«Я, американський москаль, не маю вам говорити, що там на сході відбувається. Це ваша війна, і ви самі її маєте перетравити», — каже Сегій Лойко. Як журналіст Los Angeles Times він працював на охопленому війною Донбасі, і створив фотоальбом з українськими військовими. 13 листопада Сергій Лойко виступив на Львівському медіафорумі і поділився враженнями від побаченого.

 «Якщо ваша країна хоче стати демократичною, то і журналісти мають працювати згідно зі стандартами. Вони мають їхати на схід і говорити людям, що там відбувається». Сергій Лойко дав інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы», яке незабаром було знято з сайту (текст можна побачити на інших онлайн-ресурсах); у ньому йдеться про оборону Донецького аеропорту, яку журналіст бачив на власні очі.

«Я розумію, що це небезпечно, що це безумство для багатьох, — продовжує він. — Але ж ми журналісти і це частина нашої роботи. Я — журналіст, у мене є страховка, каска, і я їду туди. Журналіст має бути із солдатами, а не відвідувати нудні брифінги. Він має стати частиною того середовища, де воюють українці».

Сергій Лойко переконаний, що журналіст не має залишатися осторонь того, що відбувається в країні: «Ви маєте провести довгий час із військовими, аби зрозуміти, що відбувається там насправді. Тут, звичайно, є загроза, що ви перестанете бути об’єктивними. Врешті-решт, якщо ви там з українськими військовими, і вони рятують вам життя, то з’являються тісні стосунки з тими солдатами, і не можна говорити про них безсторонньо. Але все залежить від самого журналіста. Зазвичай, що демократичніша країна, то більше ви зможете зняти того, що вам треба, аби показати глядачеві все як є».

— Знаєте, я вирішив створити фотоальбом із українськими вояками саме після того, як провів із ними стільки часу. Я працював під час різних воєн, був на Близькому Сході, де бачив страх і відчай у людських очах. Українці на Донбасі інші. Я дивився на чорний закіптявілий чайник, із якого вони п’ють чай, бачив чорні закіптявілі обличчя, чорні руки. А ще я дивився в їхні очі, яких я не бачив ще на жодній війні. Я бачив у їхніх очах таку непохитність, якої не очікував бачити. Якби там не вбивали людей і не постійні обстріли, я би подумав, що це кіно про війну з прекрасними акторами.

Те, що я побачив в аеропорту, мене потрясло. Але ще більше мене потрясла реакція українців на мої фото. А все тому, що не так багато інформації від українських журналістів, бо дуже мало медійників їде на схід. Це ж ненормально. Якщо ми вже граємо в цю російську рулетку, то мусимо виконувати свій обов’язок. Ваш обов’язок, обов’язок українських журналістів. А ще треба працювати на окупованих територіях. Попри одіозність, у «ДНР» і «ЛНР» добре налагоджена робота з пресою. Ви можете акредитуватися й поїхати туди. Звичайно, буде страшно і доведеться покладатися на везіння. Але це робота.

Люди мають зрозуміти: у вас не АТО, у вас війна за незалежність. Це момент виховання і підйому нації. Ви не можете пропускати цей момент, ви маєте в ньому брати участь. Ви не маєте чекати на журналістів з-за кордону, які вам розкажуть, що тут відбувається, а самі повинні інформувати українців та решту світу. Бо того, що ви робите зараз, недостатньо.

Навіть усередині країни ви програєте інформаційну війну. Тому і влада, і журналісти мають працювати, аби замінити все тупе занудство у ваших медіа на екшн, коли на телеканалах говорять генерали і пояснюють, що ж усе-таки відбувається.

Якщо ви хочете підняти країну з руїн, то мусите мати армію, якою можете пишатися. І журналісти мають допомагати її будувати. Треба писати про неї, аби викорінити той совок, який там зараз є, коли офіцер не може нічого зробити через політику начальства. Поки що цього нема. Натомість журналісти показують по телевізору занудну картину, де один і той же спікер сухо переказує про події, замість бути в аеропорту і показувати щось живе звідти. Зараз я не бачу в Україні натовпу журналістів, який хоче знімати те, що на сході.

Ваші медіа відрізняються від російських тим, що хочуть усе робити правильно. Зараз українські війська трохи нагадують махновщину, і це дає журналістам переваги, адже так вони можуть потрапити в багато батальйонів і бути з ними. І цим треба скористатися.

Фото надано Львівським медіафорумом