Інформаційна кампанія – це серія системних інформаційних інтервенцій (внутрішніх чи зовнішніх, або одночасно тих і тих). Інформаційна кампанія налаштована на зміни в фізичному просторі за допомогою внесення змін в інформаційний та віртуальний простори.

Інформаційна кампанія може мати абсолютно різні цілі. Це може бути продаж зубної пасти (рекламна чи піар-кампанія як варіант інформаційної). Це може бути заміна президента чи зняття прем’єра (як варіант політичної кампанії). Це може бути взагалі зміна ладу в країні.

Інформаційна кампанія базується на точках вразливості системи, на яку слід вплинути. Тобто тиражується саме той контент, який здатен привести систему в рух у потрібному напрямі. Інформація виступає у ролі «трансформера» реальності.

Як приклад можна розглянути операцію «Аякс» 1953 року, коли ЦРУ й МІ-6 намагалися скинути іранського прем’єра Моссадека, щоб повернути до справжньої влади шаха Ірану. Слід додати, що це був демократично обраний прем’єр. Тобто маємо прототип усіх оксамитових та кольорових революцій. За планом, слід було ініціювати заворушення у країні, на тлі яких до влади мав прийти інший прем’єр. 2012 року в США вийшов навіть комікс на тему операції «Аякс». Тобто ця операція вже стала фактом масової культури.

І от у традиційному суспільстві, де засоби масової комунікації охоплювали, мабуть, не таку велику частину суспільства, було «активовано» інформаційні інтервенції, що несли одну істину, до якої масова свідомість була вразлива: «Моссадек не є мусульманським прем’єром». Про це говорили:

- парламентарі в парламенті,

- журналісти в газетах,

- торгівці на базарах,

- мулли в мечетях.

Усі вони були куплені агентом ЦРУ К. Рузвельтом, який отримав на цей путч один мільйон доларів.

Це були інтенсивні, технологічно забезпечені комунікації. Тому, зрозуміло, вони вплинули на масову свідомість. І в результаті, хоч і з другої спроби, було досягнуто безладу в країні, на тлі якого до влади приходить інший прем’єр.

Підкреслимо, що прикладні інформаційні кампанії мають на меті внесення змін у фізичний простір за допомогою механізмів нефізичних просторів (інформаційного чи віртуального). У цьому прикладі за допомогою інформаційного простору передавалася віртуальна трансформація, до якої система була вразлива – делегітимізація прем’єра в очах громадян. І це робилося як через традиційні канали (базар, мечеть), так і через сучасні (газета, парламент).

Делегітимізацію влади як базову ціль оксамитових і кольорових революцій накреслив Дж. Шарп (Шарп Дж. От диктатуры к демократии. – М., 2005; Шарп Дж. От диктатуры к демократии. Шарп Дж., Дженкинс Б. Антипутч. – Екатеринбург, 2005; Helvey R.L. On strategic nonviolent conflict: thinking about the fundamentals. – Boston, 2004, а також про нього – тут, тут, тут і тут). Саме це є базою його теорії ненасильницького спротиву. Він пропонує асиметричну відповідь на дії влади. Якщо, приміром, влада виводить автоматників, то проти них може діяти... мовчання. Порожні вулиці стануть варіантом такої відповіді.

Щоправда, сучасна практика оксамитових і кольорових революцій трохи інша. В усіх на сьогодні «класичних» варіантах (Прага, Київ чи країни Прибалтики) в цей інформаційний удар були включені події (чи квазіподії), що мали проілюструвати злочинний характер влади. В Празі 1989-го була загибель студента Шміда, який потім виявився і не студентом, і не загиблим. Але ця умовна загибель підняла протести на такий рівень, що влада вимушена була піти у відставку. В Києві 2004 року були отруєння Віктора Ющенка і загибель журналіста Гонгадзе. І хоча через багато років немає встановлених винуватців подій з боку влади, саме ці події додали потрібних відсотків до голосування за Ющенка. В Прибалтиці (Рига, Вільнюс) була стрілянина по протестувальниках, «авторство» якої по сьогодні не є відомим.

У цьому випадку маємо такий тип конструкції: ПОДІЯ – ТРАНСФОРМАЦІЯ. Компонент «подія» складається з двох блоків: подія (чи квазі-подія) фізична та подія інформаційна, побудована так, щоб нівелювати всі сумніви щодо причетності влади до справжньої події.

Під трансформацією віртуального простору ми розуміємо делегітимізацію влади, а під трансформацією фізичного простору – зміну влади.

Головною особливістю такого впливу є те, що на трансформацію працює інформаційна подія, хоча всі думають, що це діє подія фізична. Інформаційна подія може повністю бути відмінною від її еквіваленту – події фізичної. Можна згадати в цьому контексті той самий приклад убивства студента Шміда. Оскільки в інформаційній події студента було вбито, влада впала. Але в реальній події цього не було. Так само невідомо, чи було отруєння Віктора Ющенка з боку влади. А оскільки екс-президент сьогодні відмовляється здавати кров на аналіз, то виникають серйозні побоювання, що цього отруєння могло взагалі не бути. Саме тому ми говоримо про квазіподію, яка кладеться в базис такої кампанії. Вона може бути правдою, а може бути й вигадкою.

Л. Карпінський запропонував цікаву модель пояснення чеченської війни з точки зору російської влади (цитата тут): «Незавершений (“оксамитовий”) авторитаризм з Москви вивозиться у Чечню, доводиться там до потрібної кондиції, перетворюючись на справжню диктатуру на грунті окупаційного режиму, а потім повертається в Росію, забезпечуючи таким чином “цілісніть” її репресивної машини. Не виключено, що ця експортно-імпортна операція і була головним мотивом чеченської війни».

Практично такий же прихований хід був у ваучеризації Чубайса. Про це він розповідав журналу Forbes, що справжньою ціллю було перехоплення основ влади. Треба було забрати власність від держави, оскільки вона вже не була державною, а нею керували директори і секретарі обкомів, якій конструктори нової соціосистеми не хотіли віддавати власність.

Як бачимо, модель змін у фізичному просторі є напрочуд однотипною, незалежно від того, що просувається: продаж зубної пасти чи революції. Продаються контексти: позитивний у випадку зубної пасти чи негативний у вигляді звірств старої влади. Але в будь-якому разі перемога теоретично має бути за населенням, для чого пасту треба купити, а владу змінити. У випадку помилки завжди винен «покупець», а не «продавець».

Як можна зрозуміти, останній приклад такої революційної заміни – Грузія, де проти Саакашвілі було застосовано такий самий інструментарій, як і той, за допомогою якого він прийшов до влади (див. про фінансування опозиції з боку інших грузинських олігархів). І тепер уже Саакашвілі виступає в ролі «ворога народу».

Модель «ворогів народу» активно присутня як на радянській, так і на пострадянській території. Сталін намагався досягнути стабільності всередині країни, використовуючи її для моделювання не тільки внутрішньої, але й зовнішньої ситуації. Це давало йому можливість блокувати будь-які протестні настрої всередині країни.

Постсталінський період характеризується більш активним застосуванням цієї моделі для спирання на дії зовнішніх, а не внутрішніх ворогів. Із «внутрішніми ворогами» боролися вже більш м’якими методами. Одночасно на це вплинуло не лише загальне пом’якшення, а й історична пам’ять населення про періоди минулих масових репресій. При Андропові, якого сьогодні роблять видатним демократом, як і при інших керівниках, діяли ті самі репресії, тільки вони вже були не масовими, а індивідуальними.

Створення п’ятого управління КДБ називають одним із перших кроків Андропова в цьому відомстві. Його було створено для боротьби з ідеологічними диверсіями супротивника. Це тепер перший його керівник Бобков каже про націленість на вивчення громадської думки. Реально аналітичних підрозділів, як не дивно, в КДБ не було. При Андропові виникли: група консультантів при голові КДБ та аналітична група в цьому п’ятому управлінні. Загальна кількість агентів усього КДБ становила 170 тисяч (див. тут і тут). Є й «позитивні» матеріали на цю тему.

У сьогоднішньому пострадянському просторі опозицію все одно намагаються подавати як таку, що стоїть поза мейнстрімом. Це той же, хоча і м’який варіант «ворогів народу», оскільки опозиція на Заході все ж є вбудованим у систему механізмом, тобто частиною влади, яка, можна сказати, просто думає по-іншому.

Утримання потрібної точки зору на події залишається важливим елементом формування інформаційного простору. І тут опозиції не знайдеться місця. На сайті «Антикомпромат» (адреса – www.anticompromat.org ) можна знайти цікаві біографії нових бійців російського ідеологічного фронту, чиї статті потім друкуються в провідних виданнях. Така «антиробота» продовжує вестися, як бачимо, і сьогодні.

Інформаційні бійці завжди використовують ідеологічний інструментарій. Саме ним найлегше бити ворогів. Коли, наприклад, Депард’є отримав російське громадянство, йому відразу пригадали батька-комуніста, який позитивно ставився до СРСР.

Інформаційна кампанія найчастіше буде активною дією, яка протистоїть пасивному очікуванню. Тому енергетика атаки тут на боці нападників. Українсько-російські інформаційні війни з приводу газу чи інших проблем завжди ініціюються Росією, що і надає їй додаткові переваги.

Сьогодні нові горизонти відкриваються в цій сфері завдяки кіберпростору. 2013 рік називають таким, коли урядові кіберпідрозділи вийдуть уперед. Уже в 2012 році була розгорнута атака на іранський уряд, США і Саудівська Аравія отримали у відповідь атаки зі сторони Ірану. 12 із 15 найсильніших у військовому відношенні держав розробляють свої програми кібервійни. Тому навіть виник термін «холодна кібервійна». Змінюється і базис не тільки для практики, але й для теорії. Наприклад, Бібліотека конгресу США заклала в свої архіви 160 мільярдів твітер-повідомлень. Тобто і вивчати тепер треба трохи інші інформаційні потоки.

Ми живемо не в світі інформації, а в світі інформаційних кампаній. Саме такі повідомлення, за якими стоїть «спонсор», і є основною цеглиною, з якої будується інформаційний простір. Час просто інформацій вже минув.