Книжку «Гібридна війна: вижити й перемогти» її автор, історик, політичний експерт і Директор Центру суспільних відносин Євген Магда називає першим у світі виданням, що анатомує кремлівську агресію проти України. Він написав її дуже оперативно: від домовленості з видавництвом «Віват» до виходу книжки минуло п’ять місяців. Про особливу роль медіа в гібридній війні Євген Магда розповів під час Форуму видавців на зустрічі в Школі журналістики Українського католицького університету.

Чому виникла гібридна війна

Ми живемо в умовах прискорених змін у міжнародних відносинах. Ми звикли, що після воєн держави утворюють союзи: так було після наполеонівських воєн, після Першої і Другої світової. До 11 вересня 2001 року ми вважали, що світ однополярний. Але виявилося, що групка відчайдушних фанатиків може майже поставити США на коліна, диктуючи свої умови. Боротьба за багатополярний світ триває, й ми ще будемо свідками сегментування світу.

Росія вважала пострадянський простір своїм подвір’ям, де порядкувати має право лише вона. Тепер щодо цього виникають великі сумніви. Зокрема, щодо України. Якщо врахувати розміри української території, транзитний потенціал та кількість орних земель, то те, що українці мають найнижчі зарплати в Європі, — непорозуміння. Ми є жебраками, що живуть у багатій державі. Росія швидше за країни Заходу, навіть швидше за самих українців відчула потенціал нашої країни, побачила в ній потенційного конкурента. Й почала тиснути.

Гібридна війна — це прагнення однієї держави нав’язати іншій або іншим свою політичну волю без офіційного оголошення війни. Натомість у цьому типі війни використовуються політичні, економічні та інформаційні інструменти. Неоголошені війни були й раніше, але саме війну Росії проти України вперше назвали гібридною. Її відмінність від воєн минулого в тому, що головна мета агресора — не знищити людей, а залякати їх, отруїти вірусом зневіри, недовіри до власної держави. Головна ж артилерія гібридної війни — медіа.

Як до цього докотилася Росія

Згідно з результатами соціологічних опитувань, значна частина росіян підтримує Путіна й не вбачає нічого поганого в імперській ідеології. Це значною мірою є наслідком цілеспрямованої пропагандистської роботи російських медіа. Вони підтримують температуру суспільства в Росії, формуючи єдиний порядок денний.

Ситуація в Росії нагадує радянський анекдот: «Включив мужик телевізор. На першому каналі Брежнєв. На другий перемкнув — знову Брежнєв. На третій — знову Брежнєв. Перемкнув на четвертий, а там КДБшник пальцем погрожує: я тобі поперемикаю!». Ми звикли до інформаційних ресурсів із мозаїкою думок, у Росії ж цього немає. Там є магістральна лінія, яка каже постійно те саме: що Російська Федерація — держава світового впливу, пострадянський простір — її задній двір, а все погане в цьому світі придумали американці.

Крім цього, російські медіа мають два вектори: постійна агресія проти України та інформаційна експансія на Захід (наприклад, за допомогою Russia Today).

Як працюють медійні маніпуляції

Такий приклад — у соціальних мережах розганяється думка, що Україна зазнає поразки. Щоб нав’язати цю думку, росіяни підкидають фіктивні підтвердження: свідчення полонених, фотографії жорстоких убивств тощо. Наростає інформаційний шум. Люди починають вірити, що наших хлопців на фронті зраджують, усе погано, незабаром Росія дійде до Харкова й піде далі на Київ. Це спрацьовує безвідмовно, адже кожній людині притаманна турбота про рідних і близьких.

Схвильованим, занепокоєним людям пропонують ідеї, що вписуються в їхні настрої — цілком у дусі недавньої Революції гідності. Наприклад, обрати начальника Генерального штабу на Майдані, колективно затвердити план бойових дій тощо. Звісно ж, третій Майдан, до якого російські інформаційні диверсанти штовхають Україну, не буде сприйнято на Заході, й ми втратимо підтримку.

Українська влада не має що протиставити цим маніпуляціям. Я скептично ставлюся до теперішньої влади, проте знаю, що українці не мають позитивного досвіду протистояння агресії в умовах демократичної держави.

Тому, щоб адекватно відповісти на інформаційні атаки, влада повинна мати консолідовану позицію і єдиний канал донесення цієї позиції до суспільства. Коли Президент каже одне, а СБУ інше, в людей виникає відчуття шизофренії на державному рівні.

Як протистояти гібридній війні

Універсального рецепту не існує, але є певні поради:

1. Скептично ставитися до інформації. Звісно, часто рука сама тягнеться до кнопки «поширити», але краще зупинитись і ще раз подумати.

2. Готуватися до того, що гібридна війна триватиме довго й нам буде важко. Нам потрібно знайти себе й Україну, заради якої варто жити, працювати й розвиватися. Ніхто за помахом чарівної палички не спроможний змінити країну й себе. Нам складно від того, що ми перебуваємо всередині процесу: не може хом’ячок, що біжить у барабані, аналізувати щось, окрім швидкості барабану. Але ми не маємо вибору.

3. Боротися так, як кожен може. Ті, хто перебуває на лінії фронту, боротимуться зі зброєю в руках. А нам так чи інакше потрібно консолідувати суспільство й шукати національну ідею. Ідею успішної країни, де кожен зможе розвиватись так, як уважає за потрібне, і при цьому його розвиток не заважатиме іншим.

Як повернути Крим? Насамперед потрібно створити інформаційний ресурс трьома мовами — українською, російською й кримськотатарською. Через нього кримчанам слід постійно надсилати сигнали про те, що ми про них пам’ятаємо. Цей сигнал повинен надходити не лише від пересічних громадян України, але й від керівництва держави. Про силовий шлях повернення Криму зараз можуть говорити лише люди, що дивляться на світ крізь рожеві окуляри. Адже якщо Україна перша почне бойові дії проти Росії, у військовій доктрині останньої передбачене право застосовувати ядерну зброю. Світова ж спільнота в цьому випадку просто відійде вбік і спостерігатиме за тим, що буде далі.

Як змінюватися

Україна повинна перейти від ментальності селянки, яку всі намагаються надурити у великому місті, на ментальність парубка зі швидким розумом і підприємницькою жилкою, спроможного піклуватися про свою родину. Не треба залишатись у старій радянській парадигмі.

Як історик скажу, що Україна переживала й важчі часи. Сподіваюся, українська еліта усвідомлює складність ситуації. Крах державного проекту призведе до того, що цілі покоління не матимуть шансу відновити українську державність. Україна вже витримала перший удар і довела, що може відстоювати власні інтереси. Є така думка: те, що Україна дотепер існує, є свідченням існування Бога. Але після гібридної війни буде гібридний мир. Коли активна фаза бойових дій закінчиться, — а Росії тактично вигідно, щоб вона закінчилася, — проблеми перейдуть із фронту всередину країни й потребуватимуть іншого виду комунікацій.

Чи зауважили ви, що два роки в Україні не було чупакабри? Адже новин вистачало, й було чим заповнювати газетні шпальти. Я бажаю нам із вами, щоб наступного літа в Україну обов’язково повернулася чупакабра.

Фото Петра Ткачишина