Як продати ідею західним медіа, або Секрети виживання фрілансерів

Як продати ідею західним медіа, або Секрети виживання фрілансерів

10:49,
15 Серпня 2015
8453

Як продати ідею західним медіа, або Секрети виживання фрілансерів

10:49,
15 Серпня 2015
8453
Як продати ідею західним медіа, або Секрети виживання фрілансерів
Як продати ідею західним медіа, або Секрети виживання фрілансерів
Досвідчені журналісти із США та Швейцарії дали професійні поради про те, як зацікавити у собі та власному контенті найкращі світові редакції та знайти гроші на свої проекти

У березні в Україні з’явилася нова громадська організація у сфері медіа «Вільна преса України». Її заснували двоє журналістів – українка Юлія Мендель, яка працювала на ICTV та «Еспресо TV», та американець Вільям Шрайбер – фрілансер, студент Єльського університету та координатор міжнародних проектів у КМДА. Також в управлінні ГО задіяно ще троє медійників. Активісти вирішили організовувати курси та тренінги для журналістів, зустрічі з цікавими людьми у сфері ЗМІ. 

MediaSapiens захотів ближче познайомитися з організаторами та відвідати англомовний майстер-клас International Freelancing: Methods and Standards (Міжнародний фріланс: методи та стандарти), який відбувся 8 серпня.

Юлія Мендель

У вступному слові Юлія Мендель звернула увагу на те, що в Україні робота на фрілансі вважається менш престижною, ніж, скажімо, посада у штаті національного телеканалу. В той же час, створюючи якісні матеріали для західних редакцій, можна заробляти більше, бути незалежним від олігархів і мати гнучкий графік. «Написавши одну статтю для журналу New Eastern Europe ви заробите 120 доларів, для The Wall Street Journal – 250, а для AlJazeera – тисячу», – повідомила вона. Головне – зуміти зацікавити своїм майбутнім матеріалом редактора видання та створити якісний текст, дотримуючись професійних стандартів.

Майстер-клас «Вільної преси України» мав трьох спікерів, кожен з яких закцентував на певних особливостях роботи фрілансером і дав корисні поради. Сьогодні публікуємо поради двох із них. 

Вільям Шрайбер (США)

Автор публікацій для The Wall Street Journal, The Atlantic, The Economist, Newsweek, New Republic, Kyiv Post тощо. Підготував також два книжкові видання Moldova: Arena of International Influences («Молдова: арена міжнародних впливів») та Digital Eastern Europe («Цифрова Східна Європа»).

 Вільям розповів, що, навчаючись в університеті, мріяв про роботу міжнародним журналістом. Його взяли у берлінське бюро видання The Newsweek. Він зазначив, що уявляв собі величезну та дуже зайняту редакцію в крутому офісі, натомість побачив розташоване у невеличкий квартирі бюро, де працює декілька журналістів, які пишуть про все, що стосується Європи. Ця робота не видалася дуже захопливою, проте навіть її надзвичайно важко отримати – таке місце для обмеженої кількості журналістів, багато з яких працює на своїй посаді до пенсії. Свої бюро в Європі мають NYT та The Wall Street Journal.

«Як молодий журналіст я думаю, що найкращий варіант – це організувати для себе кілька джерел прибутку: деякі з комерційних проектів, деякі – з того, що ти насправді хочеш робити», – зазначив Вільям.

Якщо ви вирішили спробувати написати матеріал для західного видання, спершу потрібно зацікавити його редактора – відправити йому так званий pitch – короткий опис вашої ідеї. Вільям рекомендує включити у нього п'ять елементів:

  • - гачок (привернути увагу);
  • - короткий опис матеріалу;
  • - контекст (чому історія має значення/цікавить публіку);
  • - джерела (дайте найбільш яскраві цитати/глибину дослідження);
  • - ваші повноваження писати про це, бекграунд про себе.

«Ідею, яка засіла у вас в голові і може бути цікава міжнародній аудиторії, можна продати, додавши свій голос до дискурсу про Україну. Але її дуже важливо гарно представити», - додав Вільям. Він підкреслив, що в останні роки на міжнародному ринку журналістики змінюється ставлення до того, у кого краще взяти інформацію щодо певних подій закордоном: «Раніше редакції думали: відправимо наших журналістів у цю країну, вони будуть найкраще підготовлені технічно і професійно, підготують хороші репортажі, будуть чесні та об’єктивні. Однак зараз медіа повільно приходять до розуміння, що автори, які живуть в таких країнах як Україна, Німеччина, Польща краще розуміють ситуацію з точки зору політики й можуть дати значно більш цікаву аналітику, ніж приїжджі медійники».

Вільям Шрайбер підкреслив, що вимоги до текстів у кожного видання свої, однак 100% дотримання професійних стандартів – обов’язкова й безапеляційна умова для успішної співпраці з іноземними ЗМІ.

Нільс Аккерман (Швейцарія)

Фотограф, співзасновник фотоагентства Lundi 13. Його світлини публікувалися в TheFinancialTimes, LeMonde, LExpress, LeTemps, SonntagsZeitung та інших виданнях. Зараз готує до друку книгу Chernobyls Children Grew Up («Діти Чорнобиля виросли»).

 Фотожурналіст зазначив, що його щоденна робота в якості фрілансера не зовсім така ж, як у пишучих журналістів, але всі вони проходять через однакову кризу. Нільс співпрацює з бізнес-компаніями та медіа,створюючи як портрети, так і репортажні фото з подій.

«У 2007 році я почав працювати як фрілансер, – розповідає Нільс. – Тоді золота ера медіа уже лишилася в минулому. Я чув історії від колег, як раніше вони подорожували бізнес-класом і жили в п’ятизіркових готелях. Після кризи 2008 року ЗМІ отримують значно меншу платню від рекламодавців – а це їх основне джерело доходів. Тепер редакції не готові витрачати стільки грошей на відрядження своїх журналістів. Є сподівання на те, що інтернет-видання магічним чином збережуть індустрію, спроби сховати контент за пейволи тощо. Але люди не готові платити за онлайн-контент. Тому якщо раніше редактор давав журналісту на виконання завдання чотири-шість днів, тепер це може бути і півдня. Редакції більше зацікавлені в коротких історіях, а не тривалих розслідуваннях. Я розкажу, як можна знайти гроші на матеріал, якщо на нього не хоче виділяти редакція».

За словами Нільса, існує чотири основні способи: узятися за корпоративний проект, запустити краудфандинг-кампанію, отримати грант/премію/субсидію та об’єднати свої прибутки, скоротивши при цьому витрати.

Під корпоративними проектами фотограф має на увазі співпрацю з бізнесом (створення рекламного контенту) або з владою. За словами Нільса, десь 70 відсотків своїх прибутків він отримує таким шляхом. Це затребувана на ринку робота.

«У компаній є величезна потреба в комунікаційних матеріалах: фото, відео, і в деякій мірі текстах, – говорить Нільс. – Я часто робив портретні фото, зокрема, попереднього мера Женеви, світлини з події, знімав архітектуру та проект SolarImpulse. Були і нудні замовлення, і фантастично цікаві. У Швейцарії фотографів, які уже більш-менш відомі, запрошують знімати рекламу банків та годинникових брендів. Головна перевага – це дуже хороші гонорари».

Часом рекламні проекти можуть бути довготривалими – аж до року, – тож це певна фінансова стабільність. До переваг цього шляху, на думку пана Аккермана, також належить те, що твою роботу бачать. Причому більше, ніж в традиційних медіа, де це, як правило, подієве фото «на один день». Компанії шукають спеціальну кваліфікацію, дивляться, які проекти ти вже зробив, обирають, чи їм це подобається. Багато ЗМІ не звертають на це уваги, окрім найвідоміших, наприклад, The New York Times.

Нільс також розповів цікавий факт про Швейцарію – там можна отримати посвідчення журналіста, тільки якщо більше 50 відсотків твоїх прибутків йде зі ЗМІ. Він нагадав: роблячи матеріали для компанії, працівник починає займатися пропагандою, піаром. Нільс зазначив, що завжди ретельно замислюється, на які пропозиції пристати й не погоджується, якщо бачить відмінності у цінностях з роботодавцем.

Фотограф підкреслив, що етичне питання дуже важливе для України, адже тут власниками медіа є олігархи. «Уявіть, ти знімав рекламу тютюнової чи страхової компанії – ти ж потім не зможеш неупереджено розслідувати їх діяльність як журналіст, – говорить Аккерман. – Або от я роблю фото для інтерв’ю з керівником годинникового бренду, і його піар-служба питає, чи можуть вони проглянути мої фото? Я кажу, що ні, бо в цьому разі мені платить видання, а не піар-служба. Треба пам’ятати про це».

Фотограф також має успішний досвід проведення краудфандингової кампанії для своєї фотокниги Chernobyl’s Children Grew Up до 30-річчя Чорнобильської катастрофи. Це власний творчий проект Нільса, яким він займається вже три роки. Протягом двох з них знімав фотографії, приїжджаючи до України за кошти, заощаджені від корпоративних завдань та співпраці з медіа. Також на цей проект Нільс отримав грант, проте згодом зрозумів, що аби закрити бюджет, потребує ще шість тисяч швейцарських франків. Тому вирішив відкрити сторінку на BigIdea.

«Для того щоб зібрати гроші, я мав 45 днів, – розповів фотограф. – Думав, що це буде дуже важко, адже в моїй книзі, попри те що вона про Чорнобиль, немає крові, війни , смерті – це історія кохання і дорослішання. Але я зібрав цю суму за два з половиною дні! На цей момент люди пожертвували уже 14 тисяч, завдяки чому я зможу випустити книгу не лише англійською, а й французькою та українською мовами».

Нільс Аккерман підкреслив, що вкрай важливо працювати над кампанією до її старту, під час та після. Спершу – гідно представити свій проект. Для цього він записав його відеопрезентацію, виклав декілька яскравих фото. Також необхідно повідомити про свою ініціативу якомога більшій кількості людей, поширити інформацію про неї серед друзів, які мають багато контактів. Розповідати, скажімо, за 10 днів до початку краудфандингової компанії та нагадати про неї у день старту. Також за спонсорські внески необхідно запропонувати подарунки. У його випадку, залежно від суми, це були листівки із фото, попередні замовлення на книгу, а також… тижнева подорож до Славутича для доброчинців, які пожертвують дві тисячі франків. Але, як зазначив Нільс, таких сміливців-багатіїв не знайшлося. Нільс розповів, що саме завдяки краудфандингу знайшов партнерів з видавничого бізнесу та хорошого перекладача своєї книги.

«Варто розуміти, що організація кампанії по збору коштів займе у вас багато часу – радить Нільс. – Однак це дуже хороший варіант для завершення проекту. Якщо, скажімо, ви зняли фільм, але вам треба гроші, щоб його змонтувати».

Фотограф переконаний, що варто подаватися на гранти та премії. Нільс підкреслив: в цій сфері не завжди наявна велика конкуренція. Можна знайти невеликий грант, на який претендуватиме небагато ідей, і легко його виграти. Перевага цього шляху – це подальша впізнаваність і можливість презентації проекту чи виставки (якщо йдеться про фото), які нерідко організовують донори.

Нільс Аккерман радить фрілансерам об’єднуватися. Зараз в фотоагентстві Lundi 13 працює уже п’ятеро осіб. «Коли ти фрілансер – ти один, – розповідає фотограф. – Маєш бути і власним напарником, і менеджером, тобто робити все. А іноді ж є потреба орендувати офіс чи найняти бухгалтера. Тому ми вирішили об’єднатися. Ділимо витрати. Так легше стати брендом, здобути впізнаваність. Клієнти запам’ятовують, що в цьому регіоні можна співпрацювати з нами. Ще один плюс – у нас завжди хтось буде вільним і готовим приступити до роботи».

На думку Нільса, жити в Україні і працювати для закордону – це дуже хороша можливість. Він переїхав сюди, щоб скоротити витрати й заощадити кошти для власних творчих проектів. Нільс радить українським журналістам, які володіють англійською, співпрацювати з західними ЗМІ.

Фото Нільса Аккермана та Юлії Мендель

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду