Коли років десять тому в одній із берлінських книгарень я знайшла декілька підручників про жанри професора Ляйпцизького університету Міхаеля Галлера, дуже зраділа — в Україні сучасних практичних (саме практичних!) вітчизняних підручників для студентів факультетів журналістики немає. Ці книги німецького автора стали мені, на той час викладачу-початківцю Могилянської школи журналістики, дуже в нагоді. Але корисними вони були не лише у викладацькій справі, а й у моїй щоденній редакторській та журналістській роботі.

І коли Академія української преси взялася перекладати цього автора українською, такі починання можна було лише вітати. У 2006-му АУП видала «Пошук та збір інформації» (надзвичайно корисна для журналістів-розслідувальників), у 2009-му — «Інтерв’ю». Й ось тепер, у 2011-му, — «Репортаж». Видання цієї книги стало можливим завдяки підтримці Посольства Німеччини в Україні.

Історія та передісторія

Підручники Галлера цінні тим, що в них є не лише теоретична частина (чим хибують наявні вітчизняні або ж російські підручники), але й вагома практична. Адже Галлер до того, як зайнятися науковою та викладацькою роботою, багато років працював у практичній журналістиці у провідних німецьких виданнях, зокрема у журналі Spiegel та в газеті Zeit.

Його книга про репортаж — із чотирьох частин, у якій чиста теорія хіба в першій частині, де Галлер розповідає історію жанру та дає його визначення. Другий і третій розділи присвячено практиці репортажу й наповнено величезною кількістю прикладів. А в останньому можна знайти розповіді німецьких репортерів про їхній репортажний досвід.

Зрештою, й історія репортажу, що починається ще з часів Геродота, якого називають «першим репортером світу», не може бути нецікавою. Той же текст Плінія Молодшого про Помпейський землетрус, який цитує Галлер, вражає не менше, аніж репортажі про затоплений Новий Орлеан після урагану «Катріна».

В Україні навряд чи чули про такого собі «несамовитого репортера», надзвичайно популярного в Німеччині у довоєнний час, Егона Ервіна Кіша, який плідно працював у жанрі репортажу і якого згадує Галлер. Кіш був ровесником не менш популярного радянського репортера Михаїла Кольцова, який працював у журналі «Огонёк». До речі, і Кіш, і Кольцов були на війні в Іспанії. Знаменитий «Іспанський щоденник» Кольцова досі залишається одним із кращих зразків репортажного стилю, але про це, на жаль, мало знають журналісти-початківці.

Репортаж у нацистській та радянській пропаганді

Історія репортажного жанру має і свої драматичні моменти, в першу чергу коли йдеться про нацистську Німеччину. Адже репортаж — доволі суб’єктивний жанр, часто чуттєвий та емоційний, що полегшує його використання у пропагандистських кампаніях. Але не варто забувати й про наш досвід — радянський, — коли газети були переповнені репортажами з гігантських будівництв, про звитяги робітників та селян, покликані піднімати трудовий дух радянської людини. Зрештою, репортаж із метою маніпулювання використовували у провладній пресі епохи Кучми для дискредитації акції «Україна без Кучми!».

Власне такий негативний досвід змусив німців у повоєнний час відійти від репортажної журналістики. «Під час відбудови західнонімецької пресової системи наприкінці 40-х років за зразок слугувала позитивістська новинна журналістика англосаксонських країн… Першим обов’язковим принципом передусім був такий: чітке розрізнення новини та думки. Позаяк за допомогою свідомого розмивання межі між ними націонал-соціалізм уводив в оману громадськість», — зазначає автор.

Як зруйнувати почуття відчуженості

Відроджуватися жанр репортажу в Німеччині почав на початку 60-х років, коли «багато редакцій газет та часописів зрозуміли, що новинна журналістика також викривляє реальність». «Власне, вона робила вигляд, ніби всі події складаються лише з абстрактної, об’єктивно даної інформації, а суспільство є структурним утворенням із даних ознак. При цьому вона створювала враження, ніби цитати, рішення та дії, про які повідомляється, падають з неба в руки агенціям новин: діючі люди зі своїми особливостями, схильностями, сильними та слабкими сторонами десь губилися» — зазначає Галлер.

Чи не створює нам сьогодні таку ж проблему в Україні надмірне захоплення новинною журналістикою? Міхаель Галлер звертає увагу на те, що «своїми абстрактними, зазвичай безконтекстними новинами ЗМІ зміцнюють почуття відчуженості» [яке виникає в суспільстві внаслідок інформаційного перенасичення та беззахисності перед різного роду зовнішніми загрозами, як-от тероризм, наприклад. — Авт.]. Він вважає, що якраз «на противагу цьому розповідна форма, насамперед репортаж, може послабити такі тенденції», оскільки «прагне близькості до людей».

В Україні репортажна школа вмирає

«У журналістській практиці, особливо в денній пресі, в чистому вигляді репортаж є радше рідкістю, — нарікає Галлер у своїй книзі на німецьку пресу. — Значно частіше натрапляєш на тексти, які автор або редакція маркують як репортаж... Є багато вдалих текстів, що є репортажними, але не репортажами. І є тексти, що являють собою суміш різноманітних форм…». Але якби німецький професор переглянув шпальти українських газет та журналів, він би з подивом виявив, що тут ситуація з цим набагато гірша. Ви майже не знайдете гідного зразка цього жанру (зараз не йдеться про тележурналістику), який можна було б почитати із захопленням, як, наприклад, тексти в рубриці «Репортаж» російського журналу «Русский репортёр». Раніше цікаві соціальні репортажі можна було знайти в «Газете по-киевски», але її закрили. Інколи щось трапляється в газеті «День». Може, — ще в окремих онлайн-виданнях. Так, «Українська правда» успішно практикує розслідувальний репортаж. А журналістка цього видання Галина Каплюк навіть застосувала такий незвичний для сьогоднішніх умов метод, який Галлер називає методом «прихованої рольової гри» (а в нас його називають методом, коли журналіст міняє професію), і результат — репортаж «Будні табору Калашнікова під судом над Тимошенко».

Репортаж — складний для написання жанр. У наших українських редакціях на нього не вистачає ані часу, ані бажання, а часто й уміння. Тому книжка Галлера «Репортаж» має стати в нагоді тим, хто хоче вдосконалити свою майстерність у цьому жанрі.