Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Російська пропаганда – назад у СРСР
Це не перша антиукраїнська інформаційна операція з боку Росії. Північний сусід, який ревниво ставиться до самостійності України, часто використовує такі прийоми. Історія усіх років незалежності, а особливо останніх десяти, переповнена яскравими прикладами, починаючи від дискредитації подій Помаранчевої революції та особисто Віктора Ющенка, перманентних газових війн, завершуючи останньою торговельною війною, яка отримала назву «шоколадної» (дивіться інтерв’ю з Валентином Бадраком). Інструментарій може бути різний, а стиль один, який корінням сягає в часи радянської пропаганди. Зрештою, цього навіть ніхто і не приховує. Гендиректор ІТАР-ТАСС Сергій Михайлов, коментуючи створення інформаційного агентства «Россия сегодня», заявив, що пропаганди ніхто не відміняв. Нове агентство якраз і вестиме зовнішню пропаганду. Не інакше, як «за заслуги перед отечеством», Путін призначив керівником цього агентства Дмитрія Кисельова. Той особливо відзначився в інформаційних «боях із Україною».
Цього разу інформаційна кампанія, розгорнута ще перед Вільнюським самітом, була безпрецедентною. Вона перейшла в істерику, коли несподівано і для української, і для російської влади, після побиття студентів у ніч на 30 листопада, на Майдан, за різними підрахунками, вийшло до мільйона людей. Що означало одне – для Володимира Путіна, який після провалу саміту уже бачив Україну в своїх обіймах, цей Майдан виглядав не менш загрозливо, ніж для Віктора Януковича.
Такі дії Росії не пройшли повз увагу світової спільноти. Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт заявив, що Росія веде проти України «пропагандистську війну» і чинить «економічний тиск» через прагнення країни інтегруватися з ЄС. Схожі заяви лунали і з вуст інших світових політиків, але всі розуміли, що це ніяким чином не знизить градус такої пропаганди. Адже кінцева мета психологічної війни з боку Росії - сформувати абсолютне негативне ставлення і російського, і українського суспільств до європейського курсу, вважає директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії Григорій Перепелиця.
Як російські телеканали маніпулювали інформацією про український Майдан
Важкою зброєю російської інформаційної війни виступили державні телеканали «Россия 1» та «Россия 24». І це зрозуміло - саме телебачення сягає масової аудиторії. Ми не повертатимемось до аналізу окремих сюжетів, з якими усі охочі вже могли ознайомитися в інтернеті. Хто ще не встиг, рекомендую почитати детальний огляд, який зробив сайт «Дуся», а також чудову статтю в «Новой газете» російської журналістки Ірини Петровської «“Майдан захлебывается”. В эфире русского ТВ» (це я до того, що не лише українські журналісти помітили російську пропаганду; а також до того, що і в Росії є журналісти, які професійно і чесно виконують свою роботу). А тим, хто хоче більше зрозуміти, що відбувається з російськими медіа, рекомендую статтю Юлії Латиніної «Почти все крупные медийные активы так или иначе оказались под контролем братьев, близких к Путину».
Я ж акцентую вашу увагу на іншому.
Головні меседжі, які реалізовували російські телеканали:
1.Спочатку говорили, що Євромайдан – це технологія (у більшості випадків ішлося про те, що її, як і 2004 року, нав’язали американці)
Приклад: 25 листопада російський державний канал «Россия 1» у вечірніх новинах показав сюжет «Евромайдан 2013 - технология европровокаций». «Беркут» був представлений як постраждала сторона, яка змушена була захищатися від провокаторів. Провокаціям опозиціонерів, на думку російських журналістів, звісно, навчають на спеціальних семінарах, які проводяться у Посольстві США. Зманіпулювали в сюжеті і відео, подавши коментар нібито прихильника Євромайдану, який прийшов за гроші, хоча насправді це був представник антимайдану.
2.Ще один меседж – Київ охоплений безладом. Представлення мітингуючих у негативному світлі
Приклад: Документальний фільм «Евромайдан» телекомпанії «ТВ Центр» (автор Віра Кузьміна). «В охваченый беспорядками Киев» звозять людей, звісно, за гроші. «Центр столицы можно найти по запаху – костра, еды, немытого тела…» і так далі у такому ж руслі.
3.Згодом, після ночі на 30 листопада та подій на Банковій, телеканали почали реалізовувати головний меседж Путіна – в Києві відбувається не революція, а погроми
Приклад: Дмитрій Кисельов у нашумілому сюжеті розказував, що «демонстранты варварски расчленили зеленую красавицу и пустили ее на строительство баррикад», і що «под лозунгом: Україна – це Європа» жизнь в центре Киева становится все более архаичной». Ну і, звісно, про «постраждалих» міліціонерів: «Сначала милиционеров жестко провоцировали, калечили и душили газом. А потом лидеры протеста зазвали на майдан бедных студентов и цинично оставили их там без какой-либо защиты, как жертву, предусмотренную политтехнологией. По сценарию нужна кровь. Вся конструкция беспорядков оказалась построена так, что кровь и пролилась».
4.Частиною меседжу про погроми є розповіді щодо зростання впливу націоналістів (а в розумінні російських пропагандистів – фашистів)
Приклад: У вже згаданому вище фільмі журналістка знаходить такі відмінності з 2004 роком: «Здесь намного меньше палаток, и преобладает другой состав революционеров. Это в основном мужчины покрепче. И, наконец, теперь здесь множество черно-красных флагов УПА – Украинской повстанческой армии. Армии, которая во время Великой отечественной войны воевала с советскими партизанами, а потом и с Советской армией. На их счету тысячи жизней партизан, солдат, офицеров и, что самое главное, – мирных жителей. Вояки УПА изобрели и применяли 237 видов казни своих противников, что никого на евромайдане не смущает».
5.Активне використання в якості ньюзмейкерів таких політиків, як Олег Царьов. Є його коментарі у згаданому фільмі «Евромайдан», в інших сюжетах, а Lenta.ru зробила з ним велике інтерв’ю.
6. Паралельно російські телеканали розповідали про занепад української економіки
Приклад: Канал «Россия 24» запустив проект «Развод по-украински», в якому змальовували Україну як надзвичайну бідну країну, рівень доходів українців порівнювали з доходами африканців, розповідали про нашу депресивну економіку, промисловий спад та інші жахи.
Так виглядало, ніби Росія готує інформаційне тло для нових економічних угод з Україною. І справді наступного дня після підписання угод у Москві, 17 грудня, з’явився новий меседж – Росія рятує Україну, навіть на шкоду собі. Ось заголовки публікацій на деяких сайтах: «Москва пошла на беспрецедентные уступки Киеву», «СМИ оценили ущерб «Газпрома» от газовой скидки Украине» (хоча в новині йдеться про те, що «”Газпром” не должен пострадать от снижения цены топлива для “Нафтогаза”»), «Как Россия поможет Украине.
Відзначилось не лише російське телебачення. Чимало публікацій, які тональністю перегукувалися із меседжами Дмитрія Кисельова, можна знайти і в інтернеті, як наприклад, ось ця – «Попытка переворота в Украине провалилась. Результат превзошел все ожидания».
Російський журнал «Эксперт» напророчив розподіл України
Не гребували маніпуляціями і поважні ділові видання, такі як журнал «Эксперт». Мені потрапив до рук №48 за 2-8 грудня. Заголовок на обкладинці: «Тяжкая доля. Украина мечтает о Европе, но не может без России». З публікації журналістки Ольги Власової «Окончательный розыгрыш» дізналася багато чого «нового». Наприклад, про те, що «волнения на Украине организуются» на гроші Петра Порошенка. Або про те, що «организованные боевики Олега Тягнибока» «избивали на Майдане полицейских» и «поливали их слезоточивым газом». А також про те, що «ЕС в ближайшее время столкнется с проблемами дальнейшего финансирования своей подрывной деятельности на Украине».
Але, головне, журнал «сохраняет шансы на политическую жизнь» Віктору Януковичу. Повна цитата звучить так: «Прежде всего нужно сказать, что насколько бы “мертвой” с позиции выборов 2015 года ни казалась фигура Януковича после его геополитических метаний, он по-прежнему сохраняет шансы на политическую жизнь».
Та очевидно найгірша маніпуляція, яку собі дозволяє журнал, представляючи її як прогноз, - це теза про розподіл України на частини, який нібито чекає на нашу країну в довгостроковій перспективі. «При этом важно отдавать себе отчет, что “окончательный розыгрыш” Украины целиком (именно целиком) между Россией и Европой невозможен. Конфликт вокруг соглашения об ассоциации это наглядно показал. Издержки “окончательного выбора” оказываются несовместимы с самим существованием Украины в ее нынешнем виде», - резюмує журналістка Власова. Дуже дивно, що через якийсь час після виходу журналу про розподіл України заговорили й в самій Україні. І не аби хто. А секретар РНБОУ Андрій Клюєв. «Якщо продовжувати звинувачувати один одного, це шлях до розвалу країни навіть не на дві, а на три частини. І такі сценарії в нашій країні, на жаль, можливі» - сказав він.
Ну, і ще у цій публікації відверта брехня про ситуацію зі ЗМІ: «Сегодня 90% СМИ Украины занимаются агитацией в интересах Брюсселя. Москва же не имеет никакой возможности объяснить украинскому населению ни выгоду интеграции с Россией, ни лживость прозападной агитации. Во многом это происходит потому, что российские телеканалы специально не вещают на Украину, а российские медиакомпании не имеют сегодня никаких долей в существующих украинских каналах». Сигнал українським медіаолігархам - скоро вас почнуть витісняти з медіаринку?
На кого розрахована російська пропаганда?
Пропаганда ніколи не була одностороннім процесом. Її ефекти не можна пояснити лише ідеологічною маніпуляцією чи тиском політичної влади. Дослідники завжди розглядали її як складну взаємодію різних факторів «згори» та «знизу», так би мовити, взаємодію маніпуляторів і маніпульованих (кому цікаво, може почитати збірник статей про радянську пропаганду під редакцією німецьких учених Ганса Гюнтера та Сабіни Хенсен «Радянська влада і медіа», який вийшов російською мовою у Санкт-Петербурзі 2006 року).
Поки що відсутні соціологічні дослідження, які б дали зрозумілу картину, скільки українців у ці дні Євромайдану дивилися російське телебачення та як вони на це реагували.
Проте є інші дані, отримані весною цього року – про те, яка частка українського населення черпає політичну інформацію з російських телеканалів, та рівень довіри українців до телебачення сусідньої держави. Ми не накладаємо ці цифри на ситуацію сьогодні, оскільки зараз спостерігаємо пік політичної активності, і цифри, відповідно, можуть бути іншими.
Але тим не менше ці цифри спростовують твердження російської журналістки про те, що російські канали не мають доступу до української аудиторії.
Так, за даними Фонду «Демократичні ініціативи», 22,7% опитаних отримують інформацію про політичні події з російського телебачення (див. таблицю нижче).
Рівень довіри до ЗМІ України, Росії та Західних країн вимірював Центр Разумкова (див. тут, тут і тут). Результати опитування за березень 2013 року показують, що українські медіа все-таки зберігають найбільший рівень довіри у наших громадян (їм повністю довіряють 10,5% опитаних, скоріше довіряють 51,4%), а російські та західні мають однаковий рейтинг повної довіри – 7,4% (детальніше дивіться таблиці нижче).
Проте російські журналісти вважають, що ця пропаганда спрямована не стільки на українських громадян, як на російських.
Олександр Щетінін, керівник московського представництва російського інформаційного агентства «Новый регион», під час круглого столу на тему російської пропаганди в Національній спілці журналістів України 18 грудня сказав: «Этот весь поток направлен не столько на украинского телезрителя. Это на 90% для внутренней аудитории. Власть больше всего заботит, чтобы избиратель смотрел на это и видел – ах, вот какая она, демократия, вот какая она, Европа. Здесь [в Украине] поток этой телеклеветы воспринимается очень обидно. Но это не для того, чтобы оболванить вас, а чтобы оболванить своих».
Що робити?
Парадоксально, але це питання, схоже, не турбує нинішню українську владу. І навряд чи ми дочекаємося симетричної відповіді з її боку найближчим часом. Про це свідчить хоча б відповідь Департаменту інформаційної політики МСЗ на запит юриста Інституту медіа права Ігоря Розкладая, яку він опублікував на своїй стіні у Facebook. «Шановний пане Розкладай, МЗС України розглянуло Ваш запит та повідомляє таке. Інтерпретація подій в Україні Д.Кисельовим є його власною, авторською ініціативою та не відображає офіційної позиції РФ. У зв’язку з цим, МЗС не вважає за доцільне коментувати особисті погляди російського журналіста, який відомий своїми часто упередженими та далекими від українських реалій оцінками» - йшлося у листі за підписок керівника департаменту Є.П.Перебийноса.
Можна погодитися з Ольгою Мусафіровою, журналісткою російської «Новой газеты» (одна з небагатьох, що об'єктивно висвітлювала українські події разом із телеканалом «Дождь», сайтом Slon.ru, журналом «Новое время» та деякими іншими незалежними виданнями), яка вважає, що Україна не має і не мала власної інформаційної політики.
Що можна протиставити російській пропаганді за відсутності власної інформаційної політики? «Якби я була редактором видання, я б направила в Росію пул із журналістів, щоби вони написали, що сьогодні представляє Росія до Уралу та за Уралом», - говорить Ольга Мусафірова. Вона вважає, що ми нічого не знаємо про справжню Росію, Росію, яка постійно воює, про Росію з її вмираючими сибірськими містами, про Росію за межами Москви. «Ось що можна протиставити Кисельову», - переконана журналістка.
Натомість Володимир Мостовий, голова Комісії з журналістської етики, повідомив, що комісія готує два звернення, одне – до Громадської колегії зі скарг на пресу Росії, а також до мережі комісій із журналістської етики семи країн СНД, яка діє при Раді Європи. «Будемо просити/вимагати дати належну оцінку з точки зору етичних професійних стандартів подібним діям наших деяких російських колег. Такі прецеденти вже були. Я сподіваюся, що мережа дасть і відповідну оцінку, і рекомендації нашим російським колегам», - сказав він. Також Комісія з журналістської етики розповсюдила власну заяву, в якій засудила прийоми Дмітрія Кисельова щодо висвітлення євромайдану.
Натомість пропозиція Миколи Томенка, який підготував звернення до Нацради з вимогою виключити низку російських телеканалів, що ведуть антиукраїнську пропаганду, бо їхні дії не відповідають Конвенції про транскордонне мовлення, була сприйнята учасниками круглого столу досить критично. Більшість присутніх журналістів та експертів не вважають такі обмежувальні заходи дієвими, радше навпаки.
Коментар
Георгій Почепцов, професор: Це повернення до старого пропагандистського телебачення, яке ми трохи вже призабули
Чи має сьогодні ця пропагандистська війна Росії, яка стосується подій, пов'язаних як із бажанням України інтегруватися в Європу, так і з Євромайданом, якісь особливості, характерні риси?
Пропагандистська війна Росії була дуже деталізованою, що стосується висвітлення подій в іншій країні, тому кількість часу, яку присвятила Росія українським подіям, була за межею розумного. До того ж, Дмітрій Кисельов, наприклад, обрав не інформаційний, а публіцистичний модус, що було більш образливим, ніж просте перекручування фактів чи акцентування на одних фактах замість інших. Коли такий публіцистичний інструментарій працює на позитивне висвітлення, коли це стосувалося внутрішніх проблем Росії, маємо одне сприйняття. Коли ж він ніс негативні цілі, багато чого виходило за межі норми. Це було старим пропагандистським телебаченням, яке ми трохи вже призабули.
Чи відрізняється вона від тієї, що тривала у 2004 році під час Помаранчевої революції, чи загалом під час газової кризи?
По-перше, ця війна має найбільший інтенсив за всю історію російсько-українських протистоянь. По-друге, ще ніколи не було задіяно такої кількості українських учасників (політиків, спікерів) зі сторони Росії. По-третє, здається, чи не вперше Росія безпосередньо зверталася до громадян України напряму, наприклад, у програмі «Спеціальний кореспондент» А. Мамонтова. Тому взагалі складалося враження, що російське телебачення інформаційно працює не на своїх громадян, а безпосередньо на Україну.
Чи загрожує така інформаційна війна цілісності України?
Скоріше ні, бо все має свої фільтри. Всі розуміють, що існують інтереси України, і окремо інтереси Росії. Поєднання цих інтересів також може бути можливим, але зі збереженням статус-кво України. До того ж, не було настільки прямого акценту саме на цьому. Не це було головним у цій пропагандистській війні.
Що може (чи не може) Україна цьому протиставити?
Україна могла діяти дипломатично через МЗС, політично - через власний парламент, чи інформаційно - на власних телеканалах. Жоден із цих варіантів не був використаний. І це пов'язано також і з тим, що українська влада в принципі була згодна з основною тезою Росії, що все, що пов'язано з Майданом, є неправильним. Тому його критика не викликала у влади бажання якось протистояти їй.