Журналісти та політологи в українських умовах в період виборів часто опиняються по різні боки барикад. Але передвиборчі баталії позаду. Можна підводити підсумки. Позиція щодо маніпуляцій у ЗМІ медіакспертів відома і вона досить критична. MediaSapiens упродовж всієї передвиборчої кампанії друкував моніторинги теленовин, політичних ток-шоу, регіональних телеканалів та преси (дивіться рубрику «Моніторинг»).

Перераховувати вкотре детально усі недоліки роботи медіа у цю виборчу компанію немає сенсу, проте нагадаємо найрезонансніші маніпуляції, які викликали реакцію як української громадськості, так і міжнародних спостерігачів.

У першу чергу це маніпуляції із соціологічними даними – фактично оприлюднювалися фіктивні опитування, здійснені нікому невідомими структурами. «Телекритика» навіть вела дискусію на цю тему з телеканалом «Україна» в рамках меморандуму «Відкриті новини заради чесних виборів». Згодом до цього додалося ще й незбалансоване висвітлення позову партії «Україна – Вперед!» до фонду «Демократичні ініціативи» та КМІСу.

Також варто згадати піар кампанію проти конкурентів Якова Безбаха на каналах Пінчука.

Не можна оминути й фільм «Адов ад», присвячений терактам у Дніпроперовську, який показував Перший національний,  а також були спроби його обговорення у ток-шоу Шустера. У фільмі простежується лінія, в якій опозицію намагаються прив’язати до тих трагічних подій. Технологія не нова, наприклад, у 2002 році перед парламентськими виборами ICTV показав фільм «Піар», спрямований проти тодішньої опозиції, зокрема Віктора Ющенка.

Було чимало маніпуляцій, пов’язаних і з новими медіа, таких як, наприклад, створення фальшивого сайту партії «УДАР», за допомогою якого намагалися посварити лідерів опозиції. 

З іншого боку, цікаво було б почути й точку зору з цього приводу політологів, більшість з яких під час виборів традиційно співпрацюють із різними політичними силами,  а відтак розглядають медіа через призму політтехнологій. Вони змушені були визнати, що український  інформаційний простір під час виборів був засмічений маніпуляціями, антирекламою та джинсою.

Політологам були поставлені наступні питання:

Чи використовувалися під час виборчої кампанії-2012 маніпулятивні технології в медіа? Якщо так, які саме? Наведіть, будь ласка, приклади.

Чи можете назвати політсили, які найбільше зловживали такими технологіями?

На вашу думку, медіа долучалися до маніпулятивних технології за гроші чи під тиском?

Володимир Фесенко, керівник Центру політичного аналізу «Пента»

1. Використовувалися і на цих виборах, і раніше. Джинса була не тільки зараз, але й раніше. Вона масштабно використовувалася і за часів Тимошенко у тому числі. Зараз темників нібито не було. Але ми бачили намагання впливати на медіа і джинсовими методами, і з точки зору інтересів влади. Елементи маніпуляції були. Ми бачили ситуацію з соціологією останні тижні, і викиди компромату, і різні телевізійні фільми.

Я навіть на власному досвіді бачив: коли звертаються з певним питанням, що там якась мотивація присутня. На жаль, ти не можеш це контролювати. Навіть конфлікти часом виникали. Ти даєш коментар інформаційним агенціям, а вони інтерпретують твої слова. З телевізійниками ще складніше: вони можуть записати коментар, але використати лише частину, а це може вплинути на зміст. В інтернеті зіштовхувався з тим, що трішки змінюють твої слова, не повністю цитують, або приписують тобі те, що ти не казав. У деяких випадках я навіть вимагав змін. Але усе неможливо було контролювати. Звісно, що це може бути просто помилка, або непрофесійність журналіста, щось недочули. От мені один знайомий журналіст сказав: «Я не все записав, по пам’яті щось відтворював». Не завжди це відверта маніпуляція, іноді спрацьовують різні чинники.

2. Не берусь оцінювати. На цих виборах, я так дивлюсь, системно працювали політтехнологи і медійні технологи партії влади. Це відчувалося. Моє враження, дуже професійно працювали, наприклад, задля зіткнення інтересів різних опозиційних сил, робили це системно і послідовно, особливо на фініші. Далі маніпуляція із соціологічними даними. Я з цього приводу розмовляв із соціологами. От ті, хто працював із провладними партіями, працював дуже елегантно: залучається іноземна структура, наші цитують GFK, а насправді це не наша, а британська GFK. А чому робить опитування британська, а не наша компанія? А посилаються, як на нашу. Далі іде опитування КМІСу, але на замовлення однієї американської контори, яка є відверто  політтехнологічною, яка не приховує, що займається політичним піаром. Тобто маніпуляції були дуже гнучкими.

Або різні фільми. Ось ситуація з дніпропетровськими терористами дуже показова. Формально дійсно ситуація така, що хтось із цих людей працював на депутата з БЮТ, політичних мотивів нібито все-таки не було у цих терактах, скоріше за все це були комерційні мотиви. Але наприкінці виборчої компанії з'являється фільм, де всі ці нюанси підкреслюються. І дехто може подумати, що ці »погані опозиціонери» сприяли вибуху в Дніпропетровську. Тобто прямих висновків у фільмі не було, але натяки на це могли спонукати до певних думок.

Мені здається, що політтехнологи Партії регіонів працювали достатньо системно і технологічно, я би сказав – професійно. Інша річ з моральної точки зору, як оцінювати. Зроблю ремарку – це моє припущення, я не стверджую, у мене нема доказів, виходячи з контексту, це лише мої припущення.

3. Не знаю. Важко сказати. Раніше більше працювали гроші. Зараз ми бачимо, що в деяких медіа, я чув, не будемо називати телеканали, але я знаю, коли у власника виникли свої політичні інтереси, він делегував всю свою медіа машину на підтримку свого кандидата. Я думаю, ви здогадуєтесь, про кого йде мова. Інша річ, що у власника є інтереси бути лояльним до влади. Тому теж є формально неформальні настанови не сваритися, не критикувати певних людей…

Я не сказав би, що були якісь темники чи пряма цензура, не знаю, не беруся оцінювати ситуацію в середині тих чи інших медіа. Думаю, що був вплив, або самоцензура, або настанови у вигляді редакційної політики, і працювали гроші – джинса теж була. 

Сергій Гайдай, директор зі стратегічного планування  «Гайдай.Ком»

1. Хтось робить це свідомо, хтось робить несвідомо, хтось робить етично, без шкоди для світу, а хтось неетично, зі шкодою. Тому коли ми кажемо про виборчі компанії і про комунікацію через медіа, то це завжди маніпуляція. Просто ця маніпуляція буває етичною, фаховою. А буває неетичною. І неетичну маніпуляцію іноді пропускають і ведуться на неї, а інколи, як у випадку з Королевською, відбувається відторгнення. Тому все, що ми бачимо, коли комунікація йде через політиків та агітацію – це завжди маніпуляція. Питання, якої вона якості. Чорний піар також буває етичний і неетичний. Етичний – це політична критика. Я виходжу і критикую, не анонімно, використовуючи факти, а не брехню. Коли я анонімно брешу – це неетично.  Так і з маніпуляцією. Коли на медіа виходить політична сила, вона ж не просто так це робить.

2. Неманіпуляція – це коли просто про них пишуть самі медіа. Але навіть створюючи інформаційні приводи, ми маніпулюємо медіа, а медіа виступають інструментом маніпуляції для інших людей.

На заході інша культура маніпуляція. Там все роблять, щоб ця маніпуляція була соціально-етичною. Там є правила гри. У нас їх не має. Тому у нас хто як може. У нас можна взяти і вийти з написаним від руки соціологічним дослідженням, проплатити журналістам, вони це розмістять. На Заході таке неможливо. Те, що зробила Королевська (запустила джинсу про свої 6%) – на Заході не було б уже ні тих, журналістів, які про це писали, ні тих соціологічних компаній, які взяли відповідальність, ні самого політика не було б, бо вона брехала. Це брехня. А у нас таке є, і Королевська ще й у суд подає.

3. Між журналістами і політтехнологами завжди є боротьба. Журналісти завжди кажуть – це вони корінь зла, вони підкуповують, а ми за свободу слова. Це неправда. Якби журналісти всією своєю спільнотою не брали грошей, не писали б замовних матеріалів, то нічого б політики та політтехнологи не могли б зробити. Більше того, я б хотів, щоб були журналісти, які не беруть гроші за інформацію, але працюють з інформацією. Якщо я їм надаю реальний факт, реальну подію безкоштовно, вони цю інформацію із посиланням на мене  розміщають. У своїй більшості політичні журналісти не реагують на політичні факти і підходять тільки комерційно: заплатите гроші – будемо розміщати. І ми маємо те, що маємо. Є середовище, де можна через медіа активно маніпулювати виборцем.  Це критично, мабуть, останні 10 років і далі все більш критичніше. Чим більше медіа комерціалізуються, тим ситуація критичніша.

Коли б дуже жорстоко наказували і викидали з гри і політиків, і журналістів, і спеціалістів з піару, які так маніпулюють, то, може, було б по-іншому. Повинна бути якась культура. Коли німці в 18-му році прийшли взяли владу, вони в перші дні зловили сто дрібних шахраїв і розстріляли їх публічно на березі Дніпра – і правила змінилися одразу. Хто зробить таку процедуру, хто накаже, той змінить правила гри. Але має бути політика державна. Звісно йдеться не про розстріли. Ці правила треба міняти для обох сторін.

Кость Бондаренко, голова правління Інституту української політики

1. Найчастіше використовувані маніпулятивні технології в ході виборчої кампанії із застосуванням медіа:

- видання фальшивих газет від імені нібито кандидата;

- видання фальшивих заяв від імені кандидата (в яких містяться заклики легалізувати гомосексуальні шлюби тощо);

- видання фальшивих звернень від імені відомих людей з інформацією, що дискредитує кандидата (приклад – нібито заява Юрія Шухевича про те, що він не знає Олеся Донія і ніколи не підтримував його кандидатуру);

- публікація неправдивих даних про кандидата (приклад – кампанія проти Кирила Куликова у окрузі №212 із звинуваченням останнього у причетності до «лужніковської групи»);

- звернення до громадян з пропозицією приходити у визначене місце, де кандидат Х. буде роздавати гроші (гречку, муку тощо). Звісно, ніякого кандидата Х. у вказаному місці не було;

- публікація фальшивої соціології та фальшивих прогнозів;

- публікація матеріалів у зарубіжній пресі з наступним передруком в Україні – створення ілюзії всесвітньої значимості кандидата;

- публікація та тиражування компрометуючих матеріалів (фото, відео, телефонних записів);

- публікація недостовірної інформації про причетність кандидата до тих чи інших дій, які він не вчиняв (приклад – звинувачення у ЗМІ Антона Яценка у ДТП зі смертельними наслідками).

2. Як показав досвід, маніпулятивні технології використовувалися у рівній мірі як представниками влади, так і опозиції. У Одесі маніпулятивні технології застосовували представники провладних сил проти не менш провладних кандидатів (змагання Марков – Гончаренко), у Києві – представники опозиційних сил проти опозиціонерів (Ярема – Куликов). Доволі розповсюдженим методом був і «чорний самопіар» (кидання гранат у вікна від імені нібито опонентів, обливання фарбою та зеленкою, випуск матеріалів проти самих себе, обмальовування стін та автомобілів фарбою з наступним оголошенням винними у провокації своїх опонентів тощо).

3. Думаю, тиск якщо і був, то мінімальний: в Україні процвітає індустрія виборів, і медіа тісно інтегровані у цю індустрію. Тому на 99% ситуацію визначали гроші. Точніше, великі гроші.

Ярослав Павловський, заступник директора Інституту інформаційного суспільства

1. В силу короткотермінової кампанії медіа використовувалися насамперед у маніпулятивних цілях. Це було притаманно як всеукраїнській кампанії, коли мова йшла про масовий рівень, про централізовані маніпуляції, так і на місцевому рівні. При чому як з боку регіональних штабів, так і кандидатів-мажоритарщиків.

Основні форми маніпулятивних технологій у ЗМІ: непряма та прихована реклама, висмикування з контексту, використання моральних авторитетів, використання авторитету працівників ЗМІ, підробка періодики, повна або часткова фальсифікація періодики, джинса.

Слід зазначити, що підроблялися не тільки друковані ЗМІ, але і інтернет-ресурси. Під час агітації масово використовувалися високі показники довіри громадян до ЗМІ. Зокрема, агітація здійснювалася навіть за допомогою віртуальних редакційних посвідчень.

Крім того, дуже активно використовувалися маніпулятивні технології у контексті т.зв. контрPR.
 

Класичний випадок використання медіа – ситуація із віртуальним соцдослідженнями, які масово поширювалися ЗМІ та «зняття» кандидатів. Як от на прикладі Броварів, коли офіційне комунальне видання друкувало відверту «липу».

2. Всі зловживали. Найбільше – ті, хто не має ідеологічної бази. Також особливістю зловживання деструктивними медіатехнологіями є панічні настрої кандидатів. Коли команда кандидата відчувала, що їй потрібно грати на пониження явки чи зменшення активності виборців опонентів – зверталися насамперед до медіа.

У випадку із ПР – ставка робилася на масове внесення меседжу про «позитивні зміни». У випадку з ОО відпрацьовувався чомусь деструктивний меседж «ми їх зупинимо» та вдавалися до ознак маніпуляцій із висвітленням відсидки Тимошенко.

3. Спостерігався симбіоз методів. Що не можна було отримати за гроші, те отримували через тиск (і навпаки). Але силові методи були менш ефективні, аніж «стимулятивні». Також поверталися з історії випадки позбавлення медіа підтримки опонентів (зняття з ефірів, продаж площ тощо).

Щодо цензури, то діяли також більш-менш ефективно методи самоцензури. Коли журналісти перестраховувалися від ымовірних негативних меседжів.

Денис Богуш, президент Bohush Communications

1. Взагалі маніпулятивні технології – це процес, коли маніпулюють твоєю думкою, і ти не розумієш, хто це робить і до чого це все призведе. В даному випадку люди все розуміли, тому це не зовсім маніпулятивні технології. У медіа використовували, по-перше, такий метод як допуск чи недопуск певних політиків до ЗМІ, особливо у прайм-тайм на телешоу. Наприклад, ефір  «Великої політики» на «Інтері», куди всіх запросили, крім Тягнибока.  Він стояв на вулиці і чекав, коли його запросять, хоча він точно за всіма соцданим проходив у парламент і його повинні були запросити. По-друге, у цій кампанії була велика кількість джинси, в новинах була величезна кількість матеріалів, які очевидно  були проплачені.  По-третє, пряма реклама мала контрпропагандистські цілі – це стосується і влади, і опозиції.  Влада говорила про «помаранчевих»,  ставила у рекламі  силуети Тимошенко і Ющенко, і ними лякала, це була явно технологія залякування. З іншого боку, той самий метод  з боку опозиції, гасла «Ми їх зупинимо». Негативна кампанія із залякуванням – це більш, ніж 50% реклами від головних політичних сил – БЮТ і Партії регіонів.

Ще використовувалась така маніпулятивна технологія як каналізація  смислів – мова йде про проект Олега Ляшка. Ляшко використовував багато слоганів та образів у виборчій кампанії і каналізував їх своїм негативним іміджем. Наприклад, слоган «Вставай, Україно» – і  Ляшко з вилами. Тобто все, до чого він торкався, перетворювалось на негатив. Власне, на це і була спрямована його кампанія.

2. Це важко сказати, потрібно рахувати рекламу, щоб знати кількість, основні політичні сили - паритетно. Інші політсили  хотіли навпаки зіграти на позитиві, зокрема, це комуністи.   Королевська, Кличко зіграли на позитиві, але у Кличка це вийшло, у Королевської - ні. Сам проект  «Україна – Вперед!» був маніпуляцією, тобто це штучна, фактично, фальшива партія. Я не бачив ні однієї конкретної людини, яка б підтримувала цю партію, можливо, мери невеликих міст. Цей проект, з одного, боку був спрямований на заміну Тимошенко у свідомості виборців, з іншого боку – він був повністю фальшивий.

3. Мало значення механічне відключення каналу ТВі і, мабуть, мало місце залякування операторів кабельних мереж. ТВі у цій виборчій кампанії мав жорстко опозиційну позицію, як 5-й  канал в час Помаранчевої революції 

Якщо говорити про сюжети на Інтері – то всі сюжети про Юлію Тимошенко були з використанням маніпулятивних  технологій, у них формувався негативний імідж Тимошенко. Інтер представив Тимошенко таким чином, що хоча вона й сидить  в тюрмі, але вона там дуже впливова і всіх залякала – і працівників, і ув’язнених. Не можна сказати, що це проплачені сюжети чи редакційна політика каналу. Це скажімо так, смислова лінія, яка присутня на багатьох каналах – і на Інтері, і на Першому Національному, і СТБ, «Новому каналі», ICTV – просто у різних варіантах. Інтер просто це робить найбільш «красиво», якщо говорити про маніпуляції.  Інші канали цю смислову лінію стосовно Тимошенко витримували, але не так жорстко як Інтер. Тобто редакційна політика була похідною від смислової лінії, що була головною впродовж останнього  часу.