Одна з секцій Восьмої щорічної конференції журналістів-росзлідувачів, що відбулась у Києві 19-20 листопада,  була присвячена таким ризикованим методам збору інформації. Відомо, що згідно етичних стандартів, журналіст не має приховувати свою особу й рід занять, проте на практиці бувають випадки, коли ці методи є єдиним можливим шляхом здобути факти.

Про випадки зі свого досвіду розповіли відомі журналісти-розслідувачі Томаш Патора (Tomasz Patora) з Польщі та Андрей Астефанесей (Andrei Astefanesei) з Румунії. Розслідування першого тривало вісім років, але винного так і не вдалося притягнути до відповідальності. А у злочинах, викритих другим,  брали участь люди з різних країн світу, а журналістам вдалося їх знайти завдяки соціальній мережі «Одноклассники».

«Приходжу на могилу до когось іншого»

Таку назву має польський телерепортаж, збір інформації для якого тривав…вісім років! Йдеться про злочини власника одного з польських крематоріїв, який спалював тіла померлих усі разом, а не окремо, бо це дешевше. А до кремації тримав їх у жахливих умовах. Тож нерідко родичі померлих отримували урни з прахом невідомого кого.

Спочатку журналіст Томаш Патора займався цієї темою, працюючи в «Газеті Виборчій». Для перевірки повідомлень від колишніх співробітників він з колегами хотіли влаштуватися на роботу в крематорій, однак ротація у колективі була незначна й усі працівники отримували гідну зарплату. Через півтора роки журналісти змушені були відкласти цю справу на полицю – бракувало доказів. Журналісти вирішили, що власник припинив таку практику. Томаш Патора розповів, що наводив цю тему як  невдалий приклад для своїх студентів.

Томаш Патора

«Однак коли в 2014 році я працював на ТБ – раптом з’явилися нові свідки – звільнені співробітники крематорію. Вони повідомили, що тіла зберігали у страшних умовах – по 2-3 тижні без холодильників у спеку. Бо у крематорії зламалися печі, а власник продовжував приймати тіла. Але все одно нам не вистачало ключового доказу, це все одно було розслідування на кшталт “наше слово проти слова власника”. Це характерна ситуація для журналістики», - розповів пан Патора.

Журналісти вирішили вдатися до провокації, попередньо узгодивши це з прокуратурою. «Це рідкісний випадок. Ми добре знали цього прокурора, він виступав обвинувачувачем у іншій справі, яку ми розслідували, тому тут була повна довіра», - зазначив журналіст. Це дозволило їм оминути місцеву поліцію. Власник крематорію в радянський час був міліціонером, тож завдяки прокуратурі до нього інформація про провокацію не дійшла.

Команда Томаша Патори зв’язалася з похоронним бюро в іншій частині Польщі, яке мало контракт з цим крематорієм на спалення тіл, які перед тим передавалися на вивчення студентами Медичної академії.

«Ми вирішили, що відкриємо легальне похоронне бюро і підпишемо з цим крематорієм угоду субпідряду і вони нам перепадуть тіло для доставки в крематорій, а в труні ми поставимо датчик, щоб спостерігати, що відбувається з нею. У нас був план – ми доставляємо труну, а потім, якщо отримуємо урну з попелом і сертифікат кремації (офіційний документ, підробка якого карається законо), і в той же час ми отримаємо сигнал датчика, що її не відкривали, то звернемося до поліції, яка шукатиме тіло», - розповів пан Патора.

Поки тележурналісти чекали передачі тіла, щоб здійснити провокацію, з’явився ще один доказ. Виявилося, що один з колишніх працівників крематорію під час роботи там зробив фотографії померлих, аби довести злочини свого керівника,. На одному фото на тілі жінки лежала записка для співробітників з датою і часом, коли труна поступила в крематорій. А на самій фотографії відображався час, коли зроблено знімок. На момент фотографування вже відбулися похорони цієї жінки. Це був прямий доказ, тож провокацію скасували.

«Але потім ми дійшли згоди з юристами, що доказів усе одно замало. Згодом дізналися, що власник крематорію розлучається з дружиною, пішли напряму до неї і до падчерки, яка кілька років працювала в крематорії. Ми записали їх прихованою камерою. Згодом колишня дружина погодилася на зйомку. Вона на 200% підтвердила наші здогади і повідомила більше фактів про те, як у крематорії знущалися над тілами. Власник знав, які розмови про нього ходять і відмовлявся спілкуватися з журналістами», - розповів Томаш Патора.

Однак журналістам був критично необхідний його коментар, хай навіть це буде просто відмова відповісти на питання. За допомогою дрона вони прослідкували його щоденний маршрут і зрозуміли, на якій ділянці вулиці – публічного простору – можуть його зловити.

«Історія вийшла в ефір, прокуратура розпочала справу, але кілька тижнів тому закрила, бо вже минув її термін давності. Прокуратура підтвердила, що знайдені нами факти мали місце – все їх розслідування опиралося на наш матеріал», - резюмував журналіст.

Томаш Патора підкреслив, що вирішив розповісти саме про цю справу, бо вона тривала вісім років і є прикладом розслідування, яке украй важко оформити в телевізійний сюжет.

Пан Патора був номінований на нагороду «Гранд Прес» за цей телерепортаж каналу TVN. Журналіст є лауреатом численних премій, зокрема нагороди ім. Курта Шорка.

«Вбивці ангелів» 

Ще більш шокуючі злочини розслідував румунський журналіст Андрей Астефанесей, який працює в європейському новинному порталі euractive. ro, спільно з молдавською журналісткою Ольгою Чаглей (Olga Ceaglei) у своєму розслідуванні «Вбивці ангелів». У 2011 році вони змогли викрити керівника мережі, який надавав дітей для розваг педофілів. У цьому розслідуванні значну роль зіграли соціальні мережі.

Одного дня йому зателефонувала Ольга й розповіла про сайт, де чоловіки пропонують «хлопчиків в аренду педофілам» під виглядом туристичних поїздок.  Ціни на «мандрівки» коливалися між 200 та 800 євро, в залежності від тривалості перебування в тому чи іншому місті Європи, серед яких була й українська Одеса. Пан Астефанесей вирішив у цьому розслідуванніпрацювати під прикриттям: видавати себе за педофіла і вирушити в такий тур. Журналісти отримали на це розслідування гроші від SCOOP, оплатили тур, однак тоді ж поліція якраз затримала злочинців.

Андрей Астефанесей

«Але я вирішив продовжувати. Адже індустрії на кшталт цієї ніколи не помруть. Лідера мережі – громадянина Норвегії та Молдови заарештували, але його повноваження перебрав інший хлопець, який колись був жертвою і заробляв по 15 євро за ніч», - розповів журналіст.

Особу наступника Андрей з’ясував, шукаючи в Google сторінки з е-мейлом колишнього керівника мережі, що привело його на сторінки в Facebook, vk.com, mail.ru, «Одноклассники». Усюди чоловік мав у друзях дітей. На основі даних від поліції, журналіст вивчив списки друзів затриманого і вийшов на 17-річного хлопця на ім’я Міша й вирішив, що це може бути він.

Журналіст створив фейковий акаунт на mail.ru з румунським ім’ям і почав спілкуватися з Мішею, який був дуже обережний. Однак Андрею вдалося його переконати, що він дізнався про послуги від спільного знайомого. Згодом Астефанесей спілкувався з ним по телефону та навіть зустрівся в кафе в Кишиневі.

«Ми з Ольгою вигадали план, як все буде. Я вирішив знімати Мішу на приховану камеру, а вона робила фотографії і чекала на мій знак», - розповів журналіст.

Він додав, що Міша був дуже доброзичливим і охоче розповів, що після арешту керівника став усім керувати. «Він подивився на мене і почав пропонувати дітей, описувати їх характер. Сказав, що мені підійде Діма, якому 14 років. Подзвонив йому і владним тоном сказав бути тут за півдгодини», - згадував Андрей.

Побачивши Діму, журналіст одразу придумав назву для статті – бо цей хлопець мав ангельський вигляд. «Я хотів поговорити з ним, поспілкуватися, щоб зрозуміти, чи він розуміє, чому тут. Питав про те, що він хоче вивчати. А бос Міші казав йому розслабитися, бути радіснішим, розважати клієнта. Він був готовий провести ніч зі мною», - каже розслідувач.

Того дня Андрей Астефанесей просто пішов, перервавши перемовини з Мішею. Журналістам потрібні були інші докази. Андрей розповів, що знайшов ще одну мережу в Трансністрії, але як румун він не мав жодної можливості туди потрапити. Тому цю мережу він розслідував лише онлайн – знайшовши фотографії з «вечірок» іноземців-педофілів з дітьми в Молдові. Чоловіки приїжджали як з Європи – Данії, Німеччини, так і з Таїланду. Серед них був зокрема і пастор. 

За місяць журналіст подзвонив Міші знову й сказав, що хоче завершити те, що почав. Але прийшовши на зустріч, одразу сказав, що він не педофіл, а журналіст, і хоче поговорити з ним про клієнтів. Міша розповів Андрею про одного з них – відомого грека, члена Програми розвитку ООН.

«Я попросив грецьких колег дізнатися більше, але вони проігнорували. А потім ця людина пішла в політику і стала важливою людиною в опозиції. Тоді, через 5 років, вони згадали про мене. Зараз цей чоловік пішов у відставку і його справу розслідує поліція. Пастора теж цього року заарештували за наругу над дітьми в Данії, а тоді нас теж не послухали. Зараз він у в’язниці. Самого Мішу після нашої публікації заарештували – судді використали всі наші докази. Він був неповнолітнім, але отримав максимум – 10 років позбавлення волі, але може бути, що він вийде вже навесні», - підсумував Андрей Астефанесей.

Пан Астефанесей підкреслив, що торгівля людьми є величезною індустрією у світі – другою після наркоторгівлі. А він сам не може уявити нічого жахливішого, за знущання над дітьми. За його словами, «Вбивці ангелів» стали справді резонансним розслідуванням у Молдові.

Коли використовувати ризиковані методи і чи можливо це в Україні

Спікери цієї панелі дали свої поради щодо того, коли варто вдаватися до використання прихованої камери.

«Це сильний інструмент, але не варто використовувати його, якщо ви емоційна людина, інакше помітять. Не використовуйте для простих сюжетів, бо всі швидко збагнуть, що ви маєте таку звичку. Джерела відмовлятимуться з вами говорити. Використовуйте приховану камеру тільки тоді, коли це справді потрібно. Є великий ризик, бо суб’єкт зможе помітити, що це камера. Переконайтеся, що у вас є план Б і що хтось зможе вас підстрахувати, якщо щось піде не так. Не знімайте дітей, бо це суперечить етиці. Я це зробив, бо це було дуже важливо», - порадив Андрей.

Томаш Патора дав технічні поради українським журналістам. «Початківцям треба використовувати безконтактні приховані камери, щоб картинка не залежала від волі оператора. Я завжди намагаюся мати принаймні два запасні варіанти в таких ситуаціях. Хорошим інструментом є окуляри з камерою. Колись вони були з кабелями, а тепер без них і можуть тримати батарею до 1,5 години», - розповів Томаш.

Медіаюрист і медіатренер ГО «Інститут розвитку регіональної преси» Олександр Бурмагін розповів, як регулюється зйомка прихованою камерою українським законодавством.

«Все залежить від того, що саме використовує журналіст. Чи це спецзасоби, чи ні. Ризик є, коли журналіст використовує ручки, брелоки та інші предмети, спеціально перероблені для цього. Це – спецзасоби. Якщо ж журналіст використовує Go Pro або будь-яку іншу технічну можливість, яка вільно продається в магазинах, то ризика ст.350 КК України немає, тобто його не зможуть притягнути до кримінальної відповідальності», - уточнив він і додав, що в Україні є хороші приклади розслідувань з використанням Go Prо.

Олександр Бурмагін, Людмила Панкратова

А ще краще, якщо у журналіста лишиться чек про придбання цього пристрою в Україні. З інтернет-магазинами, на його думку, треба бути обережним. Також пан Бурмагін розповів, що СБУ ще не дала відповіді про те, чи уважає окуляри Google Glass спецзасобом чи дозволяє їх використання.

Попри це, громадянсько-правову відповідальність українські журналісти несуть, так само, як і Польщі. Щодо цього законодавчих норм в обох країнах немає. «Позиція юристів ІРРП така: має бути значний суспільний інтерес і неможливість отримати журналістом інформацію в інший спосіб. Якщо одночасно є ці дві умови – тоді  ми вас зможемо захистити в суді», - зазначив Олександр Бурмагін. Він порадив журналістам продумувати всі кроки їх провокацій спільно з юристами.

Зарубіжних журналістів запитали, чи використовували б вони приховану камеру в умовах українських реалій.

«Це складне питання – наскільки можна йти на ризик. Мені здається, публікації розслідувань на основі матеріалів з таких камер мають сенс у країнах, де існують якісь правила. У Польщі теж непросто працювати так, бо немає ніяких правових норм. Та і ставлення суддів до ЗМІ кардинально змінилися за останні роки, і це відбувалося паралельно з таблоїдизацією медіа. Я б ішов на це тільки за умов величезного суспільного інтересу і якщо можна довести, що це єдина можливість доказу», - зазначив пан Патора.

Пан Астефанесей повідомив, що в Румунії приховані камери не заборонені законом, а отже – дозволені. «Україні треба це змінювати. Кликати на допомогу громадські організації, ЄС. Адже прихована камера – це важливий журналістський інструмент», - вважає він.

***

Наступна дискусія на конференції – «Етика журналістів-розслідувачів» певним чином продовжила цю. Її замість заявленого Брюса Шапіро модерував оглядач міжнародного відділу щоденної газети Politiken (Данія) Хенрік Кауфхольц (Henrik Kaufholz). У минулому він очолював Центр підтримки журналістських розслідувань у Східній Європі SCOOP, а зараз є його координатором по п’яти країнам, зокрема й України.

Він порадив українським журналістам пам’ятати, подаючись на гранти, що в контракті будуть пункти про етику, і це не формальність. Крім того пан Кауфхольц нагадав, що в певних країнах не можна публікувати фото людей, зроблені на вулиці.

Хенрік Кауфхольц

 У своїй промові він звернув увагу й на використання прихованих камер. «Використовуючи приховану камеру чи мікрофон, ми можемо звинуватити невинних людей. Треба бути максимально обережним. Якщо ви підозрюєте певних людей –перевіряйте і знову перевіряйте. Якось у Данії журналіст подзвонив людині з гострим питанням й той чоловік відмовився говорити – просто тому, що він не любить пресу. Хоча насправді журналіст помилився й подзвонив іншій людині з таким самим ім’ям. Усі з цього приводу жартували, висміювали все видання й ніхто не звернув увагу на те, що розкопав журналіст», - розповів пан Кауфхольц, який працює в журналістиці з 60-х років.

Він наголосив, що повідомлення анонімного джерела має бути критично важливим і підтвердженим іншими джерелами. Його власний досвід свідчить про те, що часто можна переконати людину, що її інформація важлива і варто назватися.

«Це украй важливо в час, коли довіра до медіа під питанням. Понад 50% американців після виборів не вірять пресі. Люди завжди були критичні до преси. Ми – месенджер, який часто повідомляє погані новини. Але новим феноменом є те, що вони 20-25% у певних країнах (США, Данія, Німеччина) ненавидять нас. Ще й тому дуже важливо все робити, як слід», - наголосив експерт.

 Фото Ніки Новікової