Перш ніж звернутися до подій і висловлювань у політичних ток-шоу минулого тижня, автори визнали за потрібне коротко означити кілька моментів, що стосуються змісту й цілей нашого моніторингу. Ми не раз згадували в попередніх текстах про те, що маніпулятивність присутня в самій природі телебачення, оскільки воно передусім апелює до людських емоцій. Для політичних програм емоційної складової, на наше переконання, недостатньо.

Припустімо, що наші відомі політичні прямоефірні програми (свідомо уникнемо терміну «шоу») претендують ще й на виконання суспільно важливої журналістської місії – доносити до глядачів об’єктивну інформацію про те, що відбувається в політичному житті нашої держави. Одразу скажемо, що для подолання маніпулятивності їм знадобиться значно більше зусиль, ніж вони докладають нині.

Здавалося б, чого ще треба? На заздрість північним сусідам, маємо аж три рейтингових політичних ток-шоу на загальнонаціональних каналах, із майже безсторонніми модераторами, майже рівним представництвом різних політичних сил, влади й опозиції, які представлені своїми повноважними спікерами, та майже фахових експертів, що обговорюють майже головні політичні теми тижня. У прайм-таймі.

Таким чином, зацікавленим глядачам начебто створено всі умови для того, щоби скласти власну думку про певні суспільно важливі проблеми. Що ж відбувається насправді? Насправді глядачі з тижня в тиждень бачать практично незмінний набір публічних спікерів політичних сил та органів влади і практично незмінну тусовку політичних експертів, значна частина яких тією чи іншою мірою ангажована тими ж таки політичними силами. Їхня мета – не чути аргументи опонентів, не шукати правильного рішення проблем, а лише з різним успіхом транслювати тези, рекомендовані відповідними командами фахівців, що володіють різноманітними техніками переконання (маніпулятивними техніками).

Здавалося б, які тут можуть бути претензії до телевізійників? Вони ж надають майданчик для вільного і відкритого обміну думками. Хіба їхня провина, що і партії влади, й опозиція не спроможні дібрати гідних спікерів, а роками тасують заяложену колоду персонажів, які здатні перетворити на фарс обговорення найважливішого питання? Адже часто політики самі дискредитують на екрані не лише ту чи іншу політичну силу, а й усю українську політику як таку. Але це насправді нікого не обходить. Мало того, розчарування і зневага до політичної еліти, абсентеїзм і відмова від активної участі в політичному житті можуть бути цілеспрямованою метою політтехнологів. Поки аудиторія звично спостерігає за черговими ефірними ескападами Лук’янова, Колісниченка, чи Богословської й Турчинова, чи Немирі й Зарубинського, чи Портникова й Карасьова – в тіні ховається величезний пласт непублічної політики, де насправді вирішуються ключові питання влади та власності – без телекамер. З розуміння цього факту починається реалістична оцінка маніпулятивної ролі начебто розкутих прямоефірних дебатів.

Чи можна якимось чином змінити таку ситуацію? Очікувати ініціативи від політиків, схоже, марна справа. Що ж до самих телевізійників і журналістів, то певні засоби боротьби з маніпулятивністю існують. Наприклад, можна було б відійти від жорстко означеного і достатньо вузького кола тем. Можна було б залучати несподіваних і контраверсійних гостей і значно розширити коло запрошених експертів.

Для прикладу, уявимо собі, як можна було б висвітлити тему корупції серед високопосадовців, про яку так охоче розмовляють учасники всіх партійних кольорів (щоправда, уникаючи прізвищ і конкретних фактів). Можна було б елементарно взяти за основу серію публікацій «Української правди» про особняки наших політиків та урядовців. Із залученням, скажімо, фахівця з нерухомості (для реальної оцінки майна), з використанням запитів до відповідних інстанцій про офіційні доходи та оприлюднені декларації (для порівняння). Ну і ще можназапросити якогось фахівця, обізнаного з досвідом боротьби з корупцією в Сінгапурі. І, звісно, із запрошенням у прямий ефір самого щасливого власника елітного особняка. Цікава могла б, мабуть, вийти програма. Ось тільки важко уявити, що хтось із фігурантів зголоситься до участі в програмі. Так само важко, як уявити, що подібна програма могла б у принципі вийти в ефір...

Не будьмо наївними. В нас немає жодного наміру вдаватися до моралізаторства або закликати авторів ток-шоу до подвигів в ім’я справедливості. Свій попередній текст ми завершили цитатою з Леоніда Парфьонова: «Сам не герой і інших на барикади не кличу». Тим більше, що користі з подібних закликів малувато.

Але й вважати, що прямий ефір захищає глядачів від маніпулятивних впливів, і сприймати за чисту монету все, що ми чуємо і бачимо під час прямоефірних дискусій – також немає підстав. Саме тому експерти ТК продовжують своє скромне заняття, акцентуючи, в міру сил і можливостей, увагу читачів на тих не надто хитрих прийомах, до яких удаються політики, щоб подати інформацію у вигідному для себе світлі. Звертаючи заодно увагу на ті особливості організації політичних шоу, що допомагають їм це зробити.

***

Тиждень видався доволі «прісним». 3 грудня «Большая политика» на «Інтері» стала майданчиком, на якому прем’єр-міністр отримав можливість сформулювати власну версію подій навколо нарешті прийнятого Податкового кодексу. Для Азарова це, очевидно, було важливо, щоби спробувати пом’якшити враження персональної поразки. Для цього вибір аргументів у прем’єра був невеликий:

- подати історію з ветуванням і внесенням змін до кодексу як узгоджене і спільне рішення уряду і президента;

- занизити роль підприємницьких протестів у прийнятті відповідних змін до кодексу.

«Евгений Киселев, ведущий.Позвольте первый вопрос. Протесты предпринимателей, которые проходили почти 3 недели на Майдане Независимости, сыграли они решающую роль в судьбе Налогового кодекса?

Николай Азаров, премьер-министр Украины.Я бы так не ставил вопрос. Это дало повод пересмотреть определенную часть Налогового кодекса, но главное содержание — снижение налогов, создание стимула для модернизации экономики, идеология этой реформы — не изменилось.

Евгений Киселев, ведущий.А, может, мнение экспертов сыграло не менее важную роль? Ведь были люди, которые критиковали Налоговый кодекс с профессиональной позиции?

Николай Азаров, премьер-министр Украины.Какой раздел Налогового кодекса подвергся наибольшей критике? Это раздел, который касался упрощенной системы налогообложения. Вы же не видели на Майдане представителей крупных предприятий, фабрик, заводов, компаний, нашего многочисленного бизнеса…

Мы должны обращать внимание не только на большую экономику, но и должны смотреть на то, чем занимаются сотни тысяч людей. Я с президентом был на Майдане, разговаривал с этими людьми. Я почувствовал их озабоченность. Во многом то, что они мне говорили, не содержалось в Налоговом кодексе и было навеяно недобросовестной критикой. Но были и абсолютно здравые соображения. Именно поэтому мы рассмотрели, и я на совещании президента высказал, что как мне не печально признавать это, потому что это задержка по времени, осложнение бюджетного процесса, но я за то, чтобы заветировать кодекс, внести необходимые поправки, сделать как можно быстрее. Поправить его можно было только через вето. Разные мнения были на совещании, но президент принял окончательное решение — наложить вето и подать свои предложения по части сбалансирования кодекса, выправить те моменты, которые были связаны с определенными полномочиями налоговой службы, но прежде всего — вывести ту часть, которая казалась упрощенного налогообложения…

РУБРИКА “ГЛАС НАРОДА” – VOX POPULI

“Сыграл ли Майдан решающую роль в судьбе налогового кодекса?”

Евгений Киселев, ведущий.На вашем месте две программы назад стоял ваш заместитель С. Тигипко, который сказал концептуальную вещь: “Слушать простых людей в ходе экономических реформ нельзя, нужно слушать экспертов. Понимаю, что нарываюсь, но народ не всегда прав. Народ имеет право на ошибку”. Вы согласны?

Николай Азаров, премьер-министр Украины.Он и нарвался. Потому что в понедельник на оперативном совещании я ему сказал, что ты не забывай, что ты — член правительства, и когда ты так говоришь, могут подумать, что все правительство так считает. Я так не считаю, прежде всего.

Евгений Киселев, ведущий.Что же — пошли на уступку давлению улицы?

Николай Азаров, премьер-министр Украины.Я еще раз подчеркиваю. Налоговый кодекс подписан. Завтра он будет опубликован. С 1января 2011 года вступит в силу. Ни о каких уступках речи не идет. Речь о том, что принято решение сбалансировать часть позиций. И вторая очень важная часть — до тех пор, пока мы не найдем компромисса с этими сотнями тысяч людей — не менять систему налогообложения.

Кстати, с самого первого дня протестов мы создали рабочую группу и предложили предпринимателям прийти в правительство и начать работу по корректировке. Я и на Майдане когда был, предложил сесть и рассмотреть, какие позиции больше всего вызывают возражения. К большому сожалению, каждый раз приходили разные люди. Один раз они соглашались. Другой раз приходили другие люди, которые не соглашались. Громадное число политиков пыталось использовать их в своих политических интересах. Поэтому стало ясно, что в этот срок, который отведен нам для приятия кодекса, мы не сумеем выправить позицию, и поэтому было принято решение оставить все, как есть, но, начиная с первого дня нового года, садиться за стол и вырабатывать эти позиции».

Микола Азаров фактично уник відповіді на запитання про конкретних авторів проекту Податкового кодексу, причому спробував перенести відповідальність із урядових апаратників на невідомих численних експертів та опозицію, посилаючись на те, що під час т. зв. всенародного обговорення та парламентських дебатів було подано тисячі поправок, які – треба розуміти – стали головною причиною «помилок». Тим часом варто нагадати, що саме розділ про спрощене оподаткування, який було в результаті визнано президентом помилковим, був у проекті з самого початку.

«Ольга Василевская, газета “Дело”. А хто відповідав в Уряді за спрощену систему оподаткування?

Николай Азаров, премьер-министр Украины.Я не могу сказать, кто готовил эти нормы. Потому что в общем объеме кодекса они составляют… я не могу сказать конкретно кто, но занималось, подчеркиваю, громадное количество экспертов. Вот в этом был недостаток. Потому что очень много людей приложило руку к Налоговому кодексу. Достаточно сказать, что когда мы его вынесли второй раз на всенародное обсуждение, опубликовали по требованию президента, 4 500 поправок поступило только на этой стадии. Когда он попал в парламент — поступило более 5 000 поправок. Давайте объективно подойдем к тому, как можно было все эти поправки рассмотреть? Причем громадное количество поправок было сделано только для того, чтобы сорвать принятие кодекса. Один и тот же депутат монотонно, нудно, зачитывая одно и то же сотни раз, не стеснялся, что его транслируют, затягивал время… поэтому принятие такого трудного документа, безусловно, может содержать ошибки».

Взагалі, як ми вже зазначали, прем’єр-міністр – один із найбільш яскравих представників влади, які в своїх публічних виступах чітко дотримуються такої стратегії – ігнорувати незручні питання і формулювати відповідь на свій розсуд. Таким чином, це доволі часто трапляється саме у «Великій політиці»: VIP-гості використовують ефір виключно для трансляції заготовлених меседжів і до діалогу «не опускаються».

«Сергей Высоцкий, политический обозреватель журнала “Фокус”.Не кажется ли вам, что после диалога с предпринимателями, который вы имели 2 дня назад, сносить Майдан — это была грубейшая, ужаснейшая ошибка, которая вместо того, чтобы погасить протест, придаст ему новую силу?

Николай Азаров, премьер-министр Украины.Я не считаю, что принятие кодекса в такой редакции, которая была принята парламентом вчера, не отвечает на вопросы тех предпринимателей, которые находились на Майдане. Напротив, это решение снимает все вопросы. Какие вопросы остаются? Вопросы политизации исключительно. Для таких вопросов есть принятая нормальная процедура. Я считаю протест — это абсолютно нормальное явление для цивилизованной демократической страны. Мы его услышали. И не просто услышали, а прислушались и сделали выводы. Это говорит о том, что мы ведем диалог с людьми и результат очевиден».

Не обійшов прем’єр увагою і свою попередницю, хоча питань, пов’язаних із оцінками попереднього уряду, не було. Але це не завадило прив’язати негативні оцінки до інших тем:

«Антон Подлуцький, “РБК Україна”^Очевидно, что Налоговый кодекс принимался в такой спешке, чтобы это шло в договоренность с МВФ. Скажите, как ведется на текущий момент работа с Китаем, поскольку это длительные инвестиции, и почему правительство так зациклено на деньгах МВФ?

...

Николай Азаров, премьер-министр Украины.Теперь о деньгах МВФ. Это самые дешевые деньги, которые предоставляются на самые длительные сроки. И уже одно это делает работу с МВФ привлекательной. Конечно, МВФ выставляет ряд своих требований. Поскольку он является кредитором, то требует от страны выполнения целого ряда условий. Моя предшественница хвасталась тем, что ей удалось обмануть МВФ — получить деньги и ничего не сделать. Каждый по-разному понимает свою ответственность, думает о репутации страны. Но мы на такой путь не пойдем. Мы ведем себя ответственно, мы устанавливаем доверие к стране. Мы будем выполнять все, о чем договорились. И в этом плане нам сложно вести переговоры с МВФ. Потому что, подписывая, мы знаем, что будем это выполнять».

Останні публічні виступи представників уряду означили кілька «виграшних тем», тобто тих, які, на думку самих урядовців або технологів, які з ними працюють, можуть розраховувати на позитивне сприйняття. Поки що важко говорити, що такі очікування виправдовуються. Наприклад, теза про потужний прорив в обмеженні бюрократичних бар’єрів у будівельній сфері, або про введення безвізового режиму з ЄС поки що викликають дещо іронічну реакцію. Але, тим не менше, використовуються активно:

«Александр Дубинский, “Экономические известия”:Ваше правительство у власти почти 10 месяцев. Корда Виктор Федорович приходил к власти, его главным условием было упрощение условий для ведения бизнеса, так называемая реформа дерелугяции, снижение коррупции, упрощение налогового администрирования. То, что мы видели на майдане, нельзя называть положительной реакцией на ваши действия как премьер-министра по упрощению жизни для предпринимателей. А когда начнется дерегуляция, снижение коррупции и превращение среднего бизнеса в бизнес для страны, а не дойную корову для власти?

Николай Азаров, премьер-министр Украины.В области дерегуляции давным-давно начались образования. Они не так просты, как казалось бы. Два дня назад поступил в парламент законопроект по-простому о разрешительной системе в строительстве. Я его оценил как революционный законопроект. Каждый, кто сталкивался со строительством, знает, что чтобы получить разрешение, нужно затратить энное количество денег, а самое главное — потерять 2 года времени. Сейчас выстроена абсолютно простая система, где число согласований с 96 сведено к 12 и срок получения — два месяца. Я надеюсь, что до 30 декабря этот законопроект парламентом будет принят и вступит в силу с 1 января. Это один пример, который для нас очень важный. Именно поэтому мы сейчас особое внимание обратили на те меры, которые позволят активизировать строительство. Но это не означает, что мы не занимаемся дерегуляцией в других сферах: сокращается число контрольных органов, уменьшается число лицензий и т.д. Я думаю, что в течение ближайшего года мы этот вопрос доведем до оптимального. Активно занимаются люди, которым поручено заниматься, изучаем опыт стран, поэтому результаты в этом есть».

У голосних обіцянок урядовців є принаймні один позитивний момент – вони по суті стають своєрідними публічними маркерами, виконання яких можна буде оцінити вже зовсім скоро.

Тим часом, віце-прем’єр із реформ і майбутній міністр соціальної політики Сергій Тігіпко 6 грудня взяв участь у «Свободі слова» на ICTV. Завдання перед ним стояло непросте. Суттєво підірвавши власний політичний рейтинг і пов’язавши себе з авторством одіозного Податкового кодексу, Сергій Тігіпко здається, визначився, як саме презентувати себе в новій політичній реальності. Якщо судити з його появи в ефірі «Свободи слова», він явно приміряє на себе образ «головного реформатора», який мужньо бере на себе тягар непопулярних, але необхідних змін. Можливо, з огляду на нинішні невтішні рейтингові показники, цей вибір виявиться для політика безальтернативним. Принаймні, до того часу, поки стануть явними практичні результати анонсованих реформ.

Поки що віце-прем’єр дозволяє собі досить сміливі обіцянки, намагаючись водночас переконати аудиторію, що готовий нести відповідальність за реформи. Таким чином, Тігіпко намагається створити для себе можливість або зібрати політичні дивіденди від гіпотетичних успіхів, або зняти з себе відповідальність за невдачі в якості недооціненого реформатора. Як до такої стратегії поставиться президент – питання відкрите. Для ілюстрації – кілька цитат:

«Сергій Тігіпко, віце-прем’єр-міністр України. ...питання стоїть так, що я розумію, що у нас немає альтернативи щодо того, проводити чи не проводити реформи. Нема альтернативи, нуль. Якщо б я знав інші варіанти, якщо мені б їх могли підказати колеги, з Болгарії, Чорногорії та ін., то я за це брався б. Якщо була б можливість проводити популярні реформи, і це дало б результат — та немає проблем. Але питання стоїть: чи реформи, чи рейтинги.

...Уже у ВР подано закон, який реформує будівництво, і там революція. Митний кодекс уже обговорюємо з представниками митниці і найближчим часом зможемо його внести. Ми далі будемо спрощувати входження в бізнес і внесемо законодавство, яке повністю скасує печатки, відмовимося від статутів, мінімального статутного капіталу, деякі моменти по нотаріальному посвідченню зменшимо. Ми зараз спрощуємо припинення бізнесу в Україні, прощення процедури банкрутства і т.д. Дуже багато чого готується, ми спробуємо робити швидко..

... Самі будівельники кажуть, що на 90 % таким рішенням ми знищуємо корупцію. На 20 % мінімум ми здешевлюємо виробництво, ціну житла.

...Через 5 років ви побачите. В наступному році ми будемо мати угоду про асоціацію з ЄС, зону вільної торгівлі з ЄС.

...І на наступний рік ми будемо мати безвізовий режим на короткострокові візити українців. Давайте дочекаємося наступного року.

...Мы будем иметь нормальные зарплаты для учителей и врачей, будем иметь возможность индексировать и на следующий год поднять эти зарплаты.

...Я совершенно не беспокоюсь о своем имидже. Я говорю о самых серьезных вещах. Я сегодня знаю все эти исследования. Если бы я видел альтернативу для страны, я бы пошел это делать. Но я понимаю, что здесь прямая связь — проведение реформ и пенсий и зарплат. Для меня это точка. Для меня это аксиома. Редко кому во время проведения реформ удавалось. Всех реформаторов уносили. Потом им аплодировали, давали должности. Но вначале надо набраться смелости, сделать шаги.

...Я переконаний, що не дивлячись на те, які загрози стояли б перед політиками, потрібно думати про Україну, про її майбутнє. Прийде час — і це буде оцінено людьми».

Віддамо належне ведучому Андрію Куликову – він наполегливо намагався отримати відповідь на запитання, яке хвилювало багатьох дрібних підприємців: чому влада не розпочинає реформи з себе та представників великого капіталу? І як це було чи не на всіх публічних виступах представників влади, так і не отримав конкретної відповіді. Віце-прем’єр, не вдаючись до доказових аргументів, просто оголосив це твердження неправдивим, а потім вдався до малозрозумілих порівнянь із країнами, де, мовляв, виборці підтримали реформаторів. Причини, суть, механізми тих реформ, яким боком вони співвідносяться із ситуацією в Україні – всі ці моменти Сергій Тігіпко вирішив проігнорувати. Зате вирішив заявити про ініціативу денонсувати угоду з Кіпром (згадаємо, що вимога заборонити використання офшорів для уникнення оподаткування великими корпораціями прозвучала на підприємницькому Майдані):

«Андрій Куликов, ведучий. Ви заявили, що слухати простих людей у ході економічних реформ не можна. Ми розуміємо, що при проведенні непопулярних реформ треба дослухатися до думки експертів. Але чому експерти не наполягають на паралельному реформуванні інтересів капіталу і великої влади?

Сергій Тігіпко, віце-прем’єр-міністр України.Коли йшла мова, то йшлося не про економічні реформи. Тому що пенсійна реформа, хочемо чи не хочемо, будемо говорити більш широко. Йшлося про податкові норми. Я можу сказати, що тут потрібно слухати в першу чергу експертів. Середній бізнес має профспілки і об’єднання, де є експерти, які добре знають законодавство, досвід інших країн. Але виносити все на референдум — неефективно. Що стосується висловлень журналістів… Перше — в Греції нещодавно закінчилися вибори. Першу позицію зайняли соціалісти, які прийшли перед кризою, пройшли самі непопулярні реформи і набрали 31 %. Суспільно, не дивлячись навіть на жорсткі реформи, якщо воно не буде мати альтернативи, то воно може підтримати владу. Другий приклад — у Швеції тільки пройшли всі вибори, і парламентські, і місцеві. Там перемогла партія, яка 4 роки у влади знаходяться, провели пенсійну реформу. Пенсійний вік було збільшено із 67 до 69 років — всім. І не дивлячись на це, вони отримали перевагу. Можу говорити про Грузію. Вони провели надзвичайно важкі реформи. Більше 60 % підтримка влади на місцевих виборах. Я підтримую журналістів, що дуже важливо пояснювати, говорити і мати напрям на те, щоб покращити ситуацію для людей. Зробимо все, зможемо піднімати пенсію, платню державному сектору, вчителям, лікарям, зможемо покращити інвестиційні умови. І в 2012 році результат може бути задовільний для влади.

Андрій Куликов, ведучий. Але поясніть, чому анонсовані реформи не зачіпають інтересів великого капталу?

Сергій Тігіпко, віце-прем’єр-міністр України.Це неправда. Тому що відділити великий, середній і малий бізнес ми не можемо. Вони всі знаходяться на одній системі оподаткування. Якщо ми приймаємо якісь рішення, то вони стосуються всіх. Якщо ми говоримо про мікробізнес, то це, може, й інша сторона. У нас в Україні 18 млн працюючих людей. По останнім звітам 14 млн працюючих. З мих 14 млн 2 млн 600 тис. працюють на спрощеній системі оподаткування. Поступлення в центральний та місцеві бюджети складають 200 млрд грн. Це те, що ми отримуємо податки. На спрощеній системі ми отримуємо 3 млрд, на 2, 6 млн — 3 млрд, на 14 млн працюючих — 200 млрд. Тому не треба перебільшувати значення спрощеної системи для економіки в цілому. А коли ми говоримо про малий бізнес, то ми говоримо про малі підприємства, які визначені в законодавстві — 0 ставка на прибуток. Коли ми говоримо про зниження податків, то це торкається і середнього бізнесу, і малого. Ті пільги, які ми дали по галузям, то вони не олігархічні. Великих олігархів немає в готельному бізнесі, в легкій промисловості. Що стосується літакобудування, то це державна галузь. Одна галузь, в якій є великий бізнес, але яка поки не розкручена — це суднобудування. Воно важливе тому, що дає поштовх усьому. Воно споживає метал. А у нас великі проблеми в економіці, тому що не можемо на експорт постачати ту кількість металу, яка є. Але металурги провокують економічне зростання по всій країні. Тому говорити про те, що ми підтримуємо тільки великий бізнес… До речі, я сьогодні провів нараду і мені почали закидати, що Уряд нічого не робить по боротьбі з офшорною зоною Кіпр. Ми спробуємо вирішити питання. Я внесу в КМУ рішення про односторонню денонсацію робот з Кіпром для того, щоб ми вийшли на нормальну угоду чи денонсуємо угоду, яку в 80-х рр. заключив Радянський союз, а у нас є така можливість. Нам потрібно через КМУ це внести, тому що ВР Радянського Союзу затверджувала це рішення. Але ми також обмежили можливість виводу капіталу для наших підприємств на зовнішні ринки за консалтинг. Роялті ми обмежили 4 % від обсягу продажу. Ми намагалися бути достатньо коректними по відношенню до всієї економіки. Ми хотіли, щоб податки платили всі, за рахунок цього ми хотіли знизити податкове навантаження і поступово це зробити, взяти інвесторів, щоб стати більш привабливими для інвестицій».

***

В останню чергу розгляньмо перше за хронологією політичне ток-шоу «Шустер live» наТРК «Україна» (3 грудня). Справа в тому, що саме такий ретроспективний аналіз дає змогу побачити, як влада розгортає антикризові інформаційні кампанії.

Почнімо з того, що владі відомими тільки їй засобами вдалося домогтися, щоби на провідних ток-шоу головними (а в «Свободі» Куликова та «Великій політиці» Кисельова – єдиними авторитетними) спікерами були її представники. Експерти (у випадку шоу Куликова) чи журналісти (у програмі Кисельова), ті й інші разом з окремими політиками (у Шустера), попри окремі вдалі спроби та окремі гострі запитання, не могли вести дискусію на рівних із прем’єром Азаровим, віце-прем’єром Тігіпком та представницями Адміністрації президента Оленою Лукаш та Іриною Акімовою.

Проблема не в професійному рівні експертів, журналістів чи опозиційних депутатів. А в тому, що в усіх випадках дискусія передбачає обмін аргументами і контраргументами, а не запитаннями та відповідями. А формат «запитання – відповіді» завжди залишає право останнього слова за тим, хто відповідає. Йому належить і левова частка часу для доведення своєї правоти, тоді як запитання можуть бути часто незрозумілі через вирваність із певного контексту. Зовсім інша ситуація складається у відкритій дискусії: владі або опозиції може забракнути аргументів. Наприклад, така гостра дискусія мала місце на «Великій політиці» між Немирею та міністром Грищенком.

Проте щойно на суд громадськості було винесено таке чутливе питання, як виправдання дій уряду і президента під час ухвалення Податкового кодексу, влада з самого початку відкинула можливість дебатів. Владі потрібен був монолог, щоб довести, що вона була права від самого початку. Отже, як ми і передбачали в попередньому огляді «Як ухвалення Податкового кодексу виправдовувало будь-які маніпулятивні засоби», влада вдалася до обмеження свободи дебатів у політичних ток-шоу.

Можна лише вітати спроби ведучих ток-шоу ускладнити цю монологічність влади незручними питаннями чи наполегливістю. Зокрема, своє підсумкове ток-шоу в п’ятницю, 3 грудня Савік Шустер почав із головного питання, яке він поставив першому спікеру – першому заступнику глави Адміністрації президента Олені Лукаш: «Ви нещодавно заявили, що в першому варіанті Податкового кодексу, який було повернуто президентом, були порушення презумпції невинуватості платника податків. Тепер цей документ виправлено й там, треба думати, вже є ця презумпція невинуватості. Але хіба не можна було б цього зробити до того, як люди вийшли на вулицю?».

Звісно, це питання можна було сформулювати по-іншому, ще більш прозоро і зухвало: «Чому влада намагалася спочатку ухвалити недолугий варіант податкового кодексу. І внесла в нього правки лише під тиском масових протестів? А якби не було протестів, правки не вносилися б?». Близькі до цього формулювання глядачі ще почують від представників опозиції в студії: депутатів Наталії Королівської (БЮТ) та Миколи Катеринчука (член фракції НУНС, голова Європейської партії України), політолога та співголови партії «Єдиний центр» Вадима Карасьова.

Тобто, Шустер у дипломатичній формі хотів поцікавитися, що ж було справжнім мотивом поведінки президента та його адміністрації: турбота про конституційні права громадян чи страх перед народом і вимушений відступ?

Очевидно, представниці Адміністрації Януковича (крім Лукаш, до мікрофону було пізніше запрошено Ірину Акімову) були добре підготовлені, щоб відповідати як на дипломатичні, так і на більш відверті та прямі формулювання. З одного боку, вони добре відпрацювали підготовлені меседжі на підтримку політики президента. З іншого, вони повністю ігнорували питання Шустера та решти гостей щодо неспроможності влади діяти превентивно і робити реформи так, щоб це не викликало гострого суспільного опору.

Краще вийшло в Лукаш, оскільки вона взагалі спробувала ввести дискусію навколо Податкового кодексу в інший контекст, творчо застосувавши прийом «перетасовки карт»:

1. Президент вніс поправки, які захистили презумпцію невинуватості підприємців і платників податків від норм, про які протестувальники навіть не здогадувалися.

2. Президент неодноразово звертався до парламенту з проханням урахувати його позицію. Однак не був почутий і був змушений застосувати вето, щоб остаточно виправити ситуацію.

3. Президент чітко виконав свою роль як Гарант прав і свобод громадян. Ситуація з Податковим кодексом показала, що президент виконує свої виборчі зобов’язання і завжди стоїть на боці захисту прав простих громадян.

При цьому, очевидно, Лукаш просто «забула» згадати, що парламент повністю підконтрольний Адміністрації президента і що всі більш-менш важливі рішення уряду і парламенту проходять схвалення в АП. Так само було і з ПК у сумнозвісній антиправовій редакції з порушенням «презумпції невинуватості». Коли Лукаш окремі спікери – депутат Королевська від БЮТ та журналіст Віталій Портников – про все це нагадували, вона або просто ігнорувала (репліку Портникова), або вдало захищалася, згадуючи про антипідприємницькі ініціативи депутатів БЮТ і уряду Тимошенко в 2009 р.

Гіршим із точки зору злагодженості й аргументованості був виступ Ірини Акімової.

Вона потворила ті ж тези Лукаш з однією варіацією:

1. ПК не може замінити всі реформи в державі, але створює можливості для їх проведення.

2. ПК з пропозиціями президента враховує інтереси і бізнесу, і простих громадян.

Під час дискусії Акімова кілька разів використала дуже яскраві маніпулятивні прийоми. Але в деяких із них, зокрема пояснюючи складність ситуації, вона зробила «безпідставне твердження» водночас із «фургоном з оркестром» : «Налоговым кодексом не будет в той форме, чтобы им все были довольны по одной простой причине: любой нормальный налогоплательщик не хочет полностью платить налоги. Но государству нужны налоги. Не чтобы платить чиновникам,…а учителям, врачам, пенсионерам. И вот на этом парадоксе основывается парадокс нынешней ситуации».

Очевидним є те, що нормальним може бути лише той платник податків, який їх платить. Якщо він їх не платить повністю, він є порушником. Звісно, проблема в тому, що Акімова цілком щиро говорила про «нормальних» як про пересічних громадян, які часто приховують свої додаткові чи неофіційні доходи. В будь-якому разі такий прийом робить усіх «платників податків» апріорі винними в тому, що вони «нормальні», тобто що вони не бажають платити всі податки! От тобі і презумпція невинуватості, про яку тільки-но говорила Лукаш.

Ніхто з присутніх цієї суперечності не помітив, оскільки її було виголошено як «банальність». Однак саме ця банальність безпідставно поширювала впевненість у тому, що велика соціальна категорія «платників податків» є нечесною. А тому, мовляв, саме в цьому, а не в діях держави полягає проблема труднощів ухвалення Податкового кодексу.

Невідомо, чи Акімова виголошувала ці та інші безпідставні твердження на кшталт: «Налоговое законодательство начало упрощаться. Любому гражданину будет легче разобраться, сколько ему надо платить налогов и куда они потом идут», «Ставка налога на прибыль будет снижена на 2%, будет легче создавать рабочие места, ставить новое оборудование» як цинічна маніпуляторка, чи вони є притаманними їй хибними уявленнями про світ. Більш очевидними є прийоми перекручування слів опонентів, якими Акімова реагувала на запитання, зокрема, на запитання Карасьова про «регресивне оподаткування».

Проте в будь якому разі сам факт, що Кімова, відомий та авторитетний економіст, замість аргументації вдається до сумнівних тверджень, свідчить про те, що вона як чиновник налаштована не на дискусію, а на пропаганду.

Цікаво також спостерігати на шоу Шустера за критикою уряду з боку висуванців сил, чиї лідери є членами цього ж Кабінету Міністрів. Мова про Олександру Кужель, заступника голови «Сильної України» Сергія Тігіпка – віце-прем’єр-міністра, та про Вадима Карасьова з «Єдиного центру», чий лідер Віктор Балога після місцевих виборів став міністром з надзвичайних ситуацій.

Проте їхня критика не виглядає «грою в піддавки» з владою та псевдокритикою, якою часто грішать спеціально запрошені експерти на подібних політичних ток-шоу на інших телеканалах. Справа в тому, що Кужель і Карасьов займають особливу позицію, оскільки цього вимагає їхня особиста професійна репутація.

Кужель давно відома як захисник малого бізнесу, і свою точку зору вона послідовно проводила в усіх урядах: від Пустовойтенка та Ющенка до Тимошенко й Азарова. Солідаризуватися з Податковим кодексом означало б для неї політичну смерть і банкрутство. Карасьов є більш гнучким спікером, який у різні роки захищав і Януковича, і Ющенка. Проте не боявся і критикувати їх, коли, на його погляд, їхні дії суперечили певним політичним стандартам. Очевидно, для Карасьова важливіше залишатися в очах глядачів незалежним і гострим на язик політологом, ніж «сірою тінню» «сірого» Балоги.

Завершити огляд хотілося б цитатою із запрошеного на «Шустер live» Михайла Задорнова. Він щиро визнав, що не зрозумів більшості з того, про що говорили Акімова і Лукаш. Але він зазначив цікаву тенденцію: «Один выступает – мне все нравится, другой возражает – мне опять все нравится».

Тобто, замість дебатів і пошуку рішень такий освічений глядач і артист, як Задорнов, бачить лише гру, яка може подобатися або не подобатися, але яка не має нічого спільного з суттю питання. Що ж, поки що це і є головним досягненням влади: перетворити ток-шоу на шоу, де влада й опозиція змагатимуться в акторській майстерності й риториці. Бо завжди в такому випадку виграє той, хто за лаштунками пише лібрето.

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Фото – «Велика політика»