основ. «Хліба й видовищ» - таку інформаційну політику проводить влада. Точніше, з хлібом складається не дуже, тож залишаються самі лише видовища. Хай українці не переймаються суспільними й державними проблемами (бо на те й існує Партія регіонів, щоб усі їх успішно розв’язати без вашого втручання), хай цікавляться спортом і лише ним. А якщо казатимуть, що нинішня влада не виконала обіцянок, у її активі немає реальних досягнень? То от вам і досягнення: двадцять олімпійських медалей, гостинність, виявлена українцями до іноземних гостей Євро-2012, - от вам великі й непересічні досягнення влади. Історичні її досягнення. А ви тут про якісь свої, дріб’язкові проблеми, про якесь там покращення життя вже сьогодні, про якусь там стабільність вашого добробуту! І вам не соромно?