Під антропологічними революціями ми будемо розуміти принципові зміни в поведінці людей, які розглядаються як окремі етапи в розвитку людства. Найбільш відомими з них є неолітична і промислові революції. Неолітична революція з мисливця зробила селянина, а промислова – з селянина – робітника. В результаті виникли принципово відмінні типи поведінки. Це був нелінійний перехід.

Сьогодні наука вже не така категорична у розумінні, чому саме це відбулося. Виявилося, наприклад, що сільське господарство більш «витратне», вимагає більше кілокалорій, аніж просте полювання. А стосовно промислової революції Г. Кларк (його сайт) встановив, вивчаючи англійські заповіти того часу, що зміни в головах людей відбулися до, а не після промислової революції. Люди стали більше уваги приділяти, наприклад, освіті та гігієні. Їхні діти вчилися й виживали набагато краще, ніж до цього. І промислова революція була вже наслідком, а не початком процесу (Clark G. A farewell to alms. A brief economic history of the world. – Princeton, 2007).

В одному зі своїх інтерв’ю Кларк наголошує, що до 1800 р. англійці взагалі не купалися. У допромисловому світі в сім’ї виживало в середньому не більше двох дітей. Але серед багатих виживало більше, серед бідних менше. Таким чином багаті беруть гору в суспільстві біологічно. А промислову революцію дослідник виводить зі змін у культурі, а не навпаки, як нас вчили в школі.

Ще один його висновок такий: суспільства мисливців-збирачів не можуть адаптуватися до сучасної капіталістичної економіки. Як приклад він наводить австралійських аборигенів, де в результаті такого раптового переходу зріс рівень бідності, алкоголізму, наркотичної залежності. Тобто вони зовсім не вписалися в новий суспільний лад.

Ми можемо екстраполювати цю ситуацію на Україну, яка теж не може нормально функціонувати при капіталізмі, що раптово з’явився. Можна також згадати, що такі вміння з’явилися лише в людей, які були осторонь нормальної тогочасної роботи (типу Р. Абрамовича, який мав на собі вже й кримінальну справу). Тобто комсомольські кооперативи і тіньовики не лише створили фінансові інтереси, які штовхали систему в новий стан легалізації цих доходів; вони породили типажі людей, що опинилися попереду, на наступному етапі розвитку. І тільки їм вдалося виграти у цій новій ситуації. Тобто тіньова економіка й теоретики (Гайдар – Чубайс) породили новий лад. Ідеологія тіньової економіки об'єдналася з ідеологією антикомунізму.

Новий лад теж треба вміти легітимізувати. Перебудову було створено, але важливим елементом таких штучних переходів стає неможливість повернутися у висхідний стан. Саме через це вважає необхідним, наприклад, уводити шок М. Фрідман (Klein N. The shock doctrine. – New York, 2007). Тому шокову терапію було застосовано в всьому світі при переході до ліберального капіталізму.

А. Проханов зауважив, що ГКЧП було потрібним для легітимної передачі влади від Горбачова до Єльцина. Іншого варіанту просто не було. Тоді й варіант Помаранчевої революції у вигляді третього туру голосування теж можна розглядати як варіант легітимної передачі влади з розривністю «спадковості». І Єльцин, і Ющенко, отримавши владу, досить активно намагалися виконати функцію руйнації попереднього етапу.

Ми маємо щоразу однотипну ситуацію з такими компонентами:

- нова ідеологія (нове бачення),

- група адептів, які працюють, зокрема, з владних позицій,

- розширення цієї ідеології на все суспільство.

Це не лише перебудова, але й, скажімо, події 1917 р. І запровадження християнства. У період свого поширення християнство теж скористалося організаційним ресурсом влади за часів імператора Костянтина.

Таку ж модель ми можемо побачити у впливі на суспільство з боку відомого сатаніста А. Кроулі, який, вважається, підштовхнув на Заході як еру рок-н-ролу, так і весь рух New Age (див. тут, тут і тут, а також – Spence R.B. Secret agent 666. Aleister Crawley, British intelligence and the occult. – Post Townsend, 2008). До речі, хоча на той час він уже був мертвим, це не завадило йому потрапити на обкладинку платівки «Бітлз» і стати натхненником багатьох інших відомих музикантів.

Можливо, тут зійшлися два протестні рухи. Кроулі був представником контркультури, як і музиканти. Взагалі вважається, що протестні музичні рухи того періоди створювалися спеціально: вони дозволили відвести політичну напругу в культурну площину. Як не парадоксально, таку ж функцію виконали зелені напередодні розпаду СРСР. Як констатують дослідники: «В 1960–80-х була навала подібних проектів: від екологів і захисників пам'ятників до активістів “нової педагогіки” та бардовської пісні. В той час влада була вимушена піти на розкручування гайок у царині громадських рухів, щоб завадити потенційному відходу незадоволених і енергійних у реальний протестний рух (не лише дисидентство, а й тероризм)».

Цікаво, що був іще один шлях «деактивації» протестності. У 1950–60-ті головним за кількістю був робітничий протестний рух. Але дисиденти-інтелігенти «приватизували історію протестного руху в СРСР». Адже вся увага була прикута саме до них, оскільки вони несли політичні вимоги, а всі інші протестні рухи – ні.

До речі, не лише дисиденти цікавили чужі спецслужби. Наприклад, головний експерт ЦРУ Ф. Ермарт каже, що антиалкогольна кампанія часів Горбачова була така ж цікава, як і проблема кількості балістичних ракет (Эрмарт Ф. Антиалкогольная кампания в СССР нас интересовала не меньше, чем ваши ракеты. Интервью // Известия. – 2004. – 12 марта). І з деяких глав цієї доповіді про розвиток радянського суспільства досі не знято грифу секретності.

Сьогодні інтенсивні зміни вводяться виключно створенням наперед картини мозку людини. Наприклад, А. Ситніков згадує розповідь колишнього директора ЦРУ Д. Геттінгера. Ще в 60-ті роки американці почали шукати емоції й асоціації для слів «мати», «батьківщина», «гроші», «США» в радянських людей. Це було потрібно, щоб віднайти шляхи, якими можна було змінити негативну реакцію на США на позитивну.

Така ж проблема постала після 11 вересня у зв’язку зі зміною ставлення мусульманських країн до США. Тоді було розгорнуто велику кампанію, в основі якої покладено зіставлення п’яти головних цінностей у США і мусульманських країнах. Спільним виявився тільки один параметр – сім’я й діти. Тож інформаційні потоки було орієнтовано на розповідь про реалізацію цього параметра у США, наприклад, демонструвалися щасливі мусульманські сім’ї в США.

Британський think tank Інститут уряду зібрав подібні сучасні підходи, щоб віднайти цей простір розуму – Mindspace (див. тут і тут). Першими цілями стали: боротьба зі злочинністю, ожирінням, за здорову екологію. Створено окремий сайт, де збираються практичні дослідження у цій сфері – www.mindspace-online.org. Відповідну роботу веде і французький урядовий центр стратегічного аналізу (сайт – http://www.strategie.gouv.fr/en). У ньому навіть було видано дві розвідки на тему переходів від фантастики до реальності. Причому якщо Великобританія активно спирається на чужі розробки, наприклад, Р. Талера (Thaler R.H., Sunstein C.R. Nudge. Improving decisions about health, wealth and happiness. – New York, 2009) чи Р. Чалдіні (Чалдини Р. Психология влияния. – СПб., 1999), запрошуючи їх до співпраці, то Франція має власні дослідження такого нейропсихолога, як О. Ул’є (див. тут, тут і тут).

Англійці навіть узяли таку проблему, як ігнорування хворими запланованої зустрічі. Оскільки люди не повідомляють про скасування зустрічі з лікарем, цей час не може бути використано для зустрічі з іншим пацієнтом. По всій країні це в результаті становить 6 мільйонів зустрічей, які не відбулися і які коштують 700–800 мільйонів фунтів. Дослідження, до речі, продемонстрували: якщо людей просити занотувати на папері час майбутньої зустрічі, кількість випадків ігнорування зменшується у три-чотири рази.

Свого часу багато писалося про різну роль у мисленні людини двох півкуль мозку. Сьогодні Я. Макгілхріст написав книгу не просто про дві півкулі мозку, а про те, як домінування тієї чи іншої півкулі формувало цивілізацію (західну) (див. тут, тут, тут, тут і тут, його сайт – www.iainmcgilchrist.com). Ліва півкуля вважається домінантною, тому він називає це лівим шовінізмом. При цьому права відповідає за загальну картину, а ліва – за деталі. Права знає, що робить ліва, а не навпаки. Покладаючись тільки на погляд лівої півкулі, ми маємо світ жорсткої раціональності, оскільки права відповідає за емпатію, за суспільність, за красу.

З огляду на це ми можемо дійти висновку стосовно нашої теми – антропологічна революція може полягати в зміні домінування лівої чи правої півкулі. Адже Макгілхріст пише про відсутність протесту в певні періоди історії, пояснюючи це саме домінуванням правої півкулі, бо саме ліва бачить деталі.

Я. Макгілхріст підкреслює, що складність світу відходить убік при лінійному погляді лівої півкулі. Права півкуля розглядає світ як складніший, замість чітких механізмів тепер бачаться взаємопов'язані, живі структури. Права півкуля розуміє невербальне, метафоричне, іронічне чи гумористичне. Його висновок: нам потрібні дві півкулі й два погляди на світ.

Він підкреслює, що в нас два типи уваги: одна з них звужує об’єкт до максимуму, що дозволяє класифікувати його. І це добре для маніпуляції світом, але погано для розуміння світу, оскільки роз’єднує тебе з ним. Ліва півкуля відповідає за мовлення й аргументування, тому він назвав її «Берлусконі мозку», оскільки вона несе медійну відповідальність. У правої півкулі немає таких можливостей.

Та найцікавіше інше. Він виділяє епохи, коли таке домінування лівої півкулі відступало. Це шосте століття в Афінах, п’яте й четверте в Римі, Відродження (XV, XVI і частина XVII століття в Європі). В ці часи було розуміння співіснування протилежного, чого не дозволяє ліва півкуля. Культури тих часів не розділяли тіла й розуму. З часів промислової революції розпочалося домінування лівої півкулі. Це час логіки, раціональності, лінійного мислення. Сьогодні ми ще більше переоцінюємо наше вміння передбачувати і контролювати завдяки раціоналізації. Але цей шлях заклали Монтень, Дідро, Вольтер ще до промислової революції.

Вимоги правої півкулі повели Грецію до досократичної філософії, моралі, міфології, математики, емпіричної науки, драми, музики, поезії, які були багатими на наратив, метафору й гумор. Вимоги лівої півкулі призвели до розвитку аналітичної філософії Платона, кодифікації законів, поширенню комерції, систематизації знання (див. тут).

До речі, дослідник високо оцінює стару китайську мудрість буддизму, особливо дзен-буддизм, даосизм і частково індуїзм. Саме це він порівнює з досократівською ерою в Греції. Тобто коли роль цілого була важливішою, аніж роль деталізації.

У своїй відеолекції він каже ще таку цікаву річ: «Реальність змінюється у відповідності до типу нашої уваги». Він пояснює це в одному зі своїх інтерв’ю. Поставивши щось у фокус, ми маємо контекст, що відрізняється від нашого досвіду, від синтезу всіх наших досвідів, які вимальовують загальну картину. Лівій півкулі здається, що вона все знає, тому вона занадто оптимістична. Але це тому, що вона все спрощує.

Взагалі ліва півкуля не дозволяє співіснувати протилежностям, але це можливо для правої півкулі. Ми можемо побачити перехід, який робить людство до більш «правильної» картини світу, в одній фразі В. Перцева стосовно порівняння богів грецьких і римських (Перцев В. Учебник древней истории. Часть вторая. История Рима. – М., 1916. – с. 30): «В ній [римській релігії] не було моральної байдужості грецької релігії, а римські боги не мали тих слабкостей і пороків, що приписані грецьким богам в епосі та міфології». По цій базі ми бачимо внесення впорядкованості не тільки у світі людей, але й у світ богів.

Права півкуля ще відповідає за «автобіографічну пам’ять», яка дає можливість мислити й по-новому оцінювати власний досвід у світлі нової інформації. Саме тому класичні книги виявляються кращими за різні книжки про особисте зростання. До речі, дослідження вчених із Ліверпульського університету демонструють, що читання творів Шекспіра активізує роботу мозку. Це пов’язано зі складністю тексту, бо той самий зміст, переданий сучасною мовою, не викликає такої реакції в людини.

Ті ж дослідники на чолі з професором П. Девісом (див. про нього тут) вважають, що читання може лікувати від депресії. Вони пропонують «літературні інтервенції» в різні хвороби (див. тут і тут).

Антропологічні революції принципово змінюють людину, залишаючи фізіологічно її тією самою. Людство та його історія сформовані саме такими антропологічними революціями, які можна розглядати як варіанти нелінійних переходів в історії людства.