Концепція сучасного політичного устрою 

Коли слухаєш відеозапис публічної лекції професора Стенфордського університету Френсіса Фукуями, виголошеної минулого тижня в Київському інституті журналістики, хочеться вигукнути: «Нам би таких професорів!». Хоча це, як і багато іншого в українському суспільстві, лишається у сфері добрих побажань.

Тези концептуальної лекції Фукуями «Витоки сучасного політичного устрою», що ґрунтуються на його останній книзі The Origins of Political Order (Profile Books, 2011), нагадують математичні формули.

У розумінні Фукуями для сучасного політичного устрою необхідна трійця: по-перше – держава (state), по-друге – верховенство права (rule of law), по-третє – політична підзвітність (political accountability). Вирішальне значення має їх поєднання.

«Держава – це ієрархічний інститут, що здійснює монополію влади» – така перша формула. Багато в чому державу асоціюють із деспотичною владою й тиранією, заявив Фукуяма. Однак він вкладає в це поняття зовсім інший – соціальний зміст. Те, що економісти називають суспільними благами (public goods): «Сучасна держава повинна надавати чимало послуг: дбати про освіту, здоров’я громадян, забезпечувати їх після виходу на пенсію».

Фукуяма навів приклад перекрученого тлумачення його концепції держави. Назву написаної ним книги State-Building: Governance and World Order in the 21st century було перекладено російською як «сильное государство». Чимало росіян, вважає він, хибно сприйняли це як схвалення держави путінського стилю.

В українській мові існує поняття, тотожне англійському «state-building», – державотворення. Однак проблема в тому, щоб наповнити його реальним змістом.

Американський дослідник послався на німецького соціолога Макса Вебера, який чітко розрізняв традиційну родову державу від сучасної. Перша існує для блага правителів та їхніх наближених. «Якщо ви не друг президента, прем’єр-міністра чи короля, ви не маєте статусу, отже, й не маєте доступу до громадських послуг», – наголосив він.

За Вебером, особливість сучасної держави – її неупередженість. Ви встановлюєте стосунки з нею як громадянин. До кожного свого громадянина вона ставиться на основі рівності. Сучасна держава має вийти за межі чинника, що діє на рівні родин та невеликих громад: «У сучасній державі ми маємо наймати вищих урядовців за критеріями їхніх здібностей, їхньої освіти, їхнього вміння аналізувати та передбачати».

Друга складова концепції сучасного державного устрою Фукуями – верховенство права: «Воно вище за волю будь-якого носія влади. Якщо держава зосереджує владу, то верховенство права стримує її. Це означає, що влада здійснюється справедливо за згодою з усією спільнотою. З одного боку існує інститут, що здійснює владу, з іншого – той, що її обмежує».

Третій важливий набір інститутів пов’язаний із політичною підзвітністю. Фукуяма вважає, що він невід’ємний від демократії: «Політики повинні правити в інтересах усього суспільства радше, ніж у власних інтересах».

«Це три складові ліберальної демократії. Їх дуже важко досягнути», – резюмує американський філософ.

Історичні прецеденти

За подіумом актової зали Київського Інституту журналістики стояв промовець, котрого, висловлюючись англійською мовою, можна назвати «ходячою енциклопедією» (a walking library). Натуралізований американець у другому поколінні, який не володіє мовою своїх пращурів, однак здобув блискучу гуманітарну освіту, виявив унікальне знання світової історії. Для нього вона – не стоси пожовклих чи оцифрованих томів, а інтелектуальне знаряддя осмислення сучасності й тенденцій глобального розвитку. Його концепції не з’являються на голому ґрунті. В їхню основу він незмінно кладе історичні прецеденти.

За Фукуямою, всі сучасні інститути у світовій історії виникли за специфічних обставин.

Американський дослідник посилався, зокрема, на британський досвід. Він зазначив: Англія була єдиною країною в Європі, що в ній король, який представляв інтереси держави, не спромігся подолати парламенту. Парламент, який представляв інтереси суспільства, був добре організованим, а його дії вмотивованими. У ХVI столітті він здобув перемогу над королем Карлом I. А завершилося все «славетною революцією» (glorious revolution) 1688 року та заснуванням парламентської системи урядування.

Проголошене тоді гасло «Жодних податків без дозволу!», як вважає Фукуяма, поклало початок підзвітності влади.

Подібну революцію, наголошує він, здійснили американські колоністи, проголосивши незалежність Сполучених Штатів.

Деякі твердження Фукуями сприймаються нами, зацикленими на національній та європейській історії, як відкриття.

Першу державу в сучасному розумінні цього слова, хоча більшість на Заході не визнає цього досягнення, створило китайське суспільство, стверджує Фукуяма. Це сталося приблизно дві тисячі років тому внаслідок безперервних воєн. Тоді в китайському племінному суспільстві відбулося об’єднання, було засновано державу не на родинній основі. Довкола доктрини бюрократії народилося конфуціанство. Згідно з ним, правити державою можуть тільки особистості, спираючись на освіченість, знання класичної літератури, на вміння аналізувати та використовувати в управлінні державою інтелектуальні здібності.

Перспективи глобального розвитку: ліберальна демократія проти диктатури

Однак централізоване бюрократичне управління – єдине, в чому китайці досягли успіху, вважає Фукуяма. Нині, керуючи країною з 1,4-мільйонним населенням, воно домоглося небаченого в історії рівня економічного зростання.

Фукуяма завважив, що не хотів би створювати враження, ніби йому до вподоби китайська модель. Сучасний устрій за відсутності верховенства права та підзвітності – це досконала диктатура, яку створено в Китаї, наголосив він. Китайська система не збалансована. Що більш організована держава – то вона більш тиранічна.

Останнім часом справи в демократичних країнах ішли гірше, ніж у тоталітарних, констатував Фукуяма. Та, на його думку, немає достатніх підстав вважати, що китайська модель виживе, коли «економічна пара видихнеться» і виявиться її незбалансованість. Вона має державу, та не має обмежень, що її стримують. Ліберальна демократія життєздатніша, переконаний Фукуяма.

Фукуяма не ідеалізує устрою своєї країни, визнаючи, що «в політичній системі США є проблеми». Він розкритикував війну Джорджа Буша-молодшого в Іраку. Стосовно Сирії застеріг: не зрозуміло, до чого можуть призвести американські військові удари по цій країні.

Натомість американський політолог вважає еталоном сучасного політичного устрою Данію – «невеличку, щасливу у багатьох стосунках країну, – демократичну, сучасну та багату, з дуже низьким рівнем корупції».

«Без організації та мобілізації демократія в Україні не відбудеться»

Україну, яку Френсіс Фукуяма відвідав удруге, він назвав країною, до якої в нього «особливі почуття». Публічну лекцію він розпочав із похвали ненависної теперішній владі Помаранчевій революції.

«Я вважаю, що демократичний рух 2004 року, який викликав подив світу, тут ще живий, – сказав Фукуяма. – Вважаю, що цей період ще триває, незважаючи на те, що демократія полетіла шкереберть в Україні і загалом у цій частині світу». А під час лекції завважив: «У цій частині світу – в Україні, Росії, Білорусі створення політичних інститутів ще далеке від завершення».

Під час обговорення лекції студентка-політолог Києво-Могилянської академії запитала американського професора: «Чи можете Ви передбачити майбутній процес демократизації в Україні у найближчі 7 років? Чи можливий він за теперішніх обставин?»

Витримавши як досвідчений промовець паузу, Френсіс Фукуяма під оплески присутніх заявив: «Ні, я не можу цього передбачити». І додав: «Я не думаю, що в Україні слід боротися з урядом. Та вважаю, що боротьба за демократію не припиниться в цій країні, якщо люди, які її прагнуть, будуть організованими. Організація – головний ключ до всього. Громадянське суспільство має бути організованим, спроможним протестувати. Має бути інформація, потік інформації, добра обізнаність суспільства з тим, що робить уряд. Потрібні засоби, щоби змусити його бути підзвітним. Один зі способів домогтися цього – вибори. Та в сучасному світі є чимало інших форм підзвітності. Без організації та мобілізації демократія тут не відбудеться.

До 2004 року чимало хто казав, що українці не спроможні розгніватися, не спроможні мобілізуватися тощо. Те, що тоді відбулося, показало, що це не так (виділено автором. – MS).

Я вважаю, майбутнє насправді залежить від волі людей домагатися того, щоб суспільство добилося від уряду свого».

Можливо, в цій традиційній для України політичній невизначеності не тільки для закордонних політологів, а й для її можновладців проблиск надії на реальну демократію.

Під час обговорення постала й проблема євроінтеграційного вибору України.

«Запитання: Чи допоможе Україні євроінтеграція створити сучасні інституції, поліпшити економічний і соціальний розвиток?

Відповідь: Безумовно. В України немає іншого вибору на майбутнє, крім як європейська інтеграція (оплески). Я вважаю, передусім, що таке приєднання було потужним двигуном реформ в інших країнах Східної Європи. Подивіться на альтернативу (Фукуяма двічі повторив цю фразу). Альтернатива – з союзом на нафті та газі та автократичній політиці. Це катастрофа для майбутнього України. Думаю, що в неї немає іншого вибору, крім як продовжувати творити верховенство права та демократію у партнерстві з Європою та з іншими західними країнами, такими як Сполучені Штати. Це повільний і важкий процес. Форма інституцій, яких ви потребуєте, цілком очевидна. І якщо ви зробите правильний вибір, то отримаєте в цьому допомогу. Альтернативи немає».

В оцінці зовнішньої політики України традиційно було присутнє «якщо». Гросмейстер на «великій шахівниці» і знавець зигзагоподібної української політики Збіґнєв Бжезинський категоричніший за свого колегу. В інтерв’ю Deutsche Welle він не виключив, що Україна може наслідувати приклад Вірменії, яка після домовленостей стосовно підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом хитнулася в бік Митного союзу і втратила історичний шанс.

Ще остаточно невідомо, чи не зробить, бува, теперішня влада в Україні, зв’язана пуповиною з «русским миром», після несподіваного різкого євро-розвороту кульбіт від ЄС до МС. До того ж неможливо позбутися гіркого усвідомлення того, що чинна в нас державно-правнича система не має жодного стосунку до сучасного політичного устрою, який пропагує Френсіс Фукуяма, і що в розвитку суспільства Україна відстала від цивілізованого світу на століття.

Афоризми з публічної лекції Френсіса Фукуями

Я не роблю передбачень. Я не знаю, яким буде світ через 15 років.

Роль освіти – вирішальна. Що вищий освітній рівень суспільства, освітній рівень чиновників – то вищий рівень урядового правління

Освіта й підзвітність влади – знаряддя боротьби з корупцією. Громадянам не до вподоби корумпований уряд.

Вирішальну роль відіграє система права. Суддів і правників повинен призначати не уряд. Вони мають бути незалежними, проходити тренінг та отримувати зарплатню незалежно від його бажань.

Демократичне суспільство за визначенням – наслідок вибору громадян, які живуть у своїх країнах.

Не думаю, що демократія будь-коли утверджувалася шляхом інтервенції.

Небезпека будь-якої інтервенції – у непередбачуваних наслідках.

Я не вважаю, що події в Сирії мають стосунок до демократії. Це радше гуманітарна проблема і проблема прав людини.

В арабської революції те ж саме джерело, що і в інших революцій. Її очолив середній клас. Мобілізаційну роль у Тунісі, Єгипті та в інших країнах відіграли соціальні мережі – Facebook і Twitter.

Західні теоретики схильні применшувати чи не розуміти ролі світової історії.

Те, що сучасні інститути виникли у взаємодії в Англії і в Сполучених Штатах, не було випадковим і відбулося не з волі Провидіння.

Створення сучасних інститутів вимагає багато часу. Після Французької буржуазної революції знадобилося понад сто років, щоб у більшості європейських країн вони утвердилися на стабільній демократичній основі.