Чекісти є чекісти. Якими виростили їх Дзержинський, Ягода, Єжов, Берія й Андропов, такими вони й залишилися. Хіба що офіційну емблему свою дещо скоригували: був меч на тлі щита з червоною зіркою, а став щит із двоголовим орлом і напівсхованим за ним мечем. А все інше, особливо напрацьовані за часи існування «контори» методи обробки масової людини, використовується й сьогодні. Змінюються тільки прізвища «ворогів народу», сама ж наявність цих ворогів та їхня провина у всіх лихах, що коїлися, кояться і коїтимуться з Росією, не повинна викликати ні в кого сумніву.

Усе це спадає на думку під час і після перегляду «документального фільму», як його назвав офіційний представник Слідчого комітету Росії Володимир Маркін, чи «фільму-розслідування», як його охрестили автори, показаного 23 грудня 2012 року (власне, в ніч із неділі на понеділок) телеканалом «Росія-1» (колишній канал РТР). А офіційна його повна назва – «Березовский». Фільм легко знайти в інтернеті, видно, автори та натхненники його не тільки не проти цього, а забезпечують якнайширший доступ до свого творіння. Воно й не дивно: адже йдеться про чергове використання (далеко не перше за останні дев’ять десятиліть, але й не останнє) певних пропагандистських моделей, створених за активної участі й під керівництвом Сталіна та доведених до досконалості чекістами всіх попередніх поколінь.

Оскільки ж фільм – у силу специфіки інформаційного простору України – подивилося вже чимало наших співгромадян (і ще подивиться, бо не може бути, щоб не було повторів такого по-своєму грандіозного витвору), то має сенс одразу ж, по гарячих слідах, повести про нього мову.

Починається фільм із кадрів, знятих у Бразилії. Так-так, знімальна група мала гроші, щоби дістатися навіть туди. І взагалі – вона моталася по всьому світу. У пошуках того самого демона в людській подобі, котрий заплямував у цій державі честь і гідність Росії. Й одразу, як автор стрічки ставить з екрану запитання про те, ким же є ця особа, на чорному тлі під зловісну музику з’являється обрізане й трохи повернуте на нас обличчя демона. Так, це він – Лев Троцький… пробачте, Борис Березовський.

Кримінальна біографія Березовського, на думку автора фільму, журналіста «Росії-1» Андрія Кондрашова, розпочалася далекого вже 1981 року. Тоді його було затримано ОБХСС у Махачкалі на товкучці за спробу спекулятивного перепродажу імпортної білизни. «Майбутній олігарх починав свій шлях із фарцовщика», – розказує нам автор фільму. Та, образно кажучи, пересмикує карти – адже фарцовкою в радянський час звався перепродаж імпортних речей, куплених на руках, або в іноземців, або у водіїв-далекобійників і моряків, які ходили в «загранку». Те ж, чим займався кандидат фізико-математичних наук Березовський, було банальною спекуляцією, тобто перепродажем куплених у Москві речей грошовитим провінціалам, які не могли знайти нічого путнього у своїх магазинах. Кримінал? З погляду радянської ідеології – так, хоча незначний; тому Березовського відпустили, а справу проти нього закрили (думаю, не в останню чергу тому, що махачкалінські міліцейські начальники поділили між собою конфісковану дефіцитну білизну…). Власне, кожен другий кандидат наук у ті часи конфліктував із законом: чи то даючи приватні уроки абітурієнтам, чи то циклюючи підлогу в квартирах директорів овочевих баз, чи то продаючи за більшою ціною куплений у державних магазинах дефіцит. А як інакше можна було прожити самому й прогодувати сім’ю на 125 чи 140 карбованців?

Наступний епізод не менш цікаво побудований. «Події 1991 року показують, що першими на штурм Луб’янки рвонули ті, на кого матеріалів було більш ніж досить, – каже перед камерою кадровий чекіст, керівник Центру громадських зв’язків ФСБ РФ у 1994–98 роках Олександр Михайлов. А далі автор фільму продовжує від імені генерала Михайлова: ясна річ, в архівах ФСБ на Березовського було чимало компромату, інакше навіщо би прийшли люди від Ради безпеки штурмувати ці архіви… Стоп-стоп-стоп! Причому тут 1991 рік? Адже Березовський був заступником голови Ради безпеки РФ з жовтня 1996-го по листопад 1997-го, і тільки тоді його люди могли щось вилучити з архівів ФСБ. Цікава річ: генерал Михайлов розповідає, що в них були матеріали про його бізнес, його партнерів і конкурентів… Виявляється, ось чим займається ФСБ у службовий час – стеженням за російськими бізнесменами. Тож не дивно, що терористи-ісламісти змогли вчинити стільки кривавих акцій – чекістам було ніколи, вони займалися стеженням за бізнесменами – чи то сподіваючись, що радянська влада повернеться й почнеться нове «розкуркулення», чи то збираючи матеріал для шантажу «грошових мішків». Дивним же в цій ситуації є те, що генерал ФСБ на весь світ щиро розповідає, що його «контора» здійснює нагляд за бізнесом і бізнесменами – це річ, неможлива в демократичній державі. А от у Росії це – норма; чекісти мусять все знати, ніщо не сховається від їхнього ока!

І ще одне навіювання з розрахунку на підсвідомість: серпневі події 1991 року, тобто провал заколоту ҐКЧП, припинення діяльності союзної компартії, незалежність України та спроба демократичних змін у Росії – то все зроблено пекельними силами на чолі з демоном нашої доби – Березовським…

І якщо таке прямо не говориться, то «зшиття» воєдино у часі-просторі двох подій – демократичних процесів 1991 року та діяльності Березовського на посаді заступника голови Ради безпеки РФ у 1996–97 роках – підштовхує аудиторію до підсвідомого виходу саме на такі висновки.

Далі йде історія, стовідсотково побудована в стилі політичної міфології 1930-х. У листопаді 1936 року (ще до початку Великого Терору) в Новосибірську відбувся відкритий процес над групою інженерів. Головним звинувачуваним був молодший син Лева Троцького – Сергій Сєдов (діти «червоного Лева» носили материне прізвище), людина цілком аполітична. Звинувачували його в тому, що за завданням батька й Гітлера (!!!) він підсипав у їжу в робітничих їдальнях товчене скло. У фільмі «Березовський» ми слухаємо оповідь, як на початку своєї підприємницької діяльності демонічний Борис Абрамович везе у підмосковний колгосп курячий корм, від якого птиця здихає. Везе… на чому? на власній «Волзі»! No comments.

Наступне звинувачення на адресу Березовського – що він писав свої наукові праці (з теорії управління й ухвалення оптимальних рішень) наче для себе самого, керувався ними, і вже 1991 року став членом-кореспондентом Академії наук. І тут же, через кому, про дружбу з чеченськими бойовиками… Ґвалт! Невже ж ніхто в усій Росії, крім Березовського, не вміє читати? Бо ж що простіше, якщо цей персонаж просто втілив у життя свої теоретичні розробки – бери, користуйся і ставай мільярдером! Але треба зробити так, щоб масова аудиторія негативно сприймала науковий доробок Березовського. Ну, а щодо «дружби з чеченськими бойовиками»... Ким були батько й син Кадирови у 1990-х? Правильно, вони активно брали участь у джихаді проти невірних. І тільки в 1999 році вони подружилися з тодішнім головою ФСБ Путіним. Хто зараз Кадиров-молодший? Герой Росії, правитель Чечні, член вищої ради «Єдиної Росії», генерал-майор і почесний академік Академії наук Чечні і т. д., й т. ін. То чого ж у фільмі немає звинувачень у співпраці з терористами на адресу ВВП – головного антагоніста демонічного БАБа?

…Минуло тільки сім хвилин фільму, а маємо вже стільки цікавого, щоби зробити певні висновки. Попереду ж – іще більше цікавого. І про замовні вбивства (прямо названі імена депутата Думи Сергія Юшенкова, колишнього підполковника ФСБ Олександра Литвиненка, журналіста Влада Листьєва, бізнесмена-партнера БАБа Бадрі Патаркацішвілі, депутата Думи Володимира Головльова), і про замахи на вбивство (йдеться про 2004 рік, про кандидата у президенти Росії Івана Рибкіна і про кандидата в президенти України Віктора Ющенка) й про інші неординарні речі. Аудиторії відверто навіюється – за більшістю негативних для Росії подій останніх 12 років як на пострадянському просторі, так і за його межами стоїть Борис Березовський.

Він фінансував революції в Грузії та Україні, він стоїть за антипутінським рухом у Росії, він прагне дискредитувати Росію у Європі, Азії та Латинській Америці. Всюди – він, його демонічна постава.

Так само, як у 1930-х винен в усіх лихах Радянського Союзу був інший демон – Лев Троцький. Пильні чекісти викривали троцькістів усюди – від колгоспів до політбюро, від їдалень до вищого армійського командування.

Що інкримінували наркому внутрішньої торгівлі СРСР «ворогу народу» та «правому троцькісту» Вейцеру? Те, зокрема, що напередодні виборів до Верховної Ради СРСР він дав вказівку ресторанам готувати м’ясні страви з несвіжих продуктів, щоб цим послабити непорушний блок комуністів та безпартійних. Хід безпрограшний у пропагандистському сенсі, чи не так? Мудрий Сталін та його соратники дбають про народ, але їм повсюдно заважають троцькісти (нерідко – особи з «неправильними» прізвищами, що має справити на плебс належне враження), чекісти активно викорінюють троцькістів, а радянська преса їм у цьому допомагає.

Минули десятиліття – все на своїх місцях. У тому числі й «неправильні» прізвище та походження головного ворога сучасної Росії…

І, звісно, автор фільму не полінувався залізти в ліжко до Березовського та повести розмову про його численних дружин і коханок. Ясна річ, серед них були й неповнолітні, дізнаємося ми. На щось це схоже… На що? Овва, на історії про численних (у тому числі й неповнолітніх) коханок Лаврентія Берії, запущені в народ після його арешту та розстрілу. От тільки незрозуміло, коли встигали Березовський та Берія займатися своїми темними справами, якщо вони стільки часу (й сил) клали на служіння Амуру…

Та перейдімо до українських справ – як їх показано в фільмі. «21 листопада – розпал Помаранчевої революції, подій на Майдані», – каже автор стрічки. Насправді ж почався Майдан 22 листопада (згадайте, на яке число встановив Ющенко День Свободи). Автомобіль із вибухівкою, про який ідеться у фільмі, насправді був припаркований біля штабу Ющенка в ніч на 21 листопада (день голосування в другому турі), простояв там вісім годин, і був знайдений увечері ще до закриття дільниць. Ну, а далі… Мовляв, Березовський часто казав: Ющенко – це баба у штанях, а Юля – справжній мужик, із нею можна мати справу. «Так з’явилося припущення, що вибухівка призначалася не для імітації теракту, не для піару, а для ліквідації Ющенка», – каже автор. Цим він підводить аудиторію до думки (її виголошує один із інтерв’юйованих), що БАБ вирішив провести ротацію помаранчевих лідерів. Але хіба це було можливо? Ющенко був кандидатом у президенти, якби його вбили 21 листопада 2004 року, то «на білому коні» опинилися б не Тимошенко (яка тоді мала куди менший рейтинг, ніж лідер «Нашої України», і, до речі, багато часу тоді проводила у штабі Ющенка й поруч із ним, тобто цілком могла також стати жертвою теракту), і не Янукович (у масовій свідомості теракт асоціювався б із ним), а Леонід Кучма. Він би мав усі підстави негайно запровадити надзвичайний стан, скасувати незавершені президентські вибори, навести «залізною рукою» певний лад у державі, прибрати за реальні й надумані гріхи всіх можливих конкурентів, підняти свій рейтинг – і стати за якийсь час «Кучмою-3», тим більше, що Конституційний Суд за рік до того вже дозволив йому ще раз балотуватися…

Історія з терористами-невдахами росіянами Шугаєм і Москвітіним справді загадкова. Але… Нам показують «Шугая» і «Москвітіна», яких знімальна група начебто шукала по всій Росії, – і потім знайшла, хоч вони живуть зараз під зовсім іншими прізвищами. О всемогутні телевізійники! Немає межі їхнім можливостям, чи не так? І такі цікаві речі нам розповідають ці двоє персонажів, облич яких глядачам не показують, – ясна річ, про БАБа. Проте виникає логічне запитання: а хто дав цим людям документи на інші прізвища і забезпечив їх житлом та роботою десь у російській глибинці?

І ще про події 2004 року на території України. На початку лютого того року в Москві зник кандидат у президенти Росії Іван Рибкін, а 10 лютого він знайшовся в Києві, і заявив, що його викрали й накачали наркотиками. У фільмі робиться висновок, що це зникнення (з наступним убивством, яке не відбулося) міг улаштувати Березовський, щоб зірвати вибори в Росії. «Якщо зареєстрований кандидат у президенти Росії безслідно зникає, то за законом вибори скасовуються, причому всі ті, хто балотувався паралельно з ним, втрачають право виставляти свої кандидатури на нових виборах», – робить безапеляційний висновок Кондрашов.

І тут я просто-таки змушений навести велику цитату, оскільки вона дозволяє розставити всі крапки над «і» щодо цього фільму.

Ось що пише Борис Надєждін, депутат Держдуми у 1999–2003 роках: «Ведущий с очень серьезным лицом поведал нам буквально следующее.

Бедолагу Рыбкина хотели замочить, поскольку выборы Президента РФ в таком случае пришлось бы отменить в соответствии с законодательством. При этом все остальные кандидаты, в том числе Владимир Путин, не могли бы принимать участие в повторных выборах, и "власть перешла бы к премьер-министру Михаилу Касьянову – удобной фигуре для Березовского".

На этом месте мое настроение очень поднялось. Вечер удался.

Дело в том, что в бытность свою депутатом Госдумы именно я вел в Комитете по государственному строительству вопросы избирательного законодательства, в том числе готовил закон о выборах Президента РФ образца 2002 года – тот самый, который применялся на выборах 2004 года.

Авторы фильма, вероятно, поленились почитать закон, на который с умным видом постоянно ссылались. Так вот, нет в законе ни отмены выборов при выбытии одного кандидата, ни запрета всем кандидатам участвовать в повторных выборах.

Если более подробно, то выборы пришлось бы отложить, если бы выбыли все вообще кандидаты, либо кандидат остался всего один. А в повторных выборах не могли бы принять участие только те кандидаты, из-за которых пришлось бы выборы отложить или отменить (например, снявшие свою кандидатуру без вынуждающих обстоятельств).

Так что выбытие Рыбкина – при том, что живыми и в списке оставались бы Путин, Харитонов, Глазьев, Хакамада, Миронов, Малышкин – никак бы на выборы не повлияло. Что, кстати, и случилось. Рыбкин свою кандидатуру снял и в выборах не участвовал.

Двойка авторам фильма. Как минимум, по двум предметам – основам законодательства и истории России».

Дозволю собі не погодитися з колишнім думцем: чудово знають усе й автор фільму, і його куратори; просто завдання їм таке поставили – якомога більше пропагандистської локшини навішати на вуха пересічних росіян, українців, білорусів, казахів… Хто там ще дивиться «Росію-1»? І зі своїм завданням вони загалом упоралися. Тим більше, що БАБ – людина далеко не безгрішна, як і всі, хто будував великий бізнес у 1990-х, і надто вже амбіційна. Ясна річ, для освіченої публіки всі ці звинувачення – туфта, але ж хіба російська влада спирається на освічених і до того ж непродажних людей?

На цьому можна було би поставити крапку, але варто згадати про те, що у вересні цього року Березовський уже був героєм іншого фільму телеканалу «Росія-1», – «Провокаторів» Аркадія Мамонтова. Там БАБа назвали замовником панк-молебню групи Pussy Riot у храмі Христа Спасителя…

Усі лиха Росії йдуть від Троцького, чи то пак, Березовського…