Адам Лелонек має ступінь PhD в галузі політології, є старшим викладачем Факультету міжнародних відносин в Університеті технологій та економіки імені Хелени Ходковскої (Варшава). Він також аналітик із міжнародних відносин, пише для порталів Defence24.pl, Polukr.net та інших.

У Києві Адам Лелонек читав лекцію на тему «Історія інформаційних війн на пострадянському просторі: методи та засоби» у рамках програми міжредакційних обмінів Фонду розвитку ЗМІ за підтримки проекту MyMedia. MediaSapiens пропонує найцікавіші тези з його виступу.

Інформаційна війна та журналісти

Ще два роки тому у Вікіпедії не було статей про інформаційну боротьбу. А зараз ми, крім цього, обговорюємо психологічну, валютну, кібер-війни. Інформаційна війна передбачає використання інформації чи управління нею з метою отримати перевагу над противником. Одним із її засобів є дезінформація — навмисна форма поширення неточностей, спрямована на те, щоби переконати адресата в неправдивій інформації.

Студенти часто використовують Вікіпедію, щоб отримати нові знання, дізнатися про війну. Але важливо розуміти, що всі ці дані можуть бути змінені. Зокрема, Росія в онлайн-енциклопедії намагається маніпулювати поняттями, пов’язаними з Україною, в тому числі географічними картами… Навіть National Geographic змінював ваші кордони. Завдання журналіста — заперечити дезінформацію, інформувати громадськість.

Цього літа Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен заявив: «Росія в рамках своїх складних інформаційних і дезінформаційних операцій активно взаємодіє з так званими неурядовими організаціями — екологічними організаціями, які працюють проти сланцевого газу — щоби зберегти європейську залежність від імпортованого російського газу».

Ці слова спричинили шок на Заході, оскільки генсек НАТО звинуватив, приміром, Greenpeace, у допомозі «Газпрому». Люди в Європі вважають, що ця організація бореться за хорошу справу, і її колаборація з Росією видається неможливою. Два роки тому ніхто б не повірив, що «Газпром» неофіційно платить Greenpeace’у, а зараз це — загальнодоступне знання. Так сталося завдяки важкій роботі журналістів.

Російські маніпуляції

Ми маємо дані, факти, знання. Що робить пропаганда та маніпуляція через медіа? Вона руйнує факти, маніпулює ними. Наприклад, після падіння польського літака з польським президентом на борту в 2010-му Росія знищила всі докази. Залишки літака досі в Росії. Отже, ми ніколи не дізнаємося правди про те, що трапилося. Це простий приклад знищення доказів.

Можна також викрасти дані, змінити контекст інформації. Якщо казати про війну в Україні, то російські медіа порівнюють її із війною в Іраку, кажуть, що те саме робили й американці. Для дезінформації використовується ще й маніпуляція із зображеннями.

Психологічна війна

Інформаційна війна пов’язана з психологічною війною. Є такі американські терміни, що з’явилися в часи Другої світової: PSYWAR (психологічна війна) та PSYOP (психологічні операції). Психологічні операції спрямовані на те, щоб повідомляти іноземній аудиторії вибрану інформацію з метою вплинути на її емоції, мотиви, об’єктивне мислення і, зрештою, на поведінку урядів, організацій, груп та індивідів. Психологічні операції є складовою комплексу дипломатичних, інформаційних, військових та економічних заходів.

PSYOP можуть спричиняти народне невдоволення керівництвом, можуть підривати управління й контроль і тим самим порушити процес прийняття рішень противником.

Для прикладу, в часи холодної війни американські субмарини та інші судна «часто» та «регулярно» з’являлися у територіальних водах нейтральної Швеції. Це відбувалося в межах психологічної операції, мішенню якої були шведські громадяни (оскільки керівництво країни на той момент було прорадянським і не пристало б на пропозицію американців). Шведів намагалися переконати в тому, що кораблі були радянськими. Операції координувалися таємною мережею НАТО, розгорнутою у Швеції. Кампанія стала успішною і змогла цілком переконати шведів, що ворог (Радянський Союз) готується до війни з нею. На наступних виборах народ обрав інших політиків, які виступали проти СРСР.

Ще один приклад яскравої маніпуляції — повалення статуї Саддама Хусейна в Багдаді в 2003 році. Ця подія стала однією з найбільш часто демонстрованих зображень американського вторгнення до Іраку. Судячи з повідомлень у медіа, повалення монумента було спонтанним рішенням мешканців міста. Насправді ж це було зрежисовано командою ЦРУ з психологічних операцій. Згодом повідомлялося, що група осіб довкола статуї насправді була меншою, ніж стверджувала офіційна історія, а люди, які її повалили — не були місцевими. Крім того, важливою була маніпуляція з відеозйомкою. Тут важливо, як встановити камеру. Інколи навіть маленька група осіб може виглядати так, наче людей багато.

Психологічні операції та Україна

У Європі є багато експертів та журналістів, які фокусуються на темі санкцій. Їх цікавить, чому Європа має платити за Україну чи помирати за неї. Тобто відбувається зміна об’єктивного мислення. Не береться до уваги те, що Росія не зупиниться на Україні. Крім цього, спостерігається зміна контексту: люди бачать короткострокову перспективу, не зважаючи на довгострокову. Люди не міркують про те, що ми маємо зробити все, аби зупинити Росію вже зараз. Ніхто не аналізує того, що відбудеться, якщо, наприклад, віддати Україну росіянам.

Росія проводить психологічні операції, щоб посилити позиції тих, хто виступає проти більших санкцій щодо неї. Це, наприклад, Найджел Фарадж, який має понад 30 відсотків підтримки і може перемогти на наступних виборах у Великій Британії. Є також проросійські політики в Угорщині, Чеській Республіці, Словаччині…

На початку 1990-х американські політики казали українським, що ті не повинні сваритися з Росією та остерігатися націоналізму. Це давало змогу Росії зберігати картинку України як слабкої держави, що не може сама собою управляти і якій, відповідно, потрібно допомагати. Українських представників переконували, що вони мають бути в російській сфері інтересів.

Боротьба з російською пропагандою

Зараз лише початок інформаційної війни. Тому що вони (Росія. — MS) брехали, брешуть і будуть брехати. Нині вони мають кращі засоби й ліпше організованих журналістів. Коли ви боретеся з російською пропагандою, ви не боретеся з інформацією чи з їхніми журналістами. Ви боретеся зі спробою змінити суспільну свідомість і спосіб мислення.

Ви маєте різну інформацію, ваші медіа висвітлюють події на Донбасі. Але вони не кажуть, що відбувається у міжнародному вимірі, хоча це дуже важливо. Саме тому ви часто не розумієте політиків на Заході, не можете збагнути, чому Захід не допомагає вам. Українські медіа не висвітлюють всієї історії.

На жаль, як в Україні, так і в Польщі не зацікавлені в тому, що відбувається за кордоном. Люди не розуміють цього, для них забагато інформації. Чимало видань просто відмовляються аналізувати міжнародні справи. Наприклад, спостерігається тенденція, коли найцікавіші та найпопулярніші польські журнали (що мають близько 120 сторінок) лише 10 сторінок присвячують міжнародним справам.

Про прихильників Путіна в Польщі

Попри те, що в Польщі є проросійські журналісти та організації, всі експерти знають їх на ім’я і не сприймають серйозно. Такі організації — результат інформаційної війни. Це новий тип експертів та журналістів. Вони кажуть: «Я не проросійський, не прропутінський, але бачу небезпеку українського націоналізму. Ось чому я проти України».

Це особливий стиль проросійськості. Він базується на тому, що розуміння націоналізму в Україні та Польщі сильно відрізняється і що польські медіа та інтелектуальна еліта — проти нього.

Фото надані Фондом розвитку ЗМІ