Показ добірки з 98 фільмів на ОМКФ був другим у світі після Канн. Ретроспективний альманах представив особливий гість фестивалю — Тьєррі Фремо, директор Каннського кінофестивалю та Інституту Люм'єрів (про його виступ в Одесі читайте в матеріалі MediaSapiens).

Саме брати Люм’єри в 1895 році запатентували кінематограф, котрий, на відміну від кінетоскопа Томаса Едісона, дозволяв одночасний перегляд стрічок великою аудиторією. Вони винайшли навіть трюки й рімейки, тож можна сказати, що брати Люм’єри — родоначальники не лише кінематографа, а й загалом мистецтва зйомки. Загалом існує близько сотні картин братів: як усесвітньо визнані шедеври, так і невідомі самородки, реставровані у форматі 4К.

«Усе відбулося 120 років тому. У той час в усьому світі хотіли винайти рухому картинку. Звичайно ж, найвідоміший із цих винахідників — Томас Едісон, хоча він був не єдиним. Сьогодні мені розповіли, що й в Україні є свій винахідник кіно. Фотографія була винайдена за 40–50 років до того. І брати Люм’єри — Луї та Огюст — стали учасниками цього руху завдяки батьку Антуану Люм’єру», — розповідає Тьєррі.

Антуан побачив кінетоскоп Едісона — апарат, у який можна було кинути монетку та проглянути невелику послідовність рухомих зображень. За словами Фремо, це було вже практично ідеально. Проте Антуан Люм’єр подивився на апарат і сказав: «Картинку потрібно дістати з коробки й замість цього показати її на екрані для великої аудиторії».

Зрештою він сказав, що повертається в Ліон, а його сини зроблять усе так, як він планує.

Брати Люм’єри почали думати, як створити такий апарат, і в березні 1895 року організували в Парижі виставку. На цій виставці вони показували лише сам прилад. Та потім подумали: «Для чого показувати саму машину? Треба показати, як вона використовується. Відповідно, потрібно зняти фільм». (Один із фільмів — перший у нашій добірці — «Вихід робочих із фабрики Люм'єрів», який вони зняли за тиждень десь поміж 15 та 20 березня.) Зйомка цього фільму була продиктована більше науковим підходом до справи, та пізніше вони почали знімати нові фільми, бо їм сподобалося працювати з цим апаратом. На другій демонстрації для членів фотографічного конгресу 1 червня цього ж року було показано ще 7 фільмів, зокрема «Сніданок дитини» та «Политий поливальник».

Як правило, це були сюжети із життя та побуту родини Люм'єрів у хронікальній манері, їх було знято з однієї позиції, одним відрізком від самого початку й до кінця.

Наприкінці літа 1895 року брати поїхали провідати батька. За словами Фремо, вони сказали йому: «Прилад ми винайшли, а що тепер нам з цим робити?». Батько ж їм відповів: «Я цим займуся, ми зараз організуємо публічний показ».

І 28 грудня 1895 року в Парижі вони організували перший публічний показ Cinématographe. Програма була та ж сама, що й для членів фотографічного конгресу. Її продемонстрували в індійському салоні «Гран кафе» на Бульварі Капуцинок. Цей показ мав шалений успіх, і дату 28 грудня 1895 року відтоді прийнято вважати днем народження кіно. Вперше люди зібралися разом і переживали ті емоції, які показували їм з екрана.

«Це був чудовий експеримент, і в усьому світі визнали, що винахід Люм’єрів найкращий. Це визнав навіть Томас Едісон. Просто пам’ятайте, що Томас Едісон був справжнім американцем — щоби побачити картинку, спочатку треба було заплатити», — сміється Тьєррі Фремо. І додає: «Як я сказав, людям тоді потрібно було те ж саме, що й зараз — зібратися разом та відчути ті емоції, які їм показують на екрані. Але була ще одна причина. Можливо, ви знаєте, що з французької слово “люм’єр” означає “світло”. І той район у Ліоні, де раніше жили брати і де зараз розташований Інститут Люм’єрів, називається “Моє задоволення”. Тобто брати “Світло”, які жили в районі “Моє задоволення” — з таким американцю позмагатися просто не вдалося. Але ми любимо американське кіно».

Після першого публічного показу було продовження. В січні 1896 року Люм’єрам спала на думку чудова ідея. Брати відправили людей, які займалися кінематографом, знімати фільми по всьому світу. Вони поїхали в Японію, Росію, Північну Америку, Латинську Америку… У відреставрованій стрічці, яку привіз Фремо, є фільми, зняті під час цього проекту з 1896 по 1899 роки. «Це було дуже важливо, тому що аудиторія вперше побачила, чим живуть люди в інших країнах. Іноді нам навіть у Франції доводиться додатково інформувати, розповідати людям про те, хто такі брати Люм’єри. Вони зняли загалом 1500 фільмів — кожен із яких приблизно по хвилині. Це світове надбання», — підсумовує директор Канн.

«Є три способи показати німе кіно: німе в тиші, німе з музикою, німе з коментарями. Тож я буду сьогодні вашим аніматором», — після цих слів у залі гасне світло, а Тьєррі сідає на стілець обабіч екрана й розпочинає свою оповідь.

Пропонуємо проглянути декілька стрічок братів Люм’єрів із коментарями надзвичайного Тьєррі Фреммо.