Головна відмінність між відкритими й закритими системами полягає в монополізмі, на якому базуються закриті системи. Але на домінування власної точки зору, на просування власного порядку денного налаштовані всі, навіть найдемократичніші системи. До того ж, у нас виникли системи так званої керованої демократії, коли вона одночасно є і її нема, оскільки керовані владою ЗМІ, які мають потужний потенціал, здатні утримати потрібну картинку світу, а інтернет-спільнота зі своїм альтернативним поглядом залишається в системі цього домінування другорядною.

Забезпечення власного домінування є результатом достатньо системної роботи. Росія, наприклад, робить політичне і відповідне інформаційне планування на тиждень, місяць і три місяці наперед. В Адміністрації Президента Росії в понеділок її глава оговорює ці проблеми зі своїми заступниками й помічниками президента, у четвер відбувається політпланування з соціологами та експертами. В режимі реального часу на екрані виводяться дані про кількість повідомлень по заданих темах, повідомлення в блогах, позитивні/негативні згадування.

Соціологи (це ФОМ та ВЦІОМ) мають і «закриті» дослідження. Їх цілі навіть не бажано відкривати. Тому знайдено можливість оплати цієї взаємодії за допомогою державних компаній. У часи Чубайса це були РАО ЄЕС та «Газпром», сьогодні це «Сбербанк», РЖД (російська залізниця), «Газпром» і «Роснафта». Вони не повинні відкривати, за що й кому платять.

Закриті системи можуть утримувати монополізм завдяки блокуванню альтернативних джерел, у радянські часи практикувалося фізичне глушіння закордонних радіостанцій, а також система офіційної цензури, яка давала чи не давала дозвіл на друк матеріалів.

У відкритих системах влада намагається утримувати свій порядок денний за рахунок або якіснішого інформаційного продукту, ніж в опозиції, або елементів авторитарного впливу на медіа. При цьому всі уряди намагаються віднайти способи контролювати інтернет (див. огляд).

І відкриті, й закриті системи можуть наражатися на інформаційні інтервенції. Закриті системи більше їх бояться, оскільки блокують альтернативні смисли, тож коли ті потрапляють у їхнє інформаційне поле, закриті системи не можуть витримати удару. Адже блокуються саме ті смисли, до яких ця система має найбільшу чутливість. Багато в чому саме так впав і Радянський Союз, коли його почали бомбардувати шкідливими для нього смислами. Але перебудова відрізнялася ще й тим, що це смислове бомбардування робила сама влада, лише частково йшлося про зовнішні інформаційні інтервенції.

Українські експерти перераховують такі інформаційні війни, під обстріл яких потрапила Україна (див. тут, тут, тут і тут):

- просування ідеї расизму в Україні перед початком футбольного чемпіонату Євро-2012,

- героїзація російського президента Володимира Путіна в Україні,

- залякування сценаріями війни з Росією,

- підтримання антиукраїнської тези про крах української держави,

- інформаційна протидія Росії в галузі торгівлі зброєю.

Можна додати й просування ідеї антисемітизму в Україні у зв’язку з виступами представників «Свободи».

Слід також бути готовими до сучасних кібервоєн. Лабораторія Касперського проаналізувала вже чотири бойових віруса. Їх було створено на державному рівні. Ціна розробки одного чи двох таких вірусів становить $100 млн, тож не йдеться про групу хакерів.

«Твіттер» і «Фейсбук» теж тлумачать як засіб вкидання інформації. Наприклад, російській «Твіттер» на 95% складається з перепостів. Щоб вивести якусь тему в тренд, треба зробити 4-5 тисяч перепостів. Про цю новину напишуть ЗМІ.

А серед завдань інформаційної війни констатують і перешкоджання доступу населення до правдивої інформації.

Український і російський інформаційні простори демонструють ще одне завдання управлінців – утримувати увагу населення на штучно створюваних словах і подіях. Коли весь арсенал ЗМІ починає обговорювати одну проблему, зрозуміло, що вона стає важливою для масової свідомості. Тільки через 7–10 днів, виявляється, ніхто вже про неї не пам’ятає. Саме це дозволяє створювати з відносно демократичного інформаційного простору кероване поле.

Коли немає зовнішнього ворога чи він є слабким, конструюється внутрішній. Чи, радше, він гіперболізується. Сьогодні в світі зовнішні вороги стали слабшими, тому зростає роль ворогів внутрішніх. На останніх американських президентський виборах прозвучало, що Америка йде до м’якого фашизму, коли зникають громадянські свободи. Під час французьких виборів навіть Мадонна випустила кліп, де на обличчі Ле Пен була свастика. І тільки загроза судового переслідування змусила її поставити замість свастики знак питання. Коли після французьких президентських виборів ультра-права Марін Ле Пен приїхала виступати в Кембридж, її зустрічали вже англійські протести проти нацистів. І всі згадують її слова, що сьогодні відбувається мусульманська окупація Франції. Тобто для Заходу ситуація навіть прозоріша, ніж для нас.

Не може бути відкритого інформаційного простору в закритій політичній системі, і навпаки. Тобто інформаційна відкритість корелюється з політичною. Модель пост-демократії, якою захоплюються деякі західні вчені, каже якраз про моделювання політичної та інформаційної відкритості, якої насправді немає.

Інформаційні інтервенції в закриту систему, як це продемонструвала перебудова, намагаються поєднати з тими суб’єктами та об’єктами, які в цій системі були забороненими. Це створює механізми самопоширення такої інформації, після того як її було введено іззовні.

Правильні меседжі держава намагається підтримати. Наприклад, на нараді з питань розвитку кінематографії у Владимира Путіна міністр культури перерахував теми, які вони підтримують (див. тут, тут, тут, тут і тут): 70 років перемоги у Великій Вітчизняній війні, боротьба з наркоманією, герої праці, 100-річчя Першої світової війни. Щоправда, на цій нараді Станіслав Говорухін сказав, що весь бюджет російського кіно дорівнює бюджету одного американського фільму. Він згадує також, що російський фільм може протриматися на екрані кінотеатрів лише декілька днів.

«Неправильні» меседжі влада може зупиняти в тиражуванні. Наприклад, у травні 2013 року газета «Известия» писала, що «Московский комсомолец» забирає свій наклад із торгівельних мереж. Це трапилося, як вважають в «Известиях», через статтю про можливу відставку Медведєва. Взагалі, цікавий феномен. У радянські часи, не кажучи про те, що така стаття могла з’явитися лише після відставки, інформацію про те, що газету забирають із торгівлі, ніхто би взагалі не писав. Отже, цю статтю друкують, щоб інші подумали про те, чого писати не слід.

Таку ж функцію виконує реєстрація громадських організацій із закордонними грантами як іноземних агентів. Наприклад, у Петербурзі це некомерційна організація «ЛГБТ-кінофестиваль», а в Москві дослідницька соціологічна структура «Левада-центр» (див. тут і тут).

Не менш активним у цьому плані є й Захід. Наприклад, з’явилася заборона мерії Тампере проводити конференцію «Нові цінності Росії», коли там дізналися про участь у ній Ніколая Старікова та Віталія Мілонова. Це заборона пропаганди «гомофобії й тоталітаризму».

Зате на пострадянській території полюбляють казати в такому випадку про персоналізовані образи. Наприклад, у Таджикистані заблокували YouTube після того, як там з’явилося відео з весілля сина президента.

Створюються комунікативні майданчики для поширення «правильних» ідей в інших державах. Росія створила клуб Impressum в Естонії (сайт – www.impressum-club.eu , див. про нього вже цілу книгу – Самородний О. Двуликий «Импрессум». Анатомия маленькой информационной войны. – Таллинн, 2011) та клуб «Сковорода» в Україні (сайт – skovoroda.net) [засновник клубу – російський журналіст Дмитрій Кисельов, який певний час працював в Україні. – MS]. Зрозуміло, що спікери цих двох майданчиків збігатимуться.

Меседжі з різних джерел, що базуються на різних моделях світу, починають конфліктувати один з одним. Основний тип конфліктності виникає, коли інформаційному чи навіть фізичному об’єкту надають ознак сакральності, тобто навіть фізична подія, отримуючи іншу інтерпретацію, стає віртуально іншою.

Травневі події в Україні (мітинги опозиції й влади з побиттям журналістів) і Росії (Леонід Гозман та Ульяна Скойбеда і їхні висловлювання, що стали об’єктом обговорення в усіх російських ток-шоу і на всіх сайтах, див. тут, тут, тут, тут, тут, тут і тут) є прикладом боротьби за зміну сакральності й протидії цим намаганням. Взагалі, сакральність вважається типом об’єкта, який не піддається ніяким обмінам на матеріальні об’єкти (Скотт Етрен).

Віртуальність не тільки у вигляді сакральності, а й у вигляді літератури й кіно теж може впливати на реальність, наприклад, концепція нелетальної зброї приходить до військових від письменниці Джанет Морріс (див. тут, тут і тут). Щоправда, вона займалася не лише фантастикою, а й брала участь у різних наукових комісіях. Ігор Смірнов, якого вважають розробником психотронної зброї в СРСР, навіть не знав, що пані Морріс займається фантастикою, бо коли він зустрічався з нею, її представляли як радницю Білого дому з питань глобальної стратегії.

Закриті суспільства мають більше легальних інструментів для власного захисту в інформаційному просторі, та водночас вони є вразливіші, коли опоненти знаходять шляхи введення в цей простір потрібних меседжів. Відкриті суспільства можуть спокійніше реагувати на конфліктні меседжі, що робить їх стабільнішими під час атаки.

Часи закритих суспільств швидко минають. Але реально всі суспільства є в тому чи іншому сенсі закритими через власні погляди на світ, власних героїв і власну історію, яка по-різному трактує ті є самі події.