«Якщо вийде так, що ще тиждень-другий парламент не буде працювати, доведеться виходити на дострокові вибори, хоча ми цього не хочемо», – нещодавно заявив перший заступник голови фракції Партії регіонів Михайло Чечетов. І додав: «При цьому необхідно повністю зачистити політичний ландшафт і ввести мажоритарну виборчу систему, бо за нинішньої системи конфігурація в Раді не зміниться». Чечетов упевнений, що у випадку проведення виборів на мажоритарній основі «Партія регіонів отримає не 208, а 300 депутатів». І ще одне: «Зміни до закону про вибори внести нескладно, це можна зробити одразу по тому, як буде ухвалене рішення про перевибори».

Видається, цей щиросердний монолог «головної руки Верховної Ради» є якнайкращим ключем до трансформацій телеканалу «Інтер» і ліквідації на ньому щойно створеного політичного ток-шоу «Справедливість». Бо ж давно відомо: щиросердий пан Чечетов має здатність відверто висловлювати те, що інші персонажі владної команди не завжди насмілюються формулювати навіть у призначених для дуже вузького кола осіб документах…

Власне, йдеться навіть не про один ключ, а про цілу в’язанку ключів.

Один із них – це тактично-політичний. Ідеться, перефразовуючи Чечетова, про банальну «зачистку телевізійного ландшафту» в очікуванні можливих дострокових виборів до Верховної Ради. А тому слід «зміцнити» керівництво «Інтера» й залишити на ньому тільки «правильні» програми. Особливо такі, які виходять у прямому ефірі. А що може бути більш «правильним», ніж ток-шоу Шустера, яке поєднує високий професіоналізм ведучого з його вмінням у потрібний час непомітно для простого глядача «прогнутися» перед владою?

«Інтер» дуже важливий у цьому контексті, бо він досі за інерцією в певних регіонах сприймається як «перша кнопка». І це саме ті регіони, де живе базовий електорат «партії влади», який останнім часом дещо похитнувся у своїх симпатіях і вже не бажає стрункими лавами йти голосувати за «своїх». Для того, що росіяни звуть «окучуванням» населення цих регіонів, сам факт виходу в ефір «Справедливості» на «Інтері» небезпечний – якими б не були недоліки цієї програми, вона все одно жива, незашорена та переважно україномовна (включно з ведучою). Останнє має неабияке значення: певні категорії виборців/телеглядачів ще з часів СРСР звикли, що все світло в їхньому житті приходить із північного сходу, з Москви. Точніше, з «самої Москви». Якщо ж з’являється український продукт, здатний конкурувати з московським, це може врешті-решт небезпечно захитати стереотипи зазначеної аудиторії, ще й напередодні виборів. Річ неприпустима…

Колись такий собі «телекілер» Доренко грав роль московського Deus ex machina на телеканалах України, переконуючи Крим та Донбас голосувати за Леоніда Кучму. І грав успішно. Звісно, то були інші часи, «совок» ще був живий у повсякденному побуті, але чи набагато змінилося щось на краще у цьому плані на певній (і значній!) частині України? Риторичне запитання, чи не так? Отож у таких регіонах і для таких глядачів Шустер і Кисельов є «саме те», якими б вони не були «легальними фрондерами»… Бо ж вони – «з самої Москви»! І – тим більше – «фрондери». Саме такі персонажі й потрібні для «тонкого» впливу на ту чималу частину виборців, яка захиталася у свої уподобаннях (власне, йдеться про переважну більшість населення цих областей, бо ж за офіційними даними Партія регіонів на Донеччині у жовтні 2012 року одержала тільки близько 40% голосів від усього числа виборців). Стандартна «лобова» пропаганда тут уже навряд чи спрацює, тож саме час «модифікувати» у належному напрямі «Інтер».

А з Безулик узгоджувати новий проект у разі дострокових виборів будуть доти, доки ці вибори не минуться. Або запустять його безпосередньо перед ними, щоби він не встиг належним чином «обкататися» й набути розголосу.

Зміни на Першому національному цілком вписуються в цей контекст. Адже його новий керівник – не тільки вихованець інтерівської школи та досить значний функціонер цього телеканалу, а й «розробник концепції і організатор виробництва телевізійних програм для висвітлення діяльності президента України і Кабінету міністрів», зокрема, «телевізійного проекту Діалог з країною, присвяченого третій річниці інавгурації президента Віктора Януковича (22 лютого 2013 року)» на Першому.

Проте такі зміни (кадрові та програмні) видаються цілком логічними і без близьких дострокових виборів до Верховної Ради. Електоральний чинник усе одно залишається «на обрії» – адже не пізніш як улітку мають відбутися вибори Київського міського голови та Київради, а на початку 2015 року, якщо хто забув, – вибори глави Української держави. А в проміжку, цілком імовірно, якийсь із референдумів – чи з тих, що ними погрожує «Украинский выбор», чи з тих, які спроможна ініціювати опозиція, чи з «нарАдної ініціативи», тобто з волі чинної влади. До всього цього слід готуватися, слід відповідно «підгодовувати» глядача, і чим раніше, тим краще.

Але крім електоральної прагматики залишається ще й «тотальна зачистка телевізійного простору» як така, тобто під інтереси тих, хто нині оволодів його ключовими пунктами. Згадаймо про намір переписати Закон про вибори так, щоби він забезпечив «партії влади» не 208 депутатських місць, а 300 (і це – незалежно від настроїв та волевиявлення виборців!). Згадаймо й те, що чинна влада вже раз переписала під себе виборче законодавство; якби восени 2012 року виборчі змагання відбувалися за попереднім законом, то Партія регіонів мала б у Верховній Раді не більше 180 місць, а нинішня опозиція – 235–240. Але як у ситуації з телебаченням, так і в ситуації з виборами настрої та переваги телеглядачів/виборців якнайменше беруться до уваги, хоча про них інколи згадують і на них час від часу посилаються…

Справді: чи виграють телеглядачі від того, що зникає конкуренція між двома провідними п’ятничними політичними ток-шоу? Ні. Але виграє той, хто стає монополістом на цьому полі, хто забирає в людей право вибору, власне, право голосування «за» і «проти» шляхом натискування кнопки перемикання каналів на пульті свого телевізора. Відтепер «Шустер live» автоматично матиме ще більший рейтинг – без жодних творчих зусиль для завоювання його. Образно кажучи, «конституційна більшість» аудиторії буде в кишені. Автоматично. Внаслідок зміни правил гри у телепросторі.

Звісно, чисто гіпотетично можна припустити, що якийсь із телеканалів із хоча б частково сумірним із «Інтером» покриттям спробує запустити конкурентне телешоу, ба більше, не з українським, а з московським ведучим, скажімо, з Віктором Шендеровичем. Та чи протримається така програма в ефірі понад місяць чи два? Є великі сумніви. Якщо, звісно, з Москви не випишуть якого-небудь уже зовсім густопсового телеведучого з українським (для понту) прізвищем і самодержавно-православними поглядами, щоб на його тлі «Шустер live», що б там не робилося і що б не говорилося, апріорі виглядало би взірцем демократично-політичного ток-шоу…

Але це суто гіпотетичне припущення з малою ймовірністю здійснення. Куди реальнішими виглядають сценарії подальшого «покращення» провідних каналів ТБ, де більшатиме й більшатиме жовтизни та російських серіалів, залишаючи притомному глядачеві один-єдиний вибір: повну та остаточну еміграцію в інтернет. Схоже, втім, що і в соціально-політичній сфері політики певного ґатунку були б не проти такого розв’язання питання із завжди опозиційними прошарками населення та регіонами, включаючи столицю. Якщо «тотальна зачистка», то вже справді тотальна! Щоб раз і назавжди «змінилася конфігурація» української людності.

Насправді ж телеглядачі мають дуже різноманітні інтереси та смаки. Йдеться не про окремих осіб (це зрозуміло), а про досить значні соціальні групи. Для одних цікавою є неспішна ґрунтовна бесіда високоосвічених достойників про наче абстрактні, відірвані від життя проблеми. Для інших – динамічні, гострі, дотепні дискусії про щось актуальне, важливе тут-і-тепер. Ще для когось – цикли ток-шоу, присвячені ключовим історичним моментам, їхній оцінці. І так далі, і таке інше. Що робити всім тим, чиї інтереси виходять за межі формату «Шустер live»? А, я забув – дивитися на ICTV «Свободу слова» з украй психологічно втомленим і морально пригніченим Андрієм Куликовим, чи не так? Чи – у разі доступності трансляції – перемикатися на ТВі, тобто знов-таки фактично ставати внутрішнім емігрантом, віддавши абсолютну більшість телевізійного простору країни тим, кого виборець/ телеглядач цікавить тільки як «гарматне м’ясо» на виборах і як «слухняна конячка» у зароблянні коштів на все більші й більші потреби власників телебачення…

Але, принаймні, можемо тішитися хоча б тим, що Україна – не Зімбабве. Це там напередодні виборів у людей вилучають радіоприймачі. Ось що повідомляє з цього приводу ВВС: «Поліція Зімбабве вилучає радіоприймачі й мобільні телефони, які, як кажуть правоохоронці, можуть бути використані для поширення пропаганди під час конституційного референдуму і виборів, які мають відбутися цього року. В сільській місцевості, як вважають, було конфісковано сотні короткохвильових радіоприймачів, багато з яких були пожертвувані неурядовими організаціями».

Прочитаєш – і всі наші телевізійні проблеми порівняно з зімбабвійськими видаються дріб’язком, не вартим уваги. Он як треба діяти, панове, – вилучати не потенційно небезпечні програми, а технічні засоби їхнього прийому!

Будемо сподіватися, такого в нас не станеться.

А втім, попереду, схоже, чимало несподіваного в найгіршому сенсі цього слова; бо ж наскільки витонченим циніком треба бути, щоби публічно оголосити про закриття програми «Справедливість» на «Інтері» якраз напередодні Всесвітнього дня соціальної справедливості…