Смисли ведуть за собою людство, бо вони формують систему бачення світу. Залежно від картини світу людини виникають мотивації на ті чи інші дії. Картини світу існують не лише на рівні країни, а й на рівні сім’ї. І саме звідси ми беремо свої цілі. Ми рухаємося туди, куди нас кличуть наші смисли.

Зміна картини світу є дуже болісним процесом. Ми опинилися в цьому процесі в часи перебудови. До цього в СРСР процес змін відбувся в далеких тридцятих роках, коли формувався сталінський СРСР. Гаспаров, автор лекцій на тему сталінізму в культурі, підкреслює харизматичність цієї моделі, адже Радянський Союз у той час був взірцем для багатьох людей (див. тут і тут). Тоді, в тридцяті, відбулася зміна ментальності сільського населення. А про зміни на селі марксизм нічого не знав, бо був орієнтований лише на індустріалізацію.

Пік радянської репресивності теж припадає на ці роки, що також можна пояснити тиском змін, які прийшли з цим фазовим переходом до нового суспільства. Алкоголь, репресії, мистецтво – всі вони працювали на полегшення цього переходу (див. також одну з гіпотез стосовно репресій саме 1937 року – тут).

Розвиток сучасного інформаційного простору парадоксальним чином іде в напрямку руйнації саме інформаційної його складової. У зіткненні інформаційності як бази й розважальності, як правило, гору бере розважальність. У зіткненні важливості інформаційних складників та фінансових чи політичних перемогу так само здобувають останні, а не інформаційність. Таким чином саме інформаційна складова стала найвразливішою, хоча все повинно бути навпаки.

Можна шукати різні причини цього. Однією з них є криза в економіці. Другою – жорстка конкуренція, яка переводить, наприклад, телебачення на пошук творів, що експлуатують масові реакції людей. Це «фізіологічний» інструментарій, найбільш яскраво представлений у ток-шоу, причому в усіх, включаючи політичні. До речі, Умберто Еко підкреслює, що варіанти «вербальних бійок» на політичних ток-шоу – єдине, що приваблює глядача, якого не цікавить навіть зміст того, що відбувається.

Павловський побачив ще один варіант управління масовою свідомістю часів гітлерівської Німеччини. Треба атакувати якусь меншину, щоби більшість тимчасово консолідувалася на агресивному підґрунті. Саме так він інтерпретує антисемітське спрямування держави Гітлера.

Просування потрібної глобальної матриці мислення й аналізу світу закладено і в діяльності Римського клубу. Це виходить із нових документів, які з’явилися тільки зараз в архіві одного з учасників (див. тут). Тобто перед нами не модель прогностичного типу, а апарат для досягнення консенсусу в різних шарах суспільства. Це екологія, це китайська програма однієї дитини.

Зрозуміло, що найцікавішою в сенсі пошуку консенсусу завжди буде еліта, на яку налаштована, наприклад, організаційна зброя. Саме під цим кутом зору бачать дослідники й розпад СРСР. Вони кажуть про гру на міжелітному протистоянні.

Але слід також визнати, що нині інтенсивно просувається новий порядок денний. До нього потрапила боротьба за права сексуальних меншин та деякі інші типи поведінки, які до цього були поза законом (див. деякі з них).

«Перша глобальна революція» – так називався перший звіт Римського клубу 1991 року. Й серед його параграфів є такий: «Спротив змінам». У ньому також окреслено роль засобів масової інформації та вимоги до нових лідерів, оскільки новий світ вимагає нового лідерства. Пропонується обов’язковість поєднання економіки й екології.

Консенсус досягається майже автоматично тоді, коли блокується мислення людини, коли вона починає діяти автоматично. Практично перед нами та сама сфера, про яку весь час думав Ейзенштейн як про дологічний варіант мислення людини. Саме на цьому рівні він шукав конструювання мистецтва. І через багато років саме до цього рівня звернувся Талер, який зі своїм співавтором створив теорію підштовхування до правильної поведінки, де керування вибором людини полягає в тому, що вона повинна реагувати, не включаючи мислення.

Щоби керувати смислами, треба їх знати. Навіть ті смисли, які тільки очікуються. Наприклад, сьогодні активно вивчаються смисли покоління, яке прийде до влади 2020 року. Едвард Сноудер розкрив систему відстежування смислів, а не тільки процесів підслуховування (див. перелік його викидів інформації).

Нові смисли пов’язані з великими проектами країн. Кургінян каже про такі радянські проекти: Ленін – «Усе для революції», Сталін – «Індустріалізація». Про Горбачова він пише, що той не просто зруйнував усі смисли, а й навіть розвіяв ґрунт, із якого вони ростуть.

Колишній очільник секретної служби Ізраїлю Кедмі в своїй книзі порівняв Горбачова з Керенським. Дві години розмови з Горбачовим породили в нього безліч запитань: як деградувала еліта? як такій людині дали можливість управляти імперією? Горбачов розповідав виключно про себе, про те, як його любить народ. І якщо Керенський привів до краху Російську імперію, то Горбачов – радянську. В обох випадках країна не знайшла лідера в критичний для себе момент.

Проблема ще й у тому, що кожен раз під час революційних трансформацій треба вибудовувати нову ідентичність. Це робилося й 1917-го, й 1991го. Але цьому передував хаос, який демонстрував: стара ідентичність уже не здатна пояснити картину світу. Й одразу починає творитися нова. До речі, ми ніколи не вивчали теми зміни ментальності населення України, яке опинилося на окупованій території (див., наприклад, спогади про життя в окупованому Харкові – тут і тут, а також просто факти й фотографії того періоду – тут і тут).

Прикладні завдання також потребують уведення нових ідентичностей, хоча б на рівні групи. Наприклад, англійські військові працюють у сфері групової динаміки. В Лондоні працює Інститут поведінкової динаміки (сайт – www.bdinstitute.org), який на базі своїх розробок уведення групових поведінкових зміни створив Лабораторії соціальної комунікації (сайт – www.scl.cc), яких називають піонерами в галузі операцій впливу. Військові видали окрему книгу з питань біхейвіористського конфлікту (див. сайт книги – behavioural-conflict.tumblr.com). Підзаголовок книги «Біхейвіористський конфлікт» звучить так: «Чому розуміння людей і їхніх мотивацій буде вирішальним у майбутньому конфлікті». Сьогодні триває пошук базової моделі впливу, на яку можна покластися, розробляючи операції впливу (див. тут і тут). Наприклад, культурне розуміння, яким активно зайнялися військові, є лише початком аналізу цільової аудиторії.

У цій же установі у сфері операцій впливу працює Роуленд. Його модель теж потребує детального розгляду, оскільки вона повністю відповідає саме прикладним завданням (див. тут, тут і тут, а також, його біографію). Те, що операції впливу є комплексним об’єктом, підкреслюють і американські військові (Murphy D. M. The future of influence warfare // Joint Force Quarterly. – 2012. – I.64; див. також електронне видання біхейвіористського підрозділу чи навчальний посібник із лідерства британської військової академії в Сендхьорсті – Developing leaders. A Sandhurst guide. – Camberley, 2012). Кадетам, наприклад, викладається курс комплексного мислення під час конфлікту.

Взагалі, слід розрізняти не просто теоретичні й практичні роботи, а ще й прикладні, які йдуть зворотнім шляхом – будують власну теорію на базі реальної практики. Саме такою є робота Роуленда та його військових співавторів. Військові, наприклад, виділяють три типи комунікацій: комунікація інформації, комунікація відносин та комунікація поведінки. В останньому випадку ціллю може бути боротьба з трафіком наркотиків чи підтримка афганської національної армії. Недостатнє використання комунікації поведінки вони вважають головною причиною невдач операцій впливу в Афганістані.

Розуміння не завжди призводить до зміни поведінки. Але зміна поведінки надає розуміння. Як приклад наводять ситуацію з ременями безпеки та курінням. Сьогодні західна людина автоматично користується ременями безпеки. Рівень куріння теж різко впав після його заборони в публічних місцях. І прийшло розуміння, що це правильно, хоча спочатку всі прогнозували зникнення пабів, якщо це трапиться.

Роуленд запропонував модель біхейвіористських змін, яка базується на трьох просторах: соціальному, мотиваційному та інформаційному. Його наступники бачать простішу модель із чотирма просторами: ситуація, сила змін, бажання змін та комунікації. Як бачимо, в обох моделях задіяні групи факторів, об’єднаних дослідниками в умовні простори.

Військові також сперечаються з приводу більш вдалої моделі впливу (див. тут і тут). Вони вважають, що в сучасному конфлікті поєднуються кінетична активність (фізичні результати) й некінетична активність (психологічні й соціальні результати). Систематика впливу повинна зсунутися з периферії в епіцентр мислення командирів. Однією зі свої базових теорій вони взяли теорію перспективи Канемана й Тверські, де вважається, що люди більше керуються можливістю втратити, ніж можливістю виграти (Канеман Д. и др. Принятие решений неопределенности. Правила и предубеждения. – Харьков, 2005; Kahneman D. Thinking, fast and slow. – New York, 2011; Heuristics and biases. The psychology of intuitive judgement. Ed. by T. Gilovich a.o. – Cambridge, 2002). Люди також досить чітко відстежують, що саме думають інші. Афганське суспільство, наприклад, військові розглядають як таке, для якого характерне колективне, а не індивідуальне прийняття рішень.

Це наслідок нового розуміння війни, коли супротивник перестав бути просто фізичним тілом, яке треба знищити. Генерал Макей каже: «Ми не розуміємо, з ким ми воюємо. В мій час і в Іраку, і в Афганістані ми не розуміли ні середовища, ні того, як там працює економіка. Ми не говорили їхньою мовою, не розуміли традицій культури. Ми не уявляли ролі архаїчного коду пуштунвалі [див. про цей етичний доісламський код. – Г.П.], що супроводжує іслам. Ми взагалі нічого не розуміли».

Нині відбувається ще одна зміна парадигми смислів, пов’язана з легалізацією сексуальних меншин (див. тут і тут). Вчорашнє «ні» стає сьогоднішнім «так». Причому це супроводжується серйозними конфліктами у фізичному просторі.

Це уроки майбутнього. Але такі ж уроки можна виносити і з минулого. Іванов, відомий дослідник Візантії, каже, що Росія технологічно відстає від Заходу і щоразу намагається взяти технології, не беручи політичних інститутів. Але це неможливо. Тож вона повторює в цьому плані досвід Візантії. Тобто смисли, як виявляється, досить серйозно пов’язані і з технологіями. Можна розширити це порівняння: книгодрук та інтернет хоча і є технічними інструментами, принесли в світ нові смисли. Книгодрук, за моделлю Андерсона, породив держави-нації. І взагалі багато в чому нинішній світ.

Інтернет нині руйнує закриті суспільства, трансформуючи людей та інститути. Реінтерпретація відомих психологічних досліджень демонструє, що не просто люди, а самі соцмережі сприяють поляризації думок (див. тут і тут). Наприклад, покоління турків, які, як вважалося, не цікавляться політикою, піднялися проти уряду, бо «Твіттер» дав протестним думкам можливість поширитися (Salganik M.J. a.o. Experimental study of inequality and unpredictability in an artificial cultural market // Science. – 2006. – 311. – 854). Тобто соцмережі, як і книжки, створюють нові типи ідентичностей, які можуть бути конфронтаційними відносно до влади.

Традиційні види комунікацій влада навчилася контролювати досить добре, навіть вибори вже стали достатньо керованими. На Заході, наприклад, політичні «єретики» не можуть потрапити в поле комунікаційного мейнстриму, хоча свого часу Лютер зміг це зробити, спираючись на книгодрук, що в підсумку суттєво змінило соціосистему через релігійну трансформацію. Його ідеї сформували протестантизм. Але все це трапилося не лише через нові ідеї (Біблія є основним авторитетом, спасіння приходить через віру, а не діяння), а й нетрадиційні на той час друковані книги. Книги тоді створили саме таку поляризацію думок, яку сьогодні роблять соцмережі.

Наш час не є винятком стосовно породження нових смислів. На нас насувається смислова інтервенція нового покоління, названого солідною соціологією поколінням-2020 – за роком, коли воно, як очікується, прийде до влади (Zogby J. The way we'll be. The Zogby report on the transformation of the American dream. – New York, 2008; Luntz F.I. What Americans really want... really. The truth about our  hopes, dreams, and fears. – New York, 2009). Водночас бачимо безліч намагань зрозуміти це покоління і з боку несистемних «гравців» (див. тут і тут).

Смисли існують у власному просторі. Тому конкуренція триває між ними, а не з фізичними об’єктами. Смисли часів Сталіна частково зберігаються дотепер. Але основний їх набір замінюється: старі смисли, відходячи, відкривають шлях новим. Тільки революційні переходи дозволяють швидко, але не безболісно, трансформувати смисли. З новими смислами людям здається, що вони нарешті відчули справжній сенс життя. Але потім прийдуть ще новіші...