Біологиня Руслана Радчук зі своїм блогом «Про генетику і не тільки» перемогла в конкурсі BestUkrainianBlogAwards 2008 у категорії «тематичний блог» як найкраща науково-популярна блогерка України. Втім, за її словами, це не дивно, адже на той час вона була єдиною блогеркою, яка писала про науку українською. Вона працює в Інституті генетики культурних рослин у німецькому Ґетерслебені. У Школі журналістики Українського католицького університету у Львові Руслана розповіла, чого найбільше бракує журналістам, коли вони пишуть про науку, та як правильно читати наукові джерела. MediaSapiens публікує найцікавіші тези виступу.

Я вирішила зайнятися науково-популярною журналістикою, коли побачила, що в інтернеті немає жодної притомної статті про трансгенні організми. За останні п'ять років зросла кількість людей, які пишуть у науково-популярній журналістиці, та виявилося, що немає найголовнішого — читача. Я просто не бачила коментарів під своїми постами. До того ж, судячи з пошукових слів штибу «структура клітини», я розумію, що моїм контентом цікавляться передусім студенти. Завдяки блогу мене спочатку помітили російські журналісти, і я почала писати для таких видань, як «Вокруг света», «Сноб», «Наука и жизнь». Згодом я вирішила писати українською й нарощувати україномовну аудиторію. Немає сенсу надолужувати пробіли у знаннях людей: я хочу пробудити в них інтерес до науки.

Що ж таке наукове відкриття?

За Деніелом Кошландом, одним із найбільших біохіміків сучасності та колишнім редактором американського наукового періодичного видання Science, існує три типи наукових відкриттів: charge, challengeта chance.

Прикладом charge є відкриття гравітації Ньютоном — хтось один збагнув природу явища, яке було в усіх перед очима.

Прикладом сhance є раптове відкриття пеніциліну Флемінгом — учений несвідомо порушив правила пастеризації й помітив, що в деяких місцях на чашках Петрі відсутні бактерії — збудники захворювань. Сам він уявити не міг, що можна буде створити таку кількість цього антибіотика, що це знищить збудника хвороби всередині організму.

Відкриття challenge є справжнім викликом — науковець підсумовує весь той масив фактів і досліджень, що були накопичені упродовж певного часу. Прикладами цьому є спеціальна теорія відносності Ейнштейна, який досліджував природу постійної швидкості світла, а також відкриття в 1953 році подвійної структури ДНК Френсісом Кріком та Джеймсом Вотсоном, якому передувала ціла низка досліджень різних учених упродовж майже ста років.

Як писав Кошланд, науковий пошук не дуже відрізняється від ненаукового. Принцип того, як журналісти розбираються в пенсійній чи податковій реформі, нічим не відрізняється від того, як науковці розбираються в генетиці.

Хто справді експерт?

Занадто велика кількість публікацій ученого може свідчити про «накручування рейтингу». У той же час цитованість статей не завжди відбиває якість роботи, а лише інтерес до «модної» теми. Також можна звернути увагу на рейтинг науковця у Scopus — хоча індекс Гірша в такому випадку має слугувати лише орієнтиром.

Якщо думки експертів розходяться, журналіст маєуточнити, чи є в науковому середовищі консенсус. Наприклад, у цьому прикладі варто було уникнути прагнення до фальшивого балансу думок при висвітленні наукових новин:

«Гербіцид, що викликає рак: Європа сперечається, Україна мовчить

Деякі експерти вважають, що продукти харчування, засоби особистої гігієни, одяг та інші товари з генно модифікованої бавовни можуть призвести до порушень ендокринної системи тараку. Інші експерти вважають, що скандал навколо гліфосату є наслідком конкурентної боротьби за міжнародні ринки».

Якому джерелу можна довіряти

Поради для журналіста:

• звертати увагу на походження джерела — чи це сторінка громадських активістів, комерційних організацій, наукового закладу, чи це журнали або просто блоги;
• шукати джерело з науковою експертизою: наукові інститути, наукові асоціації — товариства чи академії;
• уникати джерел із прихованими або явними фінансовими мотивами. Реклама диво-кремів чи ехінацеї на сайті buyherbal.com є сумнівним джерелом.

Нині в Україні наукові прес-релізи видаються дуже обмеженою кількістю спеціалістів, на яких журналіст має виходити особисто. Крім того, він має постійно стежити за обраною темою. Дуже легко вилетіти із дискусії, коли лише за один рік на тему раку молочної залози виходить десятки тисяч публікацій.

Наскільки докази переконливі

Журналіст має уважно подивитися, чи у статті справді доведено всі заявлені висновки, чи тільки частину з них. Наприклад, непереконливо, коли у статті начебто доведені причини серцевого нападу й ліки від них, а превентивні заходи вказано як такі, що «можливо, мають допомогти».

Можна сказати, що кількість споживання шоколаду на душу населення корелює з кількістю нобелівських лауреатів, і зробити висновок, що шоколад збільшує їхню кількість. Але такий корелятивний зв’язок не є науковим.

За резонансом, які спричинили певні наукові публікації, можна спостерігати в листах до редактора або блогах науковців. Також важливо розрізняти різні рівні наукової полеміки: вона стосується фундаментальних принципів, другорядних фактів, стосується самої науки чи її застосування, відбувається в межах наукової спільноти чи поза нею.

Навіщо писати науково-популярну статтю

Люди мають знати, на які саме дослідження вчених ідуть їхні податки. Крім того, журналіст, щонайменше, може запобігти виникненню небезпечних міфів та забобонів, а як максимум — зацікавити читачів наукою. Варто пам’ятати, що науково-популярний жанр не надолужує прогалин у загальній освіті та не руйнує наявні міфи.

Журналісти завжди мають аналізувати правдивість певної інформації. Наприклад, вони виявили, що американським ученим заплатили цукрові корпорації для того, щоби ті дискредитували жири. Аж донедавна була поширена думка, що цукор не викликає ожиріння.

Хороші прийоми для написання заголовків науково-популярного тексту:

• комбінування складних термінів із простими («Протопорфірин — пігмент життя»);
• алюзії («Око за око, ген за ген»);
• ритми й алітерація («Генетика, гени і етика»);
• питання («Гени нас контролюють чи ми їх?»);
• персоніфікація («Ракові клітини на дієті»).

Варто захопити увагу першим реченням. Цікавим початком вважаю, наприклад, такі:

«Як світло знаходить шлях у нашу голову? Метод, де білки функціонують, як вмикачі світла — чому оптогенетика отримала наукову відзнаку і що це означає для психіатрії?»; «Математична ящірка. Візерунок на прикрашеній ящірці об'єднав теорії двох піонерів інформатики Алана Тюрінга і Джона фон Неймана».

Як уникати поверховості

Для непідготовленого журналіста буде важко виділити головне в занадто довгій історії відкриття якогось серйозного явища. Варто також уникати незрозумілої термінології. Значним плюсом є вичитка матеріалу спеціалістами потрібного профілю. Якщо сказати, що рецензування буде неанонімним, то його точність буде вищою — маститі вчені часто бувають самовпевненими, а тому їх потрібно перевіряти особливо ретельно.

Улюбленими темами журналістів є ліки від раку, довкілля та безпечне і корисне харчування.Це те, що цікавить людей.

Науково-популярна стаття завжди має якусь цікаву історію, а «ліки від раку» — миттєвий маркер сміттєвої журналістики. Універсальних ліків від раку немає і поки що не очікується. Якби у скандалі з роботою Ольги Броварець, наймолодшої докторки наук України, журналістка розуміла структуру відкриття й розуміла, що саме потрібно питати в дослідниці, то Броварець би не приписали наближення до лікування раку і скандалу би не було.

Фрази, які взагалі не повинні траплятися в якісній науково-популярній статті:

• «генофонд нації чи мови»,
• «генетична пам'ять»,
• «погана екологія, хімія, генетика»,
• «органічна їжа»
• «додавати хімію, поливати хімією, суцільна хімія, без хімії»,
• «отримав, захворів на онкологію»,
• «натуральні компоненти»,
• «позитивна енергетика»,
• «підняти або покращити імунітет»,
• «вирізати апендицит»,
• «погана мікрофлора»,
• «очистити шлаки (з організму)»,
• «біополе».

Помилковим є вживання таких поширених словосполучень:

• «не змія, а вуж»,
• «вірус СНІДу», «вірус ВІЛ» (обидва варіанти помилкові, адже СНІД є кінцевою стадією розвитку вірусу імунодефіциту людини або ВІЛ-інфекції),
• «тварини, птахи та риба» — неправильна класифікація,
• «мікроби», коли вживаються в сенсі вірусів — віруси не є мікробами
• «гриби та інші рослини» – гриби не є рослинами.

Фото — Анна Ютченко ​