Лектор розповів про особливості роботи кореспондента у цих трьох країнах, а також не оминув увагою тему гібридної війни, яку веде нині Росія проти України. «Є фабрика тролів у Санкт-Петербурзі, яка для Путіна значно важливіша, ніж кілька нових танків», – каже Дітмар.

Він виокремив чотири типи журналістів, які висвітлюють війну:

• ті, які сидять у редакції та розповідають про воєнні дії, базуючись на новинах;
• професійні воєнні журналісти (тобто ті, які живуть за рахунок того, що розповідають про події безпосередньо з гарячих точок);
• звичайні іноземні кореспонденти, які працюють у країнах, де раптом виникає війна;
• журналісти, яких редакції ситуативно відправляють у гарячі точки і вони повідомляють про воєнні події.

Пан Дітмар нагадав слухачам, що висвітлення воєнних дій має довгу історію. Ще Олександр Македонський мав писаря, який змальовував війни. Проте перший журналістський матеріал про воєнні події був створений саме в Україні. Це була Кримська війна 1853-56 років, яку описав Вільям Рассел. Перші ж кіноповідомлення з’явилось під час Першої світової - їх робили німці та австрійці, тому що перемога у війні можлива лише тоді, коли люди підтримують тебе. Саме тому інформаційна війна настільки важлива для Кремля, як і військова міць.

Що ж до підготовки журналістів до роботи у гарячих точках то, за словами Дітмара Шуманна, з Німеччини у зону воєнних дій не вирушає жоден журналіст, який не пройшов тематичних курсів. Якщо ж у зону виїжджає група журналістів, то головний журналіст несе відповідальність за безпеку групи. «Ми у своїх групах завжди домовлялися, як далеко ми можемо заходити і куди рухаємось, - сказав він. -  Як на мене, безпосередня близькість до гущі подій не є ознакою якісної журналістики. У 1991-му CNNповідомляли про війну з вікна готелю. Вони вимагали у своїх журналістів бути якомога ближчими до подій, але у грудні 1992 року, коли американці були в Сомалі, то військові загони виходили на берег моря, а журналісти зі своїми камерами вже там стояли. Тобто журналісти були там раніше за військових. Це абсурд. Значно важливішим за сенсаційні знімки для мене є поставити запитання: яким чином життя дійшло до того, що люди завдають так багато зла людям; як людям вдається пережити такі війни; хто відповідає за ці війни, які сили ними керують. І найважливіше питання: яким чином можна закінчити такі війни».

Якщо журналісту доводиться висвітлювати воєнні дії, він радить мінімізувати ризики. Важливою є гарна підготовка і контакт із населенням. Наприклад, у зоні конфлікту у Сирії Дітмар мав гарні стосунки з сирійськими курдами і тому міг навіть користуватися роумінгом. Також він радить ніколи не забувати, що журналіст – це спостерігач, а не учасник подій. Навіть якщо це буває важко, треба тримати дистанцію.

Україна, Грузія, Сирія

Дітмар Шуманн називає війну у Грузії 2008 року дивною, адже Грузія зовсім не була готовою до такого конфлікту. Це призвело до того, що її військові покинули свої позиції через кілька днів після початку наступу російських сил. Робота журналіста була у цій війні не надто важкою, тому що російські військові здебільшого дозволяли робити зйомку. Крім того, «кілька пляшок горілки» часто  допомагали домовитися.

Разом з тим, спікер зазначає, що світ надто швидко звик до думки, що Абхазія та Південна Осетія – це російські території. Він також розповів про велику інформаційну агенцію «АННА», яка зареєстрована в Абхазії: «Журналісти цієї агенції заробляють шалені гроші, які платить Москва. Саме від “АННИ” Росія відправляє своїх кореспондентів у всі точки, де РФ веде війну. Так Кремль маскується».

Подібно до Абхазії та Південної Осетії є також території Придністров’я і Гагаузії (автономне територіальне утворення на півдні Молдови. – Ред.), де люди хочуть, щоб ними керувала Росія. Такого ефекту РФ досягає за рахунок пропаганди та дешевого газу. Наприклад, у Гагаузії виробляють дуже дешеве вино, яке купує тільки Росія, а натомість гагаузи отримують дешевий газ.

У Сирії все значно складніше: тут триває дві війни – із застосуванням зброї і пропагандистська. «І для нас як воєнних журналістів практично неможливо отримати об’єктивну інформацію, - каже Дітмар. - Там надзвичайно багато конфліктуючих сторін, вони часто самі не розуміють (а нам ще важче зрозуміти), що там відбувається. Є уряд Асада, є війська Росії, є ІДІЛ, Саудівська Аравія, Туреччина, Ізраїль, Ліван, курди, сирійські курди... І всі вони представляють свої інтереси в Сирії».

Серед цих сторін російські плани Дітмар називає однозначними: використати слабкість США, щоб закріпитись у регіоні і зробити так, щоб Кремль сприймали як поважну силу: «Але тут РФ перебуває на лезі ножа, адже Росія має слабку економіку, яка нічого не продукує… А грошей у неї стає все менше, і значною мірою це залежить від цін на нафту. А один день війни  у Сирії обходиться РФ в 11 мільйонів. Економіка Росії настільки погана, що за 15 років Росії так і не вдалося досягти світового рівня ще у якійсь галузі, крім воєнної». Хоча пропагандистська машина РФ ніколи про це не скаже.

«Я у Німеччині можу ловити російські канали. І я розумію, що у такій Німеччині, яку вони показують, я не живу! Якщо їм вірити, то завтра до влади у Німеччині прийдуть фашисти, а Ангела Меркель просто маріонетка в руках США», – обурюється Дітмар.

Що ж до воєнних дій на сході України, де Дітмар Шуманн також мав можливість працювати, то лектор наголосив, що з боку України це відкрита, справедлива війна. А з боку Росії – вона несправедлива і замаскована. «Під час війни треба боротися за серця і голови людей, - каже він. -  Я думаю, якщо Україна покаже і доведе, що досягає кращих економічних успіхів і людям краще б жилося з Україною, то жителі окупованих територій змінять свою думку. Тому що далеко не всі в захваті, що російські окупанти роблять там… Водночас російські солдати мають повернутися додому і лише після цього можна говорити про автономні області. Тільки після того, коли Путін припинить бажати контролювати кордон. А він же його контролює – 400 кілометрів».  Дітмар зазначив, що гібридна війна (яку зараз веде РФ проти України) – це вплив на супротивника, але перш за все це вплив і мотивація для власного населення. Саме тому Дмитрій Кисельов зараз контролює практично усі ЗМІ в Росії.

Фото Павла Шевчука