Заробити на культурній тематиці українським медіа вкрай важко. Проте Ігор Панасов, колишній журналіст Esquire Україна та головред сайту Cultprostir, придумав онлайн-проект, який живе й розвивається, не заробляючи. Його інвестором є сервіс продажу квитків на концерти Karabas.com, для якого видання — спосіб стимулювати цікавість до української музики, а отже розвиток ринку.

Karabas Live називає себе платформою для знайомства українських слухачів із музикою всіх жанрів і розповідає про все: від естради до андеґраунду, від аlt-J чи Kasabian, до Олі Полякової та Dzidzio. За словами головного редактора проекту, перш за все для нього важлива людина, тому пишуть тут не про політональні накладання і не про технічний інструментарій, а про емоції, про те, як особистість проявляє себе в музиці.

У Школі журналістики Українського католицького університету Ігор Панасов розповів про концепцію KarabasLive, ми публікуємо найцікавіші тези.

Ми повинні мислити не як нішеве видання, а як загальнонаціональне, здатне бути корисним читачам із різними інтересами. Якщо ти мислиш себе маленьким, нішевим, то так і буде. Наша місія в тому, щоби ті, хто робить в Україні музику, знайшли тих, хто хоче її слухати. І не важливо, в якому форматі чи жанрі ця музика зроблена.

Рецепт створення онлайн-видання простий. Вам потрібен ентузіазм, триста гривень на доменне ім’я, тисяча гривень на хостинг, вільний час і розуміння ніші, в яку ви заходите. Бюджет такого видання — 100–120 тисяч гривень на місяць. У команді потрібні п’ять-шість журналістів, а також спеціалісти з поширення в соціальних медіа, оптимізації для пошукових машин та піару. Повноцінне життя такого видання можливе лише тоді, коли воно має продуману стратегію промоції та реклами. Слід орендувати приміщення — для медійного проекту дуже важливе місце, куди люди можуть прийти й почуватись як удома, куди можна запрошувати людей на інтерв’ю. Також важлива технічна підтримка: періодично в сайту виникають різні проблеми, й людина, яка бодай дистанційно зможе їх розв’язати, просто необхідна.

Фрилансери — це не просто додаткові люди, а автори, які є спеціалістами в певному сегменті. На Karabas Live це, наприклад, джазовий оглядач, який знає цю сцену як ніхто в команді, або знавець електронної музики. Поза тим, потрібно виховувати експертів у редакції та постійно шукати нові формати матеріалів, вигадувати, чим здивувати читача.

Щоб не лише запуститись, а жити, видання повинне постійно збільшувати аудиторію в соціальних мережах та робити спільні проекти з великими компаніями. Один із важливих напрямків — це офлайнові зустрічі. Необхідні живі контакти з людьми, які вас читають. Таким чином утворюється платформа для спілкування людей, які раніше не перетиналися.

Найбільш привабливою формою монетизації нині виглядає нативна реклама, бо вона не ламає структури видання й максимально комфортна для читача.

Те, що відбувається в культурі, значною мірою визначає політику. І журналіст, який пише про культуру, повинен бути культуроцентричним. Можливо, важливіше не те, про що поговорили міністри, а те, як «Океан Ельзи» зібрав сімдесят п’ять тисяч людей на Олімпійському стадіоні, що з ними відбувалося в цей момент. Соціальний ефект від їхньої музики й руху набагато більший за діяльність політиків. Якщо це розуміти, текст про культуру може виявитися резонанснішим за політичний або економічний.

«Для чого музичне видання пише не про музику, куди ви лізете?». Такі коментарі зібрала наша реакція на інтерв’ю співака Івана Дорна російському відеоблогеру Юрію Дудю. Я вважаю, що в більш мирний час музичний журналіст може дозволити собі бути аполітичним і не реагувати на те, як лихоманить країну. Проте сьогодні це неможливо. Якщо артист або текстом пісні, або словами в інтерв’ю показує себе людиною з громадянською позицією або її відсутністю, й виходить на поле обговорення політичних тем, це стає й нашою темою.

Слава, секс, смерть, сенсації, скандал, сміх, страх і гроші дуже важливі для пошуку спільної мови з читачем. Це інструменти, які дають змогу зацікавити читача тим, що ви пропонуєте йому як контент. Те, як ви будете заходити в ці теми, визначатиме якість вашого видання.

Перша хвороба культурної журналістики в Україні — аутизм. Це коли журналіст пише про музику чи кіно мовою, зрозумілою лише режисерам, митцям, продюсерам і йому самому. Це той випадок, коли люди використовують контексти, не пояснюючи їх, промовляють, але не до читача. Вони оперують не культурними кодами, зрозумілими людині незалежно від рівня освіти, а кулуарними, цеховими речами.

Друга хвороба — снобізм. Люди, які мають жорсткі уявлення про те, що таке хороший чи поганий смак, відкидають на периферію всіх, хто не вписується в їхні рамки. Снобізм не дає простору для діалогу. В редакції Karabas Liveтаких авторів нема, бо з такими важко працювати.