У газеті «День» історична тематика реалізується в кількох напрямках. Це історичні шпальти в п’ятничному випуску, сайт, а також книжкова серія. Матеріали для історичних шпальт «Україна Incognita» й «Історія та Я», а також для розділу сайту «Україна Incognita» надсилають дописувачі. Серед них – як авторитетні науковці, так і звичайні читачі. Однак статті повинні бути обґрунтованими й цікавими. В іншому разі в публікації відмовляють навіть визнаним метрам науки. Як кажуть редактори, «нудота – наш головний ворог».

Про особливості реалізації історичної тематикиредакторвідділу «Історія та Я» газети «День» Ігор Сюндюков та заступник веб-редактора газети «День» Катерина Яковленко розповідали під час семінару Національної спілки журналістів України «Історична тематика, яка збагачує контент ЗМІ».

Через академічну мову редакція відмовляє в публікації навіть академікам

«Ми намагаємося не обмежуватися лише історією, а розкривати також теми, пов’язані з літературою, літературним життям минулого, літературною класикою, філософією, а подекуди – навіть економікою. Хоча історія – в центрі нашої концепції», – розповідає пан Сюндюков.

За його словами, «День» – газета україноцентрична. Тож на її шпальтах друкуються матеріали, які тим чи іншим чином стосуються проблематики саме українського життя в минулому. Як зазначає Ігор Сюндюков, серед вимог до матеріалів на історичні сторінки – наявність фактажу.

«Гіпотези, фантазії, передбачення – це чудово. Але добре, коли вони підкріплюються фактичним матеріалом. Бо якщо ми вважаємо, що історія – це наука, а не белетристика і казки, то вона вимагає підтвердження, – коментує він. – Обираючи сюжети всесвітньої історії, вибираємо такі, які потрібні сьогодні, які можуть чогось навчити, щось продемонструвати, дати відповідну інформацію».

Ще одне завдання шпальти «Історія та Я» – дати відповідь на запитання, що таке сучасна європейська демократія, як вона утворилася, які політичні лідери заснували цю демократію і чого це коштувало.

Як каже редактор відділу, за останні кілька років матеріалів, котрі надсилають дописувачі на історичні сторінки, суттєво побільшало. Однак не всі вони відповідають вимогам.

«Ми не друкуємо матеріалів, які містять явний проімперський дух, концепцію "єдиного народу". Автори повинні дотримуватися балансу між цікавістю, доступністю викладу, науковою обґрунтованістю. Не можна відхилятися ні праворуч, ні ліворуч», – стверджує він.

Матеріали, написані академічною мовою, редакція публікувати не буде. «Навіть якщо це дуже шановані науковці, доводиться ввічливо відмовляти. Ми цьому приділяємо дуже велику увагу, – каже пан Сюндюков. – Часто стикаюся з категорією дописувачів, чиї листи починаються зі слів "все, що написано до мене – це дурниця"… Самовпевненість жахає».

Крім цього, за словами пана Ігоря, доводиться відмовляти тим авторам, чиї матеріали потребують суцільного редагування: «При опрацюванні матеріалів доводиться також скорочувати надмір цитат, фактів, хоча вони необхідні. Адже коли немає фактичного матеріалу, – це інша крайність, тоді матеріал може виглядати як фантазія автора. Але ми шануємо наших читачів, які не повинні заглиблюватися в безліч фактичних відомостей, дат і подій».

Аби привабити аудиторію, навіть історичні матеріали в газеті «День» намагаються прив’язати до актуальних подій сьогодення. Особливу зацікавленість як у читачів газети, так і у відвідувачів сайту нині викликають матеріали, присвячені, наприклад, історії Криму.

«В матеріалах використовуємо спогади і щоденники, якщо вони варті уваги. Бо це найкраще передає дух часу. Абстрактні міркування – це не так цікаво, як тоді, коли ви берете щоденник видатної непересічної людини і читаєте, про що вона писала», – каже Ігор Сюндюков.

Візуальна інформація привертає увагу до тексту

Додаток «Україна Incognita» на інтернет-сайті з’явився у 2011 році. Тут є різні рубрики – такі, як «Маршрут номер один» – матеріали репортажного характеру не тільки про Україну, а й про інші місцевості, пов’язані з історією України, «Сімейний альбом України», куди пишуть статті звичайні читачі.

«Кожна людина може розповісти про себе, про свою сім’ю і заглибитися в свої корені. Я, наприклад, написала частину історії своєї сім’ї про українців, які живуть на Кубані. Мені було цікаво дізнатися, як вони там жили. Такі сімейні історії дозволяють не тільки зрозуміти, хто ти є, але й пізнати загальну історію. Коли ти намагаєшся знайти свої корені, то розумієш, що відбувалося в той час», – розповідає Катерина Яковленко.

Ще одна рубрика розділу – «Інтелектуальна мапа». Це інтерактивна карта унікальних місць в Україні, які збереглися з давніх часів і про які мало хто знає. Вони позначаються відвідувачами сайту, кожен може відзначити місце на карті й додати короткий опис про нього.

У рубриці «Музеї онлайн» відвідувачі можуть здійснити віртуальну екскурсію музеями України. Тут розміщені фото, текстові описи та відео.

«Для сучасного читача важливий візуальний аспект, щоб не було багато тексту, щоб одразу було зрозуміло, про що йдеться. Недавно нам надіслали статтю на десять аркушів. Читачі потім писали, що інформація дуже цікава, але "багато букв, ви ж розумієте…"», – розповідає Катерина.

Зауважує: перевага додатку «Україна Incognita» в тому, що тут всі історичні відомості сконцентровані в одному місці. Найбільше коментарів і перепостів збирає розділ «Інфографіка» – тут подаються різні візуальні дані. Наприклад, недавно було подано карту місць, де «впали» пам’ятники Леніну.

«Намагаємося гратися з різними можливостями, бо чим більше візуальної інформації, тим більша цікавість у читачів і до текстового матеріалу. Відвідуваність тих чи інших сторінок часто залежить від активності самих редакторів та журналістів у соціальних мережах. Якщо вони постять статті, поширюють посилання, то увага до матеріалів зростає», – каже Катерина Яковленко.

В середньому додаток «Україна Incognita» відвідує від 20 до 50 тис. читачів щодня. А от коментарі на сайті редакція відключила. «Люди не вміють обґрунтовано спілкуватися, переходять на особистості, а не доводять свою позицію фактами. Навіть по коментарях у фейсбуці видно, що чіпляються до назви, до того чи іншого слова, а не аргументують свою точку зору», – пояснює Катерина.

Редакторка каже, що більшою популярністю користуються матеріали дещо розважального характеру. На відміну від газети, сайт дозволяє розмістити навіть великі матеріали. Однак їх завжди розбавляють фото, відео, інфографікою.

«Цікавість до матеріалу залежить і від того, як ми проанонсуємо його в тих же соцмережах. Якщо доберемо влучний заголовок і опишемо, чому це варто прочитати, то відвідуваність зросте», – каже Катерина Яковленко.