Здійснений аналіз медіа дозволяє поділити їх на дві групи. Перша група охоплює ЗМІ проросійського спрямування. Їхні журналісти часто ігнорують правила професійної етики й забувають про принципи об’єктивності, точності й пропорційного представлення позицій обох сторін. Друга група російських ЗМІ намагається висвітлювати події критичніше, проте трапляється, що журналісти перегинають палицю в антипутінських і антиімперських настроях.

До першої групи належать такі видання: Gazeta.ru, «Московский комсомолец» і «Взгляд». У висвітленні двосторонніх відносин цими ЗМІ простежується кілька тенденцій. По-перше, всі вони наголошують, що заходи посиленого митного контролю є вкрай необхідними, оскільки Росія повинна захистити свій ринок від можливого потоку іноземних товарів із території України. По-друге, для російської аудиторії Україна постає в образі держави, яка нервово сіпається поміж двох вогнів – Європейським союзом (далі – ЄС) і Митним союзом (далі – МС) – і ніяк не може визначатись із зовнішньополітичним курсом. По-третє, журналісти переконливо розписують масштабні втрати, яких зазнає Україна в результаті протистояння із Росією. Натомість переваги євроінтеграції або замовчуються, або недооцінюються. По-четверте, в матеріалах лунає думка про неможливість співіснування членства у двох інтеграційних об’єднаннях. А от про причини цієї ситуації журналісти говорять так складно, що зрозуміти їх пересічному читачеві важко, а тому залишається сприймати на віру як доведений факт. По-п’яте, по коментарі журналісти звертаються переважно до російських експертів і політиків, які підтверджують головну ідею інформаційної війни: Україна сама в усьому винна, без Росії й МС вона позбавляє себе майбутнього.

Почнімо з видання Gazeta.ru, де проблеми помітні вже на етапі аналізу заголовків. Більшість із них («Украина не смогла разорваться», «Союз невозможен») – це звинувачення України в невизначеності або бажанні отримати подвійну вигоду від двох несумісних проектів інтеграції. Назва статті, де використано гру слів «Россия порылась на ввозе» (йдеться про митний контроль українських вантажів. – Ред.), взагалі є показником дурного смаку відділу літературного редагування. Заголовок «Принуждение к братской дружбе» не відповідає змісту статті. Такий заголовок має на меті привернути увагу читача й ніяк не кореспондує із проросійським висвітленням теми. Загалом діє традиційне правило: чим красномовніша назва, тим краще.

Всі тенденції, характерні для проросійських медіа, є справедливими для видання Gazeta.ru. Журналістка Жанна Ульянова у статті «Принуждение к братской дружбе» пише, що Україна й Росія мають протилежні погляди на економічні труднощі, які виникли в їхніх відносинах. Для Федеральної митної служби – це «профілактичні заходи», для українських політиків – «митна війна». Позиція російської сторони представляється як щось адекватне. Натомість критику дій Росії, яку висловлюють українські ЗМІ та проєвропейські політики, журналістка виставляє як необґрунтовану істерію. Тут вона згадує «Дзеркало тижня», «Українську правду», Віталія Кличка, Арсенія Яценюка, Олександра Мирного. «И только в правящей Партии регионов сохраняют видимость спокойствия. “Говорить могут всё что угодно, но у России и Украины давние традиции сотрудничества”, – сказал “Газете.Ru” заместитель председателя фракции Партии регионов в Верховной Раде Владимир Зубанов», – на підтвердження своїх слів журналістка використовує зручну цитату українського політика.

За словами Жанни Ульянової, Росія йде на всі можливі поступки для України, наприклад, надання їй статусу спостерігача в МС, не передбаченого законодавством об’єднання. І незважаючи на цей широкий жест, як пише авторка матеріалу, «Украина статус приняла, но от европейского вектора интеграции не отказалась». У цьому ж ключі подаються цитати російських політиків. З їхніх слів випливає, що вони не хочуть провокувати загострення конфлікту, проте змушені (саме змушені!) захищати свої інтереси, коли Україна відмовляється врегулювати ситуацію.

У виданні Gazeta.ru опубліковано серію статей журналістки Яни Мілюкової, яка наголошує на буцімто легальних причинах економічної блокади України з боку Росії. Це схоже на офіційну позицію медіа, оскільки аналогічні думки висловили інші її колеги по виданню: Максим Швейц і Жанна Ульянова, про яку згадувалося вище. Посилений контроль українських товарів на російській митниці Яна Мілюкова називає «системой управления рисками, которая применялась раньше, в частности, в высокий сезон поставок овощей и фруктов» і «разовой акцией». Використовуючи цитати представників Федеральної митної служби, вона намагається довести, що Україна порушує свої зобов’язання в межах митного законодавства, тимчасом як Росія діє згідно зі встановленими правилами. Головне – тут немає жодного політичного підтексту, а лише бажання Росії захистити внутрішній ринок. «У экспертов есть серьезные опасения, что после вступления в силу соглашения между Украиной и ЕС на территорию России начнут “бесконтрольно” поступать некоторые товарные группы», – підбиває підсумок журналістка.

Друга тема, яку активно розвивають Яна Мілюкова та її колеги по виданню – це несумісність правового поля ЄС і МС. «Причины – в разнице правил регулирования, действующих в Таможенном союзе и в ЕС, а также в тарифной политике», – таке загальне пояснення наводить Яна Мілюкова. Чому тоді можна одночасно бути членом і ВТО, й МС, як це робить Росія? Відповіді немає. «Страна уже после создания зоны свободной торговли с ЕС может войти в зоны свободной торговли с другими странами, указывают представители Украины. Это же подтвердил Шувалов. Но российская позиция заключается в том, что Украина не сможет создать зону свободной торговли с ЕС и одновременно являться членом Таможенного союза», – глибокий аналіз не потрібен, щоб помітити, як у двох поспіль реченнях журналістка суперечить сама собі.

Ще один журналіст видання Gazeta.ru Максим Швейц, який працює у Києві, акцентує увагу на невизначеності політичного курсу України. За його словами, Україна вирішила «усидеть на двух стульях» після того, як Росія застосувала економічний тиск. Як завжди, в україно-російських відносинах піднімається газова тема. Журналіст вважає, що протистояння призведе до ускладнення газового питання: «В нынешних условиях ни на какие скидки Россия просто так не пойдет. Для снижения цены Украина может начать чинить препятствия нормальной работе Черноморского флота РФ в Крыму, запрещать импорт российских товаров, перекрывать транзит российского газа в Южную Европу и т. д. Так что ближайшая зима окажется для обоих государств непростой».

У матеріалах Gazeta.ru співвідношення коментарів українських експертів і політиків із кількістю коментарів російських експертів – не на користь України. Найбільшою популярністю в цій темі користуються думки першого віце-прем’єра РФ Ігоря Шувалова і радника президента РФ Сергія Глазьєва.

Єдиний матеріал, який суттєво вирізняється із загальної проросійської орієнтації видання – це стаття Семена Новопрудського під назвою «Двойные стандарты единства». Автор так відверто критикує Росію й не стримується у висловлюваннях, що мимоволі дивуєшся, як цей матеріал опублікували на сайті Gazeta.ru. Він звертає увагу читача на те, що відносини між Росією й Україною будувалися за принципом нав’язування правил поведінки останній: «Все годы путинского правления Кремль пытается сделать Украину политическим вассалом Москвы». Як приклад він наводить втручання Росії у президентські вибори 2004 року, коли до влади не зміг прийти «проросійський» Віктор Янукович.

Головна ідея автора полягає в тому, що Росія сама викликає в України бажання віддалитися від сусіда. Ця думка суперечить загальноприйнятій позиції видання, згідно з якою саме Україна провокує загострення відносин. «То в конфетах украинской фирмы “Рошен” зоркий товарищ Онищенко единственный в мире разглядит бензопирен. То советник президента РФ Сергей Глазьев в интервью изданию “Коммерсант-Украина” открытым текстом заявит, что в результате подписания соглашения об ассоциации с ЕС Украина “теряет самостоятельность и перестает быть для нас не просто стратегическим, но даже полноценным партнером”», – пише Семен Новопрудський. Модель відносин за принципом «слияние путем поглощения» Росія застосовує до всіх країн СНД. Тому, на думку автора, беручи до уваги невтішний досвід Білорусі, яка виступає союзником Росії і все одно зазнає тиску, Україна не має підстав розраховувати на реальні переваги від вступу в МС. Семен Новопрудський вважає, що членство в МС загрожує Україні втратою самостійності. «Пять лет назад Москва послала всем своим партнерам по СНГ недвусмысленный сигнал: для нее их государственный суверенитет – ничто», – сміливо заявляє автор. Він радить Росії обрати інший шлях побудови відносин у регіоні: стратегічне партнерство на рівних умовах, відсутність економічного й політичного шантажу та жодних образ на співпрацю країн-сусідів із Європою, США або Китаєм. Росія повинна змиритися з тим, що Україна є незалежною державою, інтереси якої не завжди збігаються з російськими.

Видання «Московский комсомолец» також стоїть на захисті російських інтересів і активно просуває ідею вкрай важливої співпраці між Україною та МС. Журналісти цього видання так само, як їхні колеги з Gazeta.ru, виправдовують дії Росії. Авторка матеріалу «Россия готовит Украине экономическую блокаду» Тетяна Замахіна безапеляційно зазначає, що конфліктна ситуація з Україною – «это впервые со времен вооруженного конфликта с Грузией, когда Москва прибегает к такому прямому давлению».

Вона наводить «залізні» докази того, як багато втратить Україна, відвернувшись від надійного союзника Росії. Серед переваг: 7% валового продукту, покращення торгового балансу до 10 млрд доларів на рік, зниження цін на газ і постачання нафти без мита. І всі цифри журналістка скрупульозно вираховує, аби показати читачеві, що було взято реальні показники, а не міфічні плюси, які обіцяє Україні ЄС.

На завершення статті Тетяна Замахіна наче й висловлює слушну думку про те, що у війні за Україну Росія забула про інтереси своїх споживачів. Конкуренція, створена європейськими товарами на російському ринку, могла би призвести до зниження цін. «Какие там потребители, когда речь о большой политике – принуждении Украины к дружбе в составе ТС и спасании крупного бизнеса от “лишней” конкуренции!» – пише журналістка. Проте ця раціональна ідея губиться в потоці інформаційного безглуздя, яким страждає видання «Московский комсомолец».

В унісон попередній публікації пише інший журналіст видання Олег Бондаренко. За його словами, дії Росії – «это последнее китайское предупреждение Украине, которая вопреки всем неоднократно озвученным экономическим доводам и финансовым расчетам рвется вместо открытых ворот Таможенного союза в закрытые ворота ЕС». Ось як виходить: Україну в МС чекають із відкритими обіймами, але про всяк випадок тримають ножа за спиною. Але й тут автор щиро не розуміє невдоволення України з приводу вжитих Росією економічних заходів: «Похожей процедуре, даже с учетом европейской педантичности, подвергаются все украинские товары, следующие в Европу. То есть Россия просто решила скопировать европейскую таможенную практику в отношении Украины». І це не єдина спекуляція, яку собі дозволяє журналіст. Так, наприклад, він висловлює припущення, що Віктор Янукович планує підписати угоду про асоціацію з ЄС, проте не ратифікувати її й зберегти в такий спосіб відносини з Росією.

Автор не забуває красномовно розписати проблеми, які чекають на Україну в разі загострення конфлікту з Росією. Зі слів автора виглядає так, наче проблеми будуть глобальними. По-перше, через проблеми з українськими товарами на митниці російські контрагенти відмовляться від співпраці з Україною. По-друге, зменшення обсягів торгівлі з Росією призведе до скорочення персоналу на українських підприємствах, які експортують продукцію. По-третє, ці фактори негативно позначаться на іміджі Віктора Януковича, який поступово втрачатиме електорат, а отже, втратить шанс перемогти на наступних виборах.

Щоби створити ілюзію збалансованого матеріалу, Олег Бондаренко згадує про вигоди, які відкриваються для російського ринку у зв’язку з блокадою українських товарів. Він припускає, що Росія може ще й виграти від економічного конфлікту: «главными и единственными выгодоприобретателями от задержек на таможне становятся российские компании, которые с большим удовольствием заместят украинский ассортимент товаров. И главными среди них являются не кондитеры или пивовары, а, разумеется, российские металлурги, фамилии которых всем известны: от Абрамовича до Лисина». Думка хороша, але знову ризикує бути непоміченою читачем, оскільки аж занадто сказано в протилежному ключі. Загальний висновок такий: без Росії Україну чекають роки поневіряння у ЄС. «Умерла так умерла – такова логика нынешних кремлевских стратегов в отношении Украины. А выжить украинской экономике в ее нынешнем виде без российского рынка и с европейскими ограничениями будет крайне сложно. Впереди тяжелые времена, и победит в них тот, чье терпение будет больше», – завершує матеріал Олег Бондаренко.

На сайті видання «Московский комсомолец» також з’явилася новина з багатозначною назвою «Украина боится, что День независимости станет последним» і не менш абсурдним підзаголовком «Украинская оппозиция предпочитает геев Таможенному союзу». Отаку, м’яко кажучи, «дивну» зовнішню політику проводить Україна – єдине повідомлення, яке можна отримати з новинної замітки. Окрім того, більша частина новини була присвячена виступам прибічників МС у Донецьку та Одесі.

Варто сказати, що стиль і лексика матеріалів у виданні «Московский комсомолец» дивує неетичністю. Журналісти дозволяють собі називати Україну «неверные соседи», «Незалежная», використовувати такі вислови, як «крутить у виска», «Украина уселась на двух стульях: московском и брюссельском». Цим видання ще раз демонструє свій жовтий ухил.

Видання «Взгляд» є останнім у групі проросійських ЗМІ. Порівнюючи його з двома попередніми, заради справедливості варто сказати: тут рівень матеріалів є вищим. Статті претендують на аналітичність, хоча дотримання принципу збалансованого представлення сторін страждає. Журналісти видання звернули увагу на такі теми, як ініціатива з проведення референдуму в Україні з приводу інтеграції до ЄС чи МС та резолюція ЄС, у якій засуджувалися дії Росії.

Журналіст Петро Акопов у статті «Преждевременный вопрос» розглядає референдум як можливість для Росії звернутися до українців і переконати їх у перевагах МС. Якщо звернути увагу на деталі статті, можна помітити її проросійське забарвлення.

По-перше, автор некоректно посилається на розподіл прихильності серед українського населення щодо двох інтеграційних об’єднань. Всі соціологічні опитування вказують на те, що більшою симпатією користується ЄС. Натомість журналіст пише, що «различные опросы показывают, что симпатии украинцев делятся примерно поровну между евроинтеграцией и экономическим союзом с Россией с небольшим преимуществом в пользу последней». По-друге, Петро Акопов зауважує нібито обмеженість каналів впливу на українське населення. На думку одного з експертів у матеріалі, потужним каналом комунікації між Росією й українцями могли би стати російські ЗМІ, які виходять в Україні на правах франшизи. Але він із прикрістю каже журналістові: «Даже эти российские издания лишь формально считаются российскими. Так, “Комсомольская правда” пишется “КП в Украине”, а не “на”, то есть полностью национализируется, и главное – все эти издания находятся под контролем украинской политической конъюнктуры».

З іншого боку, журналіст не приховує, що Україна є важливим союзником для Росії. Цим він поясняє кампанію з «виховування» України, розпочату Росією. «От того, уходит ли она на Запад или восстанавливает тесный союз с Россией, во многом зависит и будущее России как мировой державы. Без Киева Москва так и будет стоять на одной ноге», – пише автор. Вустами експертів журналіст пропонує більш толерантний вихід із конфліктної ситуації. На його думку, Росія повинна відпустити Україну в ЄС, щоб остання набралася гіркого досвіду і зрештою повернулася до ідеї інтеграції в МС. Тож із точки зору довгострокової перспективи Україна все одно повинна бути разом із Росією.

У матеріалі «А им можно» журналіст Андрій Резчіков вирішив дати відповідь європарламентарям, показавши, як ЄС використовує політику подвійних стандартів: Росію звинувачує в тискові, але й сам не гребує жорсткими методами впливу. За словами автора, Україна є, в першу чергу, жертвою тиску з боку ЄС, а не Росії. Так, ЄС вимагав декриміналізації статті, за якою було засуджено Юлію Тимошенко. Далі звільнення Юлії Тимошенко ставилось умовою для асоціації України до ЄС. ЄС також застосовує санкції до Білорусі. Єдине, що журналіст забув вказати – у зв’язку з чим було вжито заходів, спрямованих проти Білорусі, а причини на те були. Андрій Резчіков загадує, що навіть країни – члени об’єднання неодноразово опинялися під впливом євродепутатів – наприклад, Греція й Угорщина. Щоб остаточно підтвердити свою тезу про подвійні стандарти ЄС, журналіст наводить цитату італійського політолога Джульєтто Кьєза: «Внутри Европарламента постоянно действуют лобби антироссийских представителей, которые “практически на постоянной основе работают над тем, чтобы готовить документы такого рода” (мається на увазі резолюції – Ред.)». З матеріалу напрошується висновок: ЄС через Україну веде війну проти Росії.

Аналіз трьох російських видань вказує на те, що їхня аудиторія отримує неточну, незбалансовану й маніпулятивну інформацію про стан україно-російських відносин. Фактично через ці канали ведеться інформаційна війна проти України та її курсу на співпрацю з ЄС.

Другу частину огляду читайте найближчим часом на сайті MediaSapiens.