Угорське слово város (вáрош) у Закарпатті зрозуміле всім без перекладу, але по цей бік Карпат не всі знають, що воно означає «місто». Закарпатський сайт Varosh від початку був жовтим пінгвіном серед безлічі чорно-білих, пропагуючи розваги й культуру споживання. Віднедавна концепція видання дещо посерйознішала. Творець проекту Дмитро Тужанський працював у Києві в сфері реклами та журналістики, але заради Varosh’а позаторік повернувся до Мукачевого. Під час майстер-класу в Українському католицькому університеті він розповів про свій онлайн-путівник Закарпаттям, надії на монетизацію та закарпатський медіапростір.

Ідея

Коли ми створювали Varosh, ми прагнули не скопіювати, а перейняти досвід і практику подібних видань. Як правило, вони виходять у мегаполісах, ми ж планували локальний проект. І це було викликом — як перенести цей підхід на локальне медіа.

Ми почали використовувати у своїх матеріалах методи мультимедійного сторітелінгу: будували розповідь, додавали емоції. На регіональному рівні це сприймалося неоднозначно, особливо колегами-журналістами, які не знали такого підходу до текстів. Одні казали, що ми глянець, інші —  що таблоїд. Коли ми порушуємо питання благоустрою міста й архітектури, то десь торкаємося політики. Але намагаємось обмежуватися суттю проблеми, не переходити на особистості й не лізти в політичні конфлікти. Це наш підхід і вибір формату lifestyle-журналу. Водночас ми не скотились у нішу «позитивних новин», що дивляться на світ крізь рожеві окуляри.

Насправді Varosh — це насамперед інфраструктурний і соціальний проект, покликаний заповнити порожнечу. Як сучасний онлайн-путівник Varosh має розповісти про Закарпаття: ритм і стиль життя в цьому регіоні, події, які відбуваються тут і неподалік, місцеву культуру, моду й побут, місця для відпочинку, цікавих та успішних закарпатців. На Закарпатті залишається масив невисвітленої інформації та не відкритих зірок, ми маємо велетенський список людей, яких хочемо відкрити. Ми далі експериментуємо з форматами, пробуємо писати в форматі longread.

Команда

Ньюзрум сайту очолює Росана Бісьмак, яка колись працювала у «Савік Шустер студії». Мої функції — це стратегія та фінанси. Штату в нас як такого немає, але є автори, фотографи й дизайнери, з якими ми постійно співпрацюємо. Візуальна частина для нас є дуже важливою: під кожен матеріал ми підбираємо оптимальну команду щонайменше з журналіста й фотографа.

З огляду на події у країні, ми в редакції дуже засумнівалися, чи доречно зараз писати про культуру споживання й розваги. Тому чимало уваги зараз звертаємо на освітні проекти. Водночас незабаром, після рестарту, ми хочемо стати не лише онлайновим, але й офлайновим проектом: плануємо проект Varosh-talks. Це буде клуб міських бесід, на яких ми обговорюватимемо з читачами та експертами те, про що пишемо: наші міста, їхнє майбутнє й наше майбутнє в них.

Гроші

У нас діє дуже жорсткий відбір рекламодавців, насамперед за тематикою та з огляду на специфіку нашої аудиторії. Ми багатьом відмовляємо. В більшості випадків самі розробляємо банери та обкладинки, через що трапляються нюанси у взаємодії з клієнтами. Їм важко повірити, що для нас заробіток не є пріоритетним, але це справді так: головне для нас — ідея проекту та його читачі. Ми в авторитарному стилі реалізовуємо на сайті Varosh ідею нативної реклами. До того ж ми не обмежуємося банерами і якісно працюємо з контентною рекламою, особливо в розділі «Місця». Хто сказав, що рекламні статті не можуть бути цікавими? Почитайте наші! :)

Власниками медіа на Закарпатті, як і в усій країні, є фінансово-політичні угрупування, для яких ЗМІ — не бізнес, а ознака статусу та інструмент упливу. Не знаю жодного впливового закарпатського медіа, яке було б не те що прибутковим, а хоча б самоокупним. Інформаційно-діловий портал Mukachevo.net, з яким я досі співпрацюю, свого часу вийшов на мінімальний плюс. Але кібератаки та стрибки курсу долара звели наші бізнес-старання нанівець. Хоча це було дуже претензійно — контентний проект, який мав низку обмежень (заангажованість, надмірну локалізацію), фактично зміг стати медіабізнесом.

Сьогодні українські медіа мають два канали фінансування — олігархи й гранти. Varosh є винятком — він не є дотаційним. Навіть в останні півтора року, коли через ситуацію в країні ми заморозили всі додаткові ініціативи. Звісно, в цьому заслуга наших друзів, які допомагають у наповненні сайту — журналістів, фотографів, із якими ми працюємо в межах, так би мовити, дружньої гонорарної сітки.

Мова

Назву Varosh ми взяли не стільки з огляду на угорську етимологію, скільки на вживаність цього слова в закарпатському діалекті. Тут кажуть «я у вароші», тобто «в місті», «в центрі міста». Ми навмисно відійшли від угорського написання város, замінивши його англійською фонетичною транскрипцією — varosh. Потім, коли саме таке написання почали використовувати в назвах ресторанів та інших заходів, ми мусили реєструвати торгову марку, щоб захистити свою ідею.

Вплив угорської культури на Закарпатті не є виключним, хоча, мабуть, визначальним: так склалось історично. На жаль, у публічній сфері це поки що має переважно політизовані прояв — сепаратизм, подвійне громадянство, реваншизм тощо. Є також проблема з комунікацією: якби кожен мешканець Закарпаття володів бодай українською, угорською та словацькою, а ще трохи румунською, це зняло би кілька відверто надуманих і спекулятивних тем. Я вже не кажу про те, яким міг би бути рівень економічної й гуманітарної співпраці області з сусідніми країнами ЄС. В нас обов’язково буде угорська версія сайту — разом з англійською і, можливо, словацькою.

Фото Лізи Кузнєцової