11 жовтня синод Вселенського патріархату виніс рішення з українських питань. У Константинополі вирішили:

• надання томосу про автокефалію української православної церкви продовжується;
• відновити ставропігію Вселенського патріарха в Києві;
• зняти анафему з Філарета Денисенка (патріарх УПЦ КП), Макарія Малетича (предстоятель УАПЦ), яку наклала Російська православна церква;
• скасувати право патріарху Московському висвячувати Київського митрополита;
• закликали утриматися від захоплення церков, монастирів та іншого майна.

Цього ж дня сайт «Страна.ua» опублікував матеріал Галини Студеннікової, яка наче давала відповіді на основні запитання щодо церковних рішень. Але по факту стаття «Под громкие аплодисменты не дали Томос". Что означают решения Константинополя по Украине» ввела читачів в оману.

Скриншот

Виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк написала, що «вбачає у матеріалі порушення етичних та професійних стандартів, починаючи від прямих образ почуттів прихожан УПЦ КП та УАПЦ, практично незавуальованих погроз і закликів до розколу, і закінчуючи порушенням стандартів достовірності, балансу, повноти, точності, та відділення фактів від коментарів».

Залежні «експерти»

Авторка статті чомусь вирішила, що головними експертами в церковних справах є депутат від «Опозиційного блоку» Вадим Новінський, політолог Руслан Бортник, а також журналіст Денис Попович.

Пост у Фейсбуку Бортника повсякчас цитується в матеріалі. Нині він є директором Українського інституту аналізу та менеджменту політики. Але ось вам іще один цікавий факт: у 2009 році пан Руслан від УПЦ (МП) отримав орден Почаївської ікони Пресвятої Богородиці як заступник голови ради правозахисного громадського руху «Російськомовна Україна». Разом із Бортником такої нагороди удостоївся і керівник «Російськомовної України» тодішній народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко.

Згаданий у тексті ще один екс-регіонал Вадим Новінський уже давно транслює тези Росії про те, що томос — шлях до «масштабного гражданського конфликта на религиозной основе». У матеріалі «Страни.ua» чомусь цитують його слова, що «срок давности по пересмотру решенешия [1686 року] истек». Слова Новінського, до речі, цитують і в Росії. Наче депутат від «Опоблоку» краще за Вселенський патріархат знає, чи може він відкликати свої рішення, чи ні.

А Денис Попович, чий пост із Фейсбуку подає «Страна.ua», у цій же соціальній мережі сам просив інших користувачів допомоги розібратися в церковних питаннях.

А тепер увага: чому саме слова цих людей журналістка використала в матеріалі? Можливо, вони потрібні були їй для ілюстрування «необхідної позиції»?

Бортник у Фейсбуку пише, що «КП и УАПЦ пошли за Томосом и попали в плен», а патріархів «лишили сана». Його слова навіть винесено в заголовок матеріалу. Пост політолога підхопили і російські ЗМІ, приміром, ТАСС чи «Украина.ру», «РИА Новости».

Крім того текст у «РИА Новости» (входить до складу російського державного міжнародного інформаційного агентства «Россия сегодня») вкрай подібний до тексту «Страни.ua»:

• рішення Вселенського патріарха називають «легалізацією розколу»;
• Константинополь незаконно «вторгается на каноническую территорию Украинской православной церкви»;
• саме з «бывшими раскольниками» буде мати справу надалі Константинополь, тому й зняв з них анафему;
• УПЦ (МП) хоче накласти анафему на самого Патріарха Варфоломея;
• після томосу слід очікувати «щось страшне».

У цих матеріалів навіть структура подібна: в них пост Рулана Бортника додано наприкінці.

«Страна.ua» VS релігієзнавець

Але «Страна.ua» подає ще багато суперечливих тез. Ми попросили допомогти розібратися з ними релігієзнавця В’ячеслава Горшкова, члена наукової ради Відкритого православного університету.

«Страна.ua»: «Впрочем, есть у отмены анафемы и другая сторона. В первую очередь церковно-юридическая: не может одна православная церковь снимать отлучение, наложенное другой. Так утверждают противники решений Константинополя. Да и в мировом православии, где отсутствует католический принцип "одной главной церкви", подобное "вето" в обозримом прошлом не практиковалось».

В’ячеслав Горшков: «Знімати може, бо є дуже давня домовленість (канон), що Константинопольський патріарх має роль арбітра в православному світі. Коли є суперечливі питання між церквами, він може це вирішувати. Щодо анафем, які накладалися Москвою: вони самі не канонічні. Анафема накладається за порушення догматики, церковного віровчення. А ці анафеми — не лише патріарху Філарету, але й гетьману Мазепі — накладалися з політичних мотивів. Сам принцип анафематствування був порушений. Саме Константинополь краще за інших знає канони. Колись казали: не сперечайтеся з греками через канони, бо вони їх писали. Тому цей коментар видання не відповідає дійсності».

«Страна.ua»: «Но очевидно, что снятие анафемы с Филарета и "врачевание раскола" на деле породит еще больший раскол — уже в мировом православии. Что может закончиться не усилением роли Константинополя, а наоборот — его изоляцией».

В’ячеслав Горшков: «Поки що в ізоляцію заганяє сама себе лише Російська православна церква. Ці рішення з боку Константинополя дуже серйозно обґрунтовані. Є доклади з посиланнями на канони, правила і норми. Константинополь вирішує українське питання не швидко, а робить все, щоб прийняти рішення, яке важко буде заперечити. Вони витримують процедуру ідеально. З боку Москви ми не чули жодних серйозних аргументів для заперечення. Лише істеричні коментарі з мовою ворожнечі. Богословськи це не аргументують, принаймні, я такого не зустрічав. Про те, що “вторгаються на її канонічну територію”— це звичайна практика Москви: анексувати чужу територію і оголосити її своєю. Російській церкві передавалось право московським ієрархам висвячувати київського предстоятеля на певних умовах, які Москва відразу порушила. Тому Константинополь довго чекав, терпів. Не можна сказати, що він визнав цю проблему лише зараз, бо ще 1924 року частина Київської митрополії отримала автокефалію від Константинополя. Це тоді була Польська православна церква, і це визнаний факт у православному світі».

«Страна.ua»: «К слову, в УПЦ МП уже назвали решение Константинопольского патриархата неправовым и пригрозили Варфоломею анафемой».

В’ячеслав Горшков: «Це смішно. УПЦ (Московського патріархату) не є і ніколи не була повноцінним суб'єктом у православному світі. Для світового православ'я немає такої самостійної церкви, як Українська православна церква. Всі питання зовнішньої церковної політики у цій церкві вирішувалися лише через Москву. УПЦ (МП) має право вирішувати питання всередині країни (приміром, відкривати нові єпархії, висвячувати єпископів, священників), але щодо питань зовнішніх зв'язків або зовнішньої політики — такого права у них немає і ніколи не було».

«Страна.ua»: «Термин "ставропигия" —самая большая загадка решений Фанара…Теоретически это может означать, что теперь на некоторые храмы УПЦ МП могут претендовать представители Константинополя. Ведь та же киевская Лавра находится на территории, которая на бумаге "отходит" к Вселенскому патриархату».

В’ячеслав Горшков: «Тут справа не в території. Та ж Києво-Печерська лавра у власності держави, і церква власності немає. УПЦ (МП) може використовувати ці приміщення для своєї діяльності. Ставропігія фактично означає офіційну присутність Константинополя в Києві. Тобто в контексті рішення синоду Вселенського патріархату, Константинополь стверджує, що Київська митрополія — це його канонічна територія. Це можна порівняти з відкриттям посольства в іншій державі, коли вибудовуються дипломатичні стосунки. Перекладаючи це на звичайну мову: Константинополь сказав, що коли Москва порушила ті умови, на підставі яких вона отримувала право висвячувати київських митрополитів, то він повертається до того, що було. А нормою було те, що Київська митрополія в юрисдикції Константинопольського патріархату й обов'язково на цій території, у храмах цієї юрисдикції, згадувати за богослужінням саме Константинопольського патріарха як правлячого».

«Страна.ua»: «По мнению Бортника, отозвать "юридические обязательства" аж 1686 года, не отзывая само письмо — сомнительный шаг».

В’ячеслав Горшков: «Якщо церковний арбітр так вирішує, нехай спробують з ним посперечатися. Нехай долучать до цього процесу інші православні церкви і подивимося, що з цього вийде. Зараз фактично у Москви немає жодних вагомих аргументів щодо цього питання. Коли нещодавно відбувався Синаксис (архієрейський собор, вищий консультативний орган Вселенського патріархату. — ДМ) Константинопольської церкви, там були дуже серйозні доповіді. Було доведено і підкреслено, навіть у промові Вселенського патріарха, випадки порушення Москвою канонів. Тобто Москва сама порушувала, а коли тепер кажуть: давайте вирішувати питання «по закону», це не на користь Московському патріархату і вони звинувачують інших у порушенні».

«Страна.ua»: «Если же вспомнить историю, к которой не раз на словах апеллировал патриарх Варфоломей, то в пресловутом 1686 году власть его церкви, которую представляла тогда Киевская митрополия, простиралась на крайне ограниченную территорию современной Украины».

В’ячеслав Горшков: «Є документи, які описують територію тогочасних московських юрисдикцій. Чи вони співпадають з територією, на яку претендує Російська православна церква? Ні, вони насправді теж не дуже великі. Крім того, у тодішніх документах не окреслювали чітко території. Зараз ми маємо дуже чіткі кордони — тоді такого не було. Задавався певний напрямок: від цього і на схід — це ваша територія тощо. Москві тут дуже важко апелювати, бо це їй не на користь. Нехай вона пред'явить документи. У Константинополі вони зберігаються. Вселенський патріарх може підняти документи і довести, що вони праві. Чому Москва так не робить?»

«Страна.ua»: «Во-первых, в таком случае главы УПЦ КП и УАПЦ больше не смогут назваться патриархами».

В’ячеслав Горшков: «У православному світі “патріарх” — це не новий сан, а просто посада. Всі “патріархи” і “митрополити” в сані єпископів. Голос православного патріарха не більше, ніж голос окремого єпископа. У римо-католицькій церкві Папа — це особливий статус. А в православ’ї — це фактично назва для посади, якщо казати світською мовою. З цим проблем немає. Нехай він називається навіть просто єпископом, але це повноцінний єпископ. І не можна тепер казати “расстрига Михаил Денисенко” (так патріарха Філарета називають у Росії. — "ДМ"). Це церковний служитель, який визнаний Вселенським патріархатом. Визнається його священство і єпископство, всі таїнства, які здійснювалися у церкві. Вже ніхто не може сказати, що людей із Київського патріархату “треба обов'язково перехрещувати”».

«Страна.ua»: «Поэтому до создания “единой” церкви — как минимум месяцы. До Томоса же пройдет еще больше времени. Если его вообще дадут, а не предложат украинским противникам “московского православия” подчиниться напрямую Константинополю».

В’ячеслав Горшков: «Це спроба порівняти політику Вселенського патріархату з політикою Російської православної церкви. Якщо Москва діє по-імперськи, то ніби й інші так діють. Насправді це не так. Варфоломій не збирається узурпувати церковну владу в Україні, бо першим пунктом заяви синоду 11 жовтня є продовження надання томосу. Тобто зараз має відбутися об'єднавчий собор у Києві і, коли буде обрано на ньому предстоятеля нової автокефальної церкви, то вона отримає томос. Тобто отримає не залежність від Константинополя, а повноцінну суб'єктність. Автокефалія саме це і передбачає».

«Страна.ua»: «Эпидемия захватов храмов в Украине шла даже когда Вселенский патриархат никак не помогал Киевскому. Теперь же, после снятия Варфоломеем анафемы, деятельность УПЦ КП и ее группы поддержи по экспроприации "московских" церквей может только усилиться».

В’ячеслав Горшков: «П'ятий пункт учорашньої заяви Вселенського патріархату саме про те, що неприпустиме жодне насилля у рішенні суперечливих церковних питань. Можемо також згадати брифінги патріарха Філарета і президента Петра Порошенка. Вони наголошували, що неприпустимим є насильство. Президент сказав прямо: "Як тільки де побачите людей, які закликатимуть взяти силою лавру, монастир чи храм, знайте, то – московська агентура. Бо мета Кремля – розпалити в Україні релігійну війну. І це точно не мій план, не план українського народу і не план української держави". На мою думку, Москва дуже зацікавлена у конфліктах, бо лише в цьому випадку вони матимуть якийсь козир у питанні.

Ще важливий момент: УПЦ (МП) не має статусу юридичної особи, вона не може оформлювати нерухомість на себе як організацію. Пам'ятки архітектури — у власності держави (Києво-Печерська і Почаївська лаври тощо). А ті храми, які будувалися останнім часом, вони мають свого конкретного власника. І ці питання легко вирішуються на рівні українського законодавства. Якщо храм оформлений на громаду, то вона має вирішувати, хто буде служити у храмі. Це питання не складне і не лежить у площині "узурпації". Вся нерухомість оформлена згідно закону і вирішуватимуться питання, як забажає власник нерухомості.

Зазвичай проблеми виникають, де громада розділюється. Частина хоче бути не в наявній церковній юрисдикції, а в іншій. Як поділити храм? Є варіант домовитися про спільне почергове служіння. Проте з цим ще одна проблема: в наших церквах немає фіксованого членства. І якщо питання має вирішуватися загальними зборами парафії, то як розуміти, хто до неї належить. Ця проблема із внутрішнім церковним уставом. Нам довгий час нав'язувався устав, який прийняли у Москві. Там люди просто позбавлені голосу. У нас були завжди інші традиції. Це питання потребує вирішення на рівні внутрішньо-церковного життя».