Воєнний репортер Associated Press: Безпека — це завжди компроміс, із собою та з редактором у тому числі
Воєнний репортер Associated Press: Безпека — це завжди компроміс, із собою та з редактором у тому числі
Мстислав зацікавився зйомкою конфліктів у 2013 році у Стамбулі. «Я знімав щось геть інше — соціальні теми, шпиталі, бідність тощо. І вночі я потрапив на площу Таксим, де горіла поліцейська машина. Мене це дуже вразило. Я дивився й це було настільки реальним, що я подумав: “Треба це більше зрозуміти й більше відчути”. Це був той момент, коли я захотів знімати конфлікти», — розповів репортер.
Співпрацювати з Associated Press Мстислав Чернов почав як фіксер та перекладач. Потім почав знімати для агенції й відео. На його думку, майбутнє саме за відеоконтентом. «Багато людей, які зараз працюють в Associated Press, починали як фіксери та перекладачі, як і я. Якщо ви подивитеся на тих, хто працює в лондонському бюро, то там десь 25 % людей, які починали як оператори та перекладачі під час Балканських воєн», — пояснив він. Принцип роботи агенції такий, що вона не може купувати неперевірені сюжети в журналістів, яким не довіряє на всі сто. За словами репортера, в роботі на велику агенцію йому подобаються жорсткі стандарти щодо об’єктивності всіх матеріалів.
У Мосулі (Ірак) репортер знімав у 2017 році. Місто чотири роки утримували бойовики ISIS. На те, щоб відвоювати його назад, іракській армії знадобилося близько року. За розповідями Мстислава, тут є кілька способів: або втратити багато солдатів, або зруйнувати місто, або спробувати домовитися. Мосул штурмували іракські солдати, яких тренували американські військові, за підтримки з повітря з боку коаліції.
«Ти просто прикріпляєшся до військового підрозділу й проводиш час із ними. В нас була іракська акредитація, й можна було вільно рухатися країною. Але все одно ти приїздиш до генерала якогось підрозділу й домовляєшся з ним. Далі дивишся, що знімати: шпиталь, гуманітарну допомогу чи передову — і це все йде по колу, повторюється», — каже репортер.
Головним викликом для журналістів, звісно, була безпека. Справа ще й у тому, що іракські солдати інакше реагують на загрози. «Вони іноді просто безстрашні там, де треба б бігти», — додає Мстислав. Така реакція оточення іноді збиває з пантелику та заважає об’єктивно оцінити ситуацію.
До хитрощів у таких умовах вдаються й агенції. Вони не посилають своїх репортерів прямо у зони військових конфліктів, мотивуючи тим, що це надто небезпечно. Але охоче купують контент у тих, хто все-таки поїхав. Також репортери підписують відповідні документи про те, що не зніматимуть у небезпечних місцях. «Безпека — це завжди компроміс. І це компроміс не тільки з собою, а ще й із шефом та редактором», — підсумовує Мстислав.
«Дуже цікаво, як швидко в ці місця повертається життя. Фронт просувається, й у відвойовані квартали повертаються люди, починають налагоджувати побут. Там відкрили ринок, там фалафель почали продавати, ще щось. Але якщо казати про безпеку, то коли ми хотіли зупинятися й щось знімати, то фіксер казав, що “ні-ні, ми не можемо тут зупинятися, тому що ринок — це перший об’єкт, який атакуватимуть терористи-смертники”», — розповідає репортер. У Мосулі він знімав лише з боку іракської армії. Після того, як ISIS викрали кількох журналістів, медійники припинили спроби знімати всередині ISIS через надто великі ризики.
Якщо іракські військові не хотіли, щоб журналісти щось знімали, їх дуже ввічливо не пропускали далі блокпосту. Так можна прочекати весь день, щоби проїхати в потрібну точку. «Частіш за все достатньо просто підійти, покрутитися трошки і якщо ніхто не говорить, що не можна знімати, — то ви просто починаєте знімати. Були дні, коли в одному й тому ж шпиталі можна було знімати, а потім не можна було. Були дні, коли ми домовлялися, що цивільних знімати можна було, але не солдатів. Це залежить від настрою — якщо солдати виграють в цей день, то знімати можна, якщо програють — то вибачайте», — каже Мстислав.
Був випадок, коли його та фотографа Associated Press, який був із ним разом, намагалися змусити видалити відзнятий матеріал. Для порівняння: в Сирії всю роботу медійників дуже уважно контролювали. А доступ до передової був лише в російських, китайських та іранських журналістів.
Шпиталь у Мосулі, Ірак.
«Це дуже важливі історії. Там змішані всі міжнародні інтереси. Туди потрібно їхати», — пояснює своє рішення знімати конфлікти репортер. При цьому Мосул він вважає найбільш небезпечною точкою, де йому доводилося працювати. Наприклад, у Сирії він знімав більш гуманітарні сюжети. При цьому репортер пояснює, що для сюжетів із військових зон важливий контраст. Якщо показувати лише вибухи і стрілянину, глядач перестане це сприймати. «Але якщо є моменти тиші, він відчуватиме це сильніше. Це й на мене впливає — мені теж потрібна тиша. Це така собі медитація», — додає він.
MediaSapiens зустрівся зі Мстиславом Черновим після лекції, щоби поставити йому ще кілька запитань.
Мстиславе, ви здебільшого працювали за схемою embed?
Так, але це не вирішує проблеми з безпекою. Цю проблему вирішує здоровий глузд, якщо він є. Але він був, звісно. Ти робиш якісь помилки і вчишся на цьому. Ще дуже важливо зважати на те, як на ситуацію реагують люди навколо. Якщо є якась загроза, то українські солдати реагують так, а іракські солдати — геть інакше. Є випадки, коли вони зовсім не реагують на небезпеку. І ти думаєш, що все нормально, а насправді — зовсім не нормально. Потім ти звикаєш і розумієш, що як працює, хто як на що реагує.
У Сирії була інша проблема — тотальний контроль: що можна робити, чого не можна, які ти питання ставиш, які в тебе сюжети. Усіх людей, із якими ти працюєш, потім запитують, що ви робили. Якщо хтось із місцевих щось тобі не те скаже — його можуть потім звільнити з роботи або створити інші проблеми. Тут треба бути дуже обережним.
Яких типових помилок припускаються журналісти-новачки, які починають висвітлювати військові конфлікти?
Погане планування. Кожен, хто їде до зони бойових дій, повинен розпланувати свою роботу й розуміти її специфіку. Тому що на місці стається одразу багато подій. Якщо журналіст заздалегідь не підготувався й не знає, що буде, то починаються проблеми, паніка. Підготовка потрібна.
Буває, що приїжджають репортери й дивляться: «Що тут познімати можна? Я поїду спершу туди, а потім туди, а можна я з вами теж поїду?» Вони їдуть одразу «в поле» — й це може погано вплинути на об’єктивність, і на безпеку теж.
Мосул, Ірак, 2017.
Як ви шукаєте історії для відео? Це робота через фіксера та перекладача чи ви самі спершу шукаєте героїв і потім приходите до них із перекладачем?
Буває й так, і так. Але зазвичай, особливо в таких місцях, де щось відбувається, неможливо знайти історію заздалегідь. Ти просто їдеш, намагаєшся потрапити в активну ситуацію, яка зараз відбувається, шукаєш когось, хто активний у ній, хто може бути героєм.
Ви бачили (на відео) героїв, які спрацювали, але було дуже багато героїв, які мені здавалися цікавими, але вони не спрацювали, тому що вони не хотіли говорити, в них не було часу або в мене не було часу. І це той підхід, який тепер найбільш розповсюджений, — не просто приїхати й познімати усе підряд, а знайти героя й через нього відкрити історію. Це більш документальний підхід, він у новинах не завжди популярний. І мені не завжди вдається це робити.
Як ви регулюєте ситуації, коли відводять убік і вимагають видалити відзняті матеріали?
Легше за все мати в камері дві карти й видаляти або віддавати одну з них. Якщо виникає така ситуація, то починаєш дзвонити якимось знайомим генералам. Тут важливо мати контакти, яким можна подзвонити й відволікти від себе увагу. Сказати: «Ні, я ж із міжнародного агентства, в мене ось такі друзі, і взагалі я нічого не встиг зняти…» Тобто, багато говорити й відволікати увагу.
У ваших відео також є зйомки дітей. Як ви регулюєте це питання з погляду законодавства та професійної етики?
По-перше, це залежить від закону тієї країни, де відбувається зйомка. Є країни, в яких це неможливо взагалі, наприклад Франція. Ми намагаємося не знімати дітей без батьків навіть у таких країнах як Ірак та Сирія. Тобто якщо поряд є батьки й вони бачать камеру і що ти знімаєш їхніх дітей, то питаєш їх, чи це можна робити. Якщо це зовсім кризова ситуація, то можуть бути винятки. Але тут ти намагаєшся не концентруватися на дитині.
Інтерв’ю з дітьми ми не робимо без батьків. Якщо це зйомка на вулиці, то можемо знімати, але інтерв’ю — ніколи.
Як організована робота з редакцією? Вам надсилають завдання, які потрібні історії?
Це залежить. Є новини (News), а є тематичні сюжети (Features). У Features є теми, які рекомендують, або ти можеш сам пропонувати щось редакторам. Є головний редактор для регіону, є редактори за містами або за подіями. Щодня є якийсь план того, що є важливим. Але ти можеш приїхати в зону бойових дій або в місто й покажеш те, що знайдеш. Наприклад, військові взяли половину міста й усі про це говорять. І ми знімаємо про це сюжет. Але якщо нічого не трапилося, то ми шукаємо свої сюжети. Знайшли щось на передовій — добре, знайшли біженців — добре. Погано так казати й трохи цинічно, але є список стандартних сюжетів. Що ми знімаємо сьогодні — біженців, гуманітарну допомогу, передову, наслідки обстрілу.
Буває, що сюжет просто приходить до тебе й неможливо зробити щось інше, тому що ця тема — важлива. А буває, що стоїш і думаєш — що ж треба знімати? Агенції щодня повинні робити сюжети. Багато тиску, щодня.
Фото Мстислава Чернова