Інформаційні війни являють собою постійно змінний об’єкт через активне використання у військовому чи мирному середовищі. Ця динаміка утруднює аналіз і узагальнення в цій сфері. Можливо, саме цим пояснюється той дивний феномен, що останнє десятиріччя не принесло ані нових концепцій, ані нових прізвищ дослідників інформаційних війн. І це є характерним не лише для пострадянського простору, але і для США, які є основною рушійною силою в цьому процесі, оскільки мають найбільший потенціал як у практиці застосування, так і в теоретичному осмисленні феномену.

Наведемо деякі розходження в розумінні цього явища, що відображає різноманіття і спричинені саме динамікою застосування цих методів у різних сферах. Ці розходження поки що не дозволяє робити адекватних узагальнень, оскільки різні концепції постійно конфліктують між собою. Ми нарахували більше десяти таких розходжень:

Перше. Різні бюрократичні установи використовують різні терміни на позначення досить близького по своїй суті інструментарію. Наприклад, у США Держдепартамент використовує термін «публічна дипломатія», в той час як міністерство оборони спирається не лише на термін «інформаційні операції», а й на цілу низку інших. Зрозуміло, що наявність різних термінів приховує від дослідників спільні риси явищ, що стоять за ними. Дискусії на цю тему поки що не дали позитивного результату (Scanlon J.D. In defense of military public affairs doctrine // Ideas as weapons. Influence and perception in modern warfare. Ed. By G.J. David Jr, T.R. McKeldin III. – Wasington, 2009; Lord C. Reorganizing for public diplomacy // Information strategy and warfare. A guide to theory and practice. Ed. J. Arquilla, D.A. Borer. – New York — London, 2007).

Друга. У професійному середовищі військових теж відбуваються суттєві термінологічні зрушення. «Інформаційні війни» було замінено на «інформаційні операції», які тепер стають базовим терміном для всіх інших позначень цього інструментарію. Це пов’язано з тим, що «інформаційні війни» використовують лише під час війни. У той же час інформаційні операції можливі й у мирний час. До речі, як нам здається, термін «інформаційні війни» ще й ускладнює вивчення цього інструментарію в університетське середовище. «Інформаційна боротьба» було б більш доречним терміном, позаяк ця словосполука є нейтральнішою.

Третя. «Інформаційні війни» більше закріплені за зовнішніми діями, в той же час реально більшу частину практики, особливо на пострадянському просторі, зосереджено в чисто внутрішній сфері. Це активно демонструють парламентські, а особливо президентські вибори, де нормою є поширення негатива про опонента. Для США вже більше половини президентської реклами є негативом.

Четверта. «Інформаційні війни» у військовому застосуванні поступово переходять від допоміжних до основних функцій. Це стало можливим, оскільки типово військові задачі тепер можна виконувати за допомогою чисто інформаційного інструментарію. Відповідно, це призводить до створення окремих підрозділів із психологічних операцій, які можуть виконувати подібні завдання.

П’ята. Інформаційні війни майбутнього будуть вестися в ситуації поступового зменшення інтересу населення до новин, тобто в іншому типі інформаційного простору. Наприклад, соціологи, що вивчають феномен покоління-2020, яке в ці роки прийде до влади, кажуть про майбутнє як про світ без новин, оскільки це покоління не цікавиться новинами (Luntz F.I. What Americans really want ... really. The truth about our hopes, dreams, and fears. – New York, 2009).

Шоста. Вже сьогодні внутрішні інформаційні війни змушені працювати і в розважальному просторі, це форми передачі жанру актуального гумору «Прожекторперісхілтон», оскільки вони виявилися єдиним джерелом можливого інформуванні деяких сегментів населення. Це стосується також нового феномена так званих м’яких новин, які циркулюють у таких передачах, як ток-шоу (Baum M.A. Soft news goes to war. Public opinion and American foreign policy in the new media age. – Princeton — Oxford, 2003). Вони мають суттєві відмінності від жорстких новин, які подаються в стандартних інформаційних передачах.

Сьома. Новим феноменом інформаційного простору, на який мало хто звертає увагу, стає журналістика без журналістів. І це не соціальні медіа, а процес наповнення матеріалом сучасних газет. Виявляється, що 60–70 відсотків матеріалів у них створено без участі журналістів газети. Це стосується, наприклад, таких відомих англійських газет, як Times чи Guardian (Davies N. Flat Earth news. – London, 2009). Джерелом цих статей є матеріали інформаційних агентств чи піар-структур, хоча вони можуть виходити під прізвищами журналістів цих газет. Тож виникає зовсім інша система формування громадської думки, де газета стає лише носієм ідеї, а не виробником її.

Восьма. Відбувається поступовий перехід до роботи з більш глибинними ментальними структурами, порівняно з тими, з якими звикла працювати журналістика. Це, наприклад, фрейми Дж. Лакоффа та інші підходи, що пов’язані з політичною психологією чи нейропсихологією (Lakoff G. The political mind. – New York etc., 2009). Це відкриває рівень, на якому немає такого захисту, як на поверховому рівні.

Дев’ята. Маємо високий рівень міждисциплінарності в цій сфер, коли будь-які нові ефективні методи роботи починають активно мігрувати. Сьогодні військові активно освоюють для себе рівень наратива, який до цього був виключно інструментарієм літературознавства (Gorka S., Kilcullen D. Who's winning the battle for the narrative? Al-Qaida versus the United States and its allies // Influence warfare. How terrorists and goverments fight to shape perceptions in a war of ideas. Ed. By J.J.F. Forest. – Westport, 2009). Це пов’язано з тим, що перемогою сьогодні є перемога не на полі бою, а в громадській думці. А там вона стає результатом зіткнення саме наративів.

Десята. Отже, зростає значення мирного населення, скільки і на внутрішньому, і на зовнішньому фронтах військовим потрібна підтримка населення. Нова залежність військових від населення не лише змінює їхні можливості з розв’язанню конфлікту силовими методами, але додатково вимагає від військових нових форм роботи з населенням.

Одинадцята. Характерним стає активне використання такого комунікативного інструментарію з бізнесу, як неймінг. «Друзями Сирії», наприклад, політики позначають ворогів режиму президента Асада. Вдалі позначення дають можливість розгортати потрібну для їхніх авторів конфліктну взаємодію. Наприклад, Дж. Лакофф багато писав про концепт «війна з терором», який помилково називає війною боротьбу не з супротивником, а зі стратегією (Lakoff G. The political mind. – New York etc., 2009). Але правильніший термін «окупація» вимагав би чіткого строку для виведення військ, в той час як «війна з терором» може бути вічним процесом.

Дванадцята. Відбувається переосмислення минулих процесів внутрішнього застосування цього прийому. Перебудова в цьому плані створювала власну легітимацію шляхом застосування концептів «гласність» і «нове мислення». Вони дозволили Михайлу Горбачову активізувати інформаційні процеси, що були спрямовані на дестабілізацію радянської системи.

Інформаційні війни стають прикметою сьогоднішнього дня, а не лише інструментарієм військової справи. Вони активно використовуються в політичній і соціальній сферах, а це вимагає вироблення власної методології, що стає завданням на майбутнє. Як сьогодні соціальні медіа відкрили нові шляхи впливу для бізнесу, політиків і військових, так у майбутньому ми будемо спостерігати за все більшим використанням у цих цілях розважального простору, оскільки він стає все поширенішим, а надалі, можливо, стане чи не єдиним, що охоплюватиме всіх.