Комунікація цікавить усіх. Вона не тільки дозволяє збирати інформацію, а й надає можливості впливати на людину. Але базовою частиною цього процесу залишається вплив на розум людини, саме тому багато дослідницьких проектів нині переорієнтовано на нову точку — на точку прийняття рішень. Ще перші дослідження в сфері інформаційних війн, із яких усе й починалося в цій сфері, чітко показували: найслабшим місцем на полі бою є розум солдата. І це зрозуміло хоча б тому, що все інше можна захистити, і тільки розум залишається відкритим для впливів.

2007 року Вайнбергер (її власний сайт — sharonweinberger.com) опублікувала статтю про відомий феномен, з приводу якого вже навіть жартують, мовляв, люди жаліються, що їх опромінюють спецслужби. Але тепер виявилося, що в їхніх словах є правда. Ще 1965 р. Пентагон розпочав проект «Пандора», в якому досліджувалися поведінкові та біологічні наслідки малих доз мікрохвиль. А ще через декілька років цей проект було закрито.

На статтю Вайнбергер зреагувала 581 людина, багато з яких свідчили про саме таку свою долю. А з акту про свободу інформації вдалося отримати деяке підтвердження. Як виявилося, дослідницька лабораторія військово-повітряних сил запатентувала винахід, який дозволяє передавати в мозок звуки й голоси як варіант інструментарію психологічної війни. Тобто і теоретично, і практично це виявилося можливим.

Вайнбергер (одна з її книг називається «Уявна зброя», і в ній, зокрема, йдеться про ізомерну бомбу, яку сьогодні розробляють США, Росія, Китай) пише на теми національної безпеки не лише як журналіст, але й як дослідник (див. її біо). Вона має ступінь бакалавра з Університету Джона Хопкінса, а магістра — з російських і східноєвропейських досліджень із Єля. У неї є й окремий дослідницький проект War 2.0 із фінансуванням від корпорації Карнегі, де досліджується взаємодія і взаємозв'язок соціальних медіа й національної безпеки. У неї також багато публікацій на сайті BBC у підрозділі «Майбутнє», в яких ідеться про нові розробки у сфері війни, наприклад, про роботів із автономним мозком. Військові лідери бояться такої автономності, щоб не отримати неконтрольованих дій, але реально все одно на якомусь рівні там є контроль людини.

Таким роботам пропонується віддати, наприклад, зачищення акваторії від мін. Велика Британія, до речі, відмовляється від використання дельфінів у цих випадках, бо розглядає роботу з дельфінами як занадто дорогу. А Україна, як пише преса, має своїх бойових дельфінів. В одній із робіт Вайнбергер наводить низку «аксіом», одна з яких звучить так: слід інвестувати сьогодні в науку і технології, бо завтра все одно за це доведеться платити.

У Лондоні існує Інститут поведінкової динаміки (сайт — www.bdinstitute.org ), який на базі своїх розробок уведення групових поведінкових змін «породив» Лабораторії соціальної комунікації (сайт — www.scl.cc), які подають себе як піонерів у галузі операцій впливу. Так пише про них та ж Вайнбергер. До речі, цим Інститутом керував, поки був живий, відомий спеціаліст з інформаційних війн професор Лідського університету П. Тейлор. Правда, інші джерела називають основною рушійною силою створення Інституту і Лабораторій Н. Оукса.

Оукс, який очолює роботу Лабораторій, наводить список типових помилок при створенні операцій впливу:

• намагання змінювати ставлення, а не поведінку,
• фокусуватися на індивідах, а не на групах,
• використовувати телевізійні меседжі замість спиратися на наявні мотивації,
• використання дослідницьких методів для аналізу аудиторії замість діагностики групи.

Інститут і Лабораторії активно працюють над прикладними завданнями, а також над навчанням військових у сфері інформаційних операцій. Те саме стосується й книги, яка вийшла під егідою інституту — «Поведінковий конфлікт». Один зі співробітників Інституту, Л. Роуленд, надрукував статтю, з якої можна зрозуміти напрямки роботи в цій сфері.

Поведінкова динаміка як галузь своєю базою вважає ТАА (Target Audience Analysis) — АЦА (Аналіз цільової аудиторії), акцентуючи увагу на тому, що це не лише знання її культури. З іншого боку, слід вивчати не все, а лише вибірково те, що потрібно, тому там вжито й слово «діагностика».

Наступний принцип — дивитися з точки зору аудиторії. Роуленд підкреслює, що діти не перестануть жбурляти каміння в солдатів в Іраку, скільки б кольорових буклетів із закликом не робити цього не було роздано. Треба не просто фокусуватися на аудиторії, а бути аудиторієцентричними.

Як приклад можна навести відвертання страйку в автомобільній індустрії, що було зроблено Лабораторіями. АЦА продемонстрував, що є тільки один драйвер, який діє сильніше, ніж збільшення заробітної платні. Це втрата роботи через конкуренцію з дешевою робочою силою в єврозоні. Відповідно, Лабораторії запустили рекламну кампанію, яка не тільки відвернула страйк, а й дозволила ще й скоротити заробітну платню на 25%. Однотипно було проведено кампанію з порятунку страхового товариства «Ллойдс». Воно зазнало великих втрат, і на цьому фоні треба було повернути довіру вкладників і гроші. І це вдалося зробити на такому негативному фоні.

Британські військові теж наголошують стосовно АЦА — розуміння аудиторії є початком і кінцем будь-якої операції впливу, а операції впливу опинилися в центрі уваги в останні два-три роки. Можна зрозуміти, чому саме операції впливу стали в центрі уваги. Як нам здається, тут діють такі фактори:

- перехід до тривалої війни,

- вихід на перше місце роботи з населенням,

- партизанська війна теж вимагає спирання на населення.

Серед принципів Роуленда є й такий: соціальні сили передують меседжам. Коли людина чує крик «Пожежа», вона дивиться, що починають робити інші. Цей меседж повинен мати резонанс, бо він рятує наші життя. Але нас у першу чергу цікавить, що роблять інші. Як підкреслює Роуленд: «Наша реальність багато в чому визначається тим, що ми думаємо, що думають інші, чому ми думаємо, що вони так думають. Коли виникає потреба в змінах, не факти, інформація, ставлення чи резонансні меседжі змінюють людей: людей змінюють люди».

Звідси випливає наступний принцип: слід цікавитися мисленням не окремого індивіда, а всієї групи. Тобто виникає співвідношення: чи вчинить людина якусь дію, якщо вона знатиме, що інші так зроблять. Наш приклад: нам здається, що Помаранчева революція була якраз такою колективно підказаною дією. І велику роль у цьому зіграло телебачення, яке і створювало відчуття спільної дії. Під цим кутом зору вивчається і пропагандистська кампанія «Талібану».

Вайнбергер публікує в журналі Nature статтю «Соціальна наука: мережа війни», де цитується людина, яка три роки займалася проблемою мінування доріг. Зібравши всю наявну інформацію, вона дійшла парадоксального висновку: «Інформація не є вирішенням нашої проблеми». Замість цього він зайнявся комп'ютерними моделями, які намагаються прогнозувати поведінку груп і те, як цю поведінку можна змінити. Це зветься «людською динамікою», чи «комп'ютерною соціальною наукою». На неї Пентагон дав у 2011 р. 28 мільйонів доларів фінансування.

Одним із аргументів розвитку цього моделювання стала ситуація в 2003 р., коли тривали пошуки Саддама Хуссейна. Коли було створено мережу тих, із ким Саддам мав стосунки довіри, виявилося, що там немає тих, кого розшукує американська армія, зобразивши їх на гральних картах. Ця мережа змусила військових сконцентруватися на фігурах нижчого рівня. У результаті інформацію про місце перебування було отримано від одного ключового охоронця. (Див. також більш детальний аналіз цієї ситуації використання соціальних мереж на сайті War 2.0. Там також розглянуто й інші варіанти використання соціальних мереж заради цілей національної безпеки.)

П. Глур із Массачусетського технологічного інституту (див. його персональну сторінку) прогнозує події на базі аналізу соціальних мереж (див. тут і тут). Наприклад, він спрогнозував, що швейцарці не підтримають будівництва мінаретів, хоча соціологи казали зворотне. І Глур виявився правий стосовно результатів референдуму. Потім помилку соціологів пояснили тим, що швейцарці, відповідаючи, не хотіли виглядати расистами.

Глур каже, що «Твіттер» дуже добре передбачає поведінку, на яку впливає загальна публіка. Це може бути новий фільм, на який ми йдемо з огляду на те, що саме каже публіка: чи він добрий, чи поганий. Кожен із нас може згадати, як перед виборами люди починають питати одне одного: «За кого ви збираєтеся голосувати?».

Натовп важить багато у випадку кіно, але він не такий гарний у випадку політичних подій. Тут починає грати «рій», це група нейтральних експертів, які, наприклад, редагують «Вікіпедію».

Це все використання групового мислення. Сьогодні запущені сайти, де кожен може спробувати себе в прогнозуванні майбутнього. І зроблено це фірмами, які мають гранти від IARPA, агентства, що займається розподілом фінансів під дослідницькі проекти розвідки.

У американців є зацікавлення й роботою І. Смірнова, інститутом якого тепер керує його дружина. Він зараз називається НДІ Психотехнологій ім. І. Смірнова. Тут був розроблений апаратно-програмний комплекс MindReader. Зараз Інститут Смірнова в основному лікує від нарко- й алкогольної залежності. Але в мережі багато негативних відгуків стосовно цієї роботи.

Під час війни в Афганістані за цією методикою робилися експерименти з маніпулювання свідомістю. Мегафони транслювали моджахедам приховані в аудіосигналі заклики до здачі в полон. Але на практиці це не принесло результатів. Потім було намагання налагодити співпрацю з американцями при захопленні заручників у Техасі. Але там навіть не дійшли до трансляцій. Приходив і С. Мавроді, який хотів мати апаратуру, щоби змушувати опонентів до підписання контрактів (див. також тут).

Сам І. Смірнов стосовно співпраці з ФБР розповідав таке. Він запропонував закодувати голоси дітей і родичів, які кликали самогубців додому, в шуми з динаміків поліцейських машин. Але американці не побачили достатньої вірогідності успіху. І голоси ці запустили не в прихованому вигляді, а напряму. В результаті почалася паніка.

Версія американської сторони з точки зору цієї недомовленості інша. Вони запитали, що буде, коли його метод не спрацює. «Вони переріжуть один одному горлянки», — відповів Смірнов. І на цьому їх співпраця завершилася, так і не розпочавшись.

Британські військові називають чотири вимоги, які слід мати на увазі, якщо хочеш досягти успіху в операціях впливу:

• точна ідентифікація оптимальної цільової аудиторії,
• визначення здатності підпасти під уплив цієї аудиторії,
• ідентифікація найкращих процесів упливу на цю аудиторію,
• створення і розміщення тригерів, які можуть ефективно і вимірювано змінити поведінку аудиторії.

Стосовно розробки меседжу працюють такі три фактори:

• резонанс: чи вступить меседж у резонанс із аудиторією, щоби вплинути на її поведінку,
• визнання: можна очікувати, що аудиторія визнає меседж,
• доставка: чи зможе меседж досягнути аудиторії.

Щоби зробити зміну поведінки більш науково обґрунтованою, запропоновано модель поведінкових змін. Вона складається з зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішніх належать фізичний контекст, соціальний та інформаційний. До внутрішніх — мотивація й можливості. В рамках усіх них виділяються діагностичні параметри, які дозволяють працювати над зміною поведінки. Якщо в першій моделі є 18 параметрів, то у відповідь пропонується спрощена модель із 9 параметрів.

Триває розробка нових наукових напрямків, які можна використати на користь національної безпеки. І це зрозуміло, адже якщо станеш першим у цій галузі, в супротивника не буде можливих варіантів захисту (див. розповідь про нові види зброї, серед яких записано й нейрозброю).

Електронна війна постає як найперша загроза, якщо вчитатися в слова одного з американських адміралів: «Електромагнітне кіберсередовище є зараз настільки важливим для військових операцій і критичним щодо наших національних інтересів, що ми повинні розглядати його як поле битви разом з іншими, а може, й важливішим, ніж земля, вода, повітря та космос. У майбутніх війнах не перемагатимуть просто за допомогою використання електромагнітного спектру та кіберпростору, в них перемагатимуть у самому електромагнітному кіберпросторі».

110 мільйонів виділяється на кібервійну, серед цілей котрої стоїть і створення карти кіберпростору. Коли комп'ютери супротивника переходитимуть на іншу операційну систему, зміниться їхній колір на карті, аж поки вони не стануть знову доступними. Навіть можна підказати солдату, коли його підсвідоме бачить загрозу.

Як бачимо, сучасна наука захоплює все нові й нові аспекти функціонування людини. І це є справжнім входженням і освоєнням нової сфери, оскільки сучасні методи дослідження стали значно об'єктивнішими. Все це принципово нові кроки у використанні досліджень мозку для національної безпеки, якщо порівняти з більш ранніми роботами, хоча книга, наприклад. Дж. Морено на тему «Дослідження мозку і національна оборона» була випущена тільки в 2006 році (Moreno J.D. Mind wars. Brain research and national defense. — New York, 2006).

Деякі проекти, на які сьогодні вийшли, виглядають майже фантастично. Це, наприклад, проекти з передбачення майбутнього, зроблені венчурним фондом ЦРУ і фірмами з обробки даних. Це, наприклад, фірма Recorded Future. Серед завдань ‑ сканування технологічного розвитку, аналіз твітів у випадку Лівії та аналіз листів бен Ладена (див. тут, тут і тут). Свій підхід вони називають темпоральною аналітикою.

Сьогодні також і один іранський інженер заявив, що він створив машину часу. Правда, слід мати на увазі, що ця машина не відправляє людину в майбутнє, а дає прогноз на 5-8 років наперед. Захід досить скептично поставився до цих заяв про створення машини часу в Ірані (див. тут, тут, тут і тут). А Китай зайнявся клонуванням геніїв. Для початку вони зібрали генетичний матеріал 200 сучасних геніїв із усього світу.

І не слід забувати ще про один інформаційний об'єкт, у моніторингу і дослідженні якого максимально зацікавлені не лише спецслужби, а й військові. Це соціальні мережі, де обсяги інформації перевищують можливості її обробки.

К. Леетару (його персональний сайт — www.kalevleetaru.com) займається аналізом великих обсягів інформації. Використавши суперпотужний комп'ютер Nautilus, Леетару на базі тридцятирічного архіву глобальних новин, а це сто мільйонів новинних повідомлень, надає такі передбачення людської поведінки, як національні конфлікти та пересування окремих індивідів. Цей новинний архів було свого часу створено британським урядом, а сьогодні він обслуговується в партнерстві з ЦРУ.

Леетару підкреслює, що офіційні медіа мали більше значення при формуванні громадської думки в єгипетських протестах, ніж соціальні медіа. Графіки Леетару демонструють, як усе нижче падає оцінка президента Єгипту, після чого розпочинається революція. Падіння, які були до цього, збігаються з бомбардуванням іракських військ у Кувейті в 1991 р. і входженням США в Ірак у 2003-му. Ця стаття викликала зацікавлення преси, що можна побачити по заголовках «Суперкомп'ютер передбачає революцію» (див. тут і тут). Ця тематика — соціальні медіа, громадська думка і соціальні конфлікти — опинилася сьогодні в центрі уваги, бо дає об'єктивний інструментарій для передбачення суттєвих політичних змін (див. деякі погляди на цю проблематику тут, тут, тут і тут). І все це, зрозуміло, цікавить і розвідки, і військових.

Леетару каже, що 50 відсотків інформації ЦРУ сьогодні бере з відкритих джерел. Він підкреслює, що роль аналітика змінилася, йому не треба висувати гіпотез, усе роблять алгоритми. Леетару жартує: «Великі обсяги інформації стосуються пошуку моделей, а не правди, якщо ви шукаєте правду, філософський департамент в іншому місці».

Леетару також попереджає, що не лише вони навчилися так працювати, супротивник теж усе це знає. Інтернет і соціальні медіа стали основною комунікативною платформою для екстремістів. У своєму інтерв'ю Леетару каже, що строки передбачень ‑ від днів до місяців, але не 10‑20 років, як про це кажуть деякі дослідники. Точність можлива лише на короткотерміновій відстані.

Зміни типів загроз вимагають уваги до кіберпростору. Однак і в цьому випадку, як вважає М. Лібікі, треба віднайти наратив, під яким вести свої дії (Libicki M.C. Managing September 12th in cyberspace. — Santa Monica, 2013). Чи країна хоче бути жертвою кібератаки? Чи вона хоче бути провідником міжнародних санкцій? Чи супердержавою, яка вимагає поваги? Наратив також повинен знайти роль для того, хто атакує. Тобто окрім чисто кібернетичного аспекту важливим стає й гуманітарний.

З усього цього стає зрозуміло, що в дослідженні нового простору починається нова фаза. Саме на цьому рівні можна отримувати реальні результати і ставити прикладні завдання. Військовий замовник у цьому випадку не є випадковим, адже саме військові можуть дати добре фінансування, коли дослідження ґрунтується на об'єктивніших методах аналізу.