Британський кінорежисер Тоні Палмер познайомив світ із маловідомими сторонами The Beatles і розповів незнані історії з життя композитора Ігоря Стравінського. Зрештою, Джона Леннона зі Стравінським особисто познайомив теж він. Серед його друзів і героїв також Марія Каллас, Стенлі Кубрик, Джімі Гендрикс та інші видатні митці ХХ століття. Доробок Тоні Палмера – це понад сто фільмів, значна частина яких відзнята для BBC. За них він отримав понад сорок міжнародних нагород, встигаючи між зйомками вести колонки музичної критики в The Observer та The Spectator

Перед Тоні Палмером, як і перед кожним режисером, який знімає стрічки про видатних людей та історичні постаті, стоїть подвійне завдання. Окрім інтерпретації творчості й діяльності головного героя кінострічки як митця, він бере на себе відповідальність за інтерпретацію життя людини, її особистої історії, переживання й конфліктів. Саме такий рішучий психологічний підхід до документальних стрічок робить кіно Тоні Палмера емоційно наповненим, не схожим на творчість інших документалістів. Про те, як йому вдається досягти такого ефекту, режисер розповів у лекції для студентів Школи журналістики Українського католицького університету у Львові (відео).

Стиль. Із досвідом та певною кількістю більш-менш удалих фільмів режисер формує свій особливий творчий почерк. На початку своєї кар’єри молоді режисери, амбітні й самовпевнені, часто намагаються впровадити в галузі кінематографії карколомні інновації. Нові операторські прийоми, монтажні фокуси, експерименти зі світлом і звуком – це ще не повний набір способів зробити своє кіно унікальним. Свою першу відому роботу All my loving 1968 року Тоні Палмер теж щедро наповнив авангардними художніми прийомами. Та згодом, як і більшість талановитих режисерів, переріс молодечий бунт і став більше зосереджуватися на суті, а не на формі фільму.

«Мій принцип: зміст є пріоритетом кожного фільму, а форма не є важливою. Я завжди намагаюся зробити так, щоб мій фільм був зрозумілий усім. Так мій стиль ставав усе простішим і простішим. Я можу зняти хороший фільм навіть на газоні за своїм будинком», – жартує британець.

Історія. Всі дорослі колись були дітьми й солодко засинали під читання чи оповідь фантастичних казок. Наступного ранку діти прокидаються й несуть ту саму книжку до батьків, вимагаючи прочитати ще раз. І щоразу коли батьки відкривають книжку, в дитини блищать очі й калатає серце в очікуванні історії. Любов до історії зберігається в людському серці змалечку й протягом усього життя, тому саме вона – найпотужніший інструмент у руках журналіста й режисера. Саме історію Тоні Палмер шукає в житті людей, які стають героями його нових стрічок.

«Я завжди вибираю історію. Дізнаюсь про людину через її творчість, але в кінцевому результаті мене цікавить митець як особистість. І якщо він погоджується пустити мене у свій світ, я зроблю все можливе для пошуку цієї особистості», – розповідає він.

Історія людини як особистості та її творчість, на думку Тоні Палмера, є одним цілим: митець завжди несе в своєму творі повідомлення, зрозуміти яке допомагає контекст місця, часу, подій, людей і емоцій. «Я роблю фільми не про композитора чи виконавця, а про те, що він намагається дати нам зрозуміти», – пояснює режисер.

Правила BBC. У своїй роботі Тоні Палмер керується цінностями якісного документального кіно, сформованими на BBC. Три стовпи ідеології британської телерадіомовної корпорації – інформування, розваги, освіта – відображені в кожному продукті, який виходить під логотипом BBC. Вони були сформовані з урахуванням вимог публіки, яка є неоднорідною й має різні потреби. Саме такий тривимірний підхід дає змогу робити документальні фільми доступними й цікавими для широкої аудиторії. «Я б хотів, щоб класична музика стала цікавою широкому загалу, – розповідає Тоні Палмер. – Освітня функція є важливою. Йдеться не про освіту-пропаганду, а про ту, що відкриває людям очі». Він прагне, щоб його стрічки розповідали нове, захоплювали глядача й спонукали до пошуку відповідей та альтернатив.

Монтаж. Це вкрай важливий етап у процесі створення документального кіно. Монтаж – це не нарізка і склейка кадрів, а в першу чергу визначення послідовності показу героїв у стрічці, а також архівних кадрів та постановочних сцен. Саме він формує з окремих розповідей героїв історію однієї людини. «Якщо ви маєте кадри А, Б і В, що складаються у фільм, і ви міняєте їх місцями – В, А і Б, наприклад, – у вас вийде абсолютно інша, нова стрічка. Монтаж – це дивовижна річ. Він дозволяє мені впливати на швидкість глядацьких емоцій лише через розташування елементів фільму в потрібній мені послідовності», – розповідає Тоні Палмер. Він пропонує режисерам побавитись у Кортасарові класики, щоби зрозуміти, наскільки визначальним є монтаж для документального кіно.

«Процес створення фільму – це агонія, це фактично божевілля, – попереджає Тоні Палмер усіх, хто сподівається від документалістики легкого творчого процесу. – Це сто відсотків поту від тяжкої праці та нуль відсотків натхненної творчості».

Фото Оленки Клименко