Мабуть, українські громадяни ще ніяк не зрозуміють: якщо їм щось дають безкоштовно, то хтось за це платить. А отже, комусь це потрібно.

Газета «Вести» виглядає цікавим продуктом мімікрії кремлівської пропаганди. Там все тонко: вміло підібрані факти, «правильна» лексика; чомусь приділити більше уваги, а чомусь ‒ менше; щось подати емоційніше, а про щось не згадати взагалі… Геббельс поміж рядками. Масово. В маси.

Події на сході. Війна, біженці й армія як джерело небезпеки

Ключова тема, яка привертає увагу зараз, це АТО і події на сході України. Як правило, це лакмусовий папірець для будь-якого ЗМІ щодо його симпатій та об’єктивності.

Коли читаєш «Вести», відразу впадає в око: на сході терористів нема. Є «ополченці», «сили ЛНР/ДНР», іноді з’являються «бойовики». Попри те, що «ЛНР» і «ДНР» в Україні визнано терористичними організаціями, газета називає їх «самопроголошеними республіками».

«Возникли самопровозглашенные Донецкая и Луганская народные республики… В ходе объявленной властями Антитеррористической операции погибли десятки, а то и сотни людей… В том числе и мирных жителей… Артиллерия и самолеты украинской армии обстреливают города, боевики ДНР и ЛНР убивают пленных похищают людей…» (6 червня, с. 2).

В цій цитаті ‒ цілий ряд месиджів, які активно просуває російська пропаганда, а саме:

- на сході України ‒ не АТО, а війна з самопроголошеними республіками;

- ініціатором війни є Київ;

- українська армія вбиває мирних жителів, використовуючи важку техніку;

- українська влада й терористи на сході ‒ рівноправні сторони конфлікту.

Ці ідеї розвиваються в інших матеріалах газети. «Растет ожесточение войны… Всегда, когда такое происходит, вина лежит на собственном правительстве… вместо проведения переговоров ведется война» (6 червня, с. 4). «В основном крымские добровольцы едут в Луганскую область… Там целая группа ополченцев собралась… Бывают такие мясорубки, что не знаешь, останешься ли в живых…» (6 червня, с. 4). «… Велика вероятность резкого усиления военной помощи со стороны России непризнанным республикам» (10 червня, с. 2).

Газетою підхоплено ключовий тренд російської пропаганди: схід України є зоною гуманітарного лиха, страждає мирне населення, велика кількість біженців; відповідальність за це ‒ на українській владі. Ледь не в кожному номері ‒ статті про страждання місцевого населення Східної України, і в них важко знайти сліди того, що страждають громадяни саме через вакуум державної влади та бандитизм. Так, у статті «Блокадный Славянск» (10 червня, с. 4): «Весь транспорт останавливают на блокпостах сил АТО и… выехать из города позволяют далеко не всем… Город оказался фактически отрезанным от внешнего мира, когда военные решили перекрыть "дорогу жизни" ‒ трассу Изюм ‒ Славянск». І на цій же шпальті нотатка великим шрифтом: «Военные обещают справиться с проблемой, установив новые блокпосты».

Стаття є чудовим прикладом мімікрії кремлівської пропаганди. Всі страждання місцевого населення ‒ це наслідки дій українських військових: бомбувань житлових кварталів («… украинская артиллерия нанесла удар по зданиям СБУ, милиции, горисполкома. Но бомбы падали и возле центрального рынка, подожгли мебельный цех, … подожгли церковь», «артобстрел повредил большинство вышек мобильной связи», «попадание снаряда в водопровод») і вже згаданих блокпостів. І жодного слова про терор, злочинні дії сепаратистських бойовиків і всі наслідки вакууму влади. В підзаголовку: «Военные действия обесточили город, оставили жителей без воды, связи…». Не терористи, не іноземні агенти, а військові дії. І тут же згадуємо цитату Олени Бондаренко з нещодавнього випуску: «Всегда, когда такое происходит, вина лежит на собственном правительстве… вместо проведения переговоров ведется война» (6 червня, с. 4).

В номері від 11 червня ‒ знову жодної згадки про бойові дії чи про Українську армію, натомість два матеріали присвячено біженцям та проблемам мирних мешканців Донбасу. Причому в статті «Восток: без воды, без скорых, под бомбами» знову причиною всіх бід виявляються або військові, або бандитизм. Але бандитизм ілюстрований виключно подіями в Горлівці, в якій тримається українська влада, та в Маріуполі, який ‒ як окремо зазначено ‒ не перейшов під контроль «ДНР». У статті активно тиснуть на емоції ‒ аж двічі зазначено, що без пального залишилися «швидкі та міліція».

Така прихована антипатія до українського уряду в ситуації на Східній Україні має ще одну форму: відтворення ярликів та оцінок подій так, як їх подано в російських ЗМІ. «Кровавые волнения были и в других регионах. Только в Одессе заживо сожгли более 40 человек…» (6 червня, с. 2).

До тих людей, які виступають зі зброєю на боці терористів і сепаратистів, прив'язуються позитивні емоційні якорі. Це досягається матеріалами, що в деталях зображують їхній побут, турботи, мотиви, родинні зв'язки. Це статті «Сотни крымчан едут воевать в Донбасс» (6 червня), «Среди убитых ветеран ФСБ» (10 червня).

Матеріали, присвячені українській армії, як правило, концентруються не на боях і не на особистостях військових; тут ключові теми ‒ корупція в армії, неузгодженість і низька ефективність дій військових, погане оснащення та фінансування армії. В номері за 2 червня про це майже ціла колонка (стаття «Непростые солдатские будни»). В статті «Погранцы принимают бой, на границе в РФ ‒ дыра» (6 червня) питанню корупції відведено половину тексту. Ця стаття є головною в номері, згадка про корупцію на першій же шпальті. 10 червня газета нічого не пише про бої, в яких була вимушена брати участь українська армія, проте майже цілу шпальту присвячено питанню корупції в армії (стаття «В деле мы проходим как пострадавшие от аварии»).

Вибудовуються асоціативні зв'язки: сепаратисти (ополченці) = ідейні люди зі своїми думками і почуттями; армія = джерело небезпеки, розвалена зсередини, погано оснащена і деморалізована. Збіг із російським мейнстрімом повний.

Інавгурація Президента: олігархічна тусовка і шанс на дружбу з Росією

Інавгурації новообраного Президента України було присвячено розворот у номері від 10 червня. При цьому приблизно 25% тексту було присвячено його програмним деклараціям та першим крокам; 15% ‒ прогнозам щодо розвитку ситуації у Східній Україні; 45% ‒ особливостям прийому на честь інавгурації в традиціях бульварної преси і ще приблизно 15% ‒ інциденту з тепловим ударом у солдата. Немає жодного слова про сам перебіг інавгурації, відповідні урочистості, рівень представництва іноземних держав; жодного коментаря стосовно інавгурації ані від членів міжнародної спільноти, ані від українських політиків та експертів. Це перегукується з лінією російських ЗМІ, в яких зараз підкреслюється відсутність уваги з боку світової спільноти до українського питання, створюється ілюзія міжнародного ігнорування України й подій на її теренах, відсутності підтримки української влади з боку впливових міжнародних гравців.

Газета окремо підкреслює дружні стосунки Петра Порошенка з послом РФ в Україні Михаїла Зурабова (про це вказано на першій шпальті). Таким чином нав’язується думка, що Росія ‒ єдиний можливий союзник України в цьому світі, й Україна не може втекти від братських обіймів. А отже в нового Президента є шанс виправдати ті сподівання, які сформовано в російського суспільства тамтешніми ЗМІ: відхреститися від жорстоких попередників, схаменутися, припинити війну на сході й дозволити Росії вивести Україну з жорстокої історичної халепи. (Таким чином Кремль готує ґрунт для того, щоби зробити наведення ладу на сході власною заслугою).

«Закулисье приема: встреча олигархов и сало на столе» ‒ так сформульовано заголовок однієї зі статей, присвячених інавгурації. Ярлик олігарха активно чіпляється до нового Президента. Його зв’язки з олігархами всіх категорій підкреслюються, особливо якщо йдеться про бізнесменів із табору регіоналів. Читаємо поміж рядків: Майдан призвів до зміцнення олігархату; при владі ті ж самі люди, нічого не змінилося; «нагорі» все «пов’язано», всі спроби це змінити марні. Короткий огляд російських соцмереж вам видасть всі ці ідеї, але відкритим текстом.

Ситуація в Україні: зубожіння, корупція й державний терор

Україна перебуває під контролем олігархів, влада корумпована й непрозора ‒ такий ключовий меседж містять шпальти газети. «Кабмин полностью зависим от различных коррупционных и олиграхических групп… ожесточенная межолигархическая война» (6 червня, с. 3). «У президента кортеж из шести авто», ‒ ключовий заголовок номера 11 червня. В номері статтю про те, як Президент їде на роботу (кортеж, охорона, перекриті дороги), розміщено на одній сторінці з замітками, які ілюструють загальне зубожіння українців («Из-за кризиса. Отдаем свои самолеты иностранцам» і колонка «Экономят»: про споживчі обмеження, які накладає на українців криза).

На сторінці номера 6 червня, присвяченій новій владі в Києві, стаття «Идут торги. Будут делить комиссии и должности» змальовує суперечки за розподіл повноважень словами: «кипели страсти … все претендовали на все и считали, что они правы». Цитата неназваного ударівця доповнює хижу картину: «Если у нас 2/3 голосов, почему мы должны отдавать им власть?». Армія й усі силові структури наскрізь проїдені корупцією ‒ лейтмотив усіх матеріалів про армію. Декларації влади щодо боротьби з корупцією ‒ порожній звук, «борьбы с коррупцией не видят ни в коалиции, ни в оппозиции», винесено великим шрифтом на 3-й сторінці 6 червня.

Всупереч мріям революціонерів, ситуація з демократичними свободами лише погіршилася, що є логічним в умовах олігархату. «Власть научилась любые свои действия по ограничению прав и свобод списывать на потребности военного времени, а любую критику в свой адрес приравнивать чуть ли не к измене Родине… СМИ, допускающие отклонения от «генеральной линии партии» подвергаются давлению», ‒ заявляє газета 6 червня (с. 3), але при цьому не надає жодного прикладу такого тиску.

Державний терор проти бізнесу ‒ один із лейтмотивів оглядів економічної та правової ситуації в країні. 30 травня головна сторінка газети мала заголовок, виконаний у помаранчево-чорних кольорах: «Движение сопротивления. “Вести” начинают проект “Стоп беспредел!!!”» І нижче: «Сейчас по всей стране идет колоссальное давление контролирующих органов на бизнес… Остановить все это мы можем только общими усилиями… украинцы сопротивляются коррупционному давлению…». Віртуальна масовість народного гніву та спротиву «корумпованій владі», недвозначне «Движение сопротивления», кольори георгіївської стрічки ‒ ненав’язливе переконання в обґрунтованості та справедливості «народного протесту» в Східній Україні. Сама стаття в деталях змальовує інструменти тиску влади на бізнес, «не пов’язаний із владою»; йдеться про «масовість» явища, але при цьому наводено лише приклад самих себе, однієї транспортної фірми та ІТ-компанії. При цьому не висвітлено позицію слідства; крім того, в цих справах ще не винесено жодних юридичних рішень та санкцій, які могли би демонструвати обґрунтованість чи безпідставність дій органів влади.

Загалом оцінки газетою ситуації в Україні зводяться до ключового меседжу, який перетинається з тенденціями російської пропаганди: Революція в Україні була безрезультатною, загибель людей ‒ марною; єдиним результатом Майдану є руйнація держави, погіршення економічної та політичної ситуації, подальше зубожіння українців.