Українські медіа сьогодні фактично діють в умовах холодної війни з Росією й тому важливо проаналізувати, які контрдії будуть найбільш ефективними для захисту інформаційного простору – на цьому наголосила Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва». У круглому столі «Україна під прицілом російських ЗМІ. Проблеми інформаційної безпеки» взяли участь низка експертів – зокрема, Олександр Чекмишев, Наталія Лигачова, Георгій Почепцов – які висловили свої погляди щодо нинішнього стану інформаційного простору.

«Неправильно протиставляти одним брутальним технологіям інші брутальні технології – це буде безперспективно, – вважає Олександр Чекмишев, голова комітету «Рівність можливостей». – Передусім  потрібно протиставляти правду. Якщо на тлі переважної більшості правдивих повідомлень з’явиться дезінформація, то це буде видно й помітно».

Олександр Чекмишев презентував результати моніторингу українських та російських ЗМІ за період 3–9 березня, що ілюструє відмінності у висвітленні українських подій. (Із презентацією можна ознайомитися на сайті.)

У вибірку потрапили 5 українських та 5 російських телеканалів, а також дві радіостанції і 5 газет. Моніторинг засвідчив, що такі теми як «російсько-українські взаємини» чи події в Криму телеканали двох країн подають із діаметрально протилежними оцінками. Найбільше негативу щодо цих тем та подій на Майдані подається на російських каналах («РТР-Планета», «Россия 24» та інших). Пан Чекмишев пояснив, що на українських телеканалах іноді траплялися медіаефекти, але це радше були журналістські огріхи, тобто цілеспрямованої кампанії з дезінформації не спостерігалось. «А російські телеканали використовували так зване правило лому, подаючи цілковиту дезінформацію, до якої вже додавали конкретні технології». Основні маніпулятивні технології, які застосовували російські канали, – це  спіраль замовчування, стереотипізація, створення міфів, використання постановочних кадрів, посилання на алогічні історичні аналогії.

Протистояти цій інформаційній війні можна не такими самими технологіями, а підвищенням рівня медіаграмотності людей, вважає Олександр Чекмишев. Він навів приклад, що українські користувачі вже добре можуть вирахувати ботів у мережі: «За умови покращення медіаграмотності український інформаційний простір може вийти з цієї інформаційної війни принципово в іншій якості й ці технології будуть безсилими».

Три рівні знань про Україну

Ще один аспект, який обговорили учасники зустрічі, – це висвітлення українських подій у західних ЗМІ та ефективність російської пропаганди в європейських країнах. Захар Бутирський, журналіст Deutsche Welle (який долучився до обговорення через скайп-включення) вважає, що в Німеччині, наприклад, головна проблема не в маніпулятивних технологіях російських ЗМІ, а в загальній непоінформованості німецького населення про події в Україні. «Загальний рівень знань такий: Крим – це не Росія, це складова української території, – пояснює Захар Бутирський. – На другому рівні знань є розуміння, що в Криму переважна більшість – це російськомовне населення, яке прагне до Росії. І що до влади прийшли політики, частина з яких є начебто профашистських поглядів». Також є третій рівень знань: розуміння, що ці тези – це нав’язані штампи й технології, але до третього рівня доходить мало хто.

У Німеччині цими тезами користуються ті ж боти й провокатори у мережі, а також політичні сили промосковської орієнтації, які повторюють меседжі російської пропаганди. В результаті вони міцно вкорінюються у свідомості деяких читачів та слухачів. Загалом, пояснив пан Бутирський, у офіційних традиційних медіа Німеччини немає інформації, яка б суперечила фактам із українських ЗМІ, але питання в тому, як багато людей їх читає. У роз’ясненні ситуації велику роль відіграють українські письменники, які можуть говорити німецькою. «З боку митців триває активна кампанія, щоби пробити стіну пропаганди», – пояснив пан Бутирський.

Більше позитиву

Всеукраїнські телеканали в нових умовах інформаційної війни загалом поділяють спільні цінності, тобто намагаються тримати курс на об’єднання країни. Однак у той же час припускаються низки помилок, деякі з них назвала Наталія Лигачова, шеф-редактор інтернет-видання «Телекритика»: «Просування української точки зору на події ускладнене розколом у країні. Тому що те, що очевидно для нас у Києві, зовсім інакше сприймається на сході й півдні України. Це найбільший виклик і небезпека, бо всі центральні телеканали мовлять із точки зору розуміння ситуації в Києві». Пані Лигачова пояснила, що інформаційні кампанії будуть ефективнішими, якщо враховувати точку зору всіх регіонів. У цьому може допомогти більша кількість включень та коментарів від жителів Криму, південних та східних міст.

Ще один недолік у висвітленні, який відзначила пані Лигачова, це дуже мала кількість позитивної інформації, тобто захоплення «смаженими» фактами. «Першочерговими стають новини про захоплення військових частин, висадження десанту – ми хочемо рятувати ситуацію, й це зрозуміло. Але люди на місцях – вони хочуть якогось позитиву. Наше захоплення негативом, нездатність побачити адекватність і позитив у регіонах, наприклад, акції проти російської агресії у Херсоні, Харкові тощо, сильно впливає на сприйняття подій у країні».

Також Наталія Лигачова переконана, що зараз має бути тісний контакт між ЗМІ та різними структурами влади, перш за все РНБО, для роз’яснення позиції влади – однак єдиної централізованої редакційної політики для ЗМІ бути не повинно: «Добре те, що всі органи влади сьогодні озвучують однакові месседжи, немає відмінності в позиціях, які б висловлювалися на публіку. В умовах холодної війни це важливо. Так звані темники для влади готуються правильно. Але темників для ЗМІ бути не повинно».

Про поетів від журналістики

Чому саме телебачення виявилося такою придатною сферою для маніпуляцій? Як пояснив медіаексперт Георгій Почепцов, згідно з науковими дослідженнями, під час перегляду  телебачення людина не здатна аналітично мислити – емоції стають головними: «Ось Дмитро Кисельов працює у цій сфері, він поет від журналістики. Коли ми намагаємося спростувати його фактами – не виходить, бо поетів не можна спростовувати фактами. Де українські поети від журналістики?». На думку пана Почепцова, боротися з такою пропагандою, яку чинить Кисельов, можна лише такими ж ірраціональними методами.

Другий аспект, який має розуміти глядач – це усвідомлення, що загалом будь-яка картинка на телебаченні є правдою. Як сказав Георгій Почепцов, просто журналісти  відбирають різну правду – і, скажімо, вирішують, які прапори показувати на мітингу. «Відбір створює результат. Нам потрібно вмістити розповідь про реальність лише у 2-3 хвилини, тобто це лише 1% інформації про події – і ми самі обираємо, що має увійти в цей відсоток», – зазначив він.

Пані Ірина Бекешкіна вказала на ще один метод, який допоможе у протистоянні – це вивчення стереотипів, які існують у частини населення: «Ми вивчаємо певні меседжі, які транслюють ЗМІ, але я не бачила жодних робіт соціальних психологів щодо стереотипів».

Георгій Почепцов зауважив, що українським медіа слід готуватися до того стану, який зараз існує у Вірменії, його можна охарактеризувати як «ні миру, ні війни» – він може тривати декілька років.