Інформаційна війна й етика
Війна якраз і вирізняється тим, що знімає обмеження, характерні для мирного життя. Замість заборони на вбивство тут виникає, навпаки, дозвіл на нього. І щоб цей дозвіл реалізувати, солдатів довго навчають того, як це робити, аби зняти внутрішні заборони, які є в кожної людини.
Проблема моральності завжди постає в контексті збройних конфліктів. Приміром, нині США, прийшовши до розуміння тривалої війни, на перший план винесли проблему моралі, оскільки в цьому випадку підтримка на «домашньому фронті» залежить від того, наскільки справедливою виглядатиме ця війна. Є таке спостереження, що під час блискавичних війн розмовляють лише патріоти, а в тривалих війнах слово отримують пацифісти.
Інформаційні війни мають також суттєве обмеження з точки зору американських військових статутів: цю методологію неможливо застосовувати проти власного населення. Тут одразу виникає застереження: в сучасних інформаційних умовах практично неможливо втримати інформацію локально, щоб вона не почала розповсюджуватися глобально. Скажімо, листівка із Сараєво легко може з’явитися на екрані CNN, в результаті потрапивши від однієї аудиторії до іншої. Можна сформулювати таке правило: локальні потоки можуть легко переходити в глобальні чи перетинатися з ними. Відповідно, будь-яка інформація вже не може залишатися суто локальною.
У США також був скандал, коли в очікуванні приїзду сенаторів із Вашингтона, серед яких був і Дж. МакКейн, американські військові в Афганістані застосували методи аналізу сенаторів із арсеналу психологічної війни, щоби чітко встановити їхні пріоритети та інтереси. Це було сприйнято як психологічна операція проти американських сенаторів, щоби змусити їх виділити більше коштів і солдатів на війну (див. тут, тут і тут).
У 1999 р. Дж. Аркілла виступив із розглядом складових поняття справедливої війни. Він закликає США прийняти доктрину, яка зобов’яже їх першими не застосовувати інформаційну війну проти цивільних цілей. І тепер, коли американці перейшли до тривалої війни, поняття справедливості знову стало в центрі уваги.
Ми можемо згадати три приклади того, як саме цей аспект моральності й етичності в результаті призвів до поразки у війні.
Нагадаємо цей фактичний матеріал:
- англійці програють бурам тоді, коли в англійські пресі бури стали подаватися як борці за свободу, відповідно, зрозумілою стає роль англійських солдат — вони зайняли нішу тих, хто пригноблює свободу,
- поразка американців у в’єтнамській війні стала можливою завдяки телебаченню, оскільки воно демонструвало страхіття війни, які були нестерпні для цивільного ока,
- поразка Росії в першій чеченській війні була пов’язана з тим, що на екранах телебачення чеченські командири розповідали про свою боротьбу за свободу Ічкерії.
В усіх цих трьох випадках у медіа виринає інша точка зору, яка потрапляє в точку вразливості аудиторії. До речі, в BBC є правило, за яким не можна давати прямої мови терористів. Щоб його обійти, BBC переозвучує такі цитати. Що це може дати? Найголовнішим, мабуть, є нейтралізація тону, викладу, акценту. Зникають усі локальні прив’язки, бо все замінюється літературною нормою. Залишається чистий контент.
Перший симпозіум із проблем етики в інформаційних війнах було проведено лише 2011 року. І в ньому взяли участь лише дев’ять промовців. Один із учасників цього симпозіуму, Т. Сімпсон, опублікував статтю на тему етичності використання роботів у війні. Він вважає, що використання роботів у війні знімає деякі моральні застереження, позаяк на екранах уже не побачиш батьків робота у сльозах.
Ще одна учасниця симпозіуму, М. Тоддео, вважає, що теорія справедливої війни не має відношення до об’єктів, на які націлена кібервійна. У першому випадку це людське життя і свобода, в другому – інформаційна інфраструктура, бази даних та інформація. Теорія справедливої війни передбачає повагу до прав людини, не включаючи в розгляд нелюдські об’єкти.
Стосовно етики кібервійни представник військово-морських сил Н.Роу підкреслює, що військові використовують те саме програмне забезпечення, тому мають ті ж точки вразливості, що й цивільне населення. Він вважає, що в деяких випадках важко зрозуміти, хто є жертвою кібератаки, щоб легітимізувати атаку і відповідь. Він наводить такий приклад. Атака була спрямована на дефект у програмі «Майкрософта» в комп’ютері міжнародної терористичної організації, що базується в Пакистані. Хто в такому разі є жертвою атаки? «Майкрософт», міжнародна терористична організація чи Пакистан? До речі, оскільки кібератака несе значні наслідки, висновок у статті такий: міжнародне право повинно заборонити кібератаки й увести серйозне покарання за них.
Ця проблема вже вийшла зі сторінок академічних видань і перейшла на сторінки популярної преси. Тут можна згадати статтю в журналі Atlantic про те, чи можлива справедлива кібервійна. Ідеться про те, що в кібервійні важко розрізнити атаку й шпигунство чи вандалізм. Тобто відділити агресію від неагресії не так просто.
Наступна небезпека полягає в тому, що в кіберійні важко відділити учасників бойових дій від решти. Останні можуть підпасти під атаку навіть у тому випадку, коли це не було заплановано. Наприклад, відома атака комп’ютерного хробака Stuxnet на Іран у 2010 році мала на меті іранські ядерні об’єкти, але поширилася по всіх комп’ютерах із програмами «Майкрософт», що викликало потребу у внесенні змін по всьому світові.
Етика стосується не лише воєнних дій. Коли тривають парламентські чи президентські вибори, ми маємо суттєві зміни в етичності того, що є дозволеним на екрані телевізора чи в інтернеті. І це проблема не лише для пострадянського простору, а для всього світу.
Пентагон створив секретний документ, у якому зафіксовано першу офіційну кіберстратегію. Закритий документ має 30 сторінок, його відкрита частина – 12 сторінок. У ньому, серед іншого, намагаються вирішити проблему еквівалентності атаки у відповідь. Прийнято рішення, що якщо кібератака призвела до смертей та руйнацій, це уможливлює відповідь із застосуванням сили.
До речі, існує окреме видання, присвячене питанням військової етики – Journal of Military Ethics, темами в ньому є діти-солдати чи етика допиту, що є досить незвичним для невійськового вуха.
Сучасна нейронаука вважає, що моральність є вбудованим у людину механізмом, що базується на роботі нейронів (Lakoff G. The political brain. A cognitive scientist's guide to your brain and its politics – New York etc., 2009; Lakoff G., Wehling E. The little blue book. The essential guide to thinking and talking democratic. – New York etc., 2012). Наприклад, в усіх культурах світу є вислови на зразок «змити гріхи». Психологи робили експерименти зі студентами, які мали доповнювати слова, коли згадували якийсь свій неетичний вчинок. Відповідно, з пропущених літер у слові “W__H” виникало слово “WASH”, а не “WISH”, а зі слова “S__P” виникало “SOAP”, а не “STEP”. Тобто очищення в цьому плані є вбудованим у людину нейронним механізмом.
Проблема етичності інформаційної боротьби конфліктує з самим поняттям боротьби, бо на війні діють інші правила, щоправда, їх теж намагаються привести до якогось знаменника. Але це тривалий і нелегкий шлях. Та людство його все одно колись пройде.