Четвертий раз: виборча кампанія Петра Симоненка в медіа

Четвертий раз: виборча кампанія Петра Симоненка в медіа

00:00,
10 Червня 2014
2422

Четвертий раз: виборча кампанія Петра Симоненка в медіа

00:00,
10 Червня 2014
2422
Четвертий раз: виборча кампанія Петра Симоненка в медіа
Четвертий раз: виборча кампанія Петра Симоненка в медіа
Після інноваційної кампанії 2012 року комуністи повернулися до своєї незнищенної класики, яка забезпечила Симоненкові рекордно низький рівень підтримки. 

Від MediaSapiens. Ми розпочинаємо серію публікацій аналізу висвітлення різними ЗМІ виборчої кампанії тих чи інших кандидатів та політичних сил (якщо йдеться про київські вибори). Цей аналіз не є моніторингом ГО «Телекритика». Його здійснювали студенти Школи журналістики УКУ. Проте він містить цікаві спостереження та багато прикладів, які можуть спонукати читача до певних висновків.

Читайте також:

«Медіамер: як всеукраїнські ЗМІ писали під час виборів про Андрія Садового»

Чемпіон за кількістю спроб очолити державу, який 1999 року спромігся вийти у другий тур президентських виборів, цього разу отримав 273 тисячі голосів (1,51% виборців, які взяли участь у голосуванні). Й це попри те, що за десять днів до виборів зробив своїм послідовникам неприємний сюрприз, оголосивши в ефірі Національних дебатів на Першому каналі про зняття своєї кандидатури. З бюлетенів лідера Компартії, втім, не виключили – на той час граничний термін відмови від участі у виборах давно минув.

Уже традиційним парадоксальним пунктом у програмі кандидата в президенти Петра Симоненка була обіцянка ліквідувати посаду президента як таку. Ця ідея з’явилась у нього в 2006 році, й була однією з ключових у передвиборній риториці 2007, 2009 і 2012 років. Самому Симоненкові за останні півтора десятиліття не вдавалося наблизитись до президентства так, як у 1999-му, коли у другому турі за нього віддали голоси майже 38% виборців. 2004-го він здобув 5%, у 2010-му – менше 4% голосів, хоча попри те, що Компартію не раз «ховали» найтитулованіші політичні експерти країни, 2012-го вона знайшла свого виборця й здобула на парламентських виборах 13% голосів.

Можливо, на перетікання електорату від Партії регіонів, яка стрімко втрачає популярність, цього разу сподівався Симоненко, висуваючи свою кандидатуру. Головним гаслом його кампанії стало «Від України для олігархів – до України для народу». 2004-го Петро Миколайович використовував слоган «З людьми і для людей!», 2009-го – «Влада трудящих, соціалізм, дружба народів!», 2012-го найефектніша агітаційна кампанія КПУ пройшла під гаслом «Повернімо країну народові!».

Не зрадив Симоненко й іншу свою традицію: звинувачувати в усіх гріхах чинну владу. «Об'єктивна й всебічна оцінка нинішнього стану економіки, соціальної сфери, приводять мене до однозначного висновку – курс "реформ", здійснюваний правлячим режимом, довів Україну до національної катастрофи, яка не має аналогів у світі», – промовляв він десять років тому. «Помаранчевий режим олігархів і націоналістів веде Вітчизну до катастрофи», – нарікав 2009-го. У 2014-му головний комуніст звинуватив Верховну Раду та олігархів у розколі країни: «За все годы после провозглашения независимости Украина как государство никогда еще не была так близка к утрате суверенитета и территориальной целостности, как сегодня. Схватка олигархических кланов за власть обострила до предела все проблемы, которые олигархия и породила». Комуністична ж партія, попри свою пряму чи опосередковану присутність у владі, як завжди, не несе відповідальності за жодні негаразди.

Серед ключових напрямків виборчої кампанії Симоненка – федералізація, модернізація та націоналізація. Однією з пропозицій був перехід до двопалатного парламенту, що мав складатися з Палати депутатів і Ради регіонів; розширення повноважень місцевого самоврядування, зміна виборчої системи й трудового кодексу. Також комуністи обіцяли скасувати пенсійну реформу, змінити податкову систему, щоб «багаті платили більше», та переглянути «антинародні» закони.

У передвиборній риториці Симоненко критикує не лише колишню опозицію, що прийшла до влади на хвилі Майдану, але й екс-президента Януковича: «Апофеозом этой системы стал режим Януковича, который характеризовался бессовестным грабежом, безграничной алчностью и беспрецедентной коррупцией, стремлением к утверждению единоличной тоталитарной власти. Он был свергнут другими олигархическими группами, которые воспользовались мощной волной справедливого народного протеста».

Подекуди його риторика навдивовижу близька до того, що можна почути в ефірі російських телеканалів: «Над страной нависла угроза возрождения фашизма, который вскормлен олигархами для осуществления силового управления страной. Национал-шовинизм, являющийся современной формой неонацизма, превратился в одну из основных угроз единству и целостности страны». Боротьба з націоналізмом і фашизмом – звичне заняття, яке обіцяє взяти на себе КПУ в разі перемоги на виборах, однак цього разу проголошена мета аж надто близька до тієї, що поставили перед собою терористи, сепаратисти та диверсанти донбаських «народних республік». При цьому Симоненко обіцяє запобігти расизму й будь-якій формі ксенофобії, щойно проштампувавши своїх співгромадян як «фашистів».

Позаяк електоральна база комуністів суттєво звузилася через окупацію Криму та війну на Донбасі, навряд чи Симоненко всерйоз розраховував на вихід у другий тур. Імовірно, він використовував президентську кампанію як можливість звернутися до своїх виборців, нагадати про себе та залишитись у новій політичній системі, яка формуватиметься після зміни влади. Важливим елементом у виконанні цього завдання були дебати 16 травня з Юрієм Бойком та Вадимом Рабиновичем. Саме на цьому ефірі Симоненко, спершу пообіцявши виграти вибори та відразу скасувати посаду президента, зненацька заявив: «Мы приняли решение снять нашу кандидатуру», бо «олигархи создают бандформирования... процветает борьба с инакомыслием и цензура...выборы будут нелегитимными». Пообіцявши, втім, разом із КПУ надалі боротися проти чинної влади та за процвітання України.

Серед каналів і ресурсів для інформування своїх прихильників під час кампанії КПУ використовувала свій офіційний сайт та особистий сайт Петра Симоненка. Використовували й соціальні мережі (про те, що КПУ міняється разом із часами й опановує технологічні новинки, Симоненко казав на дебатах). Компартія зареєструвалась у Facebook іще в січні 2012 року й зібрала за цей час на своїй сторінці, де транслюються промови, виступи та заклики Симоненка, близько двох тисяч лайків. Читачі сторінки мають нагоду регулярно читати повідомлення на зразок «Петр Симоненко на пресс-конференции в Париже: Порошенко – проамериканский олигарх-политик» чи «Петр Симоненко: У Украины нет будущего без взаимовыгодных контактов с Россией». Опанували комуністи й Twitter – офіційний мікроблог партії має близько тисячі фоловерів; має свій YouTube-канал, на якому переважно виставляються промови Симоненка.

Окрім партійної газети «Коммунист», Симоненкову кампанію підтримували видання «Рабочая газета», «Новая волна», «Киевский вестник», «Время.ua», «Коммунист Донбасса», «Коммунист Кривбасса», «Правда Причерноморья» та інші. На сайті партії можна завантажити інформаційний бюлетень «По правде говоря», в якому йдеться про те саме – фашистські угрупування, політичний безлад і державний переворот. Передвиборний проморолик Симоненко також обійшовся без несподіванок, хоча попередню кампанію комуністів багато хвалили, називаючи інноваційною та винахідливою. В інших медіа реклами та інформаційних приводів від кандидата Симоненка було небагато; очевидно, бюджет кампанії був доволі невеликий, а через невисокий рівень підтримки, засвідчений соцопитуваннями, лідера комуністів не надто охоче запрошували на ефіри.

Проаналізувавши передвиборні програми, використані Симоненком на останніх президентських виборах, у 2004 році та 2009 році, бачимо, що комуністи цього разу вирішили не мудрувати, а повернутися до своєї незнищенної класики. Півтора відсотка – рекордно низький рівень підтримки для Симоненка та КПУ, однак перш ніж робити висновок про відхід комуністів та їхнього лідера в політичне небуття, варто згадати, як вони раптово повернулися до життя позаторік. 

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: unian.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду