Об'єднавчий Собор Православної церкви України відбувався в закритому режимі й завершився ввечері, тож чимало змістовної інформації надійшло пізніше, вже після новинних випусків «по гарячих слідах». Але, менше з тим, основна інформація на момент виходу в ефір випусків новин уже була наявною.

«Великі» телеканали по-різному висвітлили об'єднавчий Собор у випусках новин того ж таки дня, 15 грудня. Скажімо, «Факти» (ICTV) робили наголос на тому, що відбувалося під стінами Софійського собору, а стосовно самого Собору — на «динаміці подій», а не на його значенні. Про значення було у величезному синхроні Петра Порошенка — чи не хронометражнішому за всю решту матеріалу. «ТСН» («1+1») присвятили Собору щонайменше три різних сюжети, розташованих у різних місцях випуску новин. У даному разі потреба в такому фрагментуванні теми навряд чи була, бо не йшлося про якусь свіжу інформацію, яка щойно надійшла — всього лише про різні тематичні аспекти. Цілком нейтральним, якщо не доброзичливим, був сюжет каналу «Україна».

На загальному тлі вкотре виділився «Інтер». Його «Подробиці» 15 грудня почалися з офіційної інформації: Собор відбувся, тривав він понад десять годин, голосування відбувалося за зачиненими дверима, главою ПЦУ обрали митрополита Епіфанія. Був синхрон із промови Порошенка.

А от наступний — «роз'яснювальний» — сюжет розпочався з репліки ведучої Катерини Лисенко: «На проведення об'єднавчого Собору уже відреагували і в Українській православній церкві» — звісно ж, без жодної згадки про те, що йдеться про Московський патріархат. І понеслося. Глядачі дізналися — з посиланням на архієпископа Ніжинського та Прилуцького Климента, що «хоча в пресі, — підкреслив архієпископ, — є інформація про присутність там двох митрополитів. Однак ці свідчення не підтверджуються». (Вони, як відомо, цілком підтвердилися.) Ще така «інформація»: «В ЗМІ також є дані, що один зі священнослужителів приніс на Собор 15 вірчих грамот від епіскопів УПЦ. Ці бумаги надають право голосувати від їх імені». Не було названо ані тих ЗМІ, ані того священнослужителя, все було подано на рівні чуток і пліток. Не кажучи вже про те, що глядачі не знали: навіть якщо подібне голосування за довіреністю й було — а раптом це є цілком дозволеною процедурою? Жодним словом не розповівши про правила, канал почав звинувачувати Собор у їх порушенні. Звісно, з однією метою — викликати у глядачів відчуття чогось нелегітимного, фальсифікованого й мало не підневільного.

І — вже тривожні нотки: «Саме тоді, коли сотні людей очікували результату об'єднавчого Собору — в Києво-Печерській лаврі чекали провокацій. Втім, всупереч усім перепонам, молебень таки відбувся. Взяти у ньому участь приїхали тисячі вірян. Серед них були й політики». Зверніть увагу, як чітко розписано ролі: тих, хто підтримує об'єднавчий собор, — «сотні», тих, хто приїхав на молебень до Лаври, — «тисячі». Ті, хто за Московський патріархат, — добропорядні громадяни;ті, хто за автокефалію, — «провокатори». І що означає «чекали провокацій»? Сиділи й тремтіли від страху? А чи від нетерпіння: ну коли вже ті провокації почнуться? Бо бути готовими до провокацій та вжити заходи для їхнього попередження й чекати на провокації — це різні речі. А що то були за «перепони», «усупереч» яким відбувся молебень у Лаврі?

Ще пасаж, що перевертав усе догори дриґом: «Політики вкотре зазначили: церква має бути відокремлена від влади«. Пригадаймо, якою «відділеною від влади» була УПЦ МП, коли при владі була Партія регіонів — нинішній «Опозиційний блок»... Й от же що: Православну церкву України тільки-но було утворено, ще кількох годин не минуло — а «Інтер» уже переконував глядачів, що буцімто ПЦУ неодмінно буле поєднана з владою. Чи не той самий меседж просуває російська пропаганда?

Синхрон Юрія Бойка: «Ми тут, як прості миряни, прості віруючі. (Еге ж, еге ж. — Б.Б.) А те, що сьогодні діючий Президент намагається створити одну, буцімто, добру церкву і загнати всіх туди — це ми вважаємо порушенням Конституції...». Коротше кажучи, коли Бойко коментує церковні питання — це він «як простий віруючий», коли Порошенко — це страшне порушення Конституції. Quod lincet Bojco... Ну, а про те, що буцімто українців заганяють до автокефальної церкви силоміць, а вони опираються, як тільки можуть — на цьому російська пропаганда собі вже язика стерла.

Далі кореспондент заявив, що представники «канонічного» МП «переживають тиск, а саме від спецслужб». І — чергові п'ять копійок від Бойка: «Те, що намагаються зробити з представниками канонічної УПЦ — представити їх у вигляді таких собі провокаторів — це абсолютно хибна, ганебна позиція цього режиму. Який сам провокує конфлікти і намагається зробити атмосферу ненависті в країні». І не побоявся ж Бойко, що який-небудь Дмитрій Кисельов на нього до суду подасть — за плагіат. А ще зверніть увагу: наскільки ж «предметно», наскільки ж «аргументовано». Які конфлікти провокує «режим», де й коли? Атмосфера ненависті між ким і ким? Узагалі-то, будь-який крок і будь-яка дія будь-кого породжує в декого незгоду й певну кількість незгодних. То, за Бойком, будь-яка дія породжує конфлікт, і всім треба скласти руки й нічого не робити — так?

А Бойко поступився місцем такій добропорядній постаті, як намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло: «Усі Президенти у нас дуже віруючі. Хрестяться, від лоба до п'ят. Але призначати в церкві вони права не мають. Це — ніби я б хотів призначити голову Верховної Ради». Ще одна теза російської пропаганди — про буцімто призначення Президентом митрополита Епіфанія.

І — кореспондент: «Такої думки більшість вірян. Люди підтримують відмову священників від участі в Соборі». Яка більшість, хто й коли її вимірював — ані слова. Головне ж — виявляється, священники (всі?) від участі в Соборі відмовилися. То хто ж тоді брав у ньому участь? Порошенко з Епіфанієм? Глядачі мали зрозуміти, що саме так.

Ще — кореспондент: «Інші не розуміють, що саме правоохоронці шукають в будинках священнослужителів». То це ж уже мало не сенсація! Й будь-хто, хто закінчив бодай один семестр факультету журналістики, мав би чітко знати: сказавши про обшуки, треба ж цю тему бодай трохи розкрити. Глядачам же цікаво!

А от і продукти зомбування. Жінка: «Никакого объединения быть не может. Наши службы совсем отличаются». Чим відрізняються? Невже «автокефали» хрестяться ногами, а молитви читають задом наперед? Зазомбовані зомбують інших — так можна прокоментувати цей синхрон. Чоловік: «Поддерживаю идею Усика. Он правильно сказал: если будут трогать святых людей — встанем на защиту». Отже, над «святими людьми» вже нависла реальна загроза. Ви, часом, не забули: в нас же «хунта» при владі?

Звісно ж, про те, щоби дати синхрони людей із іншими настроями — або хоча би прихильників Московського патріархату, але не таких радикально непримиренних, — не було й мови. І тепер стежмо за руками. Зрозуміло: місце й контекст події (Києво-Печерська Лавра й молебень проти церкви-конкурентки) зумовили присутність людей саме з такими поглядами й настроями. Підкреслю: це — настрої саме цієї групи людей, яку цілком можна назвати спеціально підібраною! І в репортажі про саме це місце й саме цей контекст усе, нібито, об'єктивно- формально, принаймні. Але ж у глядачів мало залишитися враження, що саме такої думки дотримуються всі «люди з вулиці», а чи, принаймні, більшість! І ще одна маніпуляція, пов'язана з цим місцем. У синхроні дещо згодом митрополит Павло сказав, що навіть люди, які підтримують автокефалію, до святинь ходять до Лаври. То можна гадати, що ці святині є святинями лише завдяки Московському патріархату, так? Не Божі вони, а приватні — й якби не Моспатріархат, ніякими святинями вони не були б — так? Насправді вони опинилися в руках Моспатріархату, але залишаються святинями Божими — для всіх. Принаймні, Константинопольський патріархат не оголошує святині, що перебувають у його розпорядженні, призначеними лише «для внутрішнього користування», «для своїх». Тож залишається єдине запитання: що проповідує УПЦ-МП — віру в Бога чи віру в Московський патріархат?

Кореспондент: «Заради справедливості, є й ті, хто бажає об'єднання». «Если кто-то кое-где у нас порой», одне слово: глядачі мусять усвідомити, що таких мало, вони — винятки. Митрополит Павло: «Це не вороги мої. Ні. Ні один з вас не ворог. Ми всі діти Божі. І якщо вони це зрозуміють — Україна ж дана нам, не для того, щоб її розривати, а щоб об'єднувати. Тоді усе буде в нас благополучно. Лавра витримала з 1013 року турків, монголо-татар, поляків, москалів. Все було. Вона стояла, стоїть і буде стояти. А Президента я вже шостого пережив. Слава Богу». Іншими словами, глядачі мають розуміти: вони таки вороги, але християнин-доброчинець Павло ставиться до них по-християнськи. А слово «москалі» з вуст Павла! Почувши його, українські патріоти одразу ж кинуться Павлові в обійми, так? Ах, зовсім забув: москалі — це ж, мабуть, хтось зовсім інший, ніж Московський патріархат! А ще ті самі глядачі мають не помітити підміни понять: так, Лавра витримала, але до чого тут Моспатріархат, до чого тут питання чиєїсь канонічності?

І — знову Бойко: «Агресія, на жаль, попри наші очікування, буде тільки збільшуватись». Щось дуже подібне пророкував Янукович, коли втік з України, дуже подібне втовкмачувала російська пропаганда. Зверніть увагу на суперечливість формулювання Бойка: він очікує агресії «попри наші очікування». І зверніть увагу на чергову порцію голослівності. На жаль, політикам на нашому телебаченні дозволено не аргументувати свої тези: вони ж — вища каста й за визначення вимовляють лише істини. Та повернімося до Бойка: «Вони не отримають того, що очікували. І будуть шукати винних. І ми будемо захищати. От тут, ми політично і всіма засобами будемо захищати керівників Української канонічної церкви». Одне слово, «дыр бул щил». От тільки якими «всіма» засобами, окрім політичних, хотілося б поцікавитися? Путіна про допомогу попросять, щоби танки надіслав?

Новинні матеріали «Інтера» залишають стійке враження: канал повторює слова суфлера, який сидить у Москві. В даному разі слідом за суфлером він віщував мало не катастрофу. А тепер пригадаймо: п'ять років тому російська пропаганда, й той самий «Інтер» зокрема, точнісінько та само залякували Майданом. Точнісінько так само створювали відчуття катастрофи, яка буцімто насувається. Із кримчанами й донбасівцями це вдалося — й ми всі знаємо, до чого призвело.