Як писати музичну рецензію: візія Ігоря Панасова

Як писати музичну рецензію: візія Ігоря Панасова

08:47,
26 Лютого 2016
15071

Як писати музичну рецензію: візія Ігоря Панасова

08:47,
26 Лютого 2016
15071
Як писати музичну рецензію: візія Ігоря Панасова
Як писати музичну рецензію: візія Ігоря Панасова
Музичний оглядач і шеф-редактор сайту Cultprostir – про три етапи написання, про жанри й форми музичних рецензій.

Услід за майстер-класом з літературної рецензії від Євгенія Стасіневича MediaSapiens побував у Школі арт-журналістики «ПравоПис» на воркшопі з музичної рецензії, який провів музичний оглядач і шеф-редактор сайту Cultprostir Ігор Панасов. Він розповів, які три подвиги потрібно здійснити, щоб написати музичну рецензію; хто має право писати рецензії; як спілкуватись із музикантами. А також зробив огляд можливих форм і жанрів музичної рецензії. Пропонуємо читачам конспект лекції, занотований автором MediaSapiens.

Внутрішнє право писати музичні рецензії має той, хто любить музику й поважає тих, хто її створює. Тому, хто не відчуває цього, краще займатись чимось іншим. Це той ценз, який людина має пройти перед тим, як погодитись із тим, що вона пише музичну рецензію.

Є дві цілі написання рецензії. По-перше, ми створюємо рецензію, щоб людям захотілось прочитати нашу наступну. Якщо людина після читання рецензії хоче повернутися знову до цього автора та на цей сайт, то роль виконана.

По-друге, в читача має виникнути відчуття, що він почув музику, про яку ми спробували розповісти. Навіть музику, яку ми рознесли в пух і прах, він має почути.

Щоб це вийшло, наша рецензія має сама по собі бути музикою. Коли текст рецензії є матеріалом, зустріч із яким викликає відчуття, схожі на ті, які викликає ця музика. Дуже важливий момент – щоб ці відчуття були не суто нашими, а тими, що ми пережили в контакті із музикою.

Коли людина прочитала, а потім послухала музику – не обов'язково, щоб вона почула те саме, що й автор. Найголовніше – щоб журналіст виступив у ролі гіда, який взяв за руку і привів. І людина не відчувала себе обманутою. Саме так з'являється довіра до журналіста.

Але як цього досягнути? Для цього треба здійснити три подвиги.

Перший подвиг – самозречення

Для цього потрібно дозволити музиці ввійти у вас, щоб ви відчули себе, як музикант у той момент, коли він її створював. Або хоча б відчути себе поблизу музиканта під час створення, відчути його переживання. У цей момент дуже важко аналізувати, якщо ви віддаєтесь музиці повністю. Вам потрібно бути меломаном на цьому рівні. «Заходячи» в будь-який новий альбом, занурюйтеся туди із широко розплющеними очима.

У такому стані багато не сформулюєш, але, як показує досвід, саме в такому стані відкритості часто приходять слова та звороти, які потім уже не повернуться. Друге прослуховування – це вже зустріч із чимось знайомим. Іншого типу контакт, у якому більше аналізу. Тож при першому завжди тримаю під рукою ручку або ноутбук, аби записати випадкові думки. Інколи розумію, що ще п'ять хвилин – і ці слова забудуться. Але музика не зупиняється. Потім ці клаптики стануть матеріалом для рецензії, у них залишиться відчуття та відголос першого враження.

Після того, як ви пішли на цей подвиг і дозволили музиці наповнити себе, у вас з'являється підстава та можливість стати тим, що я називаю мас-медіумом. У нас називають журналістику мас-медіа, і мені здається, це дуже точна назва. Будь-який журналіст знаходиться поміж інформацією, подією та широкою аудиторією, якій він це передає. В даному разі мас-медіум для музичної рецензії особливо доречний. Музика в повітрі, вона не має плоті. І в цьому є момент візіонерства. Ми маємо щось у ній побачити. Наше завдання – донести та перенести музику до людини, яка буде читати рецензію.

Я говорив про самозречення, але це не означає самознищення. У той момент, коли ми самозрікалися, слухаючи альбом, ми не переставали існувати. І саме тому, коли будемо писати текст, там буде музика не в чистому вигляді, а така, якою ми її почули. Тобто там буде частинка нас.

Я повністю згоден із твердженням, що об'єктивних рецензій не буває. Саме словосполучення «об'єктивна рецензія» несе в собі абсурдність. Рецензія – це зустріч суб'єкта, людини, яка слухає, з певним продуктом, який проходить через нього, як через фільтр. Об'єктивність – завжди під питанням у будь-якій рецензії, але це не означає, що її треба ігнорувати. В очах читача ваша думка має бути наближеною до поняття об'єктивності. І тоді з'являється авторитет, автор стає людиною, до якої прислуховуються.

Коли ви пишете рецензію, не треба боятися відкрити у творі те, чого автор туди не вкладав. Ви й не можете точно знати, що він мав на увазі. Але часом можна перевірити, якщо ви спілкуєтеся близько. Інколи, коли ви послухали альбом, виявляється, що 99% людей цього не побачили, а ви це побачили. Я не вважаю, що від цього треба відмовлятися. Монопольного права на те, які смисли, почуття та переживання закладені у твір, не має ніхто. Будь-яка людина, яка побачить якісь відтінки та почуття, має право їх аргументувати.

Другий подвиг – провести розслідування

Ми виходимо з інтуїтивного стану сприйняття без аналізу на ту стадію, де треба все зібрати докупи та надати цьому форму. У літературі є слова, в арті є образи, в театрі є пластика та сюжети, в кіно є все, а в музиці – все інакше, тут нічого неможливо помацати, побачити. Треба вмикати мозок і спиратись на те, що оточує музику. Може здатися, що опори немає. Але насправді їх дуже багато.

1. Починати потрібно з обкладинки. Обкладинка – це як кватирка, або двері, через які можна зазирнути і подивитись, що там у передпокої.

Для прикладу, в альбомі українського гурту Stoned Jesus «The Harvest» немає назви на обкладинці. Але, якщо провести декілька хвилин із цією картинкою, уважно придивитись, то можна отримати дуже багато інформації. Потім можна буде пошукати в інтернеті подробиці або запитати в музиканта: як вона з'явилася, чи це вже була готова картинка, чи це було замовлення. Обкладинку The Harvest намалював американський художник, якому Stoned Jesus зробили замовлення. Це ексклюзивна обкладинка.

Або обкладинка Івана Дорна. Менш інформативна, проте з більшою кількістю тонких мистецьких ходів, які пов'язані не лише з трафаретом, а й з тим, що за кожною літерою стоїть певна кольорова гама, певна геометрична фігура.

На обкладинці гурту «Антитіла» майже випадкове фото, яке зробив барабанщик під час прогулянки Подолом. З випадкового фото вийшов арт.

Чим музикант більше займається мистецтвом, тим більш невипадковою є обкладинка. І на ній є більше інформації для нас і для нашого тексту.

2. Факти з біографії. Їх потрібно збирати в досьє. Важливо доповнювати його тими даними, які супроводжували музиканта в період створення альбому. Треба все – стосунки з хлопцем-дівчиною, чоловіком-дружиною, стосунки в сім'ї, подорожі тощо. Усе може згодитись, хоча не все виявиться важливим. У якийсь момент, коли будете слухати одну з пісень в альбомі, почуєте рядок, пов'язаний з тим, що музикант провів літо на Карибах, і це відкриє вам якусь таємницю. Ми не знаємо, де лежить ключ, який відкриває ці таємниці.

Найбільш яскравий приклад – це останній альбом Девіда Боуї Blackstar. Коли 8 січня вийшов альбом, а 10-го не стало Боуї, всі, хто був небайдужим, зрозуміли, що альбом став частиною проекту. Факт того, як одне поєдналося з іншим – кліп, альбом з обірваним життя.

3. Обставини написання музики. Це теж факти біографії, але саме ті, що пов'язані з актом творчості. Наприклад, співачка Наташа Хан з гурту Bat for Lashes для одного з альбомів поїхала на Близький Схід. Із продюсерами вони записували звуки, які запускали в стіну скелі, і ті відбивалися від стін храму навпроти цієї скелі. Потрібно було зловити лише декілька звуків, щоб отримати потрібне. Такі деталі дуже багато говорять про людей, які створювали музику. Або коли музиканти сиділи в студії та не мали іншого життя, чи коли записували альбом у турі з іншими музикантами – це теж потужна інформація.

4. Соціально-політичні події. Наприклад, історія рок музики буде зовсім незрозумілою без цього. Якщо не знати, коли була війна у В'єтнамі, багато незрозумілого буде в піснях 1960-х. Це актуально й нині. Ми живемо в період кривавих і гострих подій. І навіть попри бажання музикантів, такі речі потрапляють у музику. Не так багато наразі українських музикантів, які цю тему переварили та піднесли на художній рівень. Для цього потрібен час. Але є гарні приклади, як-от пісня гурту «Антитіла» «У книжках» та «Крихітки» «Без імені». Це ті пісні, які поза часом, і будуть зрозумілими через десять років.

5. Контекст усередині творчого шляху автора. Якщо людина десять років до цього не випускала альбомів, це має значення. І треба з'ясовувати, із чим це пов'язано. Інший приклад – зв'язок і перетини між римами у назвах альбомів, як в Емінема.

6. Культурний контекст. Якщо композиція називається «Мобі Дік», то це не можна ігнорувати. Бо ми знаємо, що це відомий роман Германа Мелвілла. Не обов'язково кидатися читати роман, якщо раптом не читали, але хоча б зазирнути у «Вікіпедію» не завадить. Це додасть розуміння, що там закладено. От, наприклад, назва гурту Pink Floyd – це імена музикатів Пінка Андерсона та Флойда Каунсіла. Якщо Брейгель чи Босх на обкладинці – теж не ігноруйте. Або ж назва альбому «Суперсиметрія» – краще знати цей термін, коли пишеш рецензію.

7. Історія музики. Це вихід за контекст творчості автора, його перетини з тим, що робилось до нього, це продовження традицій, запозичення. Тексти пісень потребують окремого аналізу. У текстах важливі теми, герої, стиль мови, загальний настрій, наскрізні теми, концептуальність.

8. Також мають вагу дотичні матеріали – кліпи, документальна хроніка, яка вийшла перед альбомом, інтерв'ю, новини, усе те, що зробили до нас інші журналісти (крім рецензій) чи коментарі режисерів, або гримерів тощо. Кожен має визначити, чи потрібні йому чужі рецензії до того, як почати писати власну. Це залежить від психологічної стійкості до чужої думки. Єдине, чого не варто точно робити рецензенту, так це читати рецензію до того, як ви послухаєте музику.

Це ті канали, через які можна отримати інформацію, що може виявитись потрібною. Дуже важливо не переборщити, не переоцінити значення інформації та фактів.

Наступний етап найважчий – почати писати.

Третій подвиг – написати рецензію

Цей етап суто індивідуальний. Кожен має свої принципи, як підступити до роботи. Один із вдалих варіантів – послухати альбом ще раз. Адже ви послухали музику, начитались інформації й трохи втратили відчуття. Вам потрібно знову до них повернутись. Другий раз слухаєш через призму, фільтр, і вже через нього починає промальовуватись контур тексту.

Для мене рецензія – це історія, сюжет. Там є початок, розвиток, кульмінація. І це, безумовно, екшн.

Я поділяю рецензії на два типи: рецензія оглядача та рецензія критика.

Музиканти часто говорять, що потребують саме критиків, які розуміють усе зсередини. Безумовно, що в такої людини є багато шансів написати корисні речі. Я себе таким не вважаю. У мене немає музичної освіти, а лише тато-музикант і два місяці самонавчання на гітарі. Я пишу рецензії як оглядач, використовуючи ті знання, які чув та знаю. Але вони не на тому рівні, що в професійних музикантів. Незважаючи на це, було багато епізодів, коли я був корисним для музикантів. Вони самі мені у цьому зізнавались.

Дуже важливо не захоплюватись із самовираженням. Ви маєте бути не головним героєм рецензії, а одним з головних. Музикант, ви та музика – це має бути тріо, яке звучить хором. Ніхто нікого не має принижувати.

Важливо також те, що з'являється після рецензії – відгук, реакція на вас. Є три види реакції:

1. Музиканта, автора. Вона залежить від багатьох нюансів – чи ви дружите з автором, чи знайомі, наскільки ви авторитетна для нього людина.

2. Читачів. Тут треба зберігати спокій та бути собою. Після того як у 2007-му я прочитав коментар: «Панасов must die», зрозумів, що нічого страшнішого вже не буде. Я відповідаю на коментарі тільки у справі. Коли людина не виливає емоції, а коли її хвилює якість рецензії на цьому сайті або ця тема. Я також легко визнаю помилки.

3. Колег. Слухайте про, що вам говорять. Колега може помітити дуже цінні речі. Тож слухайте й не ображайтесь.

Що робити, щоб писати гарно?

1. Читати видання про музику: Comma, liroom.com.ua, Cultprostir, «Афиша Воздух», Allmusic.com, журнали Rolling Stone, Spin.

2. Читати книги для словникового запасу.

3. Спілкуватись із природою, адже початково музика – це звуки природнього походження. Якщо у вас є контакт із природним набором звуків, це допоможе розуміти звуки, які створює людина.

4. Вчитися слухати інших людей. Сам процес написання рецензії пов'язаний з тим, що треба якийсь час помовчати. Якщо ви будете говорити або кричати, коли грає музика, ви щось втратите. Тому слухання інших тренує внутрішні м'язи, які дозволяють вам бути більш зібраними у процесі слухання.

За обсягом є такі формати рецензій:

– міні – дуже обмежені за кількістю знаків (до 1 тис.), як правило, у друкованих ЗМІ; такі рецензії треба писати, як пісні Motorhead, швидко та коротко, усе найгарячіше;

– середня – це огляд-дайджест, мені асоціюється із Depeche Mode;

– велика рецензія-стаття від 5 тис. до 10 тис. знаків, як симфонія Моцарта.

Чим якісніша цільова аудиторія, тим довше вона нас готова терпіти (довжину нашого тексту).Є спеціалізовані видання, а є загальні видання, де музика – одна з рубрик. Мені здається, це має впливати на мову. Терміни, які для вас є очевидними, можуть нічого не сказати читачеві. Треба розуміти, з ким ви спілкуєтесь.

Вибираючи форму для рецензії, ніколи не бійтесь поламати шаблон. У газеті була рубрика, для якої писав по п'ять рецензій на тиждень і ставив оцінки творам за п'ятибальною системою. Коли вийшов альбом Пола Джонса, Led Zeppelin, я поставив «шість». Це дієвий спосіб вираження здивування музикою. Але ті самі прийоми постійно використовувати немає сенсу.

Якими можуть бути рецензії

Рецензія з інтерв'ю

Альбом гурту Gutzul Magik Foundation так мене вразив, що я зрозумів, що самої рецензії буде замало. Тому вирішив поспілкуватись із ними. Вийшов великий матеріал, де є рецензія, інтерв'ю, відео, цитати, пісня.

Приклад: Гуцулы идут

Рецензія на виконавця

Готував матеріал підбірки музикантів. Почав із талановитого хлопця з Миколаєва під ніком Wave. Почав слухати, збирати інформацію, і зрозумів, що інших музикантів не зможу зробити, але того, що я хотів сказати про цього хлопця, мені вистачить на рецензію. Я побачив долю людини, яка сидить у Миколаєві й нікому не відома. І мені стало прикро. Так я вирішив написати про нього великий матеріал.

Приклад: Wave: Золото Украины

Рецензія на період творчості

У ТНМК в листопаді 2014-го виходив альбом «Дзеркало». Вони запросили на прослуховування до себе в студію до релізу. Ми це все послухали в гарній якості. Хотів написати рецензію до презентації. Але мені не вистачило одного прослуховування. Я просив дати записи, але вони мені тоді не дуже довіряли й не дали файлів. Тому пішов на концерт. Він був чудовим. І тільки після нього я зрозумів, що отримав інформацію про весь шлях ТНМК за останні років десять. Намалювалася певна картина, яка виходила за межі репортажу, рецензії, огляду. Потрібно було щось вигадати. Такі міксові жанри дуже складні. В цьому матеріалі про новий альбом вийшов лише один абзац.

Приклад: ТНМК: Танец после Майдана

Рецензія з картинами та коментарями музиканта

Нещодавно вийшов альбом My Personal Murderer, який мене сильно вразив. І це знову той випадок, коли не можна писати у звичній формі. Я поспілкувався з лідером проекту. Він розповів, що вони знайшли картини одеської художниці, які відповідають їхнім пісням. Пісень і картин сім. Я це порівняв із сімома смертними гріхами. Під кожну пісню музикант подописував по декілька рядків.

Приклад: Один альбом и семь смертных грехов

Рецензія на кліп із трактуванням образів

На кліпи я зазвичай не пишу рецензій. Але минулого року після виходу кліпу Onuka «Time» слухачі дуже активно його обговорювали. Не могли зрозуміти, у чому суть, що він означає. Тому я вирішив взяти всі образи в ньому та пояснити їх у широкому сенсі. Першочергово була ідея «10 міфологічних цитат». Але саме міфами я не зміг обмежитись і дати адекватний матеріал, тому вийшла така підбірка образів кліпу.

Приклад: Новый клип ONUKA. Код доступа

Рецензія на окремі пісні

Коли я відчув, що альбоми вже ніхто не слухає, а кожен сам робить собі підбірки, почав для видання «Фокус» робити плейлисти місяця, тобто готові підбірки для читачів. Я за місяць прослуховував 200-300 пісень і вибирав десять найкращих. Це був приклад рецензій на пісні.

Приклад: Блюз особого назначения. ТОП-10 августа

Рецензія в картинах

Бувають ситуації, коли послухав музику, вона класна, але не знаєш, що про неї сказати. І найкраще, що ви можете зробити, – дати цей альбом іншій людині послухати, без слів. Я отримав альбом гурту «Вагоновожаті» за три тижні до релізу. Тоді ж відчув свою поразку як рецензента. Я знайшов художницю, яка згодом створила персональні ілюстрації до пісень. Врешті вийшов матеріал з невеличкого вступу, пісень і картин.

Приклад: «Вагоновожатые» в картинках

Фото Марії Бєляєвої

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
Ігор Панасов
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду