Цивілізація та культура працюють на системне гальмування соціально непотрібних моделей поведінки й підтримку соціально потрібних. Це легше було робити в минулому, коли треба було контролювати достатньо невелику кількість символічного продукту. Це важко робити сьогодні, коли кількість таких символічних потоків стала незрівнянно великою. Раніше релігійна чи тоталітарна матриці, як приклад, задавали чіткі межі бажаного та небажаного. Сьогодні таких матриць стало набагато більше й вони вступили в конкуренцію одна з одною.

Не лише віртуальний потік є символічним, інформаційний — функціонує однотипно, адже він відображає ту дійсність, яка вкладається у відповідні символічні матриці, відкидаючи ту, яка не вкладається. Відомий дослідник масової культури і телебачення Дж. Фіск, наприклад, аналізуючи телевізійні новини про армію, виділяв три обов'язкових компонента (Fiske J., Hartley J. Reading television. - Lonon, 1978; Fiske J. Understanding popular culture. - London — New York, 1989). Такі новини повинні мати акцент: а) на порядку, б) на високому технічному рівні, в) на зображенні солдатів як «своїх хлопців», наприклад, зйомка атаки ведеться виключно зі спин, тоді вони не атакують глядача.

Символічний характер інформаційного потоку демонструє також легкість переходу  з журналістської на письменницьку діяльність. Велика кількість письменників зробили це в своєму житті. Те саме відбувається й із представниками нової професії — спічрайтерами. Наприклад, головний спічрайтер Обами Дж. Фавро з першого березня 2013 р. переходить на роботу в Голівуд. У минулу каденцію це зробив ще один його спічрайтер. Тобто можна визнати, що віртуальна дійсність є більш привабливою не лише для глядачів, а й для тих, хто її створює

Основні системи передачі інформації та знань в соціосистемах базуються навколо двох принципів:

- відкритості—закритості процесів передачі,

- завищення—заниження складності отриманого.

Щодо складності є відповідний «закон» О. Богданова, засновника загальної організаційної науки під назвою тектологія, що натовп можна вирівняти лише по нижчих реакціях, оскільки вищі в усіх різні (Богданов А.А. Текстология. Всеобщая организационная наука. В 2-х кн. - М., 1989).

Можемо побудувати наступну таблицю на цих принципах із прикладами реалізацій:

До закритих систем слід віднести не тільки передачу езотеричних знань, а й, наприклад, навчання в освітніх закладах спецслужб зі своїми секретними книгами. Російський містик Г. Гурджієв взагалі вважав знання матеріальним, тому, з його точки зору, неможливо роздати їх всім, бо тоді кожен отримає дуже мало.

Як бачимо, система передачі знань пішла в напрямку все більшої відкритості доступу та заниження типу знань. Тобто «лікувати» її слід зворотнім шляхом: звузити можливості й надавати складні, а не прості знання. Тобто сьогоднішнє телебачення не має бути інструментарієм по блокуванню думки людини, що веде до відсторонення цікавих для суспільства людей від телебачення.

Звичайне наше спілкування не потребує такої підготовки, як комунікації, що налаштовані на зміну поведінки об'єкту нашої уваги. Підкреслимо використання слова «об'єкт», оскільки саме об'єкт може так підпадати під чужий вплив, що змінювати правила своєї поведінки.

Віртуальні потоки мають тенденцію до виконання стратегічних завдань, хоча їхньою реалізацією може бути, наприклад, масова культура. Але й масова культура базується на тих базових параметрах, які хочуть утримати в суспільстві.

Сучасні соціосистеми мають суттєву відмінність від минулого. Колись приєднання до загальних інформаційних і віртуальних потоків піднімало людину на новий рівень, ставало, умовно кажучи, інформаційним і віртуальним ліфтом, то сьогодні все відбувається навпаки. Загальні потоки занижують рівень людини. Якщо людина хоче інтелектуального зростання, вона повинна відключитися від загальних потоків. Наприклад, ми бачимо збільшення кількості людей, які взагалі не мають телевізора. Умовно кажучи, якщо в середні віки людина читала книгу і та її піднімала на новий рівень (як писав в одній зі своїх робіт Ю. Лотман, тоді людина взагалі читала все життя тільки одну книгу — Біблію, яка підштовхувала її до роздумів (Лотман Ю.М. Каноническое искусство как информационный парадокс // Проблема канона в древнем и соредневековом искусстве Азии и Африки. - М., 1973)), то сьогодні книга (або фільм), який читає/дивиться людина, навпаки, опускає його на рівень нижче. Можна сказати, що відбулася заміна стратегічних текстів тактичними, стратегічних потоків — тактичними. У результаті книга, навіть одна, в минулому наштовхувала людину на роздуми, а сьогоднішнє телебачення блокує їх.

Ми бачимо, що з двох завдань, які мали соціосистеми минулого (забезпечити високий рівень загального інформаційного та віртуального потоків і забезпечити відносно вільний доступ до цього потоку) залишилося тільки одне — вільний доступ (наприклад, сьогоднішнє телебачення, фінансування якого переведено на рекламу, щоби звільнити від плати отримувача інформації).

Якщо ми подивимося в минуле, то слід визнати, що тоді релігійні (наприклад, християнський), імперські (наприклад, римський, австро-угорський чи російський), навіть тоталітарні (наприклад, радянський) потоки відзначалися високим художнім рівнем, яким би при цьому не було ідеологічне навантаження, яке на них покладалося. Такі потоки могли замінити людині минулого навіть формальну освіту, доступ до якої був обмеженим. Сьогодні поява такого самоука стала неможливою. 

Слід також пам'ятати, що в суспільстві й сьогодні непомітно відбуваються суттєві зміни моделі світу. Наприклад, дослідження цінностей, на яких будуються телевізійні передачі для дітей в США, продемонструвало, що якщо відчуття належності до спільноти було найпершою цінністю в 1967, 1977, 1997 роках, то вже в 2007 на перше місце вийшла слава, а належність до спільноти стала №11 (див. тут і тут). П'ять перших цінностей 2007 року такі: слава, досягнення, популярність, зовнішність і фінансовий успіх. Тобто відбувалася принципова ціннісна трансформація.

Отже перед нами виник мовби акцент на результаті. Звідси стає зрозумілим феномен «лузера», якого відштовхує від себе сучасне суспільство, адже воно стало любити виключно переможців.

Детальні дослідження демонструють, що саме молодь чутлива до слави більше, ніж інші. З 1967 по 1997 роки цих змін не було, вони проявилися лише в десятиріччя з 1997 по 2007. Це намагаються пояснити появою нових комунікативних технологій, які виходять на сцену саме в цей період.

Якщо подивитися на новий набір цінностей, то впадає в око їх зовнішня орієнтація. Тобто діти перейшли в цей період з внутрішньої орієнтації на цінності зовнішнього порядку. Відповідно цей період приніс зростання нарцисизму і падіння емпатії. Мабуть, ми можемо зробити висновок, що відбувся перехід від набору колективних цінностей до індивідуальних. До речі, сьогодні запропоновані нові теорії того, як під впливом навколишніх факторів змінюються цінності людини (див., наприклад, Greenfield P.M. Linking social change and developmental change: Shifting pathways of human development // Developmental Psychology. - 2009. -  Vol. 45. - N 2).

Масова культура стала основним носієм цінностей, тому до неї слід придивлятися більш уважно. Масова культура, наприклад кіно, носить процесний характер. У процесі важливо знаходитися, він важко піддається переказу в тому ж обсязі. На запитання про зміст кінострічки відповідають двома-трьома реченнями. Тобто контент сам по собі не є таким важливим, як його змінний характер, наприклад, у детективі.

Масова культура є суттєвим інструментарієм управління масовою свідомістю, починаючи з дитинства. Наприклад, «Маппет-шоу» Дж. Хенсона на четвертий рік існування вже транслювали сто країн (Haberkorn G. The Muppets as a metaphor for the self // Kermit culture. Critical perspectives on Jim Henson's Muppets. Ed. by J. C. Garlen, A. M. Graham. - Jefferson, 2009). Оскільки в голові ми маємо набір паттернів, які можуть не відповідати один іншому, то фільми дозволяють корегувати окремі паттерни. Наприклад, для «мапетів» виділяється як суттєва наступна риса (Underwood B. How to become a muppet; or, the great muppet paper // Kermit culture. Critical perspectives on Jim Henson's Muppets. Ed. by J. C. Garlen, A. M. Graham. - Jefferson, 2009, р. 10): краще мати мрію, яка об'єднає усіх, ніж бути герметично закритим від усіх.

Сьогодні на Заході популярні фільми про незвичних істот, наприклад, про «Барбупапу» для дітей (сайт -  www.barbapapa.fr/gb/barbapapa-family.html ). Але фізично неіснуючі об'єкти все одно розкривають для дітей сферу людських взаємин. Або канадський телевізійний серіал «Lost girl» («Загублена дівчина»), який розповідає про життя магічних істот, розділених на «світлих» і «темних» (у нас іде російській переклад під назвою «Зов крови»). І тут виявляється, що за серіалом одночасно стоять завдання просування ідей секс-позитивного фемінізму. (Див. інтерв'ю письменниці й продюсера М. Лауретти – тут, тут і тут). Тобто перед нами знову той ідеологічний компонент, до якого ми звикли в радянських фільмах. Тільки тепер він вважається вже не ідеологічним, а загальнолюдським.

Сьогодні ідеологія виникає як намагання уникнути альтернативних смислів. Росія, зрозумівши свій програш на концептуальному полі бою під час холодної війни, намагається віднайти таку можливість (див. - Кургинян С. Исав и Иаков. Судьбы развития в России и в мире. - В 2- х. тт. - М., 2009; Переслегин С. Самоучитель игры на мировой шахматной доске. - М., 2005; а також тут, тут, тут, тут, тут). Особливо тому, що ані в НАТО, ані в ЄС, навіть після всіх поступок, ніхто не збирається її брати. У А. Фурсова є цікаве зауваження щодо технічного розвитку, що він є наслідком розвитку виключно західної цивілізації, це відрізняє її від як цивілізації античної, так і азіатських. Можна продовжити це порівняння, назвавши цілями східної цивілізації глибини духу, а західної — глибини матерії. 

Тому віртуальний простір, наприклад, Росії повертається до ідеологеми двобою з Заходом. Симптоматично в цьому плані виглядає телевізійний серіал «Лектор» (2012), де ФСБ воює з ЦРУ. Але на відміну від звичайних серіалів, він скоріше нагадує британські про МІ-6, тобто зроблений більше в стилі інтелектуального двобою, а не «мордобою», за яким будуються різні ментівські війни.

Росія (як і Україна), за даними Google, впала в рейтингу країн, що цікавляться майбутнім. Росія за рік перейшла з 36 на 37 місце. Україна займає 42 позицію, Казахстан — 43. За рік Україна спустилася на 15 позицій в цьому рейтингу. Опосередковано про те саме говорить дослідження «Левада-центру». За рік в Росії зросла кількість людей, які вважають найкращим саме радянський лад: з 29% до 36%.

Інтелектуальна система деградує ще й із інших причин — деградує не тільки сторона, яка мовить, а й та, яка читає чи слухає. З.Прилепін, наприклад, написав, що в сьогоднішній Росії читачів стало менше, ніж письменників. Він підрахував, що в російських спілках письменників перебуває зараз загалом 50 тисяч, а наклад середньої книги становить 3 тисячі.

У СРСР Спілка письменників нараховувала трохи більше десяти тисяч. Тому, мабуть, пропорція письменник-читач і була кращою. Зараз відбуваться повернення до радянського досвіду зовсім із інших позицій, бо досить незвично читати саме системні статті, де СРСР розглядається вже як позитивний досвід побудови соціосистем. Наприклад, це стосується учасників Ізборського клубу в Росії (див. тут, тут і тут), причому це дає їм можливість відштовхнутися для побудови власного проекту (див. тут і тут).

Присутність інформації стратегічного плану, яка уникає нелінійних зв'язків, що приховані в тексті, можна побачити в роботах, наприклад, К.Дайс, яка розкриває гностичні (містеріальні) мотиви в «Хоттабичі» Л.Лагіна чи масонські мотиви у Стругацьких (див. тут і тут) (див. інші її роботи тут і тут та інтерв'ю тут, тут і тут). Олена Глухова вивчає під кутом зору впливу розенкрейцерів на представників срібного віку російської літератури

(див. тут, тут і тут). Все це сфера культури, тексти якої відрізняються принциповою неоднозначністю. Саме з цією ідеєю, що культура — це обов'язково декілька мов, а не одна, входили колись в науковий обіг роботи Ю. Лотмана (Лотман Ю.М. Культура как искусственный интеллект и проблемы искусственного разума (предварительная публикация). - М., 1977).

А в період холодної війни існували десятки таких проектів з подвійним дном типу лівого видавництва, яке видавало антикомуністичну літературу (див. багато з них у Lashmar P., Oliver J. Britain's secret propaganda war 1948 — 1977. - Phoenix Mill, 1998). Тобто така система впливу була більш складною, ніж ті, що функціонують сьогодні. Повідомлення мало мімікрувати під контекст, щоби не бути відторгнутим потрібним для пропагандиста споживачем.

Можемо побудувати серію таких співвідношень повідомлення і контексту з точку зору агресивності один до одного:

- агресивне повідомлення — неагресивний контекст,

- агресивне повідомлення — агресивний контекст,

- неагресивне повідомлення — неагресивний контекст,

- неагресивне повідомлення — агресивний контекст.

Саме через таку агресивність пропаганда досить часто ховається за анонімними або псевдоджерелами, щоб не викликати відразу до своїх повідомлень. Радянський Союз міг розміщувати потрібне йому повідомлення в азійській пресі, а потім тиражувати його вже як чуже з чітким посиланням (Jowett G.S., O'Donnell V. Propaganda and persuasion. - Newbury Park etc., 1992; Snyder A.A. Warriors of desinformation. - New York, 1995). Американці, до речі, називають таку кампанію стосовно СНІДу як етнічної зброї проти чорношкірого населення, винайденого Пентагоном, однією з найуспішніших радянських дезінформаційних операцій (Снайдер А. Америка потратила миллиарды, запугивая мир Россией. Интервью // Комсомольская правда. - 1997. - 26 ноября).

Сьогодні ми потрапили в зворотній світ, де є повна відсутність стратегічного погляду, все є виключно тактичним. Це загальна проблема і для України, про що пише О.Забужко, і для Росії, про що пише Г.Ревзін. При цьому О.Забужко закликає до інтелектуального спротиву, а Г. Ревзін констатує наступне: «Це комунікативна проблема - в  нас із іншим світом починає розходитися порядок денний. Розумієте, імперія побудована так, що для неї важливо усе [...], вона всюди намагається навести лад і якось все це засвоїти».

Втрачена стратегічність робить сьогоднішні загальні інформаційні й віртуальні потоки нецікавими з точки зору майбутнього. Бо майбутнє, куди прямує країна, є невідомим ані для її лідерів, ані для її населення. Країна прямує від одного року до іншого, не знаючи, що її очікує, тому що сама вона не займається конструюванням свого майбутнього, бо за неї це роблять інші країни.