Весь березень експерти ГО «Детектор медіа» моніторили підсумкові та щоденні випуски новин на центральних телеканалах, нарахувавши в останніх 266 сюжетів із порушенням стандартів. Що аж на 114 порушень менше, ніж у лютому.

У такого спаду є дві головних причини. Перша суто механічна: через специфіку обрахунку порушень у лютому виявилося п’ять моніторингових тижнів, а в березні лише чотири. Друга стосується контексту подій: березень був насичений різноманітними новинами, що змінювали одна одну: тут і Насіров, і блокада, і Вороненков. У телеканалів, можливо, не було часу вибудовувати довгі маніпулятивні кампанії, адже одразу доводилося перемикатися на інші події.

Найбільше порушень: серед телеканалів лідером за кількістю порушень цього місяця став «Інтер» — на його рахунку 79 сумнівних сюжетів (30 % усіх порушень). У березні тут особливо віртуозно вплітали критику «Народного фронту» в усі важливі події в державі: від блокади Донбасу до смерті Вороненкова. Далі з невеличким відривом іде «Україна» (75) і небезпечно близько до ель-класіко наблизився «1+1». Зазвичай цей канал щонайменше вдвічі відставав від головних порушників стандартів, але в березні скоротив розрив до 40 %.

Найбільше піару: березень — перший місяць за часи топів порушень, коли піарну першість здобув Петро Порошенко. Із п'ятдесятьма рекламними повідомлення він удвічі випередив навіть Ріната Ахметова! Гаранту часто доводилося коментувати різноманітні внутрішні й зовнішні події, святкувати річниці та критикувати опонентів. Також варто зазначити зростання кількості піарних матеріалів про партію «Укроп» на «1+1». Члени цієї сили все частіше коментують тут політичні та не дуже події й виступають благодійниками у різноманітних сферах.

Найбільше чорного піару: без сюрпризів першість у цій категорії вкотре взяв телеканал «Інтер» із критикою «Народного фронту» — дванадцять матеріалів за місяць. А от із цікавого варто зауважити, що компанію ворогам «Подробностей» усе частіше почав складати Олег Ляшко, цього місяця про нього вийшло три критичних матеріали. Журналісти «Інтера» звинувачують його в причетності до коаліції («голубої коаліції», за словами Сергія Капліна, який, до речі, член цієї коаліції офіційно).

«1+1» пов’язав Лободу та «ДНР»

5 березня, коли журналісти «1+1» знімали сюжет біля будинку Світлани Лободи, на них напали охоронці співачки й забрали камеру. Продюсерка артистки натомість почала погрожувати кореспондентці «ТСН» у соцмережах: зокрема, заявляла, що має намір передати фото дівчини лідеру Чечні Рамзану Кадирову, який подібних «відстрілює». Звісно, «1+1» випустив одразу декілька матеріалів про ці події. От тільки надмірне бажання виставити співачку в негативному світлі перетворили цілком очевидну подію (в якій були хороші журналісти й погані охоронці) на неоднозначну, де вже незрозуміло, хто поводиться гірше. Адже на «1+1»:

7 березня розповіли про акцію ветеранів АТО проти Лободи з вимогами позбавити її громадянства. Така вимога є юридично неможливою (про що журналісти мовчать), а сама акція виступає в сюжеті лише чорним піаром та розігрівом перед нагадуванням про «злочини» охорони співачки;

8 березня журналісти йдуть далі і, за результатами розслідування в соціальних мережах, заявляють: охорона співачки працює на «ДНР». Такого висновку на «ТСН» дійшли через те, що на сайті компанії є посилання на Донецьку міськраду. При цьому ніщо не вказує на те, що це саме нинішня міськрада, а не, наприклад, застаріла або архівна інформація про колишніх клієнтів. Так само в розділі «Нам довіряють» згадується, скажімо, ПАРЄ. Але ж це не означає, що компанія щодня охороняє будівлю Асамблеї? Коментарів від поліції чи радше навіть СБУ в сюжеті немає;

10 березня правоохоронці теж виявилися непотрібними «ТСН», щоби заявити: «Директору Світлани Лободи можуть вручити підозру як організатору нападу на журналістів». Про це на «1+1» дізналися фактично в самих себе: їм «повідомив голова департаменту журналістських розслідувань телеканалу “1+1” Олександр Дубінський». Де сам журналіст отримав цю інформацію — невідомо і, як виявляється із його слів, підозру продюсерці не «можуть» вручити, а «должны». За його інформацією, вона самостійно віддавала накази охороні співачки, а отже «госпожа Крапивина должна точно также быть включена в подозреваемые, ей должно быть вручено подозрение по статье “организация преступной группы” и точно так же инкриминирован ей должен быть разбой». Минуло вже більше місяця після цих слів, але підозри Крапівіна так і не отримала.

Журналісти допомагали Президенту уникнути революцій

17 березня, в день (за однією з версій) 100-річчя Української національної революції 1917–1921 років, телеканали проігнорували цю подію, її історичний контекст, святкування, тематичні заходи й коментарі істориків. Замість цього вони транслювали прохання Петра Порошенка не повторювати революцій сьогодні.

«Не расшатывать и не поджигать Украину — призвал политиков Петр Порошенко. А еще заявил: досрочных выборов в Украине не будет. Через два года должны состояться плановые, и это время власть должна использовать для укрепления экономики страны», — розповідають на телеканалі «Україна».

«Ми втратимо державність, якщо всі і кожен не усвідомлять, що монополію на владу, монополію на застосування сили має лише держава. Всі акції протесту повинні носити винятково мирний характер», — закликав Президент на «Інтері».

«Україна має пам’ятати уроки минулого, мовляв, в час цієї революції Україна втратила свою незалежність. Передусім через політичні чвари, часту зміну влади і тиск Росії. Нині, певен Петро Порошенко, Україна в схожій ситуації: сусід так само хоче позбавити Україну незалежності», — заявляють на «1+1». Тут, на єдиному з названих каналів, фігурує хоч хтось, крім Президента, — урочисте засідання Верховної Ради. Історичні екскурси й кадри хроніки були лише на «UA: Першому» та 5-му каналі.

Але інформацію про те, як святкуватимуть подію, які заходи зможуть відвідати українці, як цю дату й подію взагалі оцінюють історики, не подали ніде. Тож у більшості новини про 100-річчя революції звелися до паркетних прохань першого після Революції гідності Президента не влаштовувати революцій.

«Інтер» робив усе, щоби не переходити на українську

Телеканал «Інтер», що мовить українською, за даними Нацради, лише 26 % часу, офіційно виступив проти квот, які зобов’яжуть українські телеканали мовити державною мовою щонайменше 75 % ефіру. У своїй правоті «Подробности» вирішили переконати глядачів за рахунок маніпуляцій.

14 березня журналісти заявляють: «Многие эксперты уже успели заявить — закон может нарушить права украинцев, которые в быту говорят на русском или другом языках. К примеру, по последним данным центра Разумкова, таких людей куда больше 25 %». Далі канал подає коментар директора центру Разумкова Андрія Биченка. І хоч «Інтер» приписав йому слова про утиски прав українців новим законом, сам експерт лише зачитує статистику використання громадянами тієї чи іншої мови, без жодних натяків на те, що квоти порушуватимуть їхні права.

16 березня тут подають коментар однієї з ініціаторів закону Вікторії Сюмар, вона запевняє: 25 % ефіру недержавною мовою відповідає 25 % нацменшин на території України. «Однако такие цифры противоречат данным социологов», — впевнені на «Інтері», адже за даними Центру Разумкова, російською розмовляє 40 % українців. От тільки це не має жодного стосунку до слів депутатки, адже вона говорила про національний розподіл, тимчасом як «Інтер» згадує про мовний. Далі квоти називають загрозою нацбезпеці, реінтеграції, приводом для переходу глядачів на російські телеканали. При цьому самі «квоти», судячи з усього, серйозними не вважають, адже підводка до цього матеріалу звучить так: «А у нас, как водится, на фоне грандиозных внутренних скандалов обществу предлагают снова обсудить “мовне питання”».

17 березня канал повертається до практики сумнівних коментарів. Цього разу в «Подробностях» стверджують: «И еще одно заявление по этой теме сделал председатель правления Украинского Хельсинского союза по правам человека Евгений Захаров. Он считает, что языковые квоты в объеме не менее 70 % эфира на государственном языке — это вмешательство в свободу взглядов».Проте, як виявилося, Євген Захаров вважає, що його слова вжито в сюжеті неправильно, до того ж він уже чотири роки не є головою вказаної організації.

«Україна» визначила діагноз Володимира Парасюка

15 вересня «Сегодня» розповідали про події попереднього вечора під Слов’янськом, де відбулася сутичка між блокадниками та правоохоронцями. Сам сюжет складається переважно з критики Володимира Парасюка, що був на боці активістів. «Автоколону остановили для проверки документов, но начинаются скандалы и провокации. Одного полицейского госпитализировали с ожогом глаз, а нападающие разгромили блокпост», — описує подію кореспондент. Серед іншого в сюжеті використовують 25-секундне відео, де депутат свариться з правоохоронцями та рве якісь документи. «Тогда пострадали шесть полицейских [...] У двоих бойцов ожоги лица от слезоточивого газа. У еще одного проблемы с ногой, его пытался переехать машиной один из нападающих», —розповідають журналісти й передають слово Юрію Голубану, командиру роти спецпризначення донецької поліції, він скаржиться: «Он оскорблял: мрази, суки, сепары и все остальное...». Також журналісти згадують депутату його попередні бійки й навіть дають психологічну оцінку: «Нардеп эмоционально неустойчив. Распускает не только руки, а и ноги».

Думки самого Парасюка в сюжеті немає, хоч вона й категорично суперечить озвученому. Зокрема, на своїй сторінці у Facebook народний обранець виклав відео, де видно, як образи лунають і від правоохоронців. Медичну довідку, яка доводить, що він і його сестра теж отримали травми (а не лише правоохоронці, про яких каже «Україна»). Та й таким висвітленням ситуації у ЗМІ Парасюк лишився обурений: «Якщо вже обговорюються мої вчинки, то можна до мене подзвонити за коментарем! Бо виходить якось дивно. Парасюк то зробив, Парасюк сьо зробив, а запитати Парасюка, як було насправді, бо він там був, то ніхто не має бажання».

Неофіційна блокада нарешті закінчилися, а маніпуляції — ні

Блокада торгівлі з ОРДЛО тягнулася так довго й висвітлювалася у ЗМІ так погано, що потрапила вже у другий щомісячний топ «Детектора медіа». 19 березня неофіційна блокада «ДНР» та «ЛНР» змінилася офіційною, а телеканали розставили в півторамісячних подіях фінальні крапки. Висновки журналістів виявилися різними.

По-перше, канали звинуватили в негативних наслідках блокади різних людей. На «Україні» такими виявилися «народні активісти», саме їхня блокада, за версією каналу, завадить цьогорічному зростанню пенсій, зарплат, ВВП, входженню України до десятки металургійних лідерів світу, фінансуванню армії, стабілізації курсу гривні, сповільненню росту цін. Коментатори на «1+1» впевнені, що винною в негативних наслідках усе ж виявилася влада: «Был нанесен определенный ущерб экономике Украины, потому что она не была готова, Кабинет министров не был готов к такому развитию событий». На ICTV теж винні політики, щоправда, опозиційні. Тут заявляють, що «усю відповідальність Петро Порошенко поклав на партію “Самопоміч” і особисто її керманича Андрія Садового». На «Інтері» питання самої блокади висвітлили побіжно, а головною темою стала «навколоблокадна» подія, коли у Верховну Раду прийшли бійці Нацгвардії. Це стало приводом для критики «Народного фронту» («неочікувано»), дії якого політичні опоненти називають: «нацпереворотом», «кримінальним злочином», «знищенням залишків парламентаризму» та «початком кінця».

Владу ж більшість журналістів намагаються відбилити. На «Україні» заявляють, що «играя на патриотических чувствах общества и зарабатывая политические дивиденды, организаторы торговой блокады намеренно не замечали действий государства, которое намеренно свело торговлю с оккупированными территориями к минимуму». Схожої думки й коментатори на ICTV: «Влада могла опинитися в ізоляції. З одного боку — від патріотів, з іншого — від “Опозиційного блоку”, від проросійських. У Порошенка нічого не лишалося іншого, як просто узаконити, унормувати цю блокаду».

Неприємним спільним висновком каналів стало те, що офіційна блокада поставить хрест на реінтеграції Донбасу. «Что касается Донбасса, то после захвата украинских предприятий точка невозврата, возможно, уже пройдена», — заявляють у «Событиях». «Нині вже не видно близької перспективи повернення окупованих районів до складу України. [...] Донбас уже там. Нам залишається забрати у нелюдів полонених і осмислити нову реальність», — лишилися впевнені в «ТСН». Тут же, на єдиному з телеканалів, заявили, що блокада не така й страшна: «Результати не зачепили пересічного споживача. Блокада не відбилася на тарифах, всі електростанції працюють, ніяких віялових відключень електрики та тепла, якими лякав міністр енергетики Ігор Насалик, не сталося».

«1+1» вибивав пільги для бізнесу Коломойського

«Замість податкового тягаря — гроші на розвиток. Пільги для тих підприємств, які створюють робочі місця або розширяють виробництво, пропонують запровадити в Верховній Раді», — розповідає ведуча Лідія Таран 25 березня. У тематичному сюжеті йдеться про долю Нікопольського заводу феросплавів. Це підприємство провело модернізацію, купивши іноземного обладнання на 1,6 млн доларів, при цьому завод змушений був виплатити 27 % податків. «Ці гроші вже зараз могли б працювати і давати нові робочі місця. З цим погоджуються і у Верховній Раді. Кажуть, українська економіка нині переживає не найліпші часи. Саме тому пропонують упроваджувати пільги на ввезення обладнання», — пояснює кореспондент і передає слово депутату партії «Укроп» Олександру Дубініну, який розповідає про переваги буцімто ініційованого його політичною силою закону.

А от чого в цій новині немає, так це фактів про кінцевих бенефіцеарів указаних організацій. Телеканал «1+1» належить Ігорю Коломойському. «Укроп» — партія Коломойського. Нікопольський завод феросплавів, для якого вибивають пільги, — теж бізнес Коломойського. Тож фактично журналісти олігарха випустили сюжет про депутатів олігарха, які намагаються зменшити податковий тиск на завод олігарха. До речі, серед ініціаторів указаного закону значиться сім людей, і четверо з них пройшли у владу від БПП, а не «Укропу», — але й про це журналісти теж мовчать, приписуючи всі досягнення лише партії безпосередньо свого власника.

«Інтер» розслідував добрива Яценюка

23 березня на «Інтері» вийшов сюжетпро величезні обсяги торгівлі добривами між Росією та Україною. Журналісти заявляють, що лише минулого року ми, мовляв, закупили добрив у агресора на суму більше 5 млрд гривень, і тепер російський імпорт становить на українському ринку понад 70 % товару. За останні два місяці закупівлі зросли ще на третину. І весь цей товар Україна закуповує в російської компанії «ЄвроХім», власником якої є російський бізнесмен Андрій Мельниченко. Жоден (!) із цих фактів у сюжеті не підтверджено: ані документами, ані архівними відео, ані свідченнями експертів чи інсайдерів. Ба більше, в матеріалі немає посилань у принципі, всі факти та висновки озвучують самі журналісти, й де вони їх взяли — абсолютно не зрозуміло.

Головним посилом сюжету виявляється критика Арсенія Яценюка. Його тут протиставляють Мельниченку, називаючи «бізнесменом поскромніше» і заявляють: «После роста цены на газ правительство Яценюка решило вместо поддержки наших производителей переориентироваться на российский импорт». Також журналісти стверджують, що на продажі добрив українські політики наживаються: «Правда, цифры куда скромнее. По нашим данным, с каждой купленной тонны они получают 20 долларов». Цей факт теж жодним чином не підтверджено і, більше того, жодного політика, крім Арсенія Петровича, тут так і не називають.

Коментарів від екс-прем’єра в сюжеті немає, зате є від двох членів його партії — Максима Бурбака і Сергія Пашинського. Обоє заявляють, що не є експертами в аграрній промисловості. Можна було би запитати про торгівлю добривами в міністра аграрної політики Тараса Кутового, але «Подробности» чомусь цього не зробили, можливо, тому що він із БПП — партії, яку на «Інтері» намагаються не критикувати.

Також через весь сюжет проходить історія рекордних яхт російського бізнесмена. На думку «Подробностей», саме торгівля з Україною дозволила їх купити. Чому журналісти так вирішили, щоправда, нам не пояснюють.

«1+1» транслював лайливі вірші про СБУ

13 березня «ТСН» випустиласюжетіз критикою СБУ: силовики буцімто тиснуть на судів та бізнесменів. «Одних кришує, інших гнобить. Службу безпеки України стали частіше обвинувачувати в протиправних діях», — заявляє ведуча. На жаль, це «частіше», як і більшість інших фактів у сюжеті, не підкріплене жодною статистикою, фаховими коментарями чи документами. Зате виразів на кшталт «крищує» та «гнобить» у сюжеті вистачає.

На «1+1» СБУ звинувачують ледь не у співпраці з сепаратистами. Наприклад, журналісти розповідають, що коли так званий міністр вугільної промисловості «ДНР» Едуард Голенко відвідує свою доньку в Києві, його супроводжують представники спецслужби. Звісно, доказів цього не надають.

Зате надають «докази» цього: «СБУ вперто не помічає квітів сепаратизму у столиці. А тим, хто від сепаратизму втік, жити не дає». «ТСН» розповідає історію бізнесмена Артема Кичияна: «Служба безпеки шиє йому фінансування сепаратизму з однією метою — взяти під контроль його бізнес. Під час обшуку йому натякнули на це: “Не беспокойтесь, вы будете работать так, как и работали, единственное, у вас поменяется руководство. Я думаю, их просто интересует покошмарить бизнес”», — пояснює вже сам бізнесмен. А далі ділиться з нами своєю творчістю у вигляді лайливого вірша про СБУ:

В глухое логово укропов,

Сорвавшись с рыси на галоп,

Вломилась банда долбо#бов

С самосознанием амеб.

В стране кровавое ненастье,

В их мыслях обыск удалой.

Згодом виявляється, що тисне СБУ й на суди. Про це журналістам розповідає Алла Пригунова, суддя господарського суду Києва: «Ко мне подходил сотрудник “отдела К” СБУ. Просил помочь с решением вопроса. Я сделала все, чтобы у меня этого вопроса не было».Вона поіменно називає співробітників СБУ та суди, що ті відвідують із проханнями. Коментарів силовиків у сюжеті немає, адже ті не відповіли на листи «1+1». Таким чином у матеріалі «ТСН» лишається представленою лише одна сторона конфлікту й вона сумнівна. «Наші гроші» заявляють, що Алла Пригунова фігурує в розслідуванні ГПУ з приводу можливого хабарництва, а земельна ділянка її батька була арештована СБУ. Тож вона може мати власні мотиви в цій справі. Щоправда, розповісти глядачам про це кореспонденти забули.

Ніхто не повірив Насірову

«Дадут ли Насирову возможность сбежать сейчас или выпустят под залог позже, опять таки с последующей возможностью уехать из страны, или реально доведут дело до приговора?» — самі такі варіанти завершення справи Насірова озвучили у випуску новин «Сегодня» 5 березня. Як бачимо, можливості того, що політик не винен і зможе довести це в суді, тут навіть не розглядали. Більше того, журналісти додали до справи екс-глави ДФС власних звинувачень: згадали, що Роман Насіров відвідував інавгурацію Трампа, вартість квитків на яку «доходила до миллиона долларов». Та заявили, що він підкуповував депутатів груп «Воля народу» та «Відродження», щоби ті голосували так, як потрібно нинішній коаліції. Виправдання фіскала, наприклад, про те, що він не заплатив за поїздку в США ні копійки, адже його запросили друзі, канал «Україна» не подає. Як і позиції жодного із восьми адвокатів чиновника.

На «1+1» справу порівняли з реаліті-шоу: «Тільки зараз і тільки у нас: картаті ковдри, непереможні вахтери, непідтверджені інфаркти та спецоперація “Детективи НАБУ” — не пропустіть». Подали тут також жарти з соціальних мережах та ще більшу кількість скандалів із життя Романа Насірова, незважаючи на те, що деякі з них (як-от лондонські квартири) вже було офіційно спростовано. Зате на каналі є унікальна версія затримання чиновника, буцімто НАБУ це «дозволив» зробити іноземний протекторат: «Хто саме й чому тільки зараз дозволив чіпати повністю підконтрольного владі фіскала? За даними “ТСН. Тижня”, це справа рук Роберта Сторча, який мав стати аудитором НАБУ. Але його призначення провалила Верховна Рада. За нашими даними, це не завадило американцю отримати свій кабінет в антикорупційному бюро і надати свій протекторат Артему Ситнику». Ніяких підтверджень цьому немає.

На інших телеканалах маніпуляцій було менше, але вони все ж виділилися по-своєму. «Інтер» порівняв 72-годинний термін утримання фіскала під вартою з історією попелюшки, ICTV передав заклики Мустафи Найєма блокувати суд, а Віталій Гайдукевич на 5-му каналі поставив аж чотири риторичних запитання (на кшталт «чому суд за таких обставин досі існує нібито в окремій, далекій від нас реальності?»), відповідей наякі журналісти жодним чином так і не дали в сюжеті.

Журналісти вигадували деталі у вбивсті Вороненкова

Висвітлення вбивства ключового свідка у справі Януковича (із цим згодні всі телеканали, крім «Інтера») та екс-депутата Держдуми Дениса Вороненкова не надто добре вдалося українським телеканалам. Деякі, звісно, як «Україна» та 5 канал, упоралися з цим краще, припустившись всього кількох зловживань суб’єктивністю. Деякі, як-от ICTV, чомусь підмінили справжніх експертів-правоохоронців на колег-журналістів. Євгеній Кисельов, зокрема, назвав одну з версій вбивства «дєрьмом».

Але справжній розгул маніпуляцій та суб’єктивності стався на «1+1» та «Інтері». Останній фактично перетворив тематичний сюжет на можливість покритикувати Антона Геращенка та правоохоронців загалом. Ось із якими акцентами тут описують перебіг подій: «...Через несколько минут на месте появляются патрульные. Они крайне растеряны. Между убитым и ранеными —прямо по уликам гильзам ходят зеваки и снимают все на телефоны. Они же сообщают полицейским о том, что киллер жив.Сами копы этого не заметили.Только после этого полицейские крайне непрофессионально поднимают и переносят раненого.А периметр, наконец, берут под охрануи оттесняют прохожих».

Сюжет переходить у студійне інтерв’ю, де з ведучим Олексієм Ліхманом спілкуються Сергій Власенко, народний депутат від «Батьківщини», та Ілля Пономарьов, іще один колишній депутат Держдуми Росії, який переїхав до України й даватиме свідчення у справі Януковича. Перші чотири (!) запитання звучать до українського обранця й стосуються виключно критики Антона Геращенко. Перше з них: «Как так могло получиться, что Антон Гаращенко снова становится основным спикером по делу о резонансном убийстве?»Російський екс-депутат, до речі, такою надмірною критикою українських правоохоронців на українському каналі виявився здивований, а після сюжету з перерахунком усіх імовірних гріхів загиблого колеги взагалі заявив: «Вы сейчас повторили весь набор штампов ефесбешной пропаганды российской, добросовестно пересказали всю российскую прессу на эту тему». Після цього з ним швидко попрощалися, а з паном Власенком повернулися до критики силовиків.

Справжньою перлиною суб’єктивізму виявився сюжет «ТСН» від Сергія Швеця. У ньому журналіст зробив одразу кілька нічим не доведених (і ніким більше не згаданих) припущень. Зокрема, про загиблого він заявляв: «Будьмо реалістами і називаємо речі своїми іменами. Цього вбивства не могло не статись», «Саме володіння секретною інформацією допомогло йому [Вороненкову, — MS] отримати притулок в Україні, коли він втік з Росії через бізнесове переслідування Луб'янки», «Став направо і наліво роздавати інтерв'ю про криваву сутність Путінського режиму. Сподівався, що публічність захистить його від помсти Кремля, якщо лаконічно».

Суб’єктивізм журналіста стосувався також убивці депутата: «Якимось чином зміг принаймні двічі перетнути українські кордони, подорожуючи до Росії, де і проходив кілерську підготовку. Вбивати його до пуття не навчили», «Чому найняли вбивцю -аматора? Відповідь несподівана, але цілком логічна. Не вистачило грошей. Бо левову частку виділеного на вбивство гонорару організатори розпиляли між собою». Остання заява, зокрема, передбачає, що Сергій Швець знає: а) суму, виділену на вбивство, б) суму реально отриману вбивцею, в) середню ціну на послуги кілера. І, звісно, знає, що організаторами та замовниками були різні люди. Закінчується матеріал залякуванням: «Система безпеки в нас не працює. Будь-яка людина, котра переходить на сторону України, є вразливою».

Похорони вбивці Вороненкова

«Тіло Павла Паршова глухої ночі забрали зі столичного моргу. Похорон родичі організували в умовах секретності на маленькому цвинтарі в Павлограді, на Дніпропетровщині, звідки родом мати, поруч з могилою дідуся», — ці подробиці розповідають у «ТСН» 28 березня. Журналісти цього телеканалу, а також «Інтера» та «112» відвідали «таємні» похорони Павла Паршова і, судячи з сюжетів, зірвали їх. «Прощалися з Паршовим близько десяти людей, зокрема, його матір Тетяна. Щойно вони побачили камери, кинулися навтіки, ховаючи обличчя», — заявляють у «ТСН». «Завидев журналистов, они в буквальном смысле убежали от камер», — зізнаються на «Інтері». Далі кореспонденти всіх згаданих каналів бігали за родичами (це є в сюжетах), ставлячи їм навздогін запитання. Кореспондентка «1+1», зокрема, наздогнала якусь літню жінку в чорній хустині й поцікавилася: «Почему вы не верите, что он мог это сделать?». Інший акцент журналістів — «руни» на хресті вбитого. «Подробности» навіть поговорили про них із місцевим співробітником ритуальної служби: «А ви бачили часто, що такі значки малюють, як на цій табличці?». «Не видел ни разу», — відповідає чоловік. Жодної важливої чи вартої висвітлення інформації журналісти так і не подали. Зате на «1+1» порахували вінки на могилі.

Таким чином перший місяць весни позначився надзвичайно великою кількістю важливих матеріалів без джерел інформації. Недоведені ніким «злочини» СБУ, «злочини» Яценюка, «злочини» Лободи, вбивство Вороненкова, справа Насірова часто подавалися журналістами без посилань на документи, свідчення очевидців чи просто джерела як такі. Деякі заяви журналістів (вітання Сергію Швецю й «розпиленим» грошам на кілера) звучать просто вигадками й ніщо в матеріалах не доводить, що це не так. Звідки в «Інтера» точна сума, яку українські політики отримують із тонни добрив? Звідки в «1+1» інформація про супроводження від СБУ? І чому ні СБУ, ні Яценюку не надають можливості відповісти на вказаних телеканалах на ці закиди? Тобто журналісти трьох каналів змогли знайти таємні похорони в Павлограді, знайшли в собі сили запитувати родичів загиблого, чому той не вбивця, провели аналіз символів на хресті («1+1» серйозно пояснив їхнє значення), але не змогли добути коментаря лідера другої найбільшої фракції парламенту? Основа журналістики — це довіра. Довіра досягається, зокрема, достовірністю джерел і глядач має право самостійно оцінити, вірити цим даним чи ні. Якщо ж даних у журналістів немає й вони просто спекулюють фактами та фантазують на тему (наприклад, що хтось скоро «должен» отримати підозру в кримінальну злочинні), то про яку довіру, а тим паче журналістику, тут взагалі може йтися?