До початку 2017 року Андрій Бродецький був головним редактором одного з найпопулярніших видань про цифрові технології на пострадянському просторі Apparat. Тепер він сам собі ЗМІ: розвиває свій канал у месенджері Telegram, заробляючи на рекламі. У Школі журналістики Українського католицького університету Андрій Бродецький розповів, як соціальні мережі змінюють журналістику і як месенджери можуть допомогти медіа конкурувати в новій реальності.

Контент можуть генерувати всі. Мас-медіа втратили монополію на поширення інформації, й будь-хто може привертати увагу аудиторії. Журналістам варто розібратися в економіці онлайн-ЗМІ. Facebook та Google з’їдають усе більший шматок рекламного пирога — тепер на них припадає вже до 80 % рекламних бюджетів в інтернеті. Тому ЗМІ змушені скорочувати бюджети. Контекстна реклама дає більше грошей за більше переглядів, і це спонукає редакції створювати низькопробні матеріали із жовтими заголовками.

Контенту й інформації стало дуже багато. За увагу читача конкурують не тільки медіа, але й серіали, фільми, друзі. Раніше журналісти були такими собі хранителями брами. Вони мали монополію на формування порядку денного. Та роль журналіста тепер стала ще важливішою: він професійно працює з інформацією. Журналіст — це своєрідний провідник, куратор, який розбереться, відокремить важливе від неважливого і передасть інформацію читачу у зручній формі та на зручній платформі.

У мене свого часу виникли великі труднощі при пошуку журналіста: люди в редакції не витримували довше двох днів, вони не могли перекласти інформацію зрозумілою мовою. Журналіст повинен мати певну спеціалізацію, й часом легше знайти людину, яка знається на певній сфері, й навчити писати. Якщо тепер мої колишні одногрупники розробляють програми та штучний інтелект, то я про це пишу.

Існує умоглядна ситуація «китайської кімнати». У кімнаті людина, яка не знає китайської, але в неї є словник. Вона отримує меседж китайською й за допомогою словника його перекладає. Людина, яка стоїть зовні й отримає цей перекладений меседж, може подумати, що людина в кімнаті знає китайську. Люди, які пишуть про певну галузь, не знаючи її, схожі на цю людину в китайській кімнаті. Тому я закликаю ставати спеціалістом у певній галузі й читати якнайбільше.

Я рекомендую не підписуватися на сторінки ЗМІ. Чому? Ваші інтереси й інтереси медіа різні. ЗМІ хочуть від вас якнайбільше кліків. Ваша увага — це гра з нульовою сумою, ви можете витратити час на читання даремно. Якщо ви хочете стежити за порядком денним у галузі, підпишіться на лідерів думок, на блогерів, кураторів у вашій галузі. Якщо підпишетеся на 40–50 таких людей, ви точно нічого не пропустите. Я, до прикладу, підписався у Twitter на технологічних американських журналістів.

Для журналіста важливо бути частиною професійної спільноти. Зв'язок із колегами важливий для того, аби ви знали, що відбувається в галузі. Найкращий інструмент для цього нині — це Facebook. Додавайте у друзі журналістів, а також редакторів, від яких ви можете отримати замовлення. Є так звана концепція слабких зв’язків: пропозицію роботи ви отримаєте радше від малознайомих людей, аніж від вашого близького кола друзів. Я колись також просто додавав людей, а потім вони замовляли мені тексти, коли бачили, що я щось пишу. Друзі друзів збільшують ваші шанси на порядок.

Дуже важливо просувати особистий бренд: за допомогою соцмережі ви можете позиціювати себе як спеціаліста в певній галузі. У мене є друг, який позиціював себе як популярний блогер, хоча таким не був. Але дуже швидко став. Для цього достатньо добре вести сторінку: публікувати матеріали зі своєї теми й не змішувати з особистим. Треба чистити свою сторінку від трешу: тестів і тому подібного. Також важливо наповнити свій профіль: я додаю людину у друзі, якщо бачу, що це потенційна колега, тому важливо вказувати, хто і звідки ви.

Є інформери й міформери. Міформери (meformer) — це ті, хто пише про себе. А інформери (informer) — це ті, хто пише про те, що може бути цікавим не лише їхнім друзям. Треба ставати кураторами контенту: публікуйте не лише свої, але й інші матеріали зі своєї теми. Правило просте: який контент, такі і друзі.

Ви повинні сприймати свою сторінку як ЗМІ й дотримуватися простих правил SMM: наприклад, коли поширюєте допис, треба написати підводку, щоб люди розуміли, про що йдеться.

Facebook — це не лише кількість лайків, це насамперед люди, які можуть вам чимось допомогти. Такий собі краудсорсинг ідей. Мої підписники допомагають мені в написанні деяких матеріалів. Ще є краудсорсинг матеріалів. Коли влітку була кібератака, мені одразу ж замовили текст. Я написав у чат, аби люди кидали мені якісь оновлення, й підписники просто завалили мене інформацією.

У тебе в голові те, що ти читаєш. Ми знаємо, що є корисна їжа, а є смачна. Шкідливі новини — це ті, які не виправдовують часу, витраченого на їх читання. Наприклад, українські політичні новини є дуже загальними. Відкрийте будь-який новинний сайт і подумайте, як багато новин мають прямий стосунок до вашого життя. Так само з міжнародними новинами, шоу-бізом та інфотейнментом.

Що ж треба читати? Це соціальні новини, новини ваших друзів та небайдужих вам людей. Стежте за тим, що відбувається у вашому районі, адже локальні медіа об’єднують людей у спільноти.

Якщо ви годину просто гортали Facebook, вам уже ніхто її не поверне. Ви завжди можете витратити її більш корисно. Як на мене, трендом наступного року буде відмова від багатьох медій. Смартфони та додатки розроблені для того, щоб забирати якнайбільше нашого часу: що довше ви в них сидите, то більше вони заробляють. Вони нібито безкоштовні, але ви платите за них своєю увагою і часом. Колись іконка оновлення у Facebook була синьою. Коли її зробили червоною, на неї почали набагато більше клікати. Facebook дуже токсичний, там багато непотрібної інформації, тому слід шукати нові шляхи комунікації з аудиторією. Для мене таким рішенням став Telegram.

Як розвивати свій Telegram-канал?

Telegram зручний тим, що він вимагає мало ресурсів. Є й інші месенджери для трансляції контенту. У Facebook є боти, але успішних кейсів в Україні немає. У Viber є публічні чати, але там можуть писати тільки адміни, й це виглядає як діалог самого з собою.Натомість Telegram зручніший у користуванні і для автора, і для читача: він вимагає менше ресурсів телефону й дає можливість отримувати фідбек від підписників.

Треба розуміти, для чого ви створюєте канал. Якщо вже зайняли якусь нішу, працюйте тільки в ній.

Створіть унікальний канал. У вас повинен бути ексклюзивний контент, якого не знайти в інших соцмережах. Тоді інші ЗМІ будуть поширювати вашу інформацію з посиланням на вас.

Канал повинен спрощувати життя читача. Ми повертаємося до журналіста як куратора. Крізь себе я пропускаю кілометри стрічки новин і вибираю найцікавіше. Я викладаю інформацію так, що читачу навіть не треба переходити за посиланням. Контент треба переносити якнайближче до читача, щоби йому з месенджера не треба було нікуди виходити.

Як знайти підписників? Використайте аудиторію, яку маєте в соціальних мережах та на інших платформах.

Не варто купувати рекламу в каналів, які цим зловживають. Це ситуація, аналогічна до банерної сліпоти: люди на це не клікнуть.

Для оформлення дописів можна просто писати текст і додавати лінк. Можна використовувати бота @ControllerBot, який зможе зробити кращий дизайн для дописів та навіть видати допис у зазначений вами час.

Must-read від Андрія Бродецького

• DanielBoorstin. The Image: A Guide to Pseudo-events in Americа.Автор написав цю книжку ще 1960 року, але вже тоді описав, як американські ЗМІ створюють віртуальний світ. До прикладу, псевдоподія створена лише для існування в медіа, а псевдозірки популярні лише тому, що про них пишуть.
• ClayJohnson. Theinformationdiet. У цій книжці автор дає поради, як налаштувати свій інформаційний раціон правильним чином, щоб уникнути токсичних новин.
• Nick Davies. Flat Earth News (Новини пласкої землі). Це книжка про критичне висвітлення роботи британських ЗМІ. Він каже про churnalism (від анг. churn — змішувати): новини просто перемішуються як у блендері, утворюючи незрозумілу суміш. Завдання читача — розпізнати цю міксерну журналістику.
• RyanHoliday.TrustmeI’mlying.Це книжка-сповідь піарника про те, як навмисні дії окремих людей можуть впливати на широку аудиторію.

Фото — Катерини Хорощак